Біблія. Особливості перекладу

У тексті Нового завіту є досить багато прикладів причинно-наслідкових  відносин. Розглянемо вживання слова "меч" у нижченаведених контекстах:

Мт 10:34: "Не мир прийшов Я принести, але меч"; Рим 8:35: "Хто відлучить  нас від любові Божої: ... меч?"; Рим 13:4: "Він не даремно носить свій меч".

У першому з них "меч" символічно позначає чвари, розбрат, боротьбу, у другому - смерть (причиною якої може бути як сам меч, так і що-небудь аналогічне), у третьому - володіння владою вжити меч для покарання.

Кількість таких прикладів можна  збільшити, щоб продемонструвати вкрай  малу ймовірність того, що значення, засновані на асоціативних відносинах в одній мові, будуть знаходити в іншій мові аналогічне образний вислів, буквально збігається з оригіналом. У більшості випадків для того, щоб ясно передати зміст кожного значення, необхідно вжити інше, небуквального відповідність. Таким чином, незалежно від того, чи обумовлена ​​багатозначність певного слова загальним семантичним компонентом різних значень або асоціативними відносинами між ними, конкретне поєднання значень, що реалізовується в межах одного слова, завжди специфічно і унікально в будь-якій мові.

Розділ ІІ. Шедеври біблійних перекладів

2.1 Септуагінта - переклад сімдесяти тлумачів

З «Перекладом сімдесяти тлумачів»  пов'язаний міф про диво, про ієрофанії, що дозволила створити цей чудовий текст.

Міф про чудесне «створення»  вперше з'являється в так званому  «Листі Арістея», що вважається одним  з найвідоміших пропагандистських  творінь олександрійського іудаїзму. У цьому листі, адресованому уявному  братові Філократов, Арістей, воєначальник Птолемея, розповідає, як був посланий царем до Єрусалиму з проханням до первосвященика Елеазара про переведення староєврейського Закону (Старого Заповіту) на грецьку мову.

«Лист Арістея», яскравий приклад  іудейської апологетики, являло Птолемея II, політичний і цивілізаторських авторитет якого загальновідомий, схилилися перед богом Ізраїлю: за переказами, Птолемей сім разів схилив коліна перед свитами Священного Писання, які прибули з Палестини, і протягом семи днів за святковим столом вів бесіди з прибулими до нього перекладачами майбутньої Септуагінти.

У «Листі Арістея» вперше єврейський Закон був названий «Книгою» - Біблією.

Іншою можливою причиною перекладу  іудейської Біблії на грецьку мову є прагнення давньоєврейських священиків поширити ідеї іудаїзму на інші країни, перш за все на народи Середземноморського басейну. Враховуючи домінуючу роль грецької мови в цьому регіоні, можна цілком припустити, що грецька версія Старого Завіту була покликана виконати важливу місію - впровадити в свідомість багатьох народів ідеї староєврейського монотеїзму[4].

Однак згідно з легендою, на прохання голів єврейських громад у Єгипті цар і наказав перевести  Старий Завіт на грецьку мову. Слід підкреслити, що переклад цей спочатку призначався не для греків, а для  євреїв, які знали лише грецьку мову.

Для виконання перекладу  первосвященик Єрусалиму направив до Єгипту 72 (по шість людей від  кожного «племені») старця-науковців, доброчесних і досконало володіли давньоєврейським і грецькою мовами. Перекладачі були розміщені ізольовано один від одного, не маючи можливості спілкуватися. Після закінчення 72 днів вони одночасно закінчили роботу з перекладу Старого Завіту (за деякими версіями, тільки П'ятикнижжя - перших п'яти книг, Книг Мойсеєвих: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня). При звіренні їх перекладів виявилося, що всі вони співпали слово в слово. Видно, кожен з перекладачів під час роботи знаходився в контакті з Богом, тому вихідний Священний текст просто не міг бути підданий ні найменшого спотворення.

Цей міфічний висновок дуже важливий для теорії та історії перекладу. Він показує, що вже в той період переклад чітко сприймався як індивідуальна творчість, а раз індивідуальне, то і неповторне, не відтворюється повністю в усіх деталях. Тому повний збіг текстів переказів, виконаних різними людьми, могло бути розцінено лише як воля Божа, як наявність безпосереднього духовного зв'язку кожного перекладача з Всевишнім.[4,5]

Для історії та теорії перекладу, незважаючи на всю історичну невизначеність і безумовну міфологічність версії про створення Септуагінти, важливим є те, що перекладений грецькою мовою текст Старого Завіту склав одну з найважливіших віх. Насправді роль Септуагінти в історії європейської цивілізації виявилася досить серйозною.

