Мовні особливості східнодностепових українських говірок, правила фонетичної транскрипції

 

 

ВСТУП

   Усвідомлення неперехідного  наукового значення інформації  про українські діалекти, традиційну культуру спонукають до розробки програми збереження етнокультурної спадщини України. Реалізація цієї програми передбачає, зокрема, продовження роботи щодо збирання й опрацювання наукового матеріалу. Значна частина таких матеріалів має бути опублікована у вигляді хрестоматій, які створюють цілісні образи говірок як комунікативних систем. У діалектному тексті  виявляється реальне співвідношення структурних елементів говірки, їх синтагматичні та парадигматичні зв’язки, квантитативні характеристики; у ньому виразно проступає поділ одиниць за частотою їх використання у говірковому мовленні. Саме функціональні характеристики в описових працях практично не використовуються. Тому для відтворення говірки як функціонуючої системи необхідним є залучення до аналізу значних за обсягами діалектних текстів.

   Багато дослідників  здавна усвідомлювали особливу  евристичну цінність текстів, додаючи до своїх описових діалектологічних праць зразки зв’язних текстів, окремі вирази, фольклор з досліджуваної місцевості. Однак різні українські мовні території опрацьовано нерівномірно. Подальшого вивчення потребує і східностепова Україна. Це і зумовило вибір теми курсового дослідження, основна мета якого записати говіркові тексти та упорядкувати їх відповідно до опрацьованих на сьогодні вимог. Передбачається зафіксувати максимально інформативні тексти, які б не лише відтворювали мовні особливості, але й розкривали традиційну культуру, вірування, обряди, особливості світосприйняття. Отже, записані тексти будуть різноплановими за своєю тематикою.

   Тексти записані  у с. Петропавлівка шахтарського  р-ну Донецької області.

   Значення роботи  полягає у тому, що представлені  у ній тексти можуть використовуватись  як матеріал для різноманітних  лінгвістичних описів. Тексти мають певну цінність для етнолінгвістів, фольклористів, соціологів, істориків тощо.

   Новизна полягає  у тому, що вперше здійснені  записи текстів в одній із  східностепових українських говірок, які опрацьовано відповідно до  вимог хрестоматійного опрацювання  матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади укладання хрестоматії говірки

1.1.Мовні особливості  східнодностепових українських  говірок, правила фонетичної транскрипції

   Східностепові говірки  виявляють спільні фонетичні, лексичні, морфологічні та синтаксичні  риси.

Фонетичні риси східностепових говірок

   Непослідовне чергування етимологічних о, е з і в ново закритих складах: стол і ст’іл, рáдос’т’ і рáд’іс’т’, с’ол і с’іл.

   «Акання» в деяких  говірках, яке полягає в заступленні  ненаголошеного о через а: рабúла, насúли, сарóчка.

   Вживання в окремих  словах е на місці *Ћ з попереднім м’яким приголосним: сн’éжка, с’éтка, стр’éлка.

   Оглушення дзвінких  приголосних у кінці слів і  перед глухими, яке часто спостерігається  у мові молодшого покоління: дуп, хл’іп, роскажý, открúли.

   Вживання здебільшого  в мові старшого покоління  препалатального лˑ: булˑá, лˑúс’т’а, лˑáпиͤ.

   Вживання фрикативних  з, з’, жзамість африкат дз, дз’, дж: кукургýза, звонúт, дрож’:і.

   Широке використання  двофонемної структури мн замість  мй: мн’áсо, мн’áта, мн’акúй.

   Часткове збереження  давньої м’якості шиплячих ч  та ж: знáч’іт’, ч’íстий, деᵘрж’áт’.

   Послідовніше, ніж  у літературній мові, спрощення  груп приголосних: т’íкиͤ, с’ічáс, мóна.

   Перехід в окремих  словах т’ у к’ перед і ˂ *Ћ: к’íсто, к’íсно, к’існúй.

   Запозичені слова  асимілюються, зазнаючи при цьому  різноманітних змін на говірковій  основі:

• ф ˃ хв, х, в: хвам’íл’ійа, хлакóн, асвáльт;
• гіперична зміна а на о, що має лексикалізований характер: окушéр, боклажáн, бáрхот;
• пристосування незвичних фонемо сполучень (зменшення або збільшення елементів у сегменті, асимілятивні, дисимілятивні зміни тощо): ескавáтор, бугáлтер, брóлер, римат’íз, чамайдáн, рáд’іво, транвáй, мармалáд;
• зміни, пов’язані з твердою вимовою губних, шиплячих, задньоязикових приголосних: помидóр, огирóк;
• вплив російської мови в галузі палаталізації приголосних: т’іл’ів’íзор, вел’ісапéт, д’ікалóн.

 

Морфологічні ознаки східностепових говірок

 

   Іменники м’якої  та мішаної групи зазнають  впливу твердої. Найбільш послідовно  це простежується в іменниках  з основою на шиплячий, найменше  – в іменниках с.р. з флексією  –е, які у літературній мові  належать до м’якої групи: ножом  і ножем, дощом і дощем, на затьові  і на зятеві; полем, сонцем (зрідка  польом, сонцьом).

