Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2014 в 13:06, курсовая работа
Метою роботи є дослідження народних переказів про відьом, з’ясування особливостей відображення народних вірувань в літературі та Г.Квіткою-Основ’яненком в повісті «Конотопська відьма».
Завдання дослідження:
проаналізувати народні вірування про відьом та чаклунство у фольклорних джерелах;
співвіднести перекази із художніми творами;
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ І ОБРАЗ ВІДЬМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ……………………………………….................................................6
Фольклорний образ відьми………………………………………………...6
Інтерпретації фольклорного образу відьми в європейській та українській літературі…………………………………………………………………..11
РОЗДІЛ ІІ ВИКОРИСТАННЯ ПЕРЕКАЗІВ ПРО ВІДЬОМ В «КОНОТОПСЬКІЙ ВІДЬМІ» Г. КВІТКИ – ОСНОВ’ЯНЕНКА …….………..21
2.1. Джерела написання «Конотопської відьми» Г. Квітки – Основ’яненка…21
2.2. Образ відьми в оповіданні «Конотопська відьма»
Г. Квітки-Основ'яненка………………………………………………………….23
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……..32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….....…………...33
Дуже старовиним є використання сліду людини в чаклунських справах. Результати можуть бути доволі різними у зв’язку з різним призначенням чар, проте завжди є негативного характеру: смерть людини, приворот тощо. Явдоха ж також використовує цей спосіб – пече коржик для Олени з борошна, сліду, кошачого мозку та інших інгредієнтів. Наприклад, слід у повісті використовується при привороті: «На лишень отсей капшучок та на шнурочку почепи на шию, то усе гаразд буде. - Та, сеє кажучи, i почепила на шию, а в тiм капшуцi жаб'яча задня права лапка, та з неї ж пересушене серце, та лобова кiсточка, та Микитиного слiду трохи. Тiльки що се їй почепила, як панна Олена i повеселiшала, - як з води вийшла.» [16, с.36].
Також Явдоха Зубиха, використовуючи в своєму зіллі терлич, переносить Забрьоху повітрям. В народі кажуть, що літати за допомогою згаданого зілля можна рівно стільки, скільки воно кипить. Або ж «трава наділяє здатністю літати на мітлі — головному засобі пересування відьом. Варто лише натертися тирличем попід пахвами» [20, с.131]. Тут же вжито відоме власне українське заклинання про прикликання милого. Переміщується відьма окрім мітли і за допомогою інших предметів домашнього вжитку. Це може бути деркач, лопата тощо. В творі ж це надано так: « - Сiдай на днище по-козацьки, мов на коня; а я де-небудь причеплюсь; менi не первина. Тiльки таки що Уласович занiс ногу, Явдоха як свисне, як цмокне!.. днище пiднялося угору, на ньому пан сотник верхи, а ззаду пiдсiла Явдоха, та знай веретеном поганя та цмока, та приговорює, мов на кобилу, i пiднялися пiд самiї небеса!..» [20, с.148]
Чарівниця гарно володіє і засобами та способами як привороту, так і відвороту. Задля цього, як і в народних переказах, використовує уже згаданий слід, терлич та інші зілля. Окрім цього використовує той спосіб, коли дівчина сама приносила воду на захід сонця.
Про захист від відьми тут не сказано, проте слід вказати, що, наприклад, наведення мороку діє не на всіх, а лише на тих, хто був присутнім при цьому. На людину ж, яка прийшла пізніше, цей морок не буде поширюватися. Це зображено у приході відьмака, який «свіжими очима» побачив справжню картину дій, а не ту, яку усім присутнім показувала відьма.
Розповідає Григорій
Квітка – Основ’яненко і про
смерть відьмину. Вона, як і у
фольклорі усіх без винятку
народів, є дуже важкою та
Слід зазначити, що все ж таки Явдоха як персонаж не є негативним, адже єдиним «гріхом», в якому її можна звинуватити є крадіжка дощу. Проте ставлення народу до Явдохи яскраво негативне: люди із задоволенням дивляться на знущання над жінкою, навіть беруть в цьому участь, забуваючи про те, що чарівниця всіляко допомагала їм. Як ось, наприклад, в цих рядках: «Зубиха зараз i кинулась, положила долi нiж i звелiла молодицi стати на ньому босою ногою проти тiєї щоки, де самий дужчий опух; а сама достала у покришку жару i положила туди кусок страсної свiчки та ладану, та клаптик тiєї хустки, на чiм становлять паску пiд свячення, а молодицю закутала-закутала, щоб увесь дим нiкуди бiльш не йшов, тiльки на неї, а сама знай шепче та спльовує, та дме на жар, а кiт нявчить на всю хату.» [20, с.134]. А також : «Як-таки сьому паничевi i не знати конотопської вiдьми, Явдохи Зубихи (бо се вона була), коли вона йому раз язичок пiднiмала, удруге остуду знiмала (...)» [20, с.145]. Цим автор вказує і на моральне зубожіння народу, адже ніхто не виступив на захист як Зубихи, так і багатьох інших жертв топлення. Письменник доводить, що людям значно простіше зробити винним когось у всіх свої невдача та прорахунках. Так, наприклад, коли «ясновельможна влада» в особі Пістряка та Забрьохи не могли знайти дверей знову ж винна відьма, а не те, що вони були в досить таки сп’янілому стані; те, що в них не все склалося так, як хотілося винна Зубиха, а не вони самі та й саме звинувачення у крадіжках зірок, місяця, веселки, а в нашому випадку – хмар є доказом необізнаності людей навіть в особливостях сонячної системи, погодніх умов тощо.
Тож образ Явдохи у повісті Квітки – Основ’яненка не є «випадковим» чи просто взятим заради розважання читача. Як зазначає Д. Чижевський: «для Квітки народні вірування — лише вияв народної «темноти»: хоч тоді вже було досить романтичних творів, що до народних вірувань ставилися серйозно, але для Квітки ці вірування лише забобони; він ставиться до них з іронічним нехтуванням.» [10, с.48]. Це дуже виразно виявлено саме у «Конотопській відьмі». Адже автор використовує тут образ відьми не для того, щоб показати давні вірування українського народу в цих істот, а скоріше для того, щоб розкрити наслідки, до яких призводять «зловживання» цими фольклорними надбаннями усіх представників різних верст населення: простих селин, козацької старшини тощо.
Автор доводить що будь-яка співпраця з нечистою силою не може принести людям нічого хорошого і є нічим іншим, як злом. Тому ще з самого початку чарування Явдохи не могло закінчитися ані для Забрьохи, ані для Пістряка успішно. Адже Зубиха, насамперед, відьма. Та й вона мала свої особисті причини помститися цим людям, тому «вертить» ними як їй того бажається. Тож автор навіть сам наприкінці повісті робить такий своєрідний висновок: «Зачим зараз кинулися до вiдьми? Зачим через чаклування та ворожiння, покинувши закон святий, собi побