Билингвизм

Волинський  національний університет  імені Лесі Українки

Факультет романо-германської  філології

кафедра прикладної лінгвістики 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

на тему «» 
 
 
 
 
 
 

       Виконала:

       студентка четвертого курсу

       Кубюк Катерина

       Науковий  керівник:

       канд. філол. наук, доцент

       Засєкін Сергій Васильович  
 
 
 
 

Луцьк 2010

Зміст

Вступ                                                                                                                       3

Розділ  І Загальні особливості білінгвізму

1.1.Поняття  білінгвізму у науковій літературі                                                    5         

1.2.Психолінгвістичні  дослідження проблеми білінгвізму                                8        

1.2.1.Оволодіння  іноземною мовою як психонейролінгвістична  проблема    13

1.3.Методи дослідження двомовної компетенції                                               15                           

Розділ  ІІ Особливості вивчення рівня білінгвізму

2.1.Асоціативний  експеримент як провідний метод  вивчення білінгвізму    28                                                

2.2.Крос-культурне вивчення рівня білінгвізму та порівняння показників     29

Висновки

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Поняття «білінгвізм» походить від латинського  слова bilingua, що означає подвійна мова. Білінгвізм або двомовність трактується як здатність до оперування кількома мовами. Він буває двох видів – національний (вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та  індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації).

    Двомовність привертає увагу лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. У вивченні й оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейро- та психолінгвістичні аспекти. Отже, вивчення іноземної мови зокрема і володіння рідною мовою в цілому залежить від функціонування мозкових механізмів мовленнєвої діяльності у корі головного мозку людини. Ступінь володіння рідною мовою створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. 

    Отже, актуальність нашого дослідження визначається посиленням інтересу сучасної лінгвістики, психолінгвістики та психології мовлення до вивчення проблем іншомовного мовлення, особливостей білінгвізму. 

     Об’єктом  дослідження курсової роботи є білінгвізм як вид іншомовної мовленнєвої діяльності.

     Предметом дослідження є особливості крос-культурного вивчення рівня білінгвізму.

     Мета  дослідження полягає у встановленні рівня білінгвізму українських та польських студентів, які вивчають англійську мову в університеті, на основі психолінгвістичних методів.

     Мета  та предмет дослідження визначають його основні завдання:

1. Висвітлити загальні особливості білінгвізму.
2. Описати методику дослідження.
3. Провести прямий асоціативний тест та описати результати.
4. Встановити рівень білінгвізму польських та українських студентів.

     Теоретична  значущість дослідження визначається вивченням та порівнянням різних поглядів на структуру, проблеми та дослідження двомовної компетенції, узагальненням теоретичних міркувань щодо проблеми двомовності.

     Практичне значення дослідження полягає у практичному здійсненні крос-культурного вивчення рівня білінгвізму в українських та польських студентів. Результати праці можуть бути використані для написання рефератів, курсових та ін. наукових досліджень студентами спеціальностей «Прикладна лінгвістика», «Переклад», «Мова та література».

     Структура роботи.

     Робота  складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

     У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, з’ясовується теоретичне та практичне значення роботи.

    У першому розділі висвітлюються загальнотеоретичні аспекти білінгвізму, здійснюється теоретичний огляд питання двомовності, аналізуються її загальні особливості. 

    У другому розділі білінгвізм розглядається у практичному аспекті, зокрема на основі вільного асоціативного експерименту вимірюється рівень білінгвізму українських та польських студентів, які вивчають англійську мову як іноземну, узагальнюються результати. 

    У висновках наведені основні результати психолінгвістичного дослідження  білінгвізму, підведено підсумки проведеного дослідження  обґрунтовується необхідність і перспективність подальшого дослідження проблеми двомовності. 
 
 
 

     Розділ  І Загальні особливості білінгвізму

     1.1 Поняття білінгвізму у науковій літературі

     Поняття «білінгвізм» походить від латинського  слова bilingua , що означає подвійна мова. Білінгвізм трактується як здатність до оперування кількома мовами. Білінгв- це людина, яка володіє як мінімум двома мовами. Нерідко як знання більше двох мов зустрічається багатомовність(або мультилінгвізм, полілінгвізм). Він буває двох видів – національний ( вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації).

     Наприклад, у Європі, у Люксембурзі основна  місцева мова – летцебургиш, а  офіційними мовами є французька та німецька. В Бельгії три державні мови – нідерландська, французька та німецька, в Нідерландах – англійська та німецька. Мешканці цих країн є білінгвами та полілінгвами. Іноді в психолінгвістичній літературі зустрічається позначення М1 – перша мова та М2 – друга мова. Необхідно пам’ятати, що хронологічно друга мова пізніше витіснити першу і навіть стати рідною. Тому іноді говорять, що одна з мов двомовного індивіда являється домінантною, тобто основною.

