Морально-етичний світ малої прози Ганни Барвінок

   Оповідання “Квітка з сльозами,сльози з квітками”,епіграфом до якого посліжили слова з однойменного вірша Куліша,можна назвати калічим. Не тому,що Ганні Барвінок бракувало хисту чи вміння описувати бувальщину,а тому,що саме в ньому описані гіркі долі дівчат-калік:кривенької Насті та Улити.

Будь-яке відхилення від загальноприйнятої норми неодмінно стане причиною

вражень зневажливих або жалісливих. Початок оповіді не обіцяв нічого

¹  Подзігун Вікторія. Ганна Барвінок .- “Визвольний шлях”,2005,с.42-43

²  Чубинський Валер`ян.// Барвінок Ганна:Збірник до 170-річчя від дня народження.-с.425                17                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

поганого: “День був такий прехороший,що хто вмер,то каявся”, проте майстерний опис страждань фізичних-лякає. Ще до набуття статусу каліки двадцятип`ятирічна Настя була надзвичайно працьоваита,проте невдалий випадок привів до виникнення грижі у нозі,яка після не менш невдалої спроби видалення грижі була ампутована. Проте людину,обділену тілесно,Барвінок створила багатою і творчою духовно(такий хід подій,створених письменницею,дещо не збігається із висловленимраніше твердженням про наявність нездорового духу у такому ж тілі),такою,яка вміє створювати і ділитись плодами своєї творчості з інщими живими людьми(Настя створювала захоплюючі вишивані сорочки,за якими,власне, й прийшла головна героїня-оповідачка,яка вчить прикладом свого довготерпеливого страждального життя,словом:деколи сповненим невпинного дівочого сміху,а часто-й потоком сліз. Улита-вісімнадцятирічна дівчина,перша поява якої викликала надзвичайне захоплення оповідачки: “На продиво була вродлива!..ще й пушок з лиця не зійшов. Чорнява й смуглява. Краска силою пробивається. Здоров`я багато. Волосся таке чорне,що аж синява якась по ньому. В косі-дві стрічки-блакитна й червона. Про сорочку й казати нічого.Сама собі гаптувала й ночей не досипала. За ушима із селеха заложено два закручених пірця,і хусточка в руці.Це вже первий шик у дівчат”¹. Але миловидність зникла за картиною справжнього каліцтва: “Увійшла вона. Я аж суп`ятилась.Боже мій да й тільки!Яке й прехороше,та яка ж безталанночка! Гірш ніж у Насті.На милиці ходить.Я зовсім забула,що мені Настя проїї каліцтво казала”².Барвінок немовби сама спробувала уявити себе калікою,пишучи про них оповідання.Спробувала відчути всі ті прикрості,які виділила для них доля. Письменниця не тільки зуміла викликати у читача відчуття співчуття та співпереживання молодих молодих бід,але й сама,напевно володіла неабияким даром психолога. Барвінок зобразила дівчат-калік неабияким,а талановитими,сповненими віри у краще майбутнє,такими,які ще здані вірити,надіятись,проте з часом зневірюються,опускають руки не через фізичне каліцтво,а через духовну пусткув їх жіночих  душах. Думки Улитиної та Настиної душ-схожі,але в той час,як Улита більш схильна до мовчання,(“Друге на речі дається,а як я...”),Настя,багатша думкою,нарікає: “Хай би той жив,хто в Бога ласку має...Де й та смерть? До нас,калік,спесивиться,не йде,не підманиш... Тільки й одради,що з людьми погуториш,з дівчатами наспіваєш про ту зрадливу долю або кого бідолашного запоможеш”³. Досвідченимсвідком та стороннім спостерігачем є стороння бабуся з ціпком,яка через підлість,жадібність та відсутність почуття милосердя у рідних дітей змушена була прийняти допомогу у дівчат-калік:вони співжили зі старенькою. Перша зустріч  бабцііз гостею супроводжувалась громом,блискавкою та молитвою: “Да воскреснить Бог і розточаться вразі його”,а остання-бабусиними словами вдячності за отриманий подарунок “про чорний день”: “І спасибі,і простибі! Нехай твій тропок буде м`якенький,як мошок. Хай тобі Бог світить і вдень,і вночі,як ти мене не оставила,покидьку!” та авторським філософським підсумком: “ Сумна в нас буває пісня молодощів,а ще сумнійша-старощів”³.

