Домбровський Іван

Домбровський Іван (м., р. н. і р. с. невід.) — українсько-польський поет, автор історичної поеми «Дніпрові  камени»; можливо, був придворним поетом князя Януша Острозького, а потім  — князя Януша Заславського.

Латиномовна поема ІванаДомбровського»Дніпрові  камени», надрукована бл. 1620 р., — одна з найвизначніших пам’яток, присвячених осмисленню української історії, в якій явно проступають гуманістичні риси. У творі автор докладно, у хронологічному порядку розповідає історію України-Русі від 430 до 1618 р., написану з метою патріотичного й морального виховання українського читача, аби нагадати йому про славні, але забуті сторінки історії вітчизни. Друга мета — відкрити Україну для Західної Європи, заявити про свій народ, ідентифікуючи його з відомою там Київською Руссю. Розуміючи історію в дусі ренесансного гуманізму як наслідок діянь видатних особистостей, Домбровський славить подвиги, ставить за взірець для наслідування багатьох сучасних йому «рушіїв» вітчизняної історії. Бажаючи витворити свій історико-культурний ідеал, він підносить читачеві переконливі й яскраві «уроки» передусім своєї історії, оповідає про героїв та державних діячів, які заслужили вічну славу і вдячну пам’ять нащадків, та водночас показує сучасних йому володарів і меценатів гідними спадкоємцями предків. Епічний твір Домбровського — не просто поема на історичну тему, а історичне дослідження, що супроводжується докладними примітками, коментарями і посиланнями на достеменні джерела; чужі думки в тексті виокремлюються. Це збільшує наукову цінність самої поеми, а також переконливість наведених у ній фактів та висновків. З’являється яскраво виражене авторське волевиявлення, бажання висловити своє ставлення до зображуваних подій, усвідомлення себе як особистості, зокрема власних заслуг перед суспільством. У розумінні автора, ідеал правителя — поміркований філософ-гуманіст, який дбає про суспільне благо. Він декларував ідею справедливості, прославляв такі чесноти, як доброчинство, відвага, доблесть, освіченість, високо цінував людський розум, вірив у його силу й можливості. Засуджуючи коротку історичну пам’ять своїх сучасників, І. Домбровський прагне повернути державну гідність українському народові, нагадуючи йому про славні часи правління київських князів — аж до К. Острозького включно. Ті чи інші історичні події минулого, за автором, пов’язані між собою реальними чинниками. Людина розглядається як активний суб’єкт історії, здатний до свідомого соціально-морального вибору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Домбровський

ДНІПРОВІ КАМЕНИ,

або З нагоди щасливого сходження на Київську єпископську кафедру найяснішого і превелебного пана, пана БОГУСЛАВА РАДОШОВСЬКОГО-БОКШІ (роду СЕМИКОВИЧІВ), з ласки Бога й апостольського престолу, єпископові Київському, абатові Святого Хреста, Лисої Гори і т, д. і т. д.

ПРИВІТАННЯ

 

«Пастирі й окличники Євангелія -- губи Христові»

(З «Шестиднева» Василя (Великого))

Пресуле, Маркоманів честь,

Тиснуть гори яких з боку Герцинського!

 

Теспіадки примушують

 

(Та й вода, що струмить із-під  Пегаса ніг),

 

Щоб, щасливий, старався я

 

Плектром струни вдарять ліри Авзонської, --

 

Лиш співав щоби я тепер

 

Про найперший престол 1. Дужий правителю

 

Бористену, місцевою

 

Ситий славою ти і чужоземною!

 

Як гараздиться в тебе все,

 

Привселюдно тоді я утішаюся.

 

Часто віру міняє люд 2,

 

А тому тут живе страх із надією.

 

Відтоді, як засяяла

 

Блискавиця палка 3, намір ослабнув мій.

 

Та я прагну до Кларосця,

 

Доки ти веселиш Київ сплюндрований;

 

І при цім випробовую

 

Муз, -- цього заслужив розум твій визнаний.

 

Тут схиляю дріад тямких

 

До Актійських пісень віршем Папроцького,

 

Для наяд вони спів ведуть

 

З допомогою струн любого Бекфара.

 

Хай же славу північну 4 теж

 

Піднесуть до зірок за рішенцем небес,

 

Доки славлять зухвалість тих

 

Русів, -- славний які  престол мали колись;

 

їх ні Рим, на мужів багач,

 

Не долав у бою, навіть і Турція.

 

Непокоять сильнішого,

 

А слабким племенам руси не чинять зла.

 

Славте ж їх, аоніди, гей, --

 

Тих, що в гирлі Дніпра недругів зборюють! 5

 

Кліо славу поширює

 

Словом, що на папір в  неї записане.

 

Та чи муза прикрасить ця

 

Працю щиру твою піснею любою?

 

І приховані доблесті

 

Вічно жити які будуть у віршах цих?