По-перше, Септуагінта виявилася першою (можливо, одним з перших) перекладом староєврейського тексту на європейську мову. По-друге, якщо вірити легенді, це була перша із зафіксованих історією спроб колективного перекладу. По-третє, Септуагінта, реально існуючий текст Старого Завіту грецькою мовою, стала першим посередницьким джерелом, нерідко основним, як для наступних перекладів цього твору на самі різні мови Європи, так і для їх порівняльного вивчення.

Текст Септуагінти до цих  пір привертає до себе увагу дослідників. Так, в одній з недавніх робіт, присвячених версії сімдесяти тлумачів, відзначається різноманітністю перекладацьких прийомів, прагнення до дословности, який поєднується з відносною свободою у виборі еквівалентів.

Початковий текст Септуагінти  не зберігся. Її копії, зроблені послідовно протягом багатьох століть, зберігають у собі помилки і описки переписувачів, а іноді і свідчення їхнього фантазій, викликаних бажанням «поліпшити» оригінальний текст. Це служить ще одним поясненням розбіжності текстів.

Ці різночитання до певної міри утруднять реконструкцію архітектури біблійного храму. Але саме ці різночитання привертають увагу до Септуагінті як до переказним тексту, змушуючи задуматися про те, які трансформації зазнав оригінальний давньоєврейську текст під пером древніх перекладачів.

Історики, порівнює текст Септуагінти з староєврейською оригіналом, нерідко стверджують, що Септуагінта являє собою приклад буквального перекладу. На думку одного з них вона «являє собою надзвичайно буквальний переклад, багатий кальками з давньоєврейської мови». У той же час ряд дослідників вважає, що Септуагінта зовсім не однорідна за своєю перекладацькою стратегії[6].

Сучасний дослідник також відзначає  і інші ознаки перетворення початкового  староєврейського тексту. Він говорить, зокрема, про так званому стилістичному «тонуванні» тексту. Про його ідеологічної корекції, про поетику, що полягає в підборі співзвучних слів і ритмізації тексту. Всі ці перетворення в певною мірою демонструють прагнення всякого перекладача зробити текст відповідним нормам переводящего мови і літературних традицій, що склалися в мові перекладу в дану історичну епоху[9].

Септуагінта послужила джерелом для  першого перекладу Біблії на латинську  мову. У різних джерелах наводяться різні варіанти самого древнього  перекладу біблії на латинську мову: Itala, Vetus Itala, Vetus Romana, Vetus Latina. Однак Септуагінта довгий час служила основною книгою католицького богослужіння в Європі.

Септуагінта використовувалася і  св.Іеронімом в роботі над Вульгати - нової латинської версією Старого  Завіту, зробленої в кінці IV століття, хоча й не становила для нього єдиного і навіть головного джерела, але стала щонайменше довідковим матеріалом. Вважається, що саме з Септуагінти був зроблений перший переклад біблії на слов'янську мову Кирилом і Мефодієм.

2.2 Вульгата - переклад блаженного Ієроніма

Наскільки поширений був у греко-східної  Церкви переклад сімдесяти тлумачів, настільки ж у західній Церкви був поширений латинський переклад Вульгата. Цей переклад у найголовніших  своїх частинах власне належить Ієроніму і складений ним знову з єврейського тексту.

Святий Ієронім - видатний філолог, теолог і письменник раннього середньовіччя, один з «батьків церкви». Вульгата по праву вважається одним з найбільш яскравих перекладів Священного писання  нарівні з так званої «авторизованих версій», що іменується також «Біблією Короля Якова».

Але поява цього перекладу, характер і основні риси не можуть бути зовсім відірвані від попереднього йому латинського перекладу, відомого під  ім'ям давньо-італійського. Деякі відділи  з останнього повністю увійшли у видання Вульгати, наприклад Псалтир, інші лише з деякими змінами, наприклад, неканонічні книги. Немає сумніву, що у випадках згоди єврейського тексту і перекладу Септуагінти Ієронім користувався словами і оборотами цього древнього перекладу. Також не може бути сумніву, що подальші покликані і непрізванние численні справщики Вульгати виправляли її по Старовинні-італійського перекладу. У всякому разі, для огляду Іеронімовской Вульгати, у видах з'ясування історії та значення останньої, необхідно мати хоча б невелике уявлення про історію давньо-італійського перекладу.

За свідченням древніх західних християнських письменників: Тертуліана, Кипріяна, перекладача Іринея, в  їхній час, в II і III ст., Вже існував  латинський переклад старозавітних книг, мав спільну поширеність і церковне вживання. Августин називає його італійським перекладом, це назва збереглася за цим перекладом у богословській літературі до теперішнього часу.

Про час походження давньо-італійського перекладу відомостей не збереглося, але безсумнівно в II столітті по Р.Х. він вже існував. Ймовірно, в кінці першого століття він почав вже складатися. Про місце його походження йдуть суперечки серед вчених[11].

