Народні вірування про відьом та використання їх в повісті Григорія Квітки-Основяненка

«Зловити відьму можна на гарячому — шлюбним очкуром, заклавши на нього шлюбні обручки, або тим очкуром, із яким ходиш сім літ, особливо ж святити паски. Мотузка, всукана нетрадиційно — «від себе», — теж добрий засіб для виловлювання відьом.» [28, с.199].

В народі відомо, що відвадити відьму можуть так звані «мартинята» — собака чи півень, що з'явились на світ у березні. Із весною, буйною, «ярою» силою пов'язана й назва «ярчук». Ярчук — цуценя від третього покоління сук, які ощенилися вперше й першою приводили саме суку. В деяких місцевостях ярчуком вважають узагалі будь-якого первістка собаки. Коли ярчук виростає, то може кусати або навіть загризати відьом, чого звичайні собаки ніколи не роблять, бо не мають, як ярчуки, вовчого зуба. Рана від укусу ярчука дуже небезпечна й майже невиліковна. Здебільшого відьма намагається знищити ярчука ще маленьким цуценям. Найпевніший спосіб урятувати від неї песика — викопати яму, посадити його туди і прикрити бороною (зазвичай осиковою), якої відьми бояться. Але виростити таке собача непросто — тому ярчуків особливо оберігали [29, с.465].

Знову ж таки повертаючись до питання суддівства над відьмами необхідно сказати, що в Україні хоч і рідше, аніж на західноєвропейських землях, але траплялися і масові суди. Про це свідчить багато народних переказів та сказань, а також розвідки дослідників. Найчастішими випадками таких помст чарівницям у нас було топлення відьом, значно рідше – палення. Так, наприклад, В.Антонович у своїй роботі «Чари на Україні» пише про зв’язування відьми перед купанням, яке відбувалося на Поділлі під 1709 роком: «великий палець правої руки прив’язували до великого пальця лівої ноги і так само ліву руку до правої ноги» [1, с.66]. Свого часу відомими дослідженнями про суди над відьмами були праці Івана Франка, К. Цибульського та ін.

В народі неодноразово наголошували, що відьми перед смертю довго та сильно страждають. В. Милародович у своїй праці зробив узагальнення переказів про тривалий процес вмирання відьми такими словами: «Природна смерть відьми важка. Щоб полегшити муку, вона повинна передати кому-небудь свою силу, наприклад дочці: ця остання зразу ж стає відьмою. Щоб полегшити передсмертні страждання відьми, свердлять іще черінь на печі і зривають крайній сволок» [23, ст.60].

 Проте існують і  інші легенди, наприклад, існує таке  повір’я, що до чарунки під  час її смерті прилітає ворон, який і забирає душу з собою, адже вона дуже обтяжена гріхами  і не може сама піднятися  вгору. Тому задля цього необхідно  також розбивати дах у хаті цієї жінки.

На сьогодні існує безліч вірувань у нечисть, такими є і перекази про відьом. Вони розрізняються за територією поширення, адже є дуже давніми. Фольклорний образ відьми творився протягом усіх цих років і дуже вплинув на розвиток цього образу в літературі, проте, і вони мають надзвичайно багато як відмінного, так і спільного.

РОЗДІЛ ІІ

ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕКАЗІВ ПРО ВІДЬОМ В «КОНОТОПСЬКІЙ ВІДЬМІ» Г. КВІТКИ – ОСНОВ’ЯНЕНКА

1. Джерела написання «Конотопської відьми» Г. Квітки – Основ’яненка

Оригінальна й самобутня творчість Г. Ф. Квітки-Основ'яненка щедро увібрала в себе багаті набутки фольклору.

Квітка-Основ'яненко виявляв великий інтерес до народного побуту, звичаїв, був широко обізнаний з усною поезією.

З народною піснею, казкою, переказом, прислів'ям пов'язані все життя й діяльність Квітки-Основ'яненка. Документальні свідчення, розкидані по матеріалах різних біографів та творах самого письменника, переконливо говорять про ту насичену фольклорну атмосферу, в якій постійно він перебував [20, с.79].

