Морально-етичний світ малої прози Ганни Барвінок

¹  Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.413                                                                                   11

 любви и тоски,думами-песнями».

      Подібні явища з болем і сумом зображували також Борис Грінченко,Михайло Старицький,Микола Кропивницький та інші. Помічає спостережлива нараторка і вади не прищеплені,а властиві селянам здавна. Живучи у місцях,де росте цілюще,лікувальне зілля,вони не збирають трав,щоб допомогто собі самолікуванням. Автор дивується : “И так они оставались без всяких лечебных пособий. Город в 35 верстах,идти к лекарю далеко. Чем заплатить,чем прожить?». Байдужі до себе,свого здоров`я,селяни сприймають панську допомогу їм і їхнім дітям  їхніми ж сільськими засобами як чародійство. Нарис,крім розкішних пейзажів,має сцену зустрічі подружжя хазяїв із худобою,що випасається в степу. «Время жаркое,-оповідає авторка,-полдень;скот наш весь покоится и пастуха нашего в траве не видно». Коли побачили хазяїв,”...телята,коровы,лошади длинным рядом побрели по степи и шли прямо к нам на встречу. Точно встречали Адама и Еву в раю! Молодые жеребята весело резвились по степи,а все остальное протягивало нам свои морди. Телята лезли в карман за хлебом;волы,коровы протягивали свои мокрые,добродушные морды и сопели ужасно,выражая этим свою признательность и желание получить из рук огурец или яблоко. Лошади фыркали и тоже сунули свои красивые головы...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12

РОЗДІЛ ІІ

ДОЛЯ ЖІНКИ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ

     Олександра Білозерська була відома також під псевдонімом Нечуй-Вітер. Вона ввійшла в літературу у 1857 році,видрукувавши оповідання “Восени літо”.

У 1860 році вийшло у світ її оповідання “Не було змалку...”. Починаючи з 1861 року,коли вийшов у світ перший номер “Основи”,Ганна Барвінок групується із прозаїками,які писали свої твори з народного життя(у центрі їх уваги був народний щоденний побут,етнографічне його змалювання). Ці письменники,і особливо Ганна Барвінок,цікавилися родинно-побутовими справами українців,в першу чкргу селян. Ганна Барвінок,як неординарна жінка свого часу,зацікавилась саме долею жінки в родині. Цю проблему Ганна Барвінок

порушила майже у кожному своєму оповіданні,зокрема в оповіданнях: “П`яниця”, “Королівщина”, “Перемогла”, “Вірна пара”, “Лихо не без добра”, “Восени літо”, “Сирітський жаль”, “Не було змалку,”, “Хатнє лихо”, “Нещаслива доля”, “Наш дід і піп”, “Домонтар”, “Трудящий шукає долі”, “Чорт у кріпацтві”, “Жіноче бідування”, “Молотники”, “Половинщик, “Праправнучка баби Борця”, “Молодича боротьба”, “Забісована дівчина Настуся”, “Гречаники”, “Батькова помилка”, “Сумне подружжя”, “ Накритка”, “До іншої ходить”. Серед публікацій останніх років- “Бабусині мрії”,”ЗВаршавських споминів”, “Промінь”, “Удовине гучне подвір`я”, “Майорівна”, “Святе різдво на хуторі”, “Правда в світі нівечиться”, “Малюнок”, “Перший усміх”, “Горе на горе скинулося”, “Щоденна гірка пісня”, “Три шляхи”, “Горе нам,безперим”, “На самотині”. Мотиви глибокого співчуття письменниці до жіночого нещастя прослідковуються у ненадрукованих творах ГанниБарвінок: “Розвага до сліз”, “Так як умерти”, “Як старих людей зводили”, “Була у Бога за дверима”, “Гірка справдешня казочка про уточку,а то й про уточку”, “Без початку і кінця”, “Материна помста”. Як бачимо,навіть у самих назвах випромінюється жінка та послана їй вищою силою нещаслива доля. Сергій Єфремов вважав,що Барвінок,навідміну від прозаїків- “основ`ян” і особливо від Марка Вовчка, зображувала сферу,яка була обмежена психічними переживаннями жінки-склянки,але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної вартості. Важливо,що Єфремов вказує на стильову ознаку Ганни Барвінок як прозаїка,вважаючи,що її оповідання є здебільшого “фотографічними малюнками,мало не стенографічно записаними із життя,що подають цікавий матеріал для народної психології,звичаїв,побуту”. Один із критиків та істориків літератури Олександр Грушевський,рідний брат Михайла Грушевського,зауважував, що коли б “до сієї ясної та спокійної енергії ще трошки свідомості,розуміння своїх,спеціально жіночих інтересів,се було б початком жіночого питання.”. Все ж письменниця створила фундамент для початків  феміністичного руху,давала живу картину жіночої долі українки-селянки,її життя і змагання з нещастям. Вище згаданий Сергій Єфремов окреслив тематику творчості письменниці просто : “...поет горя і бідування жіночого”. Цим дослідник обмежив значення літературного доробку Білозерської-Куліш. Їй відводиться,за словами Єфремова,ще менша,локальніша