Про оригіналі для давньо-італійського перекладу, мабуть, судження вчених така сама. Думають, що переклад складений з тексту перекладу сімдесяти тлумачів. Але, безсумнівно, перекладачі шкільного латинського освіти не отримували і тому допускали багато помилок у схилянні, відмінюванні, узгодженні слів, слововживанні і т.п. Судячи зі збережених уривків і цитат, думають, що переклад відрізнявся буквалізмом, видатної для стародавнього часу точністю. Перекладалися всі грецькі частинки, складні форми і слова подібними ж, хоча і дивними для латинської мови, складними формами і словами. Щодо мови давньо-італійського перекладу судження одноголосно давніх і нових вчених, що він відрізняється незвичайним варваризмів. Як зауважив ще Григорія Великого, в ньому не дотримані ні відмінювання, ні відмінювання, ні узгодження слів за родами, числами і відмінками. Нові вчені знаходять до того ж безліч дивних слів, форм і словосполучень ніде ще в латинській літературі не зустрічаються.

Послідовність і цілеспрямованість  у поєднанні з високою освіченістю  Ієроніма, осягненням всіх тонкощів майстерності слова, запозиченого їм в античних письменників дозволили йому здійснити надзвичайно складна справа - переклад Старого Завіту.

Проблеми, з якими стикався Ієронім  у перекладі Біблії, є загальними проблемами будь-якого перекладача. Слід розрізняти кілька їхніх аспектів: герменевтичний - розшифровка та тлумачення, простіше кажучи, розуміння вихідного тексту; лінгвістичний - пошук засобів вираження в мові перекладу і власне перекладацький - перекладацьке рішення про вибір еквівалента, єдиного, найвірнішого з усіх тих, що пропонує мову перекладу.

Перекладацька герменевтика складала і об'єктивну і суб'єктивну  труднощі для Ієроніма. Об'єктивна  складність була в тому, що давньоєврейську  текст, що містить чимало складних для  розуміння місць, представляв ще і власне лінгвістичну труднощі, про яку пишуть богослови та історики, які досліджували творчість Ієроніма, давньоєврейську текст не був ще пунктировать - у ньому, як і в інших семітських мовах, на листі позначалися лише приголосні звуки.

Огласовка (пунктирування) тексту давньоєврейської Біблії, тобто тексту з системою знаків, що позначали голосні звуки, є заслугою масорет.

Суб'єктивна причина того, що Ієроніму довелося затратити неймовірних  зусиль для виконання цієї праці, полягала в тому, задумуючи перевести Святе Письмо, він ще не знав єврейської мови. Йому довелося вивчити мову, що було так само непросто: спілкування з іудеями в ті часи не заохочувалося церквою, і Ієронім був змушений зустрічатися зі своїм учителем-євреєм по ночах.

Завданням Ієроніма було очистити латинський текст від неточностей і перекручень, що закралися в переклад і накопичилися за довгі роки тлумачення латинської Біблії священнослужителями.

Ієроніму не вдається просто відретушувати  існував текст латинської версії Біблії. Глибокий філологічний аналіз текстів першотвору давньоєврейською мовою, грецьких версій - Септуагінти, а також перекладів Сіммаха і Аквіли по «Гекзаплам» Орігена з латинським текстом, очевидно, виявився не на користь Ієроніма і приймається, по суті, за новий переклад.

Переклад Ієроніма був зустрінутий  досить стримано. Сучасники великого літератора, що залишилися прихильними  колишнім латинським версіями, частіше  критикували його, ніж віддавали  належне його роботі.

Зрозуміло, текст перекладу, зробленого Ієронімом, також не позбавлений недоліків і надавав чимало можливостей для критичних зауважень.

Однією з найбільш складних проблем, які доводилося вирішувати перекладачеві  Біблії, була проблема лексичної еквівалентності. Деякі рішення Ієроніма за вибором  еквівалента викликали пристрасну полеміку як за життя перекладача, так і в подальшому.

Йому закидають те, що він замінив  у перекладі назва рослини, яке  дало тінь Йони. У грецьких версіях, зокрема в Септуагінті це рослина  названа гарбузом. З Септуагінти  «гарбуз» перекочувала в латинську версію Біблії Vetus Latina, що існувала до Вульгати. Ієронім у своєму перекладі дав йому інше ім'я - «плющ».

Історія, яка наробила стільки шуму, має в своїй основі суто лінгвістичну причину. Справа в тому, що в Старому  Завіті згадується рослина, яка росте в Палестині і, мабуть, не було добре відоме в Європі. Це олійна рослина з великим листям, котре піднімалося без опори. Ієронім, розуміючи, що гарбуз ніяк не відповідає реалії, описуваної в оригінальному тексті, порахував більш справедливим позначити його як «плющ», хоча реальне рослина не є ні плющем, ні гарбузом. І «гарбуз» в деяких доіеронімовскіх перекладах, і «плющ» Ієроніма є не чим іншим, як адаптацією - досить поширеним видом перекладацьких перетворень, що зустрічаються при передачі реалій.