   Широко вживається  односкладова флексія О.в. одн. Іменників  І відміни (переважно -ой): головой, рукой, грушой, Кольой.

   Іменники ч.р. ІІ  відміни за характером уживання  флексій –а, -у в Р.в. одн. Поділяються  на дві групи: ті, що оформляються  лише флексією  -а, а також ті, у яких флексії -а, -у, виступають  паралельно, як правило, з переважанням  якоїсь однієї: бригадіра, сусіда, українця; дощу і доща, снігу і сніга, сиру і сира; грама і граму, клена і клену.

   Поширеність односкладових  флексій в іменниках ІІ відміни  Д. та М. відмінків одн.: (на) батьку, (на) брату, (на) учителі.

   Частина іменників  – назв міст може мати як  іменникові, так і прикметникові  флексії М. в одн. -у, -і, -ові, -ому: у Донецьку, у Краматорські, у  Красноармійському (у літ. мові -у).

   Синтаксичний чинник  менш виразно, ніж у літературній  мові, регулює використання флексій -у, -і в М.в. одн. Іменників ІІ  відміни: по полю і по полі, у Шахтьорську і в Шахтарські, на держаку і на держакі.

   Відмінкова парадигма  незначної частини іменників  ІІІ відміни вирівнюється за  зразком І відміни: мазкою, солею (сольою).

   Іменники – назви  істот малого віку у непрямих  відмінках мають два різновиди  основ (із суфіксом -ат- та без  нього), які відповідно оформляються  різними закінченнями. Крім того, ще використовуються структури  типу ягнятко, поросятко, телятко, які  змінюються за відінками ІІ  відміни. Отже, загалом іменники  цієї лексичної групи переважно  мають більшу, ніж у літературній  мові, кількість морфологічних форм: Д. в. одн. – ягню, огньові, ягняті, ягняту, ягнятові, ягнятку, ягняткові; О.в. одн. – поросям, поросятом, поросятком.

   Засобом вираження  звертання частіше виступає Н. в. Спеціальна форма дещо активніша  в іменах та у лексиці на  позначення родинних стосунків: мамо, діду, мА, па, ба, Валь, Надь, Коль.

   У Н.в. мн. Іменників  ч.р. збільшується завантаженість  флексії -а: поїзда, шофера, бугалтера, дома, сніга.

   Коло іменників, що  оформлюються флексією -ів у Р.в. мн., ширше, ніж у літературній  мові: яблуків, вербів, з Черкасів, гривнів, поросятів.

   До складу відмінкових  парадигм прикметників входять  флексії, відсутні у літературній  мові:

-ой у Н.в. одн. Ч.р. твердої  групи: рябой, глухой, сліпой (виступають  лише під наголосом);

-ом у М.в. одн. ч., с. р.: на  крайньом домі, на крутом берегу;

-ой у непрямих відмінках  парадигми ж.р.: густой трави, молодой  дівчині, вчорашньой кашойу материной  кохті;

- и у Н.в. мн. Присвійних  прикметників, мотивованих переважно  іменниками І відміни: сусідкини  кури, Васькини чоботи.

   В окремих говірках  частково і непослідовно втрачається  розрізнення за якістю кінцевого  приголосного основи: багатіх людей, тутешних обичаїв.

   Переважають синтетичні  форми вищого ступеня та аналітичні  форми найвищого ступеня порівняння  якісних прикметників.

   Синтетичні форми  вищого ступеня утворюються у  більшості випадів подібно до  літературно-нормативних. Говіркові  явища виникають внаслідок специфічного  протікання асимілятивно-дисимілятивних  процесів та більшої кількості  випадків паралельного використання  суфіксів -ш-, -іш- без смислової диференціації: нищий (і нижчий), вущий (і вужчий); багатий і багатіший.

   Поширювачем компоратива  виступають порівняльні конструкції: Неля красивіша своєї сестри; Коля вищий од брата; Павло  нижчий, чим батько. Маловживаними  є прийменниково-іменникові конструкції  з прийменником за та порівняльні  звороти із сполучником ніж.

   Найвищий ступінь  переважно утворюється додаванням  слова самий до звичайного  прикметника, рідше – до простої  форми вищого ступеня: самий дешевий, сама крайня, самий хужий.

   Форми безвідносного  вираження міри ознаки, в яких  нерідко поєднується значення  міри якості з її оціночним  сприйманням, утворюються переважно  за допомогою суфіксів: -ат- (-аст-): броватий, бородатий, вухатий, мордатий;

-уч- (-ющ-): худючий, вреднючий; худющий, вреднющий; -енн- (-езн-): височенний, широченний; височезний, широчезний; -ист-: гонористий, норовистий, напористий; -чив-: влюбливий, обідчивий; -ав-: чорнявий, дірявий; -уват- (-куват-): гливкуватий, зеленкуватий; -еньк-, -есеньк-, -усіньк, -ісіньк-: тоненький, тонесенький, тонюсінький, тонісінький.

