Конфлікти в родині та їх наслідки на сторінках української та російської літератури

Мінестерство  освіти і науки України

Міністерство  освіти і науки Автономної Республіки Крим

Мала академія наук учнів Криму «Шукач»

Сімферопольський  міський філіал

 

 

 

 

 

 

Відділення:філології  та

мистецтвознавства

Секція: української  літератури

 

 

 

 

Конфлікти в родині та їх наслідки на сторінках української та російської літератури

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Іотка Ядвига Владиславівна

активіст МАН, учениця 10 класу

гімназії №1 ім. Ушинського

Сімферопольської  міської ради

Научний керівник:

Хіміч Світлана В’ячеславівна

учитель української  мови

та літератур, старший учитель

гімназії №1 ім. Ушинського

Сімферопольської  міської ради

 

м. Сімферополь  – 2010 р.

 

 

ЗМІСТ

 

1. Вступ…………………………………………………………………………2  

2. Конфлікти  свекрухи та невістки на сторінках  української

 та російської літератури

2. 1. «Ой  лихая та свекруха – не рідная  мати…»…………………… ..3

      2. 2.   « А у свекра гірше пекла : світа не видати…»…………………8

      2. 3. « І скільки ж сліз ллється за цими запорами, сліз, яких ніхто не бачить, ніхто не чує…»………………………………………………………13

 3. Порівняльна характеристика Кабаніхи та Кайдашихи………………..17

 4. Висновок…………………………………………………………………….21

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

      Життя кожної людини тісно пов’язане з сім’єю, тому дуже велике значення мають родинні стосунки . Проблема родинних стосунків – це вічне питання, яке завжди турбувало письменників, адже, саме з родини виходить людина, яка потім буде виховувати власних дітей, прищеплювати їм якісь моральні цінності. Існує багато проблем у родинних стосунках. Темою нашої роботи є конфлікти в родині та їх наслідки на сторінках української та російської літератури. Мета роботи – дослідити як розгортаються конфлікти в родині між свекрухою та невісткою та до чого вони призводять. Проаналізувати народні пісні, які яскраво ілюструють ситуації із родинного життя народу. Розглянути образ Марусі Кайдашихи із повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Проаналізувати образ Марфи Кабаніхи із п’єси Островського «Гроза». Порівняти ці два образи та дійти висновку стосовно характерів героїнь. Актуальність роботи: на перший погляд здається, що родинні стосунки – це особисті справи кожної сім’ї. Але родина – колиска  для виховання  громадянина . Тому те, що відбувається в родині, має велике значення для всього суспільства в цілому. Родинні негаразди спотворюють  особистість, руйнують сімейні зв’язки, і врешті-решт загрожують духовному здоров’ю нації. Родина – міні-суспільство , і проблеми сім’ї – це проблеми суспільства в цілому. Конфлікти між свекрухами та невістками лише одна з багатьох проблем в родині, саме тому цю тему можно розвивати та доповнювати, вона має перспективу.

 

 

2. Конфлікти свекрухи та невістки на сторінках української

та російської літератури

2.1. «Ой  лихая  та свекруха – не рідная  мати…»

     Життя кожної людини тісно пов’язане з сім’єю, тому дуже велике значення мають родинні стосунки . В українському суспільстві завжди велику роль відігравала родина як осередок духовності, як запорука духовного здоров’я народу. Український фольклор, як джерело, народної мудрості всебічно  висвітлює людське життя. Глибокого щирого ліризму сповнені родинно-побутові пісні, які відображають особисте життя людини – кохання, родинні стосунки, драми, конфлікти. Пісня – це унікальний жанр, який дозволяє людині вилити душу, виплакати горе, розділити з кимось радість. «Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава», - писав О.Довженко, саме пісня - перша можливість розповісти про своє життя.

   Поезія і пісня супроводжували наш народ упродовж усього історичного шляху. І слова, і мелодія народжувалися з одного джерела – з душі людської, з безмежного світу її почуттів. На думку видатного українського фольклориста Олександра Потебні, народопісенна лірика з’явилась «внаслідок органічної потреби народу виповісти свої думи і сподівання, виплеснути найпалкіші емоції, мажорні й щасливі настрої, болючі відчуття соціальної несправедливості, передбачення розлук і фатальних втрат, неповторно щасливі миті втішних побачень і насолод».

     Це сказано про пісню – найдавніший жанр народної лірики. Вона постійно розвивалась, збагачувалася. Вона  здобула здатність передавати найтонші відтінки людської психіки – душевні настрої. У піснях відображались різні теми: це і палке кохання , і тяжка розлука, і родинне життя.