М. Ф. Сумцов писав зі слів харківського старожила, що «Квитку в воскресные и праздничные дни всегда можно было встретить на базаре. Здесь он изучал народное слово и подмечал тонкие оттенки народной мысли. Следует заметить, что харьковский базар 50 лет назад действительно представлял народное собрание» [32, с.30].

Вірування у відьом завжди було сильне на Україні. Особливо це помітно у гумористично-сатиричній повісті «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка.

Григорій Квітка – Основ’яненко  написав свою повість в 1883 році. В цьому творі письменник в сатирично-карикатурній манері зобразив представників української козацької старшини середини і другої половини          18 ст. та створив оригінальний в літературі образ відьми.

Автор вдається до використання фантастики народних повір'їв, майстерно переплітає реальні факти й події з казковими, фантастичними, йдучи за Гоголем та насамперед дотримуючись манери народних переказів, казок, анекдотів. «…Все это основано на рассказе старожилов», - писав Квітка про свою повість [16, с.26].

Квітці в нагоді стали численні народні повір'я. Описуючи сцени чаклунства, він виявляє добру обізнаність з деталями ворожіння, знахарства, заговорювання. Насичуючи повість подібним матеріалом, автор твору переслідував і етнографічну мету – опублікувати відомості про вірування народу. Водночас фольклорні мотиви підпорядковуються основній сюжетній лінії повісті і допомагають розвивати дію, надають ситуаціям твору дотепності. Такими, зокрема, є чаклування відьми, її польоти на днищі разом із сотником та перетворення відьми [30, с.168].

Він сам вказує і на джерела написання «Конотопської відьми». Так, у листі до Плетньова письменник, посилаючи автопереклад «Конотопської відьми» для журналу «Современник», писав: «И я буду утешен, найдя суд, а не безусловное снисхождение. С такою надеждою на благорасположенность Вашу прилагаю «Конотопскую ведьму», нелепую по содержанию своему, но все это основано на рассказе старожилов. Топление (мнимых) ведьм при засухе не только бывалое, со всеми горестными последствиями, но, к удивлению и даже ужасу, возобновленное помещицею соседней губернии» [17, с.40]. Тож «імпульсом до написання повісті (…) був справжній факт, очевидно, пов’язаний із страшною засухою та неврожаєм 1833р., коли з наказу однієї поміщиці за поширеним у середньовіччі варварським звичаєм топили у воді запідозрених у «відьмуванні» жінок, щоб виявити «достеменних» відьом». (…) Повість побудована на матеріалі спостережень Квітки над сучасною дійсністю, поширених розповідей про «відьом» та відомостей про негативні явища побуту й урядування колишньої козацької старшини [14, с.35].

2.2. Образ відьми  в оповіданні «Конотопська відьма»  Г.  Квітки-Основ'яненка

Г. Квітка-Основ'яненко своєрідно знайомить читача з відьмою. Перші два розділи повісті ніби готують місце для розгортання подій, пов'язаних з проявами відьомства у Конотопі. Спочатку знаходимо описи, характеристики відьом у діалогах козацької старшини. І тільки згодом на «сцену» виходить відьма, але не одна, а аж сім. І тільки третьою у переліку виявляється головна героїня повісті – відьма Явдоха Зубиха: «Стара-стара та престаренна!. вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а в саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старітися і до схід сонця вп'ять стане така стара, як була вчора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, тай піде доїти по селу коров, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотам жаб, ящериць, гадюк… Уже пак така не здоїть, кого задума!» [20, с.39].

Першу пряму згадку про потворниць у цьому творі зустрічаємо у словах писаря Пістряка. Тут же він і говорить про їх походження: «Є на свiтi нечестивії баби, чаятельно от племене ханаанського, по толкованiю, канальського, іже вдашася Веєльзевулу i iмуть упраждненiє у вiдьомствi» [20 с.39].  Тобто походження всього відьомства автор виводить аж з Ханаану. Це стародавня назва території Палестини, Сирії та Фінікії в Передній Азії. А точніше від племені, яке носило назву проклятого Ноєм сина Ханаана. Тут звучить і ім’я демона Веєльзевула, який є покорителем мух і всіх літаючих об’єктів і в ряді демонів часто стоїть поряд з Люципером. Тому звідси відразу бачимо як давність відьмування, так і його нечестивість. Проте перша теорія йде від біблійного переказу і не є дуже поширеною серед українського народу, яке надає перевагу більше фольклорним, аніж релігійним джерелам.  Вона навіть більше нагадує західноєвропейські повір’я, адже тут відьма пов’язана з демоном, а не безпосередньо з Сатаною чи чортом, як це вважається на нашій прабатьківщині.

Основним заняттям лихих жінок є вчинення шкоди. Так, вони вночі, поки всі чесні люди сплять, «iсходють iз домов своїх i, воздiвше на ся бiлую сорочку, розпускають власи свої, яко вельблюжiї, i, пришедше до сосiдських i других жителей пребиванiй, увходють у кравницю, просто рещи, хлiв, i iмають тамо крав, i доять i їх, i кротких овечат, i бистроногих кобилиць, i сук злаго собачого iсчадiя, i, (…) воздояють дряпливих кiшок, вредоносних мишей, розтлiнних жаб… i усякоє диханіє ползущее i скачущее, iмущеє млековмiстимия устроєнiя, доять їх токмо нечестивим iзвiсним художеством; i собравши усi сiї млека, диявольським обаянiєм претворяють оноє у чари i абиє проїзводять усе по своєму намiренiю, яко-то: викрадають ссущих младенцiв з утроб матерних i влагають ув ония або жабу, або мишу, або єще i щеня; поселяють вражду i роздор промiж супружнього пребиванiя; возбуждають любовноє преклоненiє у юношi к дiвi от ония к оному, i прочеє зло неудоборекомоє (…)» [15, с.6]. А найбільшим злом, за ствердженням Пістряка, є те, що вони «затворяють хляби небеснiї i воспрещають дождевi орошати землю», щоб загинуло усе людство. Згадані у творі вірування є дуже поширеними, особливо серед слов’янських народів, адже, як уже згадувалося, західноєвропейських відьом звинувачували найчастіше у зовсім інших гріхах.

Відьом неприховано бояться: «Чи мало старi люди такого розказують, так що, наслухавшись, цiлу нiч дрижаки спати не дадуть», але їм навіть намагаються перешкодити. Проте в творі з цього приводу вжите ще одне з доволі поширених, особливо на Київщині, повір’їв: «Ти за неї, а вона перекинеться клубком, кинеться тобi пiд ноги, зiб’є тебе та й щезне.» [39, с.86]. Це стосується невловимості відьми та її вміння до «перекидання» в живі та навіть неживі предмети. Так, на сторінках «Конотопської відьми» можна побачити і інші випадки перетворення. Наприклад, то собакою, то мишею, жабою, чи рибою, колодою тощо.

Дуже цікавими є описи підозрюваних у відьмацтві. Тут можна побачити і знахарок (Пріська Чирячка, до якої ходили про допомогу звідусіль), лжеясновидиць (Химка Рябокобилиха, яка скоріше майстерно володіла вмінням брехати, аніж чаклувати) та інших. Проте майже кожна тут через особисті невподобання Пістряка. Слід зазначити, що це не єдиний випадок, коли звинуватити могли будь-кого, адже часто засуджували навіть невинних, але комусь «зайвих» людей. Так само під неправдиве покарання підпадає і Талимон Левурда, який зі слів Пістряка «видiв i осязав живого чорта; убо вiн є колдун, чаклун» [18, с.26]. Звідси також можна виокремити і те, що вірили не лише у чарівниць – жінок, але і у відьмаків, хоча саме Талимон таким не був. Не випадково автор ставить Явдоху Зубиху останньою серед перерахованих жертв. Це дало змогу краще показати основні причини через які жінок (рідше – чоловіків) звинувачували у чаклунстві. Це також є свідченням про те, що здебільше ці звинувачення були неправдивими, вигадками. Тож жертвою «лихих язиків» міг стати будь-хто і в будь – який момент.