13

роль,ніж Маркові Вовчкові. Критик зокрема пише: “У неї трохи вужча(порівняно з Марком Вовчком та іншими новітніми белетристами) сфера творчості,обмежена психічними переживаннями  жінки-селянки,але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги”¹. Далі Сергій Єфремов подає занижені тенденційні оцінки,як от: “оповідання Ганни Барвінок-здебільшого фотографічні малюнки,мало не стенографічно записані пригоди з життя,що подають цікавий матеріал для народної психології,звичаїв,побуту”¹. Таке зауваження звело до мінімуму роль письменниці. Проте,Наталя Кобринська та Олена Пчілка включили у першу жіночу книжку-альманах “Перший вінок(1887) два твори Ганни Барвінок-”прехороше оповідання з життя руського селянства”- “Пермогла” та “Жіноче бідування”.

     Сама письменниця не була фанатиком ідеї відродження феміністичного руху. Ідеологом будь-якого руху вона не була. Єдине,чим фанатично захопислась авторка після смерті чоловіка-виданням двотомної збірки ненадрукованих творів Куліша. Для йього письменниця продала хутір Мотронівку-Кулішівку багатому та славному князеві Михайлові Кочубею,який згодом хутір перепродав графові Уварову. Всі музейні експонати були вилучені.

     У прозовій творчості Пантелеймона Куліша,Ганни Барвінок,в ряді творів Олекси Стороженка висувались вже декілька разів згадані ідеї національної консолідації українського суспільства. Барвінок у своїх ранніх  оповіданнях,опублікованих 1869 року в альманасі “Хата”( “Лихо не без добра”, “Восени літо”) та в 1862 році в журналі “Основа” (“Сирітський жаль”, “Хатнє лихо”) щиро прагнула зобразити гіркість жіночої долі. Її герої-переважно маленькі люди із обмеденим колом захоплень,яким притаманна емоційність та сердечність. Фундамент умогляду письменниці сформував своєрідний симбіоз релігійно-християнських знань(особливо-в оповіданнях “Русалка” та “Перший усміх”). Серез розмаїття жанрів у творчості авторки натрапляємо і на художній нарис: розповідь автора про різноманітні аспекти буття(соціальні,культурні,побутові,моральні,естетичні),з жіночим стилем аналізу проблеми,роздумами,уявленнями,сюжетними ілюстраціями-вставками,в яких основне місце відведено “роздумам,соціально-економічному аналізові,обгрунтуванню,узагальненню висвітлюваного матеріалу”. Грінченко чітко сформулював тематику творів Ганни Барвінок: життя родинне;а ньому-жіноча доля. У зв`язку із цим,як зазначає Микола Зеров,у творах Ганни Барвінок нема загострених антагоністичних відносин між селянами і кріпсниками. Її твори написані відповідно до вимог і завдань,які ставились до прозаїків Кулішем. Як зазначив один із дослідників української малої прози XIX-початку XX століть-Іван Денисюк,Ганна Барвінок володіла подібним до методу Марка Вовчка стилем викладу думки. Проте Барвінок не вистачило  так званого “прокурорського перста”,що,обстоюючи гідність особи,обвинувачує несправедливу суспільну систему. На думку Денисюка,напевно,творчість письменниці була би більш “смаковитою” для читача,якби вона вдавалась до створення авторського емоційного обурення,осуду.

¹  Сергій Єфремов “Історія українського письменства”,1995,с.407                                             14

     “Прокурорський перст” виявив себе у творчості Барвінок більш виразно уже на схилі літ письменниці,коли мораль та релігійні ідеї в більшій мірі опанували її думки,адже перед наближенням смерті кожна проста людина хоча б раз замислювалась,а мислення завжди супроводжується в більшій чи меншій мірах осудом,так званим “прокурорським перстом”.

