Народні вірування про відьом та використання їх в повісті Григорія Квітки-Основяненка

Безперечно, від таких знань та можливостей віяло чимось зловісним та лихим. Тому чаклунів і чаклунок зустрічали з побожним трепетом, а часом і з неприхованим страхом. Однак їх не завжди вважали прислужниками зла. Навпаки, ще за первісних народів, а також у всіх давніх культурах вони мали славу жерців, пророків, цілителів або чародіїв, що виганяють злих духів. Тому ці люди мали своєрідну пошану серед земляків. Там, де людських сил було недостатньо, могли стати в нагоді надприродні можливості цих людей. Навіть у розпал полювання на відьом при дворах багатьох європейських правителів жили знамениті маги і чорнокнижники, що займалися своїм таємничим ремеслом за велінням ясновельможних осіб. Але горе тим чаклунам, на яких падала підозра в зловживанні своєю могутністю. Станься неподалік загинути худобі, розігратися негоді або спалахнути пожежі, як починали повзти чутки: щось тут нечисто, чи не так? Вірно, не обійшлося без чорної магії? Така підозра могла бути для чаклуна дуже небезпечною. Адже, якщо його визнавали винним в «нанесенні шкоди чаклунством», кара була суворою [31, с.68].

Жінок Західної Європи звинувачували у відьомстві частіше саме з причин, зумовлених релігією, єрессю. В нас же це здебільше якась конкретна шкода: нестача молока у корови, пропажа дощу влітку тощо [29, с.461]. Так «за фольклорно-етнографічними матеріалами 18-19 ст., рядова сільська відьма промишляє тим, що краде вночі молоко у чужих корів, лякає парубків та дівчат, обернувшись на собаку, копицю сіна чи кішку. Особливо сприятливими для неї є час проти великих свят: Різдва, Великодня, Івана Купала» [3, с.19].

 Цим зумовлені і  судочинства, що велися в країнах. Закордонних відьом знищували згідно певного закону, у нас частіше це своєрідне самоправ’я народу, яке часом не поступалося жорстокістю славнозвісній інквізиції [19, с.13]. Проте у більшості досліджень наводять яскраві приклади самосудів, катувань і страт шляхом утоплення, спалення, поховання живцем підозрюваних у нанесенні чаклунської шкоди всій громаді.

Вчені зазначали, що на відміну від більшості міфологічних персонажів (чортів, русалок, домовиків тощо), відьма не є істотою однозначно демонічною. Двоїстість її природи визначалася також одночасною її приналежністю до двох світів – людського, в якому вона реальна особа як жителька села, і потойбічного, в якому відьма виступає знаряддям шкідливих сил світу смерті.

Маючи подвійне життя у цих двох вимірах, відьма чергує дві свої ролі (людини вдень і демона вночі). У народних віруваннях відьма не втрачає зв'язків з одним світом, перебуваючи в полоні іншого [8, с.30].

Саме слово «відьма» має давньоруський корінь «вѣдъ», пов'язаний зі значеннями «відати», «знати», «провидіти». Санскритське «vеdа» означає «священне знання». Отже, можна припустити, що за найдавніших часів відьмами називали жінок, які зберігали таємні знання про світ і людину [28, с.123]. Це найпоширеніше значення цього слова, проте іноді зустрічаємо й дещо інше трактування. За ним ми бачимо, що «слово «witch» («відьма») походить від староанглійського слова «wicce», яке в свою чергу утворилося від кореня «wikk-», що означало чаклунство і магію. Багато вчених вважають, що слово «witch» («відьма») означає «wise» («мудра») або «wisdom» («мудрість»). Таким чином, відьма - це мудра людина, а чаклунство - ремесло мудрих. Однак слово «wicca» походить від німецького кореня «wic», що означає «згинати», «повертати»; це стосується чаклунства в тому сенсі, що відьми можуть підпорядковувати собі різноманітні сили, щоб домогтися дієвих змін.» [28, с.125].

Тож праобразом сучасного портрету відьми була особа, що могла чинити як зло, так і добро, що збереглося у народних віруваннях і дотепер. Проте сьогодні дослідники не наголошують у негативному значенні відьом, все частіше вони є добродійками.