     Народні пісні, як віддзеркалення народного життя, звичайно, не могли не торкнутися  такої  болючої теми , як доля невістки в родині чоловіка. Часто, видаючи дочку заміж в інше село, батьки прощалися з нею назавжди. Нещаслива доля невістки була однією з улюблених тем народних пісень. Дівчина, яка виходила заміж та покидала свою родину, викликає в таких піснях сум. У пісні «Віє вітер на долину» брат питає свою сестру: «Чи привикла ти там жити, де ворогів много?» Кого ж називає він «ворогами»? Невже родичів чоловіка? Здається, що дівчина повинна розповісти про щасливе життя з коханим чоловіком, але вона з сумом відповідає:

Ой привикла, мій братику,                                                                                   поміж ворогами,                                                                                                            Як у полі криниченька                                                                                         Поміж дорогами…

      Бідолашна дівчина скаржиться: «А із мене, нещасної, хто схоче – сміється…» Вона сама називає себе нещасною. Ці слова свідчать про те, що вона не бачить любові, підтримки, розуміння з боку  родичів чоловіка. Усім вона має догоджати, усім коритися.

      Ще з далеких часів в українській сім’ї саме жінка була берегинею , запорукою  спокою, щастя в хаті, тому можна припустити , що невістка з боку свекрухи , як  старшої та мудрішої жінки,   має відчути любов та розуміння. Але , на жаль, часто бідолашна дівчина чує лише крики та докори . Саме тому дівчина робить гіркий висновок:

Нема роду ріднішого ,                                                                                              Як брат і сестриці.                                                                                                    Нема ж роду ріднішого                                                                                               Над отця, над неньку…

     Жаліють свою подругу дівчата у пісні «Дівич-вечір». Згадують про веселі прогулянки у вишневому садку та з сумом співають: « Та ми з твоїм дівуванням та вже й розпрощаймось!» Дівчата співчувають своїй подрузі, уявляючи її  в чужій хаті з свекрухою:

 

Ой лихая  та свекруха –                                                                                             Не рідная мати, -                                                                                                           Ой не пустить вона тебе                                                                                                Та з нами в свято погуляти!                                                                                         Ой рідна мати поб’є –                                                                                              Воно й не болить,                                                                                                          А свекруха слово скаже –                                                                               Серденько скимить!

     Усі подружки хвилюються через стосунки молодої невістки зі свекрухою, тому що знають,  яке може бути нещасливе життя в чужій стороні, у чужій хаті з чужою сварливою жінкою, яка постійно всім не задоволена.

     Невістка звертається до рідної матінки по допомогу: «Ой дай мені порадоньку, бідній сироті…» Дівчина хоче дізнатися , як їй бути, як жити . Матінка відповідає: «Ой, корися, дитя моє, чужій стороні…»  Нічим більш матінка не може допомогти, вона ніяк не може вплинути на стосунки свекрухи та рідної дочки.

     Звичайно ж, не тільки невістка сумує за своєю родиною. Батько й мати не раз згадують свою донечку. У пісні « Ой оддавала й мати дочку» дівчина також живе у чужій стороні, вона не має можливості  бачити своїх батьків, не може навіть відвідати їх. Час іде,  і дівчина з кожним роком усе сильніше сумує за родиною, тому дівчина перетворюється на  пташку та прилітає в батьківський садок. Побачивши пташку на дереві , братик хоче «галоньку вбити», але втручається мати:

Не бий, сину, галоньку,

Бо ж тій  галоньці, як моїй доньці

У чужій сторонці

 

     Мати сумує за своєю донькою, вона постійно згадує про неї. Важкі думки про життя рідної дитини зі свекрухою пригнічують її.

     Мотив перетворення нещасної молодиці  через непорозуміння зі свекрухою часто зустрічається у фольклорі. Образ пташки, яка прилетіла подивитися на рідну домівку, викликає сум та щире співчуття. Так,  у  пісні «Калину з малиною вода зрозуміла» розповідається про те, як нелегко дівчині жити в чужій сім'ї. Через декілька років вона вирішила зозулею полетіти на батьківщину. Образ зозулі, яка плаче в рідному садку, зустрічаємо в різних піснях:

Вийшла заміж молодою,

Ку-ку,

Та й зустрілася з бідою,

А зозуля все кує.

 

Закувала зозуленька, закувала,

Гей, закувала.

Горе мені на чужині, що я  сама,

Гей, що я сама.

Єсть у мене мій батенько, так далеко,

Гей, так далеко.

Тяжко-важко на серденьку, та й не легко,

Гей, та й не легко.

Написала б я письмечко, так не вмію,

Гей, так не вмію.

Наказала б я вісточку, так не смію,

Гей, так не смію.

 

Серед народних балад  треба виділити баладу «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси…». Історія дівчини, яка щиро «навік  полюбила» козака та вийшла за нього заміж, не може нікого залишити байдужим. Яких страждань натерпілася нещасна дівчина, проводивши коханого чоловіка на війну та залишившись удвох із свекрухою! Не дочекалася вона свого коханого , « і до сходу сонця тополею стала»  .  Щирим співчуттям до нещасної невістки наповнені фінальні рядки балади:  
           Як ударив вперше — вона й похилилась,  
           Як ударив вдруге — вона й попросилась:  
           — Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,  
           На моєму листі спить твоя дитина.