¹ ² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.141

³ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с. 146                                                                                     18

Ганна Барвінок поєднала старість і каліцтво ликом,зверненим до Бога,який прийшов до всіх убогих,нещасних та слабких.

      Не більшим,аніж Настине чи Улитине, бажанням жити володів й головний персонаж оповідання “Жіноче бідування”,яка  в п`ятнадцятилітньому віці “вийшла заміж за ледаря” й пияка(якого люди описували як доброго й роботящого сім`янина),народила шістьох дітей,з яких вижив лишеодин її син,пережила смерть чоловіка й одруження із стареньким,що,врешті-решт,також помер. Якащо страждання Насті та Улити-статичні(адже вони-каліки),то її-більш динамічні у просторі. Проте словесний пошук істини є спільним для всіх: “Як хто безщасний,бідний,так утопили б,у землю вдавили б ще глибше. Хто горює-довго живе,не може вмерти. Здійми руки до неба та й кричи.”¹.

     Подібний(спиртний) нахил носив у своїй вдачі головний герой оповідання “П`яниця”-вродливий та чорнобривий швець,одруженню із яким всіляко(словесно) запобігав батько молодої та емоційної дівчини,яка,не послухавши поради старого розуму,стала жертвою насилля прекрасного й зрадливого п`яниці: “Було мене поб`є,та й засуне під піч;я зовсім нежива. Послі одійду,погляну на його брови,як шнурочком зняті,та й думаю:на вас уповала! Сам як картина,зуби перластенькі. Радосте моя,одрадо моя!Серце в мене було одхідливе:я про все й забуду...Б`є він мене й б`є,аби я озвалась,що люди роботи нанесли,може б він що зробив.Коли не кулаком,то словом приснопить. Нікого й соромитись:нас двоє. Щодня вже за мене береться” ². Жінка страждає(збоку може виникнути враження,що вона отримує від цього неабияку насолоду),проте зберігає почуття до свого насильника. Жінка-страждалеця-сильна,самостійна й терпляча,розумна й співчутлива,в її серці є надії на краще : “До батька не йду жалітися. Батько-не мати:відсахнувся.Не вволила його волі,так іне тркба мені,ані поради,ані одради...А може мій коханий Гриць і получчає? Може в його є яка болячка на серці. Я ж його люблю;згляну на його,-орел та й тілько”.³.

Вона бачить причину власного нещастя та можливішляхи його вирішення-у ворожбитів.: “Я до ворожки-так,щоб і він не знав.Люде кляті так наробили. Як я йшла заміж,так у мене в подушці було,як я вже казала,станочок плахти,калинові ягоди,свічечка,сіль і цеглина,це все в подушці знайшли:хтось наворожив”³. Вона співчуває подібній нещасній долі молодої шинкарки-жидівки,у корчмі якої до глибокої старості спиватиметься її чоловік. Незважаючи на страждання й судовий процес,жінка зуміла зберегти за собою право на володіння хатою за дітьми та онуками,а головне-зуміла набути життєвого досвіду.