     В.П.Бєлянін  виділяє природний (побутовий) та штучний (навчальний) білінгвізм. При цьому, природний білінгвізм з’являється у відповідності з мовним оточенням (у наявності якого радіо і телебачення) та завдяки багатій мовній практиці. Усвідомлення мовної специфіки системи може не відбуватися. А при штучному білінгвізмі другу мову необхідно вивчати, прикладаючи вольові зусилля та використовуючи спеціальні методи і прийоми. Разом з тим можлива така ситуація, коли іноземну мову вивчають спонтанно, і з викладачем одночасно (на курсах так званого ввімкнутого навчання в країні мови, що вивчається ). [11;157]

     Згідно  з віковими періодами, білінгвізм має  поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою  відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою.

     Із  погляду ступеня володіння мовами та кількості мовленнєвих дій  розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму. Рецептивний (сприймаючий) білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Сама людина при цьому майже не говорить і не пише. Репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати (переказувати) тексти іноземної мови, але і відтворювати прочитане та почуте. Продуктивний (породжуючий) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти і продукувати іноземні тексти, але і породжувати їх. Іншими словами, при продуктивному білінгвізмі людина може більш-менш вільно розмовляти та писати та породжувати самостійні творчі повідомлення іноземною мовою.

     Білінгвізм  – це реальна соціально-мовна  ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.

     Урахуванням тісної взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (структурних) факторів у процесі розвитку і функціонування лінгвістичних об’єктів – одна з методологічних вимог мовознавчих досліджень. «Мовна структура, - пише Ю.Д.Дешерієв, - це продукт історичного формування і розвитку мови в нерозривному зв’язку з розвитком суспільства, трудової діяльності, мовленнєвої практики і суспільної свідомості людей».

     Білінгвістична  взаємодія (двох мовних систем у межах  єдиного колективу носіїв білінгвізму) має комплексний характер: по-перше, це взаємодія функціонування двох мов  у процесі реалізації суспільно-комунікативних потреб (функціональна взаємодія), по-друге, - взаємодія структур мов, що контактують у межах колективу носіїв двох систем комунікації (структурна взаємодія). Зрозуміло, що структурна взаємодія певною мірою залежить від функціональної, оскільки сфери і ситуації спілкування характеризуються різними умовами контактування мов, різними показниками їх використання, актуальності певних фрагментів чи окремих одиниць мовних систем. Результатом функціональної взаємодії є існування різних за обсягом використання двох мов сфер і ситуацій спілкування, структурна взаємодія веде до змін у функціонуванні певних мовних одиниць.

     Наслідки  білінгвістичної взаємодії структур мов простежуються практично на всіх рівнях, але найбільший інтерес для досліджень взаємодії соціальних та структурних факторів становить слововживання, оскільки лексика має тісні і розгалужені зв’язки з позамовною дійсністю. Найширше наслідки структурної взаємодії мов при білінгвізмі відбиваються в усному мовленні.

     Процес  білінгвістичної взаємодії залежить від характеристик суб’єкта двомовності. Існують певні розбіжності у поширенні одиниць специфічного слововживання серед різних соціальних груп інформантів. Тут можна виділити кілька аспектів: по-перше, різні соціальні групи характеризуються різними показниками освітнього рівня і рівня мовної компетенції, по-друге, білінгвістична взаємодія лексики залежить від типу двомовності, а соціальні групи відрізняються з погляду місця функціональних репрезентантів мови в реалізації спілкування; по-третє, кожна соціальна група характеризується певним комплексом соціально-мовних потреб.

     Внутрішні (структурні) та зовнішні(соціальні) чинники білінгвістичної взаємодії лексики складають непросту систему. Наявність спільного соціального субстрату обох мов дає головний імпульс взаємодії – місце контактування двох мов – мовна свідомість і мовленнєва діяльність білінгвів. У взаємодію вступають одиниці, що мають певні спільні риси форми або змісту, глибина взаємодії виявляє пряму залежність від ступеня близькості двох мовних структур. Однак існуючі відмінності серед суб’єктів двомовності, а також між сферами і ситуаціями спілкування істотно впливають інтенсивність білінгвістичної взаємодії (збільшуючи чи зменшуючи поширення специфічного слововживання серед певних соціальних груп білінгвів). Розгалужені зв’язки лексичної семантики з позамовною дійсністю спричиняють розбіжності у «мобільності» проникнення різних тематичних і лексико-семантичних груп у іноземне мовлення, характер розвитку семантики запозиченого слова. Зрештою, між різноманітними чинниками немає суцільної ізоляції: вплив соціальних факторів корегує дію структурних і навпаки.

          

     1.2 Психолінгвістичні дослідження проблеми білінгвізму

     Двомовність – є гострою проблемою лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. Саме тому велика кількість термінів трактується по-іншому в світлі когнітивних концепцій. Так, одним з основних об’єктів сучасних досліджень двомовності постали стратегії оволодіння другою мовою. Проблеми породження мовлення в контексті двомовності в західній науковій літературі ґрунтується на моделі В.Левелта, відповідно до якої переважною більшістю лексикону білінгва є лемми. Визначено чітку диференціацією понять «іноземна мова» та «друга мова». Із першою пов’язують процес оволодіння мовою у штучно створених навчальних ситуаціях під керівництвом фахівця, а друге – з природними ситуаціями спілкування з носіями цієї мови без цілеспрямованого навчання.