   Посесивність на  основі відношення між істотою  і предметом реалізується як  у прикметникових дериватах, мотивованих  відповідними іменниками, так і  в іменному відмінюванні безприйменниковою  та прийменниковою конструкцією  батькова хата – хата батька, костюм у сина новенький.

   Значення індивідуальної  приналежності виражають найчастіше  прикметники, утворені від іменників  – назв осіб, частіше І відміни. Дериваційними засобами виступають  суфікси -ин-, (-ін- у похідних від  іменників м’якої групи), -ів-: Лідин, мамин, Толін, батьків, братів. Прикметники, мотивовані іменниками ІІ відміни  – назвами осіб, можуть мати  повну форму: батьковий, тестьовий, зятьовий. Похідні від іменників  ІІ відміни подекуди мають  ще один структурний різновид  основи: батьковин, братовин.

   Прикметники, утворені  від назв тварин, рідко виражають  значення індивідуальної приналежності, частіше реалізують ознаку «той, що має відношення до тварин». Основним дериваційним засобом  виступає суфікс 

-ач-: голуб’ячий, орлячий, але  і голубиний, орлиний та ін.

   Числівники мають  значну кількість фонетичних  модифікацій у різних відмінкових  формах: чотирі, читирі, четирі, чотири, вісім, восім, дев’ять девять, сема, сіма, сімома, на семи, на сімох.

   З паралельних  закінчень непрямих відмінків  кількісних числівників переважають  давні: на п’яти гектарах, у семи  ящиках.

   У числівниках  – назвах десятків від 50 до 80 частіше  змінюються обидві частини: п’ятдесяти  кілограм, восьмидесяти год і  п’ятдесяти кілограм, восімдесяти  год.

   Числівники 40, 90, 100 у  непрямих відмінках можуть набувати  закінчень іменників та числівників  типу 2-4: сорокох, сороком, сорокам, стам, на стах.

   Чим вищого порядку  числівник, тим частіше він у  складі кількісно-іменного сполучення  залишається незмінюваним.

   Із збірних переважно  використовуються числівники першого  десятка: троє кошенят, семеро вутяток.

   Іменники ч.р. у  складі кількісно-іменного сполучення  з числівниками 2-4 частіше мають  форму Р.в. одн.: три стола, два  сина, чотири трактора.

   Майже кожен займенник  має по декілька фонетичних  та словотвірних видозмін: мене, мане, тебе, табе, мені, мині, міні, за  нього, за його, кожний, кожен, каждий, кажний.

   Спостерігається  вирівнювання відмінювання за  твердим основи, частіше у ч. та  с.р. паралельне використання стягненої  та нестягненої форм Р.в. одн. ч., с.р. займенників мій, твій, свій: (на) моєму і (на) мойому, (на) твоєму і (на) твойому, (на) чиємусь і (на) чийомусь: мого і мойого, твого і твойого, свого і свойого; рідше – моєї, мойої, твоєю, твойою.

   У парадигмі ж.р. (Р.Д.О.М. відмінки) та ч., с.р. (переважно  М.в.) поряд з двоскладовою функціонує  односкладова флексія: нема вже  той красоти; такой дівчині; такой  поганой дорогой; на нашом городі.

   М.в. одн. ч.р. займенників  мій, твій, свій, чий, чийсь має чотири  морфологічні форми: на моєму, на  мойому, на мойом, на моїм.

   Займенник весь  в О.в. одн. ч., с.р. та у непрямих  відмінках множини можуть мати  флексійний и (паралельно з і): всім і всим селом, всіх і  всих, всім і всим гостям, всіма  і всіма, на всіх і на всих.

   Займенники той, цей  у непрямих відмінках множини  можуть мати флексійний і (на) тіх, ціх, тім, цім, тіми, ціми.

   Структурні різновиди, що відображають багатоступеневу  співвідносність між вказівними  займенниками (онтой, отойво, онтойво, онтойо, отойвочки, ондетой), помітно  знижують частотність реалізацій.

   Зрідка виступають  членні форми присвійних займенників  наш, ваш та означального займенника  весь у Н.в. одн. ч.р.: наший, ваший, всей.

   Форма Р.в. одн. ж.р. особово-вказівного займенника вона  може вживатися у значенні  Д.в.: подай її оту лопату.

   Активно вживаються  скорочені форми інфінітивів, основа  яких закінчується на голосний: косить, просить, водить, держать.

   Поширеними виявляються  стягнені форми ІІІ ос. одн. дієслів  І дієвідміни з інфінітивною  основою на –а: зна, хвата, шука.

   У ІІІ ос. одн., рідше  у ІІІ ос. мн. Дієслів ІІ дієвідміни  можуть вживатися флексії І: робе, носе, ходе, возе; носють, ходють.

   У відмінюванні  різних частин мови спостерігається  фонетичне вирівнювання кінцевого  приголосного основи: