Морально-етичний світ малої прози Ганни Барвінок

     Один із перших дослідників історії української літератури ,Петров Микола Іванович, називав Ганну Барвінок ,Пантелеймона Куліша і Марка Вовчка серед наслідувачів Григорія Квітки-Основ`яненка. На його думку,за Марком Вовчком “следует целый ряд украинских писателей в том же етнографическом и эскизном направлении,из коих известны:А.Я.Конисский,Д.Мордовцев в своих малорусских повестях,Александра Кулиш,писавшая под псевдонимом Номиса. Сюда же должно отнести и И.С.Левицкого с его повестями и рассказами из простонародного украинского быта».

     У характерології героїв Ганни Барвонок спостерігається перенесення у твір конктетних життєвих прототипів,статичність зображення страдницько-пасивної особистості,що ,незважаючи на порції пережитого горя,зуміли зберегти відсуття жалю та співчуття до людського горя. У героїв Ганни Барвінок відсутнє прагнення змінити важкі обставини вульгарного селянського життя,слабкими є причинно-наслідкові зв`язки між людиною та незалежними від неї обставинами її існування.

     Письменниця насамперед зосередила увагу на стандартних героях з найнижчих верств населення,на нелюдських умовах їх існування. У творах Ганни Барвінок-суб`єктивізм у творенні логіки стосунків.

6

     Як вже згадувалось,Куліш,друкуючи оповідання Ганни Барвінок в журналі “Основа”,відзначив їх етнографізм та вміння письменниці вибирати з етнографічних записів найваживіші перли сільського життя: “Не кожен-бо з красномовних добрих людей до слова як золото до золота сипле. Треба зробити добрий вибір,тоді й пшениця буде без полови й куколю”.

     Кожен барвінківський селянин-особистість,нічим не гірша чи краща від міщанина,проте здебільшого духовно-,інтелектуально-,а,як наслідок-матеріальнообділена сутність. Кожне з вищезгаданих означень в більшій чи у меншій мірах було присутнє у душі кожного персонажу.

     Розвідку творчості Ганни Барвінок варто більш детально почати із одного з перших  її оповідань “Жидівський кріпак”,написаного в притаманному для письменниці та її народу у глибоко непередбачуваному,емоційному й задумливо-піднесеному стилі. Перипетії “Жидівського кріпака” починаються гайдамацькою люттю поштаря-гебреєфоба з рудими вусами й іскристими очима. Тогочасні жиди викликали великі і справедливо обгрунтовані дози незадоволення їх хитрими й безчесними методами заробітку серед  різних верст

населення. Жид,як зазначає в оповідання Барвінок, “обдирав і попа,й мужика,і сам носив образ обідранця з усією своєю худобою”¹.Такий образ опису чужої нам національності можна протиставити опису благородного й надійного жида Івана Франка й засмученого й відлюдькуватого Агасфера з роману “Вода з каменю” Романа Іваничука. Ганна Барвінок,не володіючи “прокурорським перстом”,майже не осуджувала моральних деформацій,додаючи: “Чого воно так було-не мож діло мізкувати. Моє діло бувальщину згадувати”². Можна припустити,що однією із причин відсутності такого жаданого для читача осуду,був побожний страх письменниці перед надмірною суб`єктивністю,гріхом чи мінливістю власного світогляду.Проте такого страху не було у голові головної героїні “Жидівського кріпака”,яка,після відмови молодого юнака проявити честь та благородність,за її порадою,стала свідком відмови та нечуваної для неї раніше кріпатської байдужості. Даний фрагмент показує нам початок формування благородно-феміністичного світогляду тогочасної жінки. Головна героїня,як сама Ганна Барвінок,глибоко обурена тупістю й байдужістю,ігноруванням волею дозволених можливостей допомоги чужому горю: “Люди живуть не своєю волею,не своїм розумом”³,немов оголюючи деякі з фундаментальних рис українського народу,українсько-жидівської корчми-руїни,що,на думку головної героїні,була в ладних відносинах і з бідним проігнорованим дідусем,і з байдужістю кріпака,жидоненавидником. Навіть при описі таких звичайних побутових предметів як крісло,комин та ослінчики,письменниця обурюється,співчуває,кричить ,іронізує ,не соромиться проявити емоційність та нестабільне ставлення до персонажів, сумує через вбогість та недосконалість духу головних героїв. Коли група мандрівних християн,разом із головною героїнею,від лиця якої ведеться оповідь,провела ніч (“Отак переночуй ніченьку!” ³) у жидівській корчмі, “страшній та огидній,мов

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.28

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.7

³Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.30                                                                                           7

інквізиторська яма”, група селян близько познайомилась із Остапом-жидівським кріпаком,що  не отримував чесно заробленої плати за важку фізичну працю на жидів та володів убогим фізичним та духовним станом. При порівнянні жида-експлуататора й  кріпака експлуатованого ним виникає політична асоціація-протиставлення народів України та Росії,в якому Росія,немов той гостроокий жид,вимагає,наказує,слідкує,звинувачує,відбирає,а Україна-розуміє,вичікує,називає себе дурнем,продовжуючи служити,віддавати ненаситному жиду останні кревні зароблені кошти. Проте барвінківський жид,навідміну від безбожного скопища великоросіян,уміє щиро молитись,свідком чого і стали непрошені гості жидівської корчми: “Наслухались ми за ніч,як вони славили свого Єгову диким завиванням,мов голодні вовки:- “Дай,дай,дай”Та тільки нам,все ненаше кодло вигуби...”¹.

     Жидівський кріпак Остап є людиною діяльною,а діяльна людина може витримувати з гідністю і вбогість,і хвороби,й решту злигоднів. Що й робив Остап,не молячись по-жидівськи і не просячи милостині,а мовчки зціпивши  зуби. Кріпак,як і будь-яка здорова людина,не прагне до вбогості,а хоче бути щасливим,проте фатум не посприяв його меті. Отже,така доля нещасного та  зануреного у роботу раба,влучні слова для опису якої в своїх часах вжили Шекспір: “Годиться нам терпіть і те,що ми на світ цей народились,і з ним свою розлуку неминучу”. Зрештою,раб Остап був наділений так званими гіршими умовами для існування,проте не мав можливості досягти щастя через вічне й незмінне протягом віків та періодів історії правило,про те,що наказує той,хто володіє владою,грошима та славою. На той час саме жиди були носіями таких нехристиянських вищезгаданих цінностей.

     Барвінківський кріпак та роботяща  селянка Галина з оповідання “Здороги”-прості люди,перший із яких ненавидить у закритій формі тільки серцем,друга ж більш норовисто може вилити своє душевне нещастя. Але обоє селян змушені слухати державу,право,закон,дотримуватись норм моралі-бути слухняними у всьому. Багато людей розуміють,що над серцями не можна так ефективно запанувати,як над язиками,влада над якими з часом викликає в серцях невідворотну рабську заздрість та злобу,які через афектність простолюду (у випадку Галини із оповідання “Здороги”) приводять здебільшого до летальних випадків або ж до революції(якщо афекту піддались помірковано й згруповано). Остап не піддався афекту,зберіг покору та слухняність. Звичайно,якби Галина чи Остап мали право вибору чи фінансові можливості для самостійного існування,то вони відмовились би коритись існуючому режимові,проте таким правом Ганна Барвінок їх не наділила.

     Тема жидівської ненаситної жадоби до грошей не менш колоритно висвітлена в оповіданні “Здороги”. Барвінок талановито створила сцену торгу між жидівкою та українкою-сильною,запальною,самостійною,наполегливою жінкою,котра після довгої та виснажливої супуречки врезультаті продала паляниці жидівці. Після прояву популярної жидівської ненаситності й брехні під час торгу,Галина згострословила за допомогою народної творчості : “Говорила покійниця до самої смерти,та все чортзна-що...Хліб-сіль їж,а правду

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.30                                                                                         8

ріж” та фразами типу “І поганому виду нема стиду...Жид брехнею живе,все з нас тягне”¹. Галина Ганни Барвінок,мова якої нещодавно іскрилась злістю,обуренням і проклинаннями жидівки,тепер обернулась у ніжно-гармонійні звуки-нарікання: “Бідна моя головонька...Іноді недобре слово пада важче від каменю”²,звернені до родички-землячки,що після свідкування торгу погодилась провідати запальну та результативну Галину.

     Менш запальним,журливішим,стриманішим і терплячішим є старий хазяїн-богатир із оповідання “Восени літо”- Кавун,що,втративши свою жінку Настю,самотужки приготував собі труну,нічого не кажучи про це дітям. Він не зважає на поради односельчан-одружитись із заможними й вродливими “молодицями”,тому що боїться згрішити,погубивши й занапастивши їх молодий вік. Натомість Кавун уявляє кандидатку на своє серце нещасною вбогою вдовою,яка б ,як і він сам,боялася гріха й поважала б людей. Після невдалого пошуку (точніше-його відсутності),Кавун вирішує не спарюватись,проте на допомогу йому приходить небіж старого,згадуючи про Ольгу-молоду й красиву вдову,після зустрічі з якою старенький місця собі не знаходить “...до небіжа каже:молодиця- нівроку їй,гарна!Да що ж? Не мені,старому , з нею спарюватись”². Проте народна душа знає: “Що суджено,те не розгужено”³,і саме знання цієї мудрості в результаті принесло вдівцеві та молодій скромній та працьовитій вдовиці спільне щастя та славу,закарбовані в оповіданнях Ганни Барвінок.

    Мотиви закріпачення й непосильної служби у панів виражені в оповідання “Сирітський жаль”. Серед молодих і розпашілих дівчат для служби у панів було вибрано двох,одна з яких-головна героїня,оповідачка й сирота,а друга -дівчина з не менш журливіною долею,низьким соціальним статусом та родинною підтримкою. Дівчата-із найбільш незахищеної,експлуатованої верстви населення. Ще до остаточного вибору панами слуг,Ганна Барвінок зуміла передати значну збентеженість,журливість та тиху журливу вдачу сирітської душі. Проте серед дівчат були і більш впевнені,експресивн,з більшою,мабуть,підтримкою рідних душ. Одна із кагорти нещасних- Люба,після перебиття подруги по нещастю Вівді словами “Мовчи,глуха,менше гріха”, “пустилась трояна,приспівуючи “танцюй,ковалихо,буде тобі лихо,танцюй,не журись,матері твій біс”³. Від природи стриманий,соромливий та підупущений характер Вівді виявив себе “крізь зуби”: “Правда,що в одного лихо скаче,а в другого плаче”. Під час відбору панами прислуги Ганна Барвінок показала ще одну з двох типових полярних рис української ментальності-уникання надмірної фізичної праці. Проте тим,хто не має достатньої підтримки збоку й перебуває у злиднях,не судилось уникнути панської експлуатації. Ганна Барвінок занурює нас у сирітський світ спогадів про ранню втрату рідних батьків,загарбання майна батьків,вбивство п`яною кучерихою сирітської сестри,про смерть шестирічного хлопчика,що серед розпалу пожежі поліз до хати “за другим чоботочком”,про крадіжку сестрою грошей,відкладених на

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.36

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.26

³ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.43                                                                                           9

похорон( “Хто чуже бере,того й Бог поб`є”¹ ),про вміння їхнього діда замовляти корів трьома словами,щоб вони краще доїлись,і про втрату його (доїння) через втручання відьми,цікаві історії про яких можна неодноразово знайти в оповіданні: “Як відьма на  кого розсердеться.уже оддячить. Вона хоть чим,хоть чим перевернеться. У однієї жінки стояв москаль,-от вона з їм чогось посварилась(а вона була відьма). Ліг він спати,вона й обернулась мухою: та й гуду,гуде-не дає йому спати;от він і впіймав її,та у пляшечку й зачинив. Устає чоловік тієї жінки,лежить вона й не дише(у їх тільки душа вилітає,а тулуб їх зостається). Чоловік так журиться,що вже світ,а вона не дише. Москаль тоді випустив муху з пляшечки,вона й загула; а жінку стали будити,вона встала й заріклась”, “одна відьма,неприроджена,ходить та ходить з того світу до своїх дітей...”, “відьми встають з того світу,а то й  мерці ходять. На русалчин Великдень дітей купатись не пускають,бо русалки залоскочуть. Нас,було,і в кінець саду не пускають,бо вони і в садді гуляють,-усі голі...Се вже діти нехрещені; у гай хоч не потикайся:хоч і велике,то все-одно залоскочуть.” Враховуючи те,що в одному зі своїх оповідань Ганна Барвінок про явище інквізиції,можна стверджувати,що сама,вміру освідчена письменниця не вірила у широкопопулярні вигадки про відьом,русалок чи бісів. Проте письменниця вірила у моральний обов`язок,коли описувала без найменшої краплі осуду жахливі вчинки парубка-сироти,що залишив напризволяще жінку,і панського сина,що те ж саме зробив із сиротою-покриткою. Після всього пережитого сорому,вона (сирота) заявила: “Може й дитина ся росте мені на великії сльози. Мене добрі люди не цурались;я слави своєї дівочої не скаляла,а тільки йому,зрадникові,віри пойняла...Ох жалю,мій жалю,жалю не по малу!..”¹. Жінка-страждалеця із оповідання “Сирітський жаль” має справедливе право скаржитись.

     Нарис “Щоденна гірка пісня(малюнок сільського життя)” був ескізом до одного з найбільших за розміром оповідань “Епизод из моей жизни”. Тут йдеться про трагедію жінки,яка,не підозрюючи про істинний стан речей,одружилась із п`яницею,оповідається про дівчат,які дбали про весільні приготування,мріяли та уявляли власну та дружню долю,однак “довелося ті квітчасті мрії не так поетично вживати,а слізьми туги покропляти”. Далі подається історія Серахвими, яка “сидить з тугою своєю” і п`ятьма дітками дрібними одинока,бо чоловік її Микола гуляє,пиячить та зраджує; нарис закінчується картиною того,як несуть Миколі роботу,приходить пані,приносить жінці й дітям хліба й сала,бо знає,що тут голодують. Чоловік-вправний швець,одержує за свою роботу немалі гроші,а міг би одержувати ще більше,одягати й підтримувати родину. Через те і кричить Серахвима,ламаючи руки: “Боже мій!Де ж ті доглядачі? Де ж та “трезвость”? Не знають,що по хатах робиться! Одно робить до поту,друге й прогайнує! А в кого є худібка,то з таких дурнів піяків і цуплять. Як  треба піяці 10 карбованців на пропій,то він дає вексель на 25,а ті людожери радіють і підводять людей до краху. Ну,яка ж поміч мені,або родині пияка з таких трудовників”². Подається багато прикладів

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.48

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.52                                                                                        10

 поведінки пияка,яка деструктивно нищить родину,доводить до тяжких злиднів. Не даремно епіграфом до сумної рожповіді взято слова із народної пісні : “Що люде живуть,як цвіти цвітуть,моя ж голова,як в`ла трава!”¹ .

      У російськомовному подорожньому нарисі  “С Волыни» описується мандрівка автора-нараторки і її супутника за допомогою брички Правобережною Україною. Згадуються Руденська станція,міста Житомир і Новоград-Волинськ,їх особливості. В Житомирі мандрівниці,наприклад,сподобалась липова алея біля виїзду: “Трудно придумать что-нибудь приятнее для путешественника,когда липы разовьютса,покроютса цветом и разольют благоухание,при солнечном горячем освещении». Новоград-Волинськ “произвел на меня чрезвычайно приятное впечатление своим местоположением». Найбільше уваги приділено людям,з якими герої-подорожани зустрічаються:станційна доглядачка,старенька полька,бідна й гостинна,вже проаналізований в роботі наймит лихваря Остап,жидівський кріпак. Сюжет про нього постає і в другій,основній,частині нарису “С Волини”. Там,де велись діалоги з Остапом,нарисовець переходить на українаську мову. Такий же прийом використовує авторка в нарисі “Жызнь в одном селе» від псевдонімом Л. Нечуй-Вітер:розповідь нараторки про життя в новій місцевості,де вони з чоловіком побудували маєток,вмонтовано сюжет оповідання “Нещаслива доля” про молодих солдаток Степаниду та Катерину,в нарисі-сільських знайомих автора. Цей фрагмент розповіді також подається українською мовою. Проте і перша,російськомовна частина нарису,теж містись у собі чимало цінного-поетичні пейзажі мічцевості довкола села Непроходи-Ліс,місця проживання персонажів:берегів річки,озера;лісу-левади;пейзажів,озвучених птаством,пронизаних дивними пахощами квітів: “Налюбоваться нельзя вдоволь этим местом. Средину нашей усадьби пересекает чудная долина. Что  за свежесть шелковой трави! Что за аромат в воздухе!. Одним словом,она у нас слывает за преддверие рая. Вас охватывает разом ароматическою свежестью,провожает пенье соловьев,воркованье диких голубей,шум листьев и тихое колебание стройных деревьев. Право,тут чуствуеш себя обновленным,блаженным.». Дифірамбом звучить опис землі,де все росте і досягає величезних розмірів-овочі,фрукти,кавуни,дині. Росте “без пособия парников и учених садовников”. У цьому казковому краю є свої дисонанси,зокрема привнесені “кочующими в окрестностях ремотерами и барышниками”. Величезними табунами коней,яких вони вільно випасають у широких степах,знищено чимало рослинності,квітів;знищили вони чимало і в сфері звичаїв,традиційної культури народу. Вартий уваги,зокрема,такий пасаж: “Чистий украинский язык и задумчиво-нежные песни у многих сменились искаженним московским;на место нашей обичной застенчивости и сдержанности появилса,совершенно противний нам,солдатский разгул и удаль. Хотя народ наш и не податлив,но ета зараза овладела некоторыми слабими личностями и физически,и нравственно. В понятиях,речах и смехе появилась пренепрятная разладица;это никогда не созвукнет с соловиной песней,с вишневыми садами,с запашными зельями,ни с нашими,полными глубокой