 «Відьма може народитися тоді, коли вагітна жінка, готуючи страву на Святий Вечір, з’їсть вуглинку з печі, яка необережно впала до горщика. В сім’ї, в якій народилися підряд сім дівчаток, одна з них стане відьмою, бо з малих літ уже буде вміти чаклувати» [35, с.12]. Відьмою могла народитися дівчинка і у тієї матері, на яку було наслане закляття. Ще «українці вірили, що дівчинка, мати якої годувала її своїм молоком три Великі п’ятниці перед Великоднем, могла стати відьмою. Якщо батьки цієї дитини негідно поводили себе в громаді, або ж якщо її мати та й вона сама були народжені поза священним шлюбом, то це теж могло призвести до відьмацтва» [33, с.98].

Зазвичай відьми ділилися за фахами. Котра зналася на відбиранні молока в корів, та здебільшого не бралася викрадати місяць із неба. Проте були відомі й «універсали», які могли нашкодити й людям, і тваринам. Одне з головних вмінь таких – перевертництво [2, с.43].

«Відьма може перевертатися на різних тварин, найчастіше на сороку, свиню, собаку та на жовту кішку» [25, с.3]. Відьма легко може ставати жабою, кішкою, собакою, свинею, вороною, гускою, ластівкою і навіть лелекою, конем, коровою, вовчицею, перекинутися на мишу, вужа, гадюку або черепаху, покотитися раптом колесом, решетом, обручем, посунути копицею сіна, вирости кущем. А карпатська босорканя могла набути вигляду мухи або й метелика, що її поєднувало із південнослов'янською вештіцею. Здебільшого тварини, в яких перекидалася відьма, були «нечистими», а предмети відігравали важливу роль у ритуалі й мали міфологічне значення. Так клубок, яким іноді ставала відьма, — це символ шляху, зв'язку живих із мертвими, цього світу з потойбіччям, а відьма й мала саме таку подвійну природу: людську і демонічну [25, с.5]. «Здатність відьом до перетворень, за народними переказами, безмежна. Відьма може прийняти вигляд голки і копиці сіна, мухи і коня, колоди, що повільно повзе, і вихору,що швидко летить. Чим же і як пояснюють селяни таку дивовижну здатність відьом? Більшість бачить в цьому мистецтві вміння відьом за допомоги нечистої сили відводити очі, морочити, меншість визнає, що піддається перетворенням не тіло відьми, а душа її, що тіло її залишається вдома бездиханним в той час, коли блукаюча душа змінює свій образ, являючись людям у різних видах.» [34, с.35].

Такі ж перетворення відомі і в зарубіжному фольклорі. Шотландські відьми переслідують парубків у вигляді кішок, італійки особливо часто на початку 17 століття оберталися на кішок, валлонки і фламандки – на собак, кішок, ворон і сорок, сицилійки – на жаб [8, с.13]. Про ці такі діяння відьом свідчать і різноманітні перекази, от, наприклад, як наступний. «У одного чоловіка була мати відьма. От вона раз зняла з неба зірку і зробилась собакою. Той чоловік вийшов вночі і бачить — чужа звірина по двору ходить. Він на неї почав кричати: «Пішла, пішла, поганко!» А вона стоїть собі, наче не чує! Він як схватить сокиру... — так їй і одрубав лапу. На другий день лежить його мати та квохче на печі без руки» [9, с.18].

 «Вирушає на свої темні справи неодмінно через димар». Вони літають на мітлі, лопатах, граблях чи просто ціпках. Для польотів часто використовуючи спеціальну мазь. Саме цей переказ, наприклад, використав Михайло Булгаков у своєму відомому творі «Майстер та Маргарита». Мазь може бути приготовлена зі «зварених частин дитячого тіла, особливо тих дітей, котрих вони вбивають до хрещення; за наказом демона намазують нею яке-небудь сідало чи палку, після чого в той же час піднімаються в повітря; це буває і вдень, і вночі, видимо і невидимо» [9, с.38]. Але це саме цей жорстокий рецепт притаманний не нашим українським чаклункам, а західноєвропейським. В Україні ж переказують, що «перед подорожжю відьма роздягається догола, звертається з магічним замовлянням до хатнього порогу, з-під якого вона добула глини, щоб виготовити мазь, в яку додає різне зілля, зміїні голови та жаб’ячі лапи. Користується вона і відваром тирлич-зілля, яким натирається під пахвами.» [7, с.301].

Місцем для зібрання відьом, чаклунів та всякої нечисті є шабаш, що відбувається на Лисій горі. Недарма й зараз майже в кожному селі є лисі гори. «Особливими для проведення шабашу були визначені дні: 2 Лютого, 30 квітня (Вальпургієва ніч), 22-23 червня (напередодні дня святого Іоанна Предтечі), 31 жовтня. Взагалі, шабаші можуть відбуватися в будь-яку ніч, за винятком ночі з суботи на неділю.» [32, с.13]. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на гульбища, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе в нього увійти. Вважалося, що «учасники шабашу так витоптували траву під час танців, що вона навічно переставала рости, бо коріння її згорали від вогненних ніг. Називалися такі залисини «Відьминими колами» [9, с.39].

Зовнішній вигляд відьми може бути досить різноманітним. Вона може бути бабою і дівчиною, красивою і потворною. Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз, - такий портрет відьми в малоруських та західноєвропейських етнографічних збірниках [34, с.36]. Очі у відьми, наприклад, Лубенського повіту чорні. Проте часто вважають що саме українська відьма має очі зелені, неначе болотяні вогники. Наприклад, у 16 столітті за зелені очі та чорне волосся жінок спалювали на вогнищі. «Ще одна ознака відьми - чорна смуга волосся від потилиці до пояса (як у в’ятки) – трапляється тільки в народних оповіданнях про відьму в Харківській губернії.» [33, с.112]. Іноді зазначали, що за народними віруваннями відьма видає себе незвичайним поглядом: почервонілі очі, похмурий погляд, звичка не дивитися прямо у вічі, бо в її зіницях можна побачити перевернуте відображення людини.

За часи інквізиції однією з ознак потворниці була маленька вага – до 50 кг., адже саме такою вважали вантажопід’ємність мітли, проте на проукраїнських землях цього повір’я не встановлено. 

Серед особливостей відьом називають і похмурий погляд, вуса, відсутність грудей та інших статевих ознак, брови, що зрослись на переніссі, два ряди зубів, невеличкий хвіст або курячі лапи, як у карпатської босоркані. «…Родимі, що походять з відьомського кодла. Вони мають невеличкий на два пальці хвостик, на кшталт чортячого, який у сні висовується, а як проснеться — ховається. То він уже згодом, коли відьма відьмує, виростає оброслим, як у собаки.» [6, с.236]. Проте, наприклад, сучасний етнограф-дослідник                   П. Дубровський наголошує, що хвіст - це «атавізм, нагадування про наше походження. У справжніх відьом є мітка — родима пляма на тілі у вигляді метелика, ягідки тощо» [23, с.64].

Часто відьмам приписували і певних супутників. «Супутники відьом, історично, - нижчі духи, підручні відьом, що допомагають їм насилати чари і заклинання. Вони зазвичай постають у вигляді тварин - кішок, жаб, сов, мишей і собак. Таким чином, супутником відьми могла бути будь-яка тварина чи комаха. На процесах, присвячених чаклунству, якщо під час слідства або допиту відьми у вікно починала битися муха, то комаху вважали супутником відьми.» [32, с.28]. В Україні ж найчастіше ним є саме кіт, наприклад, якщо взяти до уваги знову ж таки «Конотопську відьму». Таких котів в нас називають «шептуни».

 «Особливу чаклунську силу вони [відьми] одержують у Купальську ніч. Саме в цю ніч вся нечиста сила отримує величезний запас енергетики, щоб потім використати його у своїх чорних справах.» [1, с.36]. «Вони ходять на Івана Купала і ждуть, як цвіте папороч. (…) Розрізують долоню і запинають під шкуру, щоб все знать» [23, с.48] - так описує В. Милорадович цю дію.