 

Ласку їм саме вияви

 

Щиру; не забувай і про поета  теж! б

 

І Вергілій не зразу-бо

 

Грубі погамував вірші й відкинув їх

 

З голови кучерявої 7.

 

...Сталось це, коли він зброю став славити s.

 

Найяснішій високості твоїй  найвідданіший 

 

Іван Домбровський.

 

 

 

 

 

ДНІПРОВІ КАМЕНИ

 

Краєм квітучим, погідним ходитимеш, пресуле любий.

 

Та не розкішні у Києві стрінеш  споруди, а вбогі,

 

Люд по яких і донині фрігійської  давньої Трої

 

Марить ще снами, що так на життя  їх сучасне не схоже.

 

[ПРИМІТКИ АВТОРА НА ПОЛЯХ  ОСНОВНОГО ТЕКСТУ]

 

Бористен, річка в Сарматії, омиває Київ і тече до Чорного моря.

 

Довгим був шлях твій сюди, зате нині Дніпра-Бористену

 

Луки заквітчані й ниви прегойні у тебе під боком.

 

Весно прекрасна, зимі на загин вітер  теплий спрямовуй;

 

І відвертай наші біди, що йдуть, далебі, від неволі.

 

Евре стрімкий, не спиняй на дорозі прихідця нового,

 

А як повієш навстріч, доброчинце, то лагідно дмухай.

 

Гей, аквілоне, і ти, відтоді як почав своїм дітям

 

Клімат у Бористенівських краях  благодатний

 

Вітер сприятливий слати, з тих  пір вони плавали часто

 

До узбережжя Колхіди у пошуках  буцімто руна,

 

Віщому судну зухвало життя  своє й долю вручивши.

 

Хай же правиця твоя супротивні вітри позагонить

 

До еолійських печер, щоби їх не барили в дорозі?

 

Батьку Градиве, у гетськім озброєнні  грізний, гнівливий,

 

Запам'ятай, що до зброї не слід удаватися, краще

 

Шли до сумирного люду тамтешнього  з миром посланців.

 

Меч притупляй же і запал вгамовуй між скіфів, у шкури

 

Вдягнених: на боязких вони смілі, а дужих бояться;

 

Любо розбоєм живуть ці нещирі прихильники  миру.

 

Тому-то Марсу ні шал, ні сум'яття тепер  не підвладні,

 

Напади чинять і далі, -- та все  у руках Громовержця!

 

Він-бо єдиний у світі людей і помирить, і здружить.

 

Тож милостиво хай вухо схиля  до прохань повсякденних

 

І на благання численні турботою хай  відгукнеться.

 

Мосхи, сусіди, хоч вам така згода, а знаю, не люба 9

 

(Віра-бо слабне), та ви не насуплюйте  лоба у гніві.

 

Хай до вівчарні своєї цей пастир дбайливий прибуде 10:

 

В давньому місті притулок хай знайде сенатор 11 великий.

 

Пастирю, знай, у цім краї між  вірних сум'яття велике 12,

 

Та не барися, але у встановлені  строки до міста

 

Входь як хазяїн новий. В нім славетні колись панували

 

Лицарі, котрих боялися й багряношатні тирани.

 

Нині з минулої величі в місті  сліди лиш зостались:

 

Вал неприступний, рови та могили на кожному  кроці.

 

Хай же набуде в тобі охоронця спустошений  Київ,

 

І щонайшвидше -- як тільки у браму  прадавню увійдеш.

 

Глянь, богатир бористенський чоло над водою підносить 13:

 

Довговолосий, сповитий хитким очеретом, лозою;

 

З виду суворий, поважний, зеленого кольору  очі;

 

Дуже він схожий на діда при добрім здоров'ї.

 

Вельми привітно тебе, як неначе, вітає  і каже:

 

«Схвалюю наміри й мову цього  доброчинця прихильні!»

 

Будь же здоровий в краю нашім, славний  сенаторе, гідний

 

Місця цього видатного, яке тебе так вшанувало!

 

Най здоровиться тобі на такій превисокій посаді.

 

Хай і ганебні для всіх нас  незгоди завершаться миром!

 

Дбай неупинно про спокій словами  святими й ділами!

 

Сходь на престол цей високий -- його, далебі, ти достойний!

 

Західну церкву 14 на Сході обмежує  він, ніби валом, --

 

І візантійських обрядів тримається ревно од віку.

 

Велич Києва

 

Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,

 

Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз

 

Всюди сліди плюндрувань від  ворожих набігів помітні.

 

Храмів, проте, збереглося чимало. І  влада в нім здібна.

 

Люди тутешні його за столицю  вважають незмінно.

 

Місто стоїть на кордоні сарматів і мосхів суворих.

 

Мужність твоя і давніш була знана  між людом повсюдно,

 

Тож хай вона і сьогодні одержить належне визнання --

 

Кін для змагання, де можеш себе проявити, готовий.

