Конфлікти в родині та їх наслідки на сторінках української та російської літератури

     Свою другу невістку Кайдашиха навіть і лагідними словами   не частувала. Побачивши убогу хату Мелашки, її бідних батьків, звичайний обід на столі , Кайдашиха скидає з себе маску доброї та ласкавої людини й показує себе справжню. Вона не церемонилась у хаті батьків Мелашки  та і не церемониться з дівчиною у себе в хаті. Нелегко було Мелашці звикнути до сурового укладу в хаті свекрухи, яка з першого дня обсипала невістку «неласкавими словами». Мелашка відразу відчула, що свекруха «словами б’є гірше, ніж кулаками». Кайдашиха  постійно намагається принизити бідолашну Мелашку. Усі хатні завдання важкі, вони  Мелашці не під силу . Свекруха навмисно просить невістку замісити тісто в діжі, яка настільки висока, що дівчині треба в допомогу собі підставити стілець. Що б невістка не зробила, Кайдашиха не задоволена, вона постійно кричить та свариться: « Кайдашиха почала свариться й стала дуже лайлива та опришкувата. Вона нападалась на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь».    (С.488). Але не тільки Кайдашиха не полюбила другу невістку, Мотря теж поставилась до Мелашки з якоюсь дивною злобою. Мелашка – повний антипод  Мотрі, вона не може дозволити собі відповісти свекрусі, вона боїться  її. Мелашка більш спокійна та слухняна, добра та ніжна натура, вона здібна на справжню чисту любов. Дівчині дуже важко постійно терпіти різкі образливі зауваження свекрухи. Мелашка відкриває душу своєму чоловікові: «Якби я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила».(С.489). Мелашка страждає через Кайдашиху. Мати Мелащина, придивившись до доньки, з болем говорить: « У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла». ( С.489) . Постійні сварки підштовхують її втекти з цієї ненависної хати. Мелашка легко покидає свого чоловіка та з радістю залишається наймичкою в Києві. Мелашка насправді любила Лавріна, тому дуже сумувала за ним, але лише одна думка про його матір зупиняла її прийняти тверде вирішення повернутися до чоловіка. Нічого не вдієш, усе одно Мелашка повернулась додому. Це повернення змусило її пристосуватися до звичайного способу життя, і колишня задушевна, ніжна дівчина стає все частіше схожою на Кайдашиху і Мотрю. Вона все частіше приєднується до сварок. З вуст Мелашки також почали злітати прокльони, вона разом з Кайдашихою трощить рогачем Мотрин посуд, ховає у себе в сінях її підсвинка та варить суп з її півня. Усе це призводить до нових сварок. Якби Мелашка продовжувала залишатися тихою та покірною, Кайдашиха змогла б повністю розчавити її, і можливо історія Мелашки була б зовсім іншою.

Таким чином, у  стосунках з Мелашкою Кайдашиха  виявляє себе як жорстока, лайлива  жінка, вона не хоче прийняти Мелашку  в родину. І тільки втеча Мелашки до Києва змусила Кайдашиху якось примиритися з молодшою невісткою. Але не тільки Кайдашиха винна в постійних сварках у родині.  Непорозуміння свекрухи з невістками призводять до конфліктів між братами – Лавріном та Карпом, порушується найголовніший закон родини – безумовна повага до старших як запорука миру та спокою. Свекруха та невістки втягують у конфлікт спочатку своїх чоловіків, а потім і дітей. Колишня працьовита сім’я перетворюється на купку злих, жорстоких людей, які забувають про те , що вони – рідня. На перший погляд здається, що родинні стосунки – це особисті справи кожної сім’ї. Але родина – колиска  для виховання  громадянина . Тому те, що відбувається в родині, має велике значення для всього суспільства в цілому. Родинні негаразди спотворюють особистість , руйнують сімейні зв’язки, і врешті-решт загрожують духовному здоров’ю нації. Родина – міні-суспільство , і проблеми сім’ї – це проблеми суспільства в цілому.

      У повісті І.С.Нечуя-Левицького  «Кайдашева сім’я»  фольклорні образи свекрухи та невістки  ускладнюються , набувають часом трагічного звучання, перестають бути однозначними. Не можна  уявляти свекруху тільки в ролі жорстокої та бездушної жінки, а невістку – лише жертвою. У повісті, як і в людському житті, усе набагато складніше.  Образ Кайдашихи здебільшого вимальовується в сатиричному дусі, симпатії автора все ж таки на боці Мелашки, молодшої невістки.