     Черговим проявом жіночої мудрості та спостережливості дивує нас “пані Майорша” із оповідання “Майорівна”,вмовляючи Карпа(зрадженого нечестивою жінкою чоловіка,про слабкодухість якого сільські мешканці склали жартівливу пісеньку: “Ой пішов Опанас по горілку для нас,зачепився за пень,та й стояв увесь день. Прийшла жінка,відчепила,та й попиці била,била.”³) не жити за принципом “око за око,зуб за зуб”,а примиритись із жінкою,використовуючи

¹ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.173

²Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.174

³Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.212                                                                                       19

при вмовлянні поширений жіночий прийом релігійного звинувачення: “То се милосердям не хочеш уподобитись Отцеві нашому Небесному...”¹ . Слова мудрої жінки радять простити,забути зраду й жити пліч-о-пліч із дружиною за біблійними нормами. Вона намагається принизити чоловічу гідність заради доброї мети,вдається до абстрактно-філософського порівняння статей.: “Я тобі знов кажу,Опанасе:жіноцтво слабодухе. Ви,чоловіки,перші повинні переважувати себе. Вам Бог дав сили багато. Ви сами кажети,що Бог вам дав снаги,набравши на лопату,да ще й притоптав,а жінкам тільки на вила взявши,да ще й струснув,то й у душі в їх сили менше,ніж у вас. А ти читаєш святі книги мов по-дурному:нічого на тобі не видко з того читання...Іди ж додому та покажи,що слово Боже тебе просвічує”².  Хитрі жіночі словесні вправи таки зуміли принести добрий плід в родині трудівника: “Тепер ходжу по землі твердо. Вся сім`я живе в добрі. І вас,пані,задовольнив,і Господа Бога. Не хочу я послі себе поганий слід кидати. Маю надію,що і сем`я моя не буде пасти задніх між людьми.”³

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹ ²Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.212

³ Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.215                                                                                     20

РОЗДІЛ ІІІ

ІНШІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГАННИ БАРВІНОК

      Не тільки соціально-побутові мотиви наявні у творчості Ганни Барвінок,але й міфологічні,філософські та  інші  мали місце в ході думок письменниці. Особливо виразно можна відчути міфологічно-фантастичний елемент світогляду авторки в оповіданні “Русалка”. Овіяні химерністю й злом згадки про русалок уже були в оповіданні “Сирітський жаль”,натомість у “Русалці” ця істота в індивідуальному описі є втіленням краси,добра та терпіння,а як частина загального явища-таки є носієм зла. Оповідання починається словами із народної  пісні,які немов би попереджають читача про майбутній нещасливий перебіг подій.: “Десь ти мене,моя мати,в барвінку купала,купаючи проклинала,щоб долі не мала”¹ .

      Русалки-це “померші діти,недоноски,що їх мати звергла. Звичайно їх ховають під порогом у хаті...Русалки,коли їх не заспокоять добрі матері,мстять над людьми за недонос,за те,що їх мати звергла. Мстяться над кожним,кого стрінуть в гаї,в житі або в чагарях над річкою...Русалки залоскочуть необережного...”. Барвінок наділила русалку здатністю мислити,реагувати емоційно,а головне-милозвучно й впорядковано вести розповідь про власне(русалчине) життя,сповненого сердечних розчарувань,людської зневаги до нехрещеної дитини,яка жаліється: “Знов я плачу,б`юсь у житті,наче у воді,плутаюсь,падаю. Упаду та й лежу,та й встану непрохана. Ніхто дитини не рятує,не пестить.”¹.  Проте письменниця не залишила русалку помирати самотньо та голодно,а вводить в історію доброго й милосердного дідуся,який не лише матеріально допомагав надприродній істоті,але й умів догодити їй словами: “І Бог радіє на небі з усякого творива свого,так як людина на землі”, “Роби,небоже,то й Бог поможе. Лежачого хліба ніде нема...Під лежачий камінь вода не тече”² .  Дідове шанобливе ставлення до популярно-страхітливого створіння Божого викликало в нього (в створіння) певні підозрілі питання щодо його(дідового) походження: “Чи й ви,дідусю,були русалком?Чи в вас мати була?”,відповідь на які русалка не отримає через смерть старечого духу. Пройшло два роки,після яких русалка зазнала відкинення дідусевими родичами: “Іди ж,небого,між чужі люди,вони тебе вивчать добра. Ми тебе на спомин про діда держали. Тепер сама на шлях утрапиш. З такого куколю не буде добра. Мабуть, і мати в тебе така була, що рідну дитину в житі загубила,русалкою зробила”.  Барвінок,немов би бажаючи остаточно очорнити негативним досвідом русалчину душу,робить її свідком нелюдської манери поведінки невістки відносно старої та сліпої бабці-вдови,яка наважилась прийняти русалку до свого дому.  Морально зіпсована невістка вирішує зварити для бабусі отруйну юшку зі змій,але Барвінок не допустила смерть милосердної старої: “Заманулось їсти старенькій.  Пійшла вона,сліпуючи,доставати юшку,да й вивернула(ненароком) собі на очі.  Що ж? Сотворив Господь за її правду над нею чудо своє. Від тієї гадючої юшки зробилась видючою”³. Як і будь-яка

