Есхіл - видатний давньогрецький драматург

Зміст

Вступ………...……………………………………………………………..3

1. Есхіл - видатний давньогрецький драматург………………..…………..5
2. Трагедія «Жертва біля гробу» (Хоефори)……………………………...10
3. Образ Ореста в трагедії………………………………………………….15

Висновок………………………………………………………………....18

Список літератури………………………………………………...…....20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Есхіл - (грец. Αισχύλου, англ. Aeschylus, 525 до н. е., Елефсін — 456 до н.е.) — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.

До Есхіла власне драматичний  елемент поступався в трагедії ліричному  елементові: трагедія мала форму діалогу  актора з хором, причому ліричні  партії домінували. Есхіл впровадив  у трагедію другого актора, що дозволило  суттєво драматизувати дію та зменшити обсяг партій хору.

Вагоме місце у драматургічній спадщині Есхіла належить трилогії «Орестея»  — єдиній, що збереглася до наших  днів. У першій її частині («Ага-мемнон») автор подає своєрідне трактування  теми Троянської війни.      

За своє життя Есхіл створив  близько 70 трагедій і 20 сатиричних драм. Театральні вистави в Афінах відбувались  у формі драматичних турнірів на Діонісійських святах: Великих (міських) Діонісіях, які продовжувались більше тижня (березень); Малих (сільських) Діонісіях (грудень) і Ленеях (лютий). Якщо на Великих Діонісіях драматичні поети виступали зі своїми новими творами, то на Ленеях ставилися вже відомі трагедії.  

Видатний давньогрецький драматург, за загальним визнанням, "батько трагедії" Есхіл жив  і творив у період становлення афінської рабовласницької демократії. 

Саме Есхіл сформував  канон давньогрецької трагедії, надав  їй пафосу громадянського та морально-філософського  звучання, ввів багато новацій, завдяки  чому вона набула державницького значення у житті Греції класичного періоду.  

З усієї кількості  написаних ним трагедій до нас  дійшло лише сім. Це "Перси", "Благальниці", "Семеро проти "Фів", "Прометей прикутий" і єдина трилогія, Що зберіглася повністю, "Орестея" ("Агамемнон", "Жертва біля гробу", "Евменіди").

Як і всі трагіки  до Софокла, він сам виконував ролі у своїх драмах, але наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора.

Трилогія «Орестея» була написана в 458 до н. е. і складається з таких частин:

- «Агамемнон» («Άγαμεμνον» ),

- «Жертва біля  гробу“ («Хоефори», " Χοηφόροι ", «Choeforoi»),

- «Евменіди» («Ευμενίδες», «Eumenides»).

Міф про Електру, дочку  Агамемнона і Клітемнестри, послужив темою другої частини Есхілової  трилогії ”Орестея“, і трагедії Софокла  ”Електра“. Слід відзначити, що кожен трагік, відповідно до свого світогляду, надає цьому давньому міфові якісь певні риси. Есхіл зображує свою героїню досить схематично і роль Електри в ”Хоефорах“ другорядна, оскільки головну роль відведено Оресту.

У другій частині трилогії «Хоефори» («Ті, що приносять жертви на могилі») Клітемнестрі та її спільникові і коханцеві Егісфу доведеться заплатити за вбивство Агамемнона й узурпацію влади. Клітемнестра страждатиме особливо тяжко, адже в ролі месника виступає її власний син Орест.

Образ Ореста — найяскравіший  і найтрагічніший у драмі. Це образ  месника мимоволі, котрий із надзвичайним внутрішнім болем зважується стратити матір і своєю чергою розплачується  за скоєне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Есхіл - видатний давньогрецький драматург

Есхіл (грец. Αισχύλου, англ. Aeschylus, 525 до н. е., Елефсін — 456 до н.е.) — давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.    

Видатний давньогрецький драматург, за загальним визнанням, "батько трагедії" Есхіл жив і творив у період становлення афінської рабовласницької демократії.

Відомості про Есхіла відомі головним чином з життєпису, що міститься  у складі рукопису його трагедій XI ст. Згідно цих даних, Есхіл народився в 525 до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії , написаній собі самому, Есхіл жодного слова не говорить про себе як трагічного поета, а згадує лише про свою воїнську звитягу:  
      Тут Есхіла Афінського, Евфоріонова сина, Гели плодюча земля тіло його прийняла. Згадує гай Марафонський відвагу його, то ж і плем'я Довговолосих міфян - в битві пізнали її), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у «Персах» швидше за все належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). За молодості Есхіла, за часів упадку Пісістратидів, Афіни були малозначним містом, але йому довелось стати свідком тріумфу демократичного ладу, який вивів Афіни на провідне місце в грецькому світі, що сталося після греко-перських воєн.

У той же час його світова слава пов'язана саме зі служінням музі трагедійного мистецтва - Мельпомені. Писати Есхіл почав після двадцяти років, але успіху домігся лише після сорока.  Майже все життя Есхіла пов'язане з Афінами, славу яких він відстоював мечем і пером і які залишав лише двічі - його поїздки були пов'язані з Сицилією.

