Князь Кий як магістральний герой однойменного роману Володимира Малика

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди"

Філологічний факультет

Кафедра української і зарубіжної літератури та методики навчання

 

 

 

 

 

 

 

Князь Кий як магістральний герой однойменного роману Володимира Малика 

 

 

 

 

 

 

  

Курсова робота

Студентки 3 курсу з.ф.н.,

групи У-32 (МС)

Плоденко (Царук) Оксани Василівни  

 

Науковий керівник

Будугай Ольга Дмитрівна,

кандидат філологічних наук, ст. викладач  

 

 

 

  

 

м. Переяслав-Хмельницький

2012

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теоретична основа дослідження. 6

1.1. Князь Кий як історична постать. 6

1.2. Володимир Малик – автор пригодницьких та історичних творів 14

1.3. Жанрові ознаки історичного роману. 21

Розділ 2. Художнє осмислення образу князя Кия в романі В. Малика “Князь Кий” 23

2.1. Специфіка характеротворення  образу Князя Кия 23

2.2. Мовна характеристика героя. 31

2.3. Художні засоби, використані у творі. 33

Висновки 35

Список використаних джерел 37

 

 

ВСТУП

Головне завдання художньої літератури: показати життя, дійсність у формі художнього відбитку, але відбитку такого, який сам являє собою життя. Художня література - це підручник життя, який дає нам історичні знання, формує світогляд, впливає на морально-естетичне самовдосконалення. У загальнонародному значенні твори художньої літератури є тим невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспільну свідомість, збуджує соціальну активність і сприяє всебічному вихованню читачів.

Українська   література  як навчальний шкільний предмет в комплексі  виконує пізнавальні, виховні та естетичні функції у формуванні підростаючого покоління, поєднуючи  в собі історичний, культурологічний, літературознавчий, морально-етичний та естетичний аспекти.

Історичний роман В. Малика "Князь  Кий", який і став темою мого дослідження, входить в коло дитячого читання, є додатковим твором для учнів 5-го класу. Доробок В. Малика досліджували А. Дяченко,                            Б. Чайковський, В. Дончик, В. Карпенко, В. Лукашенко, Г. Сидоренко,           Д. Міщенко, І. Бока, К. Волинський, М. Гетьманець, М. Ільницький,                Н. Хоменко, С. Пінчук та інші.

Актуальність  теми  дослідження. Твори на історичну тему мають специфічне завдання – формувати національну свідомість, розкривати і примножувати історичний духовний досвід людства, давати моральні уроки майбутнім поколінням. Серед художніх творів, у яких відображено історичне минуле українського народу, помітне місце посідають історичні романи Володимира Кириловича Малика, а саме "Князь Кий".

Звернення до історії пробуджує  національні та громадянські почуття, посилює історичну відповідальність дослідників. Питання про те, який внесок зробив Кий для сьогоденної України, у розбудову Києва, яке значення мали його дії в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичне значення.

Актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється не лише необхідністю її методологічного переосмислення, а й потребою історіософського підходу до питань участі Кия в історичному процесі, впливу на створення міста Київ, нормативно-ціннісні критерії оцінки діяльності  князя в цей історичний період.

        Об'єкт дослідження — історичний роман В. Малика "Князь Кий", що оповідає про мужнього 22-річного хлопця, Кия, який в виру гуннської навали на Україну в V столітті зумів відстояти честь і гордість України, а головне – захистити жителів від кочовиків.

 Предмет дослідження — матеріальна та етична проблематика твору в історичному та біографічному контексті, соціальне звучання в сучасну автору епоху та в перспективі.

  Мета дослідження — широкопланове дослідження культури, історії та подій доби життя та правління князя Кия через роман В. Малика "Князь Кий".

         Для досягнення мети дослідження  поставлено такі завдання:

• здійснити аналіз тематичної літератури;
• ознайомитись з тією прадавньою добою, коли легендарний Кий об'єднав різні споріднені слов'янські племена, заклав основи могутньої держави;
• виробити навички аналізу, узагальнення та систематизування історичного роману; критичного користування літературою.

          Методи дослідження:

- культурно-історичний ( дослідження   суспільно-історичних умов написання  твору, вивчення історико-літературного  контексту, оцінка твору з погляду  сучасності; вивчення історії написання та публікації);

- біографічний (розгляд біографії  письменника як важливого джерела  творчості, через вивчення обставин  його життя глибше дослідити  процес зародження й визрівання  творчих задумів, увагу до соціально-історичних  тем, ідей).

Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що сформульовані в ній висновки можуть бути використані вчителем в практичній діяльності на уроках української літератури в середніх загальноосвітніх закладах.

Структура   курсової   роботи. Курсова   робота  складається з титульного аркуша, змісту, вступу, основної частини, яка складається з двох розділів, висновків, та списку використаної літератури.

Обсяг курсової роботи – 38 сторінок. 

Розділ 1. Теоретична основа дослідження

1.1. Князь Кий  як історична постать

У низці найдавніших і  маловідомих постатей української  історії найцікавішою особистістю  є князь Кий. Та й чи може не збуджувати нашу цікавість історична особа, що дала своє ім'я древній столиці, започаткувала витоки нашої державності. Водночас Кий є найбільш загадковою постаттю. І справа полягає не стільки  в тому, що сучасний історик дивиться на Кия крізь запаморочливу товщу  часу в п'ятнадцять століть, скільки  в непевності й невизначеності рідкісних  відомостей про нього. У ледь жевріючому світлі гранично скупих свідчень джерел він виглядає особою, котра майже  повністю належить до легендарного світу.

 Уперше Кий з'являється  на сторінках літописів у їхніх  вступних, недатованих частинах, майже  повністю побудованих на фольклорних  переказах і легендах. У найдавнішому  серед збережених часом давньоруських  літописів "Повісті временних  літ" оповідається про заснування  найдавнішого міста східних слов'ян  Києва в землі великого й  славного племені полян.

 У реалізації задуму роману „Князь Кий” значно більшу, ніж в інших творах В.Малика, роль відіграв вимисел: „ті, ще долітописні, часи постають на сторінках твору як виплід авторової письменницької уяви” [4], оскільки літописний переказ про Кия, вміщений, до того ж, у недатованій частині „Повісті временних літ”, аж надто скупий на свідчення про нашого першокнязя. Літописець Нестор сповіщає: "Було троє братів: один на ім'я Кий, другий - Щек і третій - Хорив; а сестра їхня була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка тепер називається Щекавицею, а Хорив - на третій горі, що прозвали по ньому Хоривицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата й назвали його Київ... Був навколо міста того ліс і бір великий, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими і кмітливими, і називались вони полянами; від них поляни і до сьогодні в Києві". Ця розповідь уміщена в розлогому вступі до "Повісті врем'яних літ" у шерезі подій кінця V-VI ст. Історики неодноразово відзначали відверто фольклорну форму цього оповідання. Його головні й наскрізні мотиви з давніх-давен поширені у світі, принаймні - в європейському. Адже Кий започаткував Київ подібно до того, як Ромул — Рим, Коринф — Коринф, Кракус — Краків тощо. Кілька давньоруських літописів виводять назву міста Турова від легендарного засновника тамтешньої князівської династії Тури. Сучасні лінгвісти скептично ставляться до такої етимології.

 Недовір'я вчених XIX - першої половини XX ст. щодо вірогідності літописної оповіді про Кия, Щека й Хорива ще більше посилювалось, коли вони звертались до мотиву героїв-братів -засновників міста, землі чи народу,— теж надзвичайно поширеного в усній народній творчості багатьох народів світу. Наприклад, прадавня фольклорна традиція виводить більшість слов'янських народів від трьох легендарних братів-родоначальників: Руса, Чеха й Ляха. Відомі — давньоруські легенди про засновників східнослов'янських племен Радима, В'ятка й Дуліба. Тому історії про трьох братів-полян у науковому середовищі довгий час не йняли віри.

 Однак дослідники до  певного часу чомусь не помічали  того, що Нестор не обмежився  самою розповіддю про заснування  Києва. Далі на сторінках своєї  "Повісті" він знову звертається  до життєпису Кия, наводячи  цього разу конкретніші відомості  про нього. Б. Рибаков, уважно  вивчивши весь комплекс звісток  про Кия в "Повісті" і  порівнявши їх із повідомленнями  іноземних джерел, дійшов висновку, що в основі оповідань про  нього закладені достовірні історичні факти.

 Продовжуючи розповідь  про Кия, Нестор гнівно відкинув  вигадки сучасного йому новгородського  літописця, котрий твердив, ніби  Кий був не князем, а чи то простим човнярем, що перевозив людей через Дніпро, чи то навіть звичайним мисливцем-звіроловом. Київський книжник писав у полемічному тоні: "Деякі ж, не відаючи, говорять, що Кий був перевізником; був, мовляв, тоді біля Києва перевіз з того боку Дніпра, завдяки чому й говорили: "На перевіз, на Київ". Цій вигаданій версії київський літописець протиставляє власну, логічну, добре аргументовану й пов'язану з політичною діяльністю Кия. Вона починається словами: "Однак, якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода...". Та перш ніж викласти спрямовану проти вигадок новгородського книжника розповідь Нестора, спробую відповісти на запитання: чому це раптом новгородський літописець XI ст. силкувався звести до становища звичайного човняра славного засновника Києва, котрого руські книжники XVI-XVII ст. порівнювали з фундатором Рима Ромулом і навіть із самим Олександром Македонським?!

Річ у тому, що новгородський  літописець відображав політичні ідеї й прагнення новгородського боярства, яке плекало мрії про колишню  незалежність свого міста й докладало  зусиль до того, щоб позбавитись  від обтяжливих для нього опіки  й влади київських князів. Виконуючи  волю всевладних бояр Новгорода, освічений  північний письменник намагався  створити милу серцю своїх панів  концепцію історії східного слов'янства, поставивши під сумнів провідну роль Києва в історії Русі й становленні  державності й звеличуючи своє місто. Давши відкоша новгородському колезі, Нестор веде далі своє оповідання про  Кия. Згадавши, що той здійснив подорож  до Царгорода (Константинополя) і тому ніяк не міг бути човнярем-перевізником, київський літописець розвиває тему, що цікавить нас: "Кий цей княжив у роді своєму і ходив він до царя (імператора) — не знаємо лише, до якого саме, зате знаємо тільки, що велику честь мав він (Кий), як кажуть, від того царя, за якого він приходив (до Царгорода). Коли ж він (Кий) повертався, прийшов він на Дунай і вподобав місце, і збудував невелике місто, й хотів отаборитися в ньому з своїм родом, але не дозволили йому цього люди, що жили поблизу. Так і понині називають подунайські жителі те городище — Київець. А Кий, повернувшись до свого міста Києва, там і помер".

 Висловлюючись по-сучасному,  Нестор виклав складну й багату  на події біографію сильного  вождя і полководця полянського  союзу племен, що зважився зав'язати  перетрактації з самим імператором  Візантії, а потім здійснив сміливу  спробу закріпитися в збудованій  ним фортеці на Дунаї — в ті часи північному кордоні імперії. Певно, це не сподобалось візантійському урядові, й він підбурив якісь племена Подунав'я проти київського володаря, що вийшов було з-під імперського впливу. У такої непростої, з багатьма реаліями історії неодмінно мала бути міцна фактична основа.

 Проте в цій історії  не обійшлося без відчутного  впливу фольклорної творчості.  Навряд чи Нестор мав під  рукою якісь документи чи взагалі  писемні джерела. Інакше він  би знав принаймні ім'я візантійського  імператора, з котрим зустрічався  Кий. Найімовірніше, наш літописець  добув оповідь про полянського  князя з народного історичного  переказу. Тому не варто дивуватись, що "Повість временних літ" не донесла до нас ні імені того імператора, ні навіть приблизних відомостей про часи, в які жив і діяв Кий.

 Зате існує іноземне  писемне джерело, при тому набагато  давніше від "Повісті", що  дозволяє кинути світло на  добу Кия. Йдеться про ранньосередньовічну  вірменську "Історію Тарона", в  якій вміщено виразно фольклорний  за формою переказ про трьох  братів: Куара, Мелтея і Хореана,  що заснували місто в далекій  країні Палуні. Як тут не згадати  землі полян і двох братів — засновників Києва — Кия й Хорива з Несторової "Повісті врем'яних літ"?! Та найбільш вражає те, що імена середніх братів тотожні за змістом: давньоруське слово "щек" і вірменське "мелтей" означають те ж саме - "змій".

 Як і в оповіді  Нестора та В. Малика про започаткування Києва, вірменські брати Куар, Мелтей і Хореан спочатку жили нарізно, а далі разом збудували місто на горі. В трьох історичних переказах — давньоруському, вірменському та в романі "Князь Кий" — є й інші близькі за змістом місця. Все це не можна пояснити випадковістю. Вчені-історики поступово дійшли висновку, що в "Історії Тарона" віддзеркалився руський переказ про народження Києва, щоправда, у зміненому вигляді.

 Найбільш імовірним  автором першої частини "Історії  Тарона" (де йдеться про Куара,  Мелтея і Хореана) сучасна наука  вважає єпископа Зеноба Глака,  що жив у області Тарон в  VI ст. Можливо, в ті часи потрапив  до Вірменії давньоруський переказ  про започаткування Києва. Існують  свідчення іноземних джерел про  зв'язки слов'ян із Закавказзям,  починаючи з VI ст. н. е. Виходить, що діяльність Кия можна віднести до часу, який передував написанню "Історії Тарона", тобто не пізніше VI ст. Та чи не можна уточнити таке приблизне датування? Виявляється, можна.