До менш небезпечних справ відноситься «їзда на хлопцях, як у гоголівському «Вію» та подібних до нього народних казках, а також примусове літання з допомогою тирлича» [21, с.8]. «А ще вони вміють насилати серед літа град або сніг. Одного разу відьма вкрала навіть райдугу з неба.». «Але пізніше вже ассирійська відьма, проникаючи в хату, отруює їжу, зурочує очима, язиком, вузлами, зіллям, напоями, чарами; західноєвропейська теж умертвляє, викрадає, наводить причину на дітей, спричиняє викидні і народження калік (…) Малоруська відьма також ходить уночі з відром і ссе кров з сонних, умертвляє людей, викрадає дітей або «псує», «їсть їх очима», пожирає трупи. Від шкідливої діяльності, що направлена виключно на особу, відьма переходить до заламування закруток на хворобу, смерть, пошесть, збитки, всихання лісу, псування хліба.» [23, с.60]. З переказів дізнаємося, що відьма могла зібрати у торбу землю зі слідами людини, якій вирішила заподіяти зло. Торбу із землею вона вішала у димарі, при цьому замовляла, щоб людина так само сохла, як і земля у торбі. «Роблять відьми на житі, пшениці так звані закрутки (жмут жита, пшениці посеред ниви, скручений у вузол) — закляття на господаря. Той, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам «скрутиться», захворіє. Цих «закруток» не можна навіть торкатися, їх може зняти хіба який знахар, ворожбит. У старих київських требниках наведені були навіть особливі молитви на зняття таких закруток.» [5, с.172].

 А коли хто  хоче побачити відьму, має подивитися  через поліно, в якому випав  сук, або крізь такий самий  отвір у дошці, яку тешуть на  труну. Можна побачити відьму  і крізь осикову борону, виготовлену  за один день. Про найближчу відьму можна дізнатись і прикликавши її різними способами: варити кусень сирого полотна, заткнувши в нього дев'ять шпильок; всунути в піч молоко на сковороді, вкинувши заздалегідь три рази по дев'ять голок; розігріти кінську підкову в печі й покласти її на поріг; доїти корову на живу форель; на Великдень розпалити в печі полінами, відкладеними щопонеділка впродовж Великого посту із дров, які вносять до хати для розпалу. Неодмінно прибіжить відьма, якщо заткнути в колиску дитини біля ніг долото, перед тим обійшовши з ним тричі навколо самої колиски і промовляючи певні слова. Впізнати відьму можна також по тім, що вона на Великдень не обходить із процесією довкола церкви, а після того, як люди заходять до храму, цілує замок. Парубок може одягти картуза дашком назад, а руки, скрутивши попередньо дулі, сховати: одну — в кишеню, а іншу за пазуху. Відьма при цьому починає злоститися й лаяти його. Щоб виявити відьму, на Велике пущення слід було позначити перший вареник, зварити його, а потім засушити. Того ж дня треба починати робити осикового стільчика — й майструвати його весь піст, аж до Великодня. Тоді взяти того стільчика із собою до церкви, стати на нього, а до рота вкласти засушеного вареника — всі відьми стануть помітними, бо на голові у них будуть скопець і цідилко. Так само на пушення можна протримати цілу ніч у роті сир, загорнувши його перед тим у шматок полотна. Взяши "витриманого" таким чином сиру на Всенічну на Великдень, неодмінно побачиш відьму. Під язиком на Великдень можна тримати і шкаралупку з яйця, звареного на Пущення, або ж часник, посаджений після Різдва із того зубця, який був на святвечірньому столі. Відьма зараз же приступить й буде випитувати, що в роті [32, с. 23]. Також досить поширеним способом віднайти чаклунку було вірування в те, що вона закричить собачим голосом в церкві, коли будуть співати «Іже херувими». А якщо вже це не допомагає, то бралися шукати хвостика. Це було досить морально важким для обвинувачуваної, адже в такій процедурі часто брали участь усі бажаючі, іноді збиралося й усе село. Це повір’я, наприклад, було використано М.Коцюбинським в творі «Відьма» [4, с.18].

«Звичними засобами захисту від відьом і засобами їх виявлення вважались втикання в одвірок ножа, голок, освячення хатнього порога свяченою водою, кип’ятіння на сковороді молока (якщо корова стала погано доїтися)» [13, с.103]. Здавна від відьом оберігалися маком. Для цього слід на Святий Вечір (6 січня)  обсипати маком двір, хлів, стайню. Вважається, що чаклунки дуже люблять мак, і, прийшовши з наміром зробити людям шкоду, забувають про все і починають його збирати. Доки відьма не визбирає мак до останньої мачини, нічого поганого нікому у цьому дворі зробити не зможе. Не люблять відьми полину і часнику через їх запах. Тому, щоб уберегтися від них, часто кладуть зубочок часнику і гілочку полину на підвіконня або над вхідними дверима [10, с15].