Вперше Есхіл взяв участь у змаганні трагіків бл. 500 до н. е., під час першої Олімпіади, разом з Хірилом й Пратином, але перший приз йому вдалося здобути тільки в 484 до н. е., коли йому виповнилось сорок один рік. У 472 одержав першу нагороду за трилогію, що включала «Персів», у 467 перемогла фіванська тетралогія; у 463 — тетралогія про Данаїд, у 458 — шедевр «Орестея», єдина грецька трилогія, що дійшла до нас. Есхіл здобував перше місце щонайменше 13 разів і 15 посмертно (що було можливо лише тому, що як виняток його п'єси були допущені до повторних постановок). Афіняни дуже високо цінували його твори. Про це можна судити вже з того, що після його смерті в Афінах була прийнята ухвала, що всякий бажаючий поставити п'єсу Есхіла «одержить хор» від влади (тобто отримає дозвіл зробити постановку драми на святі Діонісій). Есхіл кілька разів (471—469) їздив на Сицилію і ставив там свої драми, а також склав трагедію «Етнянки» на честь заснування Етни тираном Гієроном, тодішнім правителем Сіракуз. Переказ про те, начебто в 468 до н. е. Есхіл залишив Афіни, тому що його обурив успіх молодшого суперника Софокла, очевидно недостовірний, бо у 467 до н. е. Есхіл уже знову в Афінах на постановці своєї трагедії «Семеро проти Фів». Після 458 до н. е. Есхіл знову поїхав до Сицилії, де помер у м. Гелі в 456 до н. е. Надгробний напис вважається твором самого поета:

Тут, у землі хлібодайної Гели, впокоївсь  навіки

Житель  афінський - Есхіл, Евфоріона син.

Довговолосі мідійці змогли оцінить його силу,

А марафонські  гай і плем’я - свідки відваги його.

Про смерть Есхіла існує  легенда, згідно з якою він знав від  оракула, що загине від удару з  неба. Щоб уникнути випадкового падіння  на голову якого-небудь предмета в місті, він вирушав у поле і там  обдумував і писав свої твори. Та втекти від долі йому не судилось. Якось орел, тримаючи в пазурах черепаху, шукав скелю, об яку можна було б розбити панцир своєї жертви. Оскільки Есхіл був лисий, то орел помилково сприйняв його голову за блискучий камінь і випустив зі своїх пазурів черепаху просто на поета.  
      За своє життя Есхіл створив близько 70 трагедій і 20 сатиричних драм. Театральні вистави в Афінах відбувались у формі драматичних турнірів на Діонісійських святах: Великих (міських) Діонісіях, які продовжувались більше тижня (березень); Малих (сільських) Діонісіях (грудень) і Ленеях (лютий). Якщо на Великих Діонісіях драматичні поети виступали зі своїми новими творами, то на Ленеях ставилися вже відомі трагедії.  

На змагання зазвичай допускались три драматурги, які  представляли свої твори у формі тетралогій (три сюжетно пов'язані трагедії і одна сатирична драма із сатирико-гумористичним змістом). Ім'я поетів відповідно до отриманих місць і назви всіх частин представлених тетралогій викарбовувались на мармуровій стелі - дикаскалії, яка встановлювалася після визначення переможців поблизу театру в місці, присвяченому Діонісу. Найбільш почесним, безумовно, вважалось перше місце. Есхіл завойовував його 13 разів, що свідчить про надзвичайно високий рівень його драматургічної майстерності.  
      Саме Есхіл сформував канон давньогрецької трагедії, надав їй пафосу громадянського та морально-філософського звучання, ввів багато новацій, завдяки чому вона набула державницького значення у житті Греції класичного періоду. Якою ж була есхілівська трагедія, що її наслідували і розвивали згодом видатні майстри цього жанру Софокл (496-406 роки до н. е.) та Еврипід (480/84-406 роки до н. е.)?

Дія в трагедії розігрувалася  між хором, який складався з 12 або 15 хоревтів, тобто співаків, на чолі з корифеєм (заспівувачем) і актором (протагоністом). Есхіл ввів другого актора (девтерагоніста), що певною мірою обмежило хор і зробило розвиток дії більш напруженим і динамічним. Софокл, спираючись на досвід Есхіла, ввів третього актора (тритагоніста).  
      Есхіл же запровадив типову для давньогрецької трагедії форму трилогії - три сюжетно пов'язані між собою трагічні події, обов'язково почерпнуті з міфології. Єдиним винятком в історії давньогрецької трагедії є трагедія самого Есхіла "Перси", присвячена сучасній авторові події - Саламінській битві (480рік до н. е.), у якій він брав активну участь. "Перси", постановником (хорегом) якої був майбутній уславлений вождь Афін Перікл, посіла на Діонісіях 472 року до н. е. перше місце.  

Хвилюючі й злободенні для свого часу проблеми людської долі в зіткненні з невблаганним фатумом, невідворотність покарання за злочини супроти божественних настанов, проти Правди й Справедливості, єдність греків перед навалою перської агресії могли бути вирішені лише у формі трилогії. Емоційна напруженість трагічних подій упродовж трьох драм вимагала психологічної розрядки, отже Есхіл, як згодом Софокл та Еврипід, завершує свої трилогії веселою сатиричною драмою.  

Кожна класична давньогрецька  трагедія починалася з прологу, в  якому актор або актори сповіщали глядача про наступну дію і про те, що їй передувало.  
      Потім на сцену (орхестру) виходив хор і, вишикувавшись чотирикутником обличчям до глядачів, виконував першу пісню, яка називалась пародом. До кінця дії хор залишався на сцені й брав участь у дії як колективний актор і надзвичайно емоційний резонер і коментатор подій. Після пароду йшли епісодії, тобто схожі на сучасні акти або дії, в яких хор брав участь нарівні з акторами, що надавало виставі високої естетичної багатобарвності (діалоги, сповнені мудрих висловів, афоризмів, дотепів; музика та співучі й пластично-рухливі втручання хору) і психологічної напруги. Кожний епісодій, яких було чотири чи п'ять, супроводжувався стасимом - урочистою піснею хору без акторів. Завершувалася трагедія ексодом - заключною піснею хору та його урочистим виходом з орхестри. У деяких трагедіях (особливо у Есхіла) ексодові предував коммос - піднесено-речитативна пісня хору разом з акторами, в якій оплакувалась трагічна доля героїв і висловлювалось їм співчуття.  
      Отже, есхілівська трагедія мала складну сюжетно-композиційну й емоційно-психологічну структуру, насичену актуальними для свого часу проблемами та смислами. Тому не дивно, що вона справляла надзвичайно велике враження на глядачів, залучаючи їх до світу високих вчинків, почуттів, пристрастей і страждань і очищаючи їх від усього буденно-низького та пересічного. Це очищення через співчуття до трагічної долі легендарних героїв Аристотель назвав катарсисом.  

Ця якість притаманна всім трагедіям Есхіла, бо саме він започаткував низку могутніх і монументальних образів - Прометея, Ореста, Кассандри, Клітемнестри - носіїв надзвичайних доль, нечуваних пристрастей і незламних характерів, які стали вічними супутниками людства.   

З усієї кількості  написаних ним трагедій до нас дійшло лише сім. Це "Перси", "Благальниці", "Семеро проти "Фів", "Прометей прикутий" і єдина трилогія, Що зберіглася повністю, "Орестея" ("Агамемнон", "Жертва біля гробу", "Евменіди").

Як і всі трагіки  до Софокла, він сам виконував ролі у своїх драмах, але наймав також і професійних акторів. Вважається, що саме Есхіл зробив надзвичайно важливий крок у розвитку драми, ввівши в дію другого актора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Трагедія «Жертва біля гробу» (Хоефори)

Розглянемо ”Хоефори“ (”Ті, що несуть жертву на могилу“, або  ”Жертва біля гробу“). Дія починається  з того, що рабині-троянки, які становлять хор, за наказом цариці йдуть на могилу Агамемнона, щоб принести жертву.

Клітемнестра боїться, що дух вбитого нею чоловіка буде її переслідувати. Троянки-рабині ненавидять царицю. Вони плачуть над своєю  долею, проклинаючи Клітемнестру, благають про помсту. Разом із рабинями до гробниці прийшла Електра. Вона скаржиться вбитому батькові: в рідному домі вона, як служниця, брат поневіряється на чужині, батькове майно розграбовано вбивцями [7; с. 233].

Електра з дівчатами  приносить жертву і вмовляє богів  послати месника, брата Ореста, якого  мати віддала комусь на чужині. На ці думки Електру наштовхує пасмо волосся, що вона бачить на могильній плиті: вона здогадується, що воно належить Орестові [7; с. 235-236].

До могили приходять  син Агамемнона Орест із другом Піладом. Вони помічають натовп дівчат з Електрою і ховаються у кущах. Коли виходить Орест зі своїм другом Піладом, відбувається пізнавання: в юнакові-чужинці Електра впізнає рідного брата. Орест зізнається сестрі, що прибув за наказом Аполлона, щоб помститися матері за вбивство батька [7; с. 238].

Орест разом зі своєю рідною сестрою Електрою, яку утискує Клітемнестра, складає на могилі батька план помсти. І оскільки вбити свою рідну матір Орестові наказує Аполлон, то це вбивство відбувається.

Орест і Пілад приходять до Клітемнестри і повідомляють, що її син Орест  ніби загинув десь у чужих краях. Клітемнестру охоплює радість від звістки про загибель сина, вона наказує покликати до палацу Егіста, щоб він сам почув розповідь чужинців.