¹  Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.216

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.220

³ЯременкоВ.”ГаннаБарвінок.Твори”,2011,с.227                                                                                      21                                                                                                                           

благородна душа,її душа вміла прощати,проте несправедливіть покарана силою вищою,що на невістку наслала бідність та пожежу. Щасливо закінчилась оповідь про Оленку Дідусівну-русалку,яка більше не з`являлась перед тою,кому наважилась відкрити свою історію,тою,яка буде сумувати за нею найбільше: “Цікавила мене історія сільського вбозства,вбозства подекуди із своєї волі. Тихі чесноти без розголосу і пихи приваблювали мене. Я влюбила Русалку...”¹ . Найбільше горе,що випало на долю русалки-бути свідком примусового вінчання її коханого Василя з іншою дівчиною,самій також будучи примусово повінчаною з нелюбом,приводить до самогубства двох закоханих,проте громадою не допущених до вінчання,доль: Василь та Русалка стрибають у колодязь. Міркування-судження оповідачки-подруги: “...се була русалка,істота занадто ніжна,занадто чутлива і палка для звичайного життя...які ніжні,легенькі,чужі світові істоти сі русалки!...ні трава не гнеться в неї під ногами,ні роса не осиплеться. Але сі ніжні істоти мстиві.Вони мстяться над людьми за їх лихі почування,негарні розуміння”²,супроводжувані бабусиним голосінням за померлою русалкою,були фінально завершені невідомим тихим сумним голосом: “Ой піду ж я утоплюся чи об камінь розіб`юся. Нехай люди добрі знають,як з кохання помирають.³.  Будучи ще живою,душа русалки відчувала поклик до єдання з природою,з деревами,її душа співала до сосни,до вільхи: “Не хилися,сосно,бо й так мені тошно!Не хилися,вільхо,бо й так мені гірко!”.

     Подібні,дерев`яні,мотиви прослідковуються в оповіданні-легенді,написаному  “ на спомин онукам” у 1906 році “Перший усміх”,початок якого: “Кривавий Рим зводив очі. Стражденна людськість заснула в знеможенім сні. Люди не сподівались нічого...В убогій холодній печері,на твердій соломі лежало Дитя. Поважний і смисловий був лик божественногоприбувця,-і вся природа замерла,ждучи його першого усміху. Скупившись біля входу в печеру,дерева тихо шепотілись,неспроможні збагнути,що потрібно для нього. Яку цяцьку,яку забавку пригадати,щоб усміх появився на устах Божественного Дитяти?”³ дає нам змогу зрозуміти всю велич,славу й значущість новоприбулого дитяти-невеселого Бога,викликати усмішку якого було головним завданням,поставленим перед деревами. Дерева: дуб,оливкове та лаврове дерева,пальма,кипарис,іва,гілляста чинара,біла акація,тополя,осика і,врешті-решт,рятівна ялинка ще перед початком словесних баталій-умовлянь у формі монологів,кожен з яких для кожного дерева починався характерним “Я-...” із певним морально-описовим означенням  чи додатковим елементом,викликати усміх у немовляти: “Я”Я”Ні,я””..Я знаю,про що Він марить!...Я знаю,чого Він прийшов!...Мені вдячність!..Я варт!..Я сподіваюсь благості!..Я давно жду!!..”, чим викликали страждальне шепотіння “За що?..”. Описуючи такі егоцентричні пориви дерев,Ганна Барвінок,напевно,хотіла викликати у читача асоціацію із не менш егоїстичними поодинокими християнами,які чи то подумки,чи то словесно під час молитви просили добра для себе(матеріального),забуваючи