 

     Сюжет цієї народної балади надихнув Т.Г.Шевченка на створення дивовижно прекрасної балади «Тополя».

     Таким чином, ми можемо стверджувати , що доля невістки – одна з важливих тем родинно-побутових пісень. Стосунки в родині мають велике значення не тільки для окремої сім’ї, але й для суспільства в цілому, адже саме  родина має виховувати людину. З народної лірики постає образ нещасної дівчини, яка , вийшовши заміж, залишила рідних, не має навіть можливості виплакати їм своє горе. Народні пісні вимальовують образ жорстокої свекрухи, яка недобре ставиться до молодої невістки, що не стає доброю матір’ю дружині свого сина. У народних піснях з’являється образ пташки, на яку перетворюється нещасна невістка, що хоче «зозулею полетіти» до рідних ,виплакати своє горе, поділитися  сумом.

 

 

2. 2.  « А у свекра гірше пекла  : світа не видати…»

Родинне життя  – предмет зображення не тільки фольклорних творів. До цієї теми зверталися різні письменники, але, найяскравішою повістю з родинного життя є, на мою думку, повість І.С.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Ця повість - яскравий зразок реалістичної соціально-побутової повісті, в якій на прикладі з повсякденного життя селянства розкривається проблема відносин невісток із свекрухою.

      Образ Марусі Кайдашихи окреслений всебічно. Характер Кайдашихи формувався в умовах кріпосницької дійсності. Письменник зауважує: «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівчиною. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланятись, підсоложувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита». (С,435). Отже , характер Кайдашихи виявляється в поєднанні сварливості, брутальності, егоїзму, лицемірства. Облесливість у розмовах, фальшива манерність, прагнення почванитися перед біднішими від неї  та  готовність якомога більше догодити багатшим – такі риси характеру Кайдашихи вимальовує І.С.Нечуй-Левицький. Свою першу невістку Мотрю Кайдашиха вихваляє перед багатими батьками, але лише Мотря увійшла до хати свекрухи, як та почала лаяти та ображати її: «Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком i вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невiстку кричать, а далi й докоряти. Мотря насилу вдержувала язика й тiльки поглядала на свекруху сердитим оком.» ( С. 452) . У розмові з матір’ю Мотря влучно назвала Кайдашиху «лютою змією», яка «як полум’я дише», а «з носа гонить дим кужелем». Невістка одразу примітила двоїсту натуру свекрухи: «На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне.»(С.453) Кайдашиха намагається як можна більше роботи в хаті звалити на невістку, вона повинна встигнути все. Сама ж Кайдашиха хоче повністю відійти від хатньої роботи та відпочити на старість,  вона навіть не намагається допомогти невістці. Не дивлячись на те, що невістка дуже старається догодити Кайдашисі, з усім вправно справляється, вона безсоромно сварить її перед сусідами та «чистить» дівчину найбрутальнішими словами: « Я думала, що ті богатирі вміють добре спекти, зварить.  Але  мені довелось  всьому вчити невістку. То, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама  не догляну, то напартолить такого борщу, що і собаки не їдять ; як помаже комин, то всі віхті знать . А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою.  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то і сказати не можна. Уранці буджу, буджу, кричу, кричу,  а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе». ( С.457).  Злість Мотрі на деспотичну, несправедливу свекруху росте з кожним днем, і в одній з багатьох сварок вона вибиває око Кайдашисі.  Ще в одній сварці невістка несамовито кричить своєму чоловікові: «По спині лупи її. Виколи дрючком їй друге око!» Ненависть до свекрухи така, що вона готова навіть поглядом знищити Кайдашиху. Мотря радить своєму чоловікові прив’язати матір серед вигону, «мов скажену собаку», щоб на неї три дні «брехали собаки» і плювала сільська громада. З цієї ситуації обидві жінки бачать лише один вихід – Мотря з Карпом будують собі хату та живуть своєю сім’єю. Так воно і сталось, але навіть тоді, коли Мотря була хазяйкою в своїй хаті, а Кайдашиха  - в своїй, їх війна не закінчилась. Сварки ввійшли в побут, і між жінками немає розуміння. Жодна з них не йде назустріч, кожна вважає, що правда та справедливість на її боці. Чоловіки вже навіть не намагаються примирити жінок, тому що в цьому не має сенсу. Таким чином, зі своєю першою невісткою Кайдашиха вчиняє , як належить отій фольклорній свекрусі, яка рада живцем з’їсти жінку свого сина. Справедливості ради треба зазначити, що й Мотря не мовчить . Вона зовсім не схожа на нещасну жертву родинного тирана. Може, то Мотря винна, що  її стосунки  з Кайдашихою склалися дуже прикро? Можливо, але, на нашу думку, саме Кайдашисі треба було б спробувати знайти з Мотрею спільну мову, адже вона старша та мудріша.