 

Благоговійно приймай всі тутешні  турботи на себе --

 

Досвід потрібний-бо маєш і дбай про добробут громадський.

 

Щиро вітаю тебе із обов'язком  цим, хай вовіки

 

Слава про нього не гасне і  вух Громовержця сягає.

 

Хай погамуються вівці Христові 16 і втишений буде

 

Брязкіт зловісної зброї; хай спокій солодкий усюди

 

Тут запанує, каменам співучим приємний і любий.

 

Ти, що зазнав стільки лиха, отут здобувай собі славу.

 

Ну, а тепер про мою родослівну, хто є я, послухай.

 

Я владарюю над водами там 17, де сармат войовничий

 

Мешкає нині; на світі немає прудкішої річки.

 

Марно шукати такої від сходу  до заходу сонця,

 

Бо не рівня ні Родан мені, ані  велика Гарумна,

 

Ні злотоносний в Іспанії  Таг, ані лагідна Вісла.

 

Менші од мене і Лаба, і Пад стрімкоплинний так само.

 

Греки старі мене знали і давні  латинці не менше.

 

Від мого імені названо край, по якому я плину,

 

Широководий, до Понту і щедро  доповнюю море.

 

Мокрими хвилями, Києве, мури твої омиваю;

 

Серед степів буйнотравних течу, де татарин  жорстокий,

 

Звиклий до сутичок збройних, кривавобезжальних, із луків

 

Стріли смертельні пускає, кочуючи  в дикій сваволі;

 

Плину, де з хвилями бореться Дассов і де козаками

 

Шарпаний часто Очаків, якому  ці лицарі славні

 

Прикрощів чинять немало завжди з  допомогою зброї.

 

Орди татарські вони у боях побивають  відважно,

 

І за ніщо уважають погрози турецькі зловісні.

 

Та повертаюсь до міста, куди тепер  гостем ідеш ти,

 

Щоб проповідувать в ньому свої святомудрі догмати.

 

Мало воно колись силу велику, коли ще монархи

 

Київські русів усіх під своєю  кормигою мали.

 

Мова іде про князів, які Київ зробили столичним

 

Містом і центром держави; коли в володіннях Борея

 

Над усіма панував племенами  Сарматії й мосхів --

 

Кордони Руської держави, столиця  якої Київ: з півдня -- Істр, Чорне  море і західна частина Каспійського моря, з півночі -- Сарматський океан, зі сходу -- Волга, із заходу -- Віслок напуває Ряшів.

 

Плем'я північне, до січі охоче, держав у покорі.

 

Владу тоді необмежену руси далеко на південь

 

З часом поширили: до течії повноводного Істру;

 

До узбережжя північного Понту  Евксінського й потім

 

Далі -- до урвищ колхідських, по хвилі  Гіркинського моря.

 

З півночі -- гори Ріфейські, мов щит, їхній край прикривали.

 

Східний кордон, з боку Скітії, звавсь на Русі рагелідським.

 

Там, де Титан опускається в хвилі, межею був Віслок.

 

Ось як великою доблестю руси тоді відзначались.

 

Й нині відважні вони, але сильної  влади не мають.

 

(Хай би тоді Мітрідат, полководець  славетний, що з військом

 

Вельми усіх настрахав, аж до римлян, в бою непохитних;

 

Хай би тоді він у січі наважився  русів здолати!..)

 

Русь Новгородська тримала під  владою диких фінляндів.

 

А псковичам данину Скандінавія  навіть платила.

 

Шарпали руси албанів, іверів, Гірканське надмор'я,

 

Парфів і мідів дражнили війною жорстокою Марса,

 

Часом на честь перемоги справляли  тріумфи.

 

Зонар у 3-му томі «Грецьких анналів». Луітпрандус. «Про європейські справи», кн. 5, розд. 6. Прокопій (Кесарійський). «Про війну з готами». Волатеранус, кн. 7 «Географії».

 

Як не згадати ще даків, мізійців і давніх пелазгів,

 

Війни жорстокі з якими точилися майже постійно.

 

Де Танаїс зустріча Меотіди солоної  хвилі,

 

Плем'я Русі і Європу, і Азію вкупі  тримало.

 

Короткий літопис держави Русів

 

У давнину шанували ми службу жерців і численні

 

Подвиги лицарів -- нам про це свідчать літописи наші.

 

Хай же пізнають нащадки звитягу і мужність тих предків.

 

Знайте всі й інші: народ, що зберіг цей престол аж понині,

 

Диким не можна вважати, хоч дехто  із можних чужинців,

 

Будучи навіть отут, у столичному славному місті,

 

Часом паплюжив цей люд. Та все розповім по порядку.

 

Походження Києва. За свідченням деяких авторів, його заснував Кий року від  створення світу 5409, а від народження Христа 430-го

 

 

Але треба зазначити, що літочислення (від створення світу) взяте у  греків, а не в латинян, і не у  євреїв