2. 3. « І скільки  ж сліз ллється за цими запорами, сліз, яких ніхто не бачить, ніхто не чує…»

     Проблема родинних стосунків – це вічне питання, яке завжди турбувало письменників, адже, як ми вже говорили, саме з родини виходить людина, яка потім буде виховувати власних дітей, прищеплювати їм якісь моральні цінності. Проблема стосунків свекрухи  та невістки розглядалась не лише в українській літературі. Найяскравішим твором з цієї теми є, на нашу думку, п’єса російського драматурга О.М.Островського «Гроза». Кабаніха, головна героїня цієї драми стала символом тирана, уособленням родинного  деспотизму. Фігура Кабаніхи, зловісна й страшна своєю деспотичністю, прикритою маскою побожності, є однією з найяскравіших  образів світової літератури.

     Кабанова Марфа Ігнатівна (Кабаніха) – центральна героїня п’єси , мати Тихона та Варвари, свекруха  Катерини. У переліку дійових осіб про неї сказано: багата купчиха, вдова. Уже в перших рядках драми про неї говорить Кулігін,  один з героїв: « Бідних наділяє, а домашніх заїла зовсім».(С.112) І це стосується в першу чергу Катерини, невістки «славнозвісної» Кабаніхи.

     У хаті Кабаніхи все тримається на авторитеті сили. Вона примушує близьких свято дотримуватися обрядів, вимагає поклонів до землі. Її дуже тривожить те, що «старших не поважають», що втрачена «повага до батьків». Усі  бояться Кабаніху. Вона  не лається, у неї свої методи : вона, «як іржа залізо», точить своїх близьких, прикриваючись гарними словами. Наприклад, проводжаючи Тихона в Москву, Кабаніха дає йому «поради» – одну суворішу за іншу. Тихон мовчки слухає матір, а сам не може дочекатися, коли вже зможе вирватися на свободу,  «щоб на цілий рік нагулятися». Мовчазний та покірний Тихон радіє, що хоч ненадовго зможе звільнитися від постійного пригнічення. «Хоч два тижні  дві ніякої грози наді мною не буде»,  - мріє він.(С.125)

    Свою невістку Катерину Кабаніха постійно пригнічує та повчає, як треба жити. Що б не зробила Катерина, усе не так. Кабаніха не може бути задоволеною. Мовчить невістка – щось замислила погане, щось насмілилася сказати – знову невдоволення:  « Чого це ти вискочила?» . Катерина винна в тому, що Тихон любить свою дружину більше, ніж матір, винна в тому, що молодим хочеться жити на власний розсуд.  Бідолашна дівчина не може нічого вдіяти. У хаті свекрухи вона мов у клітці. Катерина постійно думає: «Чому люди не літають, як птиці?» Мабуть, маючи змогу перетворитися на птицю,  Катерина улетіла б з «темного царства», яке створила свекруха,  у свою юність, де вона жила в «золотих снах». Як тут не згадати той фольклорний мотив перетворення нещасної невістки на  вільну пташку,  що летіть до рідної матері виплакати горе своє. Знову та знову згадує бідолашна Катерина своє дівоче життя: «Я жила, ні за чим не сумувала, ніби пташка на волі». ( С.123). Катерина перебуває у найстрашнішій тюрмі – у тюрмі духовній, ніколи раніше з нею цього не було :     « Що зі мною? Перед нещастям якимсь це… уже не сняться мені, Варко, як раніше, райські дерева та гори; а ніби… мене хтось веде кудись…», - говорить Катерина сестрі свого чоловіка. ( С.131). Усе забирає в Катерини свекруха, вона навіть у думки невістчині прокрадається, не дає Катерині вільно  думати, вільно говорити,  вільно виражати свої почуття, навіть вільно дихати. Повітря в хаті Кабаніхи отруєне її злістю, її лицемірством, її прихованою ненавистю до всього живого. Єдине, що турбує Кабаніху, - як світ існуватиме після того як старше покоління перемре. Що їй потрібно від сина та невістки? Тільки одне: абсолютна покірність та дотриманість старих порядків. Дивно, але в драмі «Гроза» Кабаніха жодного слова не вимовляє про людські почуття – любов, повагу, ніжність. Більше того, її лякають будь-які вияви живої душі. Проводжаючи Тихона, Катерина хоче ніжно обійняти чоловіка, але відразу чує грізний окрик свекрухи : « Чого це ти на шиї виснеш, безстиднице! Не з коханцем прощаєшся! Він тобі чоловік, голова! Хіба порядку не знаєш? До землі кланяйся!» (  С.126). Чи потрібна Кабанісі любов сина? Навряд чи. Їй хочеться, щоб уся старовинні зовнішні правила були дотримані : старших поважали, проводжаючи чоловіка, до землі кланялися, щоб жінка у вікно не дивилася та не сиділа склавши руки. А якщо хтось на обід спізниться хоч на декілька  хвилин, то це вже є страшний вияв непокори . « Ну як хочете, тільки ж ти  дивись, щоб мені вас не чекати! Знаєш, я не люблю цього», - грізно напучує Кабаніха свого дорослого жонатого сина, який слухняно відповідає : « Ні, матінко, бережи мене Бог…». ( С.125).  Кабаніха створила своє «темне царство», у якому немає вільного повітря, немає місця почуттям, нема щирих виявів емоцій. Найстрашніше те, що вона ніколи не підвищує голосу, ніколи не дозволяє собі лаятися, вона ні з ким нічого не ділить  - усе й так належить їй : і будинок, і гроші, і життя її  дітей, і навіть душа Тихона – її рідного сина. Вона володарює усім цим безроздільно, ні з чийого боку не бачить опору. Вона не просто сварлива та жорстока свекруха.  Вона монстр, народжений абсолютною покірністю своїх близьких . Не дивно, що її син багато разів повторює в п ’єсі : «Та я , матінко, і не хочу своєю волею жити . Де ж мені , матінко, своєю волею жити!» ( С.125). «Думайте, як хочете, на все ваша воля…» (С.125). «Не можна, Катре. Якщо матінка посилає, як же я не поїду!» ( С. 127). Так і хочеться згадати ще одну п ’єсу, у якій один з героїв говорив : « Мої очі при твоїх нічого не бачать!». Єдине, у чому вбачає Кабаніха запоруку родинного щастя,  - це страх. Це слово декілька разів повторюють герої драми в різні моменти дії. А найчастіше повторює його Кабаніха . Вона говорить Тихону :       « Який з тебе чоловік? Подивись на себе! Чи ж буде тебе жінка боятися…?» (С.128). На репліку Тихона стара відповідає : « Тебе не буде боятися, мене ж тим більше. Який же тоді порядок буде ?» ( С.128). Ось воно, життєве кредо Кабаніхи – страх, на якому тримається родина, подружнє життя, стосунки батьків та дітей. Страх змушує Тихона мовчати,  страх змушує Варвару засвоїти своє життєве кредо : можна робити все, аби ніхто не бачив, страх, через який у житті немає місця свободі, немає місця справжнім почуттям.

     Єдина людина, яка не змогла пристосуватися до порядків Кабаніхи, - Катерина. Спочатку  вона чесно намагалася терпіти, намагалася знаходити  відраду в молитвах, мріяла про діточок. Вона не любила Тихона, але намагалася стати йому доброю жінкою, жаліла його, намагалася бути слухняною та покірною невісткою.  Катерина все ладна була стерпіти : і образи, і незаслужені докори, і моральну зраду чоловіка, який з радістю від’їжджає на два тижні, мріючи вирватися на свободу. Але не звикнути вільній пташці до тісної клітки, створеної Кабаніхою, не пристосуватися до атмосфери, сповненої страху та брехні. «Для мене додому – що в могилу!... що в могилу! У могилі краще…», - у розпачі говорить Катерина.  ( С.159). Страшні та гіркі слова… Ось чого досягла Кабаніха. Катерина в могилі, Варвара втекла, а Тихон кричить матері : « Ви її згубили! Ви! Ви!». ( С.163). Але цей протест занадто слабкий, і незабаром Кабаніха забере волю над сином, як писав Н.Добролюбов.

      Таким чином, можна зауважити, що Кабаніха – страшний персонаж. Її стосунки з невісткою, з сином – це тиранія в чистому вигляді. Вона паралізує волю сина, перетворюючи його на нікчемну, безвольну людину,  виховує з Варвари, дочки, безпринципну жінку, яка робить усе, що їй хочеться, тільки все було «шито-крито». Кабанісі не треба ділити нічого , усе й так належить їй одній, її лицемірство, побожність наскрізь фальшиві. Вона не відчуває ні краплі любові до сина чи невістки, вона не потребує їхньої любові. Їй потрібно лише одне : абсолютна,  рабська покірність, дотриманість зовнішніх правил.

3. Порівняльна  характеристика Кабаніхи та Кайдашихи

      Маруся Кайдашиха та Марфа Кабаніха – найяскравіші образи української та світової літератури, за допомогою яких письменники на прикладі повсякденного життя селянства та багатієв відображають конфліктні відносини між невістками та свекрухами, і до чого призводять ці конфлікти.

      Між цими двома образами багато спільного. Кабаніха та Кайдашиха вже літні жінки. Іван-Нечуй Левицький про свою героїню пише: «Вона була вже не молода, але й не стара…» (С.435) Про вік Кабаніхи здогадуємося з опису її ставлення до традицій минулого віку та зображення в системі персонажів: багата купчиха, вдова. Обидві свекрухи побожні. Вранці Кайдашиха перш ніж почнеться важкий день молиться перед образами, в неділю ходить до церкви. Ніби з сумом Кайдашиха розсуджує: «Ой господи! Доведеться лаяться на рiздво до служби, нема менi нi празника, нi недiлi.» (С. 456) Кабаніха, навчаючи дітей розуму, згадує про сиву давнину, про те, як жила вона. Вони ніби дотримуються традицій, ходять до церкви, але за їх побожністю ховаються жорстокість та лицемірство. Кожна з жінок вважає себе хозяйкою і в хаті і в родині. У хаті Кайдашів Омелько Кайдаш заробляє гроші, але Кайдашиха вправно розпоряджається ними. Вважаючи себе значною людиною між панів, Кайдашиха ставить себе вище свого чоловіка та односельців. Над своїми невістками вона ввідчуває майже необмежену владу, тому «орудує ними, мов наймичками». Кайдашиха вважає, що вона повинна лише загадати роботу для невісток, а вони повинні одраз ж виконати її. При цьому вона постійно повторює кожній: «Я, серце, бувала в свiтах i знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панськi покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собi навчишся.» (С.443) Кабаніха, на відміну від Кайдашихи, у своєму домі має повну владу. Дуже засмучується майбутнім старих порядків при яких жила вона, розуміє, що вже нема поваги до них. Кабаніха тільки тим і втішується, що з її допомогою, залишуться старі порядки в її хаті до її смерті. Проводжаючи сина Тихона до Москви, вона помічає, що все робиться не так, як потрібно по її: син в ноги не кланяється, - необхідно вимагати від нього, сам не здогадався;  жіннці своїй він не «приказує», як жити без ноьго, та й не вміє приказати, і при прощанні не вимагає земного поклона; невістка, проводжаючи чоловіка, не воє та не плаче на порозі, щоб показати свою любов. При можливості Кабаніха намагається відродити порядок, тим само вимагає повагу до себе, але відчуває, що неможливо жити по старині і їй здається, що про неї забувають. Діти на стільки бояться свою власну матір, що виконують усе, що вона вимагає. Тихон у розмові з Кулігиним визнається: «От матінка каже: її(Катерину) треба живу в землю зарити, щоб вона стратилась! А я її люблю, мені жаль її. Побив трохи, да  і тільки тому, що матінка приказала.»(С.155)  Ці рядки доводять, що Кабаніха дуже жорстока, як і Кайдашиха. Вони обидві заради своїх принципів готові до насилля над рідними людьми. Легко підіймається рука Кайдашихи на невісток, але ще гірше свекруха б’є дівчат не кулаками, а словами: «Я думала, що такi багатирi (Довбиші) наженуть менi повний двiр волiв та корiв, а вони пригнали одну дурну вiвцю та ще й перше вовну обстригли. Менi довелось всьому вчити невiстку. Моя невiстка незугар- на тобi нi спекти, нi зварити, нi прясти, нi шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всi вiхтi знать. А вже лаятись та мене не слухати…Я скажу слово, а вона десять. А вже що лiнива, то й сказати не можна. Вранцi буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тiльки сопе…» (С.457) Кайдашиха та Кабаніха дуже ненавидять своїх невісток, вони готові їх знищити. Мелашка розповідає батькам: «Я тижня не пробула в свекрухи i вже сльозами облилася. Якби Лаврiн не оступався за мною, то вони б мене з'їли.» Мотря зрозумівши ставлення Кайдашихи робить висновок, що свекруха - «люта змія» і в одній з сварок репетує: «Рятуйте мене! Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує!» (С.470) Кайдашиха, щоб показати свою ненависть постійно завалює дівчат хатньою роботою, а сама із задоволенням лежить на печі. Сварить невісток перед сусідьми, да так, щоб усі чули. Обсипає їх брутальними словами. Якщо порівняти становище Катерини зі становищем Мотрі та Мелашки, то Катерина потрапила до клітки, з якої вона не може знайти вихід. Тяжкі думки постійно мучать її: « Гірка неволя, ох як гірка! Хто від неї не плаче! Живу – маюсь,просвіту не бачу! Та й не побачу! Зламала вона мене… від неї і хата опустіла, стіни навіть противні…»     (С. 131)Кабаніха усім розповідає про Катерину: «Не вірьте їй, вона хитра!» Таку ж саму пораду вона дає свому сину. Певною мірою Кабаніха не любить свою невістку, тому що їй здається, що син покинув її і тепер ніхто не слухає її, ніхто не поважає та не любить: « Полно, полно не божись! Гріх! Я вже давно помітила, що тобі жінка миліша матері. З тих пір як одружився, я вже від тебе любові не бачу.» (С.113) Насправді Кабаніха засмучена тому, що невістка хоч і слабка та гнучка, але не хоче жити по законам, які вигадала вона сама.

      Здається, що Кайдашиха з Кабаніхою схожі, як дві краплі води, але це не зовсім так. Хоч на перший погляд вони однакові, але не можна не побачити, що  це дві різні людини. Своїх дітей Кайдиша любить, а Кабаніха ніколи й не любила . Кайдашиха щиро розповідє сім’ї Довбишів про своїх синів: «А що вже за своїх синiв, то, їй-богу, грiх буде не хвалити їх. В мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старiсть прикриють мене орлиними крилами. Хвалити бога, буде до кого прихилиться. Мої сини неначе пахучi васильки на городi». (С.420) Кайдашиха, не дивлячись на те, що їй не сподобались дівчата, яких обрали сини, не стала заперечувати проти весілля. Вона не намагається якось вплинути на вибір синів та не дає ніяких порад стосовно подружнього життя. Кабаніха лише говорить про себе дітям: «Від любові батьки суворі до вас бувають, від любові лають вас, все хочуть добру навчити.» (С.113) Насправді Кабаніха знов обманює, насправді їй не потріюні любов дітей та невістки. Кайдашиха, хоч і сварлива, неприємна жінка, яка постійно пригнічує невісток, може прийти  до  компромісу, коли це потрібно. Коли бідолашна Мелашка повернулась з Києва, Кайдашиха зуміла найти спільну мову з невісткою. Вони почали жити разом. Між Кайдашихою та Мелашкою був мир.  Своє ставлення до невісток Кайдашиха змінила після народження онуків. Як же вона їх пестила та любила, із задоволенням нянь чила. Уже було не впізнати сварливу, черству жінку. Отже, Кайдашиха виявилась люблячою бабусею. У Катерини не було дітей. Вона сама про це дуже жалкувала: «Яке горе! Діток в мене нема: сиділа би я та забавляла їх. Люблю дуже с дітками розмовляти – янголи це.» (С.130) Ми не бачимо Кабаніху як бабусю. У родині Кайдашів постійні сварки, але зі своїми синами Кайдашиха може знайти спільну мову, хоч Карпо і Лаврін можуть бути неслухняними, легко кричать на матір. У родині Кабанових усе тримається на жорсткій владі Кабаніхи, її діти мовчки виконують  накази матері-тирана, а свою невістку вона поступово знищує. Тихон з Варварою терплять принизливі накази, підкорюються вимогам застарілого устрою, за яким  Кабаніха змушує близьких  жити.

      Образ Марусі Кайдашихи не виходить за межі «фольклорної свекрухи». Вона криклива, сварлива, егоїстична. Облесливість у розмовах, фальшива манерність, прагнення почванитися перед біднішими, зневага до них роблять Кайдашиху смішною. Зовнішня пиха в поєднанні з дрібновласницьким егоїзмом, внутрішньою непорядністю і дріб’язковістю стає з причин спалаху сімейних колотнеч. Саме таку свекруху ми бачимо у народних піснях. Образ Марфи Кабанової – це зображення тиранства. Кабаніха виховує людей зі спотворенною мораллю, її діти готові на все, щоб жити на власний розсуд. Їй потрібно, щоб завжди непорушно зберігалися саме ті порядки, залишилися недоторканними саме ті поняття, які вона визнає правильними. У грубості свого егоїзму вона не може піднестися навіть до того, щоб примиритися на торжестві принципу. Самодурство Кабаніхи в п’єсі призводить до трагічних наслідків, тому ця п’єса спарвляє тяжке та сумне враження.