Щодо суддівства, то масові суди в нас були доволі розповсюдженими та жорстокими. Про це свідчить навіть те, що на впізнання і навіть на страчення відьом збиралися величезні маси людей. Найпоширенішим видом розпізнавання відьми перед остаточним судочинством було пошук хвостика, топлення, останнє з яких і описує Григорій Квітка - Основ’яненко. Вони є доволі важкими для самих обвинувачуваних. Адже це все проводилося публічно і з великим осудом народу, та й не кожен виживав після такого. Я вважаю, що воно є досить нерозумним. Справді, адже можна використати безліч альтернативних способів, щоб розпізнати відьму, уже згаданих в першому розділі. Наприклад, ведення жінок до церкви, використання осинових борозен. Проте письменник знову ж вживає саме топлення не просто так. Адже, по-перше, саме такий випадок лежить в основі написання твору. А по-друге, це, насамперед, вказує про темність козацької старшини та безглуздість її вчинків,  навіть корисливість в образі Пістряка, який прагнув одним махом вбити два зайця : помститися жінкам і підставити Забрьоху.

Дуже цікавим персонажем в повісті є Демко Швандюра як приклад відьмака. За народними повір’ями, відьмак – той, хто керує відьмами, а то й сам може творити незвичайні справи [16, с.36]. В творі він робить саме добру справу для народу і зазначає: «Та не бійтесь нічого. При мені не здужа навести. Коли ж і наведе, то я відведу. (…) Нехай вона і природжена, а я тільки вчений(…)». Тут письменник дещо відступає від фольклорного образу, адже за всіма відомими розповідями вчена відьма (в цьому випадку – відьмак) не може відробляти вже «пороблене», та й взагалі в жодному випадку не може чинити добро. Так само вчений відьмак не має змоги керувати природженою відьмою.  Тому написане в творі можна допустити лише в тому випадку, якщо між Швандюрою та Зубихою є особисті непорозуміння, через які відьмак може зробити зло Явдосі, тобто помститися, чого в тексті твору зазначено не було.

Саме з вище зазначених слів Демка Швандюри ми можемо дізнатися і про те, що Явдоха є рожденною відьмою, а не робленою (вченою). Проте цей факт можна виділити і в тому, що Григорій Квітка – Основ’яненко неодноразово вживав у повісті згадки про те, як Зубиха допомагала людям. З цих згадок можна віднести її до шептух, адже вона замовляла хвороби шепотом, так, щоб хвора людина не могла почути сказаного, що є однією з основних особливостей шептухи. Про те, що Явдоха є родимою відьмою також свідчить те, що вона може відробити зроблену комусь капость назад. Так, це бачимо у «причаруваннях – відчаруваннях» Явдохою Зубихою Олени. 

Відьми мають велику кількість усіляких торбинок, глечиків, кухлів, у яких міститься усіляке ворожбитське начиння, мазі тощо. Так і Явдоха не залишилася осторонь цього. «Під полом лежали усякі трави i коріння: мнята, любисток, терлич, папороть, собаче мило, дурман, усякi реп'яхи, куряча слiпота та й багато дечого.» [18, с.30]. Тобто тут знову ж бачимо перелік усіляких трав, які використовують при чарах. Наприклад, вказаний дурман здатен викликати видіння та довгий сон, терлич – загальновідоме політне та приворотне зілля. Вона навіть вкрадені хмари тримає у горщику. Проте у творі зазначено, що більше нічого в хазяйстві у відьми не було, адже Явдоха могла у будь-який час перетворитися якоюсь твариною, комахою і здобути все, що забажає: «Бiльш у неї не було нiякого хазяйства, та й нащо їй? Чого забажала, то уночi перекинулась чи собакою, чи мишею, чи жабою, чи рибою, i чого їй треба, усього достала, i є у неї.» [16, с.29]. Це також тісно перекликається з усною народною творчісю.

Має Явдоха Зубиха і тварину-супутника. На слов’янському грунті найчастіше це саме кіт. Проте, як уже зазначалося, ці тварини можуть бути різноманітними. Доказом того, що кіт є її супутником можна вважати те, що тварина відповідає своїй хазяйці, навіть дає поради. А особливо участь кота в чарах: «Кiт як розплющиться, як гляне своїми очима, так так як жар засяли, а Явдоха i бачить, що йде Микита Уласович Забрьоха, конотопський пан сотник, а за ним писар його, Прокiп Ригорович пан Пiстряк, i щось у руках i пiд плечем щось несуть; от вона зараз шатнулась, достала каганець, пiднесла до кота, тернула його проти шерстi, так iскри з нього i посипали, i вона засвiтила каганець» [16, с.30].