    Ганна Барвінок в оповіданні  “Сирітський жаль” змальовує майже типову для творів Тараса Шевченка картину із життя сільської дівчини(що мало б стати стимулом для дослідження моральної бази оповідання ще в першому розділі,проте більшість перипетій-навколо жіночих бід),обманутої та покинутої напризволяще з дитиною на руках. Однак на відміну від творів Шевченка, тут немає гострого соціального забарвлення. Трагічне становище героїні письменниця поглиблює її сирітським статусом. Отже,її майбутнє-суцільні страждання,які треба пережити не відплачуючи своєму рідному кривдникові кривдою взамін,а поводячи себе по-новозавітньому тихо й покірно.Почуття страху не вистачало у серці персонажа-кривдника із сирітської оповіді,що,зробивши Ївгу мамою,надалі збезчестив її ім`я спробами заручитись з іншою дівчиною,що дізналась про його гріховне минуле завдяки тому,що “хороша чутка,кажуть,далеко чутна,а погана-ще дальше”¹. Громаду письменниця зобразила суддею таким,якого не можна підкупити,який судить і здатен бачити майже все справедливо та надійно.

      Про ставлення громади до деяких вчинків односельчан висловився і герой оповідання “Батькова помилка”: “Не буть солодок-проглинуть,не буть гірок-проклинуть...”². Такий погляд на суспільний осуд асоціюється із бібліним еклезіастово-байдужим мотивом. Останній,напевно,не поділяє поглядів покритки,натомість усвідомлює всю неоднозначність та мінливість думки простолюду. Не спостерігається критика кріпаків і в оповіданні “Не було змалку,не буде й до останку”.  Типологічно цей твір близький до “Козачки” Марка Вовчка” насамперд тому,що як у першому,так і в другому дітищах письменниць не є закріпаченими,вони-козачки,наділені волею,яка пропала після неочікуваного закріпачення. Олеся Марка Вовчка  та Зінька Ганни Барвінок отримують щаливий погляд від долі-обоє виходять заміж та виношують упевненість в невмирущості щасливого шлюбу. Далі в сюжетах письменниць-розходження. Якщо у героїні Марка Вовчка всі страждання починаються після одруження,то Зіньці із твору Ганни Барвінок довелось скуштувати неприємності насамперед до одруження. Оскільки ані її батьки,ані батьки її коханого Федора не погоджувались на їх одруження. Лише після смерті батьків одруження стало можливим. Героїню Ганни Барвінок кріпацьке ярмо не в такій мірі змінило життя на гірше,в якій воно змінило життя Олесі. Всі життєві випробування Зіньки пов`язані зі смертю її чоловіка. Аналізоване оповідання засвідчує,що Ганна Барвінок і справді не торкалася соціальних питань епохи реалізму,вся увага письменниці була зосереджена на звичаях та звичках,що визначали долю жінки та на її залежності від вищезгаданих  суспільних явищ.

     В оповідання “Не було змалку,не буде й до останку”,а ще в більшій мірі в

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.51

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.305                                                                                      15

оповіданнях  “Хатнє лихо”, “Жіноче бідування” драматичну долю жінки письменниця поглиблює розкриттям її(жінки) внутрішнього світу,психології залежності,що часто виявляє себе вразливішою від чоловічої.

     Героїня Зінаїда із оповідання “Не було змалку,не буде й до останку”,написаного в 1860 році,-сирота,яка після смерті матері й батька виховувалась дядиною-багатою й самотньою жінкою,що всіляко намагалась врятувати прийомну дочку від почуття,яке руйнувало її душу,скроплюванням святої води,виливанням воску на юну голову ворожкою,яка невідомо звідки зуміла передбачити прихід старостів до дядиного дому. Ганна Барвінок зуміла передати значну міру схвильованості,тривожності й окаменіння закоханого дівочого серця перед парубочим : “Я трушусь:казала б,та уста не мовлять. Дивлюсь на його,упиваюсь,і соромно мені,і він з мене очей не зведе. Обвив руками кругом плечей,дишем одним духом,щоки наші аж пашуть...Журюся,що дурна була,не поспитала,де він живе,хто він...Журюся.никаю,серденько ниє...”¹.

Парубок Федір-такий,який знає ціну дівочому стражданню й для чогось згадує народну мудрість: “Не родись у платтячку,а родись у щастячку:хоч ряба і погана,да її доля кохана...”. Те ж робить і безкорислива дівчина,яка,мабуть,у термін “безкорисливість” вкладає поняття турботи про інших людей(в той час,як для чоловіка безкорисливість-не  завдавати клопоту іншим людям).: “На що,кажуть,та й шаноба,як добреє слово...я всі розкоші позабувала! Іноді й віри не доймаємо,що доля наша така красна. Не треба мені ні золота,ні срібла,що було дивую людей;нічого мені того не треба,-нічого не страшно. Чоловіче мій,затуло моя! Як за тебе захилюся,то й нікого не боюся!”².  Такі добрі слова принесли не менш добрий плід: “Втішаємось ми наталочкою;росте воно:рученята дає,уже й дибки,уже ходити начало,і говорити. Що він було єю втішається!”.

     Не менш цікавим є  опис сирітської долі в четвертій главі оповідання “Гірка справдешня казочка про уточку,а то й про дівочку”,яке викликає асоціацію із популярною європейською казкоб братів Грім “Гидке каченя”. Невідомо чому,але більшість історій,в яких беруть участь сироти Ганни Барвінок,закінчуються летально- в оповіданні “Не було змалку” Федір помирає,залишаючи дружину із донькою та із думкою: “Іноді,як прийдеться,так тяжко стане на серці,я й молю в Бога,щоб мені очі заслати;а послі-так зробиться Наталочки жалко...”³.

      Цікавою є оцінка оповідання Ганни Барвінок “Не було змалку не буде й до останку”,подана літературознавцем й критиком- Борисом Грінченком,що зазначив у збірнику оповідань та критичної статті-судження творчості письменниці-в книзі,виданій на честь стосемидесятиліття письменниці у статті “Поет жіночого горя”: “Не було змалку-не буде й до останку-історія нещасливого кохання ніжної і благородної дівочої душі. Се одно з найкращих оповідань Ганни Барвінок,достойне мати одно з найпочесніших місць у нашому письменстві”.

      Привабливою та цікавою є оцінка творчості Ганни Барвінок в однойменній

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.59

²³ЯременкоВ.”ГаннаБарвінок.Твори”,2011,с.74                                                                                          16

статті  Вікторією Подзігун,подана в журналі “Визвольний шлях” в 2005 році. Дослідниця доклала цілий масив зусиль( простудіювала літературну,епістолярну та інші сфери діяльності Ганни Барвінок),щоб потім оформити їх у вигляді наукової дисертаційної роботи,актульність дослідження проблематики якої наявна і до сьогоднішнього дня. Вікторія Подзігун згрупувала плоди поля порушених Барвінок в оповіданнях основних проблем: “Крім скромности,сором`язливости,працьовитости,письменниця підкреслює ще й такі істинно християнські риси жінки,як відмову від помсти,уміння глибоко розуміти інших,прощати,її глибоку віру в Божественне провидіння,що свого часу обов`язково покараэ грішного і воздасть праведному. Ці високі цноти-основа світогляду простої селянки-героїні оповідання “Лихо не без добра”. І в основі їх-засади кордоцентризму. Тож і звучить ця нелегка і непроста історія життя бадьоро,оптимістично:добро може бути присутнім у найскромнішому житті.”¹. Героїня оповідання “Лихо не без добра”,про яке чутливо відгукнулась дослідниця-мовчазна,тиха,передбачувана й роботяща. Такий персонаж типово взятий внаслідок постійної можливості спостереження Ганною Барвінок щоденного селянського добробуту. Адже ще й до сих пір селянство у значній  мірі зберегло давні й шановані чесноти-трудолюбивість,скромність та покірність. У вже згадуваному збірнику критичних статей  на честь стосемидесятиліття від дня народження Ганни Барвінок є стаття немаловагомого дослідника у сфері літературознавства-Івана Денисюка,що безумовно не відмовився дати чергову оцінку творчості письменниці,прочитавши перед ци оповідання “Лихо не без добра”: “Героїня твору “Лихо не без добра”-сирота,але з-під кормиги деспотки-невістки виносить вона ясну,тиху,добру душу і своєю невсипущою працею приносить тихе щастя такому самому трудареві,як вона. Він покохав її за ту особливу красу трудівниці. Таким трудовими якостями приваблює скромна вдова Ольга.”. Можна здогадатись,що саме неповторність малоадаптованої до суспільно-цивілізаційних процесів манери оповідань Ганни Барвінок,висока художня цінність її прози,вміння прооперувати глибинні тканини людської душі й адекватно сформувати мистецтво-значимий хід подій спричинив до такого масивного за обсягом і за значенням явища-збірника  на честь стосемидесятиліття Барвінок. Беручи участь в обговореннях стилю та значимості Барвінок в літературі,Валер`ян Чубинський збагнув,що “нічому вона не намагається вчити,ні за що не кличе боротись,але й саме її “невчення” красномовно вчить...в міру свого художнього таланту і соціальної обмеженості...спромоглася на дійсно “живосхоплені з натури ескізи” ”².