¹  Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.227

² Яременко В.”Ганна Барвінок.Твори”,2011,с.224

³ЯременкоВ.”ГаннБарвінок.Твори”,2011,с.224                                                                                         22                                                                                                                                                                                                                                              

при цьому про інших(згадаймо сповнену загарбництва й злослів`я жидівську молитву із оповідання “Жидівський кріпак”). Не дієвими характернимиознаками,які мали б викликати довгоочікуваний усміх страждальця,були:могутність,потужність та велич дуба,заможність,вміння утішати й сміятись від надлишку злоби в оливковому дереві. Славою,величністю,якою “скрашають нікчемність і порок “ невдало спробувало посміхнути дитя лавровий лист. Наука стала характерною ознакою спокійного і тихого кипариса,зробила ставку на власну чтимість,вічне мислення,невтомну працю заради всерозуміння,в тишині і самотності; нудьга,нещастя,хронічний альтруїзм й похилість до землі-характеристики плакучої іви; розкіш та вміння збуджувати солодкі сни,забувати про щоденні турботи та заспокоювати думки,тимчасову покинутість гіллястої чинари; білу акацію характеризує усолода пристрасті,вищої над якої немає  на землі,якою ніхто не нехтує,яка може рости на якій-завгодно землі терплячи будь-яку стихію. Усолода пристрасті-часто набридає,надто дешева і тому не має ціни,її можна перепутати із сестрою-жовтою акацією, “котру звуть розпуством”. Тополя пробує посміхнути Младенця за допомогою слів: “Я-штука.Я  переживаю хвилі високої усолоди,як величаво возношусь над толпою і весь мир красується моїм строєм і красою ліній. Але ж...в хвилях самого високого підйому,в моїм величії єсть крапля гіркого почування,що краса моя не закінчена. Мені не відома тайна ідеала. Я вічно несусь у височінь і ніколи не досгаю неба...”¹. Як бачимо,багатство та велич не потрібні новоприбулій вищій сутності,їй потрібні інші чесноти. Різко протиставляються одна одній самовпевнена,нахабна,прикрашена,немрійлива та така,яка здатна пристосуватись до будь-якої ситуації осика та зніяковіла й убога ялинка,яка тремтячим голосом ужила лише шість слів: “Мені нічого казати тим,що я-страждання...” .Саме шість слів страждання(саме такою була характерна прикмета ялинки) викликало ясний усміх  на обличчі страждального дитяти: “Яскраво освітилась Різдвяна ялинка,заіскрилась неземною красою і всі дерева поклонилися їй...А на устах пришлого Страждальця грав ясний усміх і Він ласкаво простягав до ялини свої руки...”². Ідеї оповідання “Перший усміх” викликають асоціації з біблійними ідеями про прихід Бога,який “останніх зробить першими”( адже саме останні,сповнені мрій та надії,тримають у руках джерело з інформацією про його прихід),про вищу нагороду за земні страждання тощо. Оповідання написане вже старшою письменницею,яка,мабуть,не один раз думала про те,що чекає на її душу після смерті. Глибокофілософська оповідь виникла взимку 1906 року (в 1904 році Ганна Барвінок читала недоперекладену Кулішем та наостанку доперекладену Іваном Пулюєм Біблію).Письменниця,уже будучи на схилі літ та такою,яка звикла до статусу вдови,вирішила майстерно поєднати елементи лона природи з біблійним загальнолюдським мотивом страждання,яке мало б бути винагородженим після смерті. Гадаю,що страждання Олександри Куліш були винагороджені не тільки посмертно,але й при житті,адже не кожній живій душі Бог посилає вдалу літературну ідею,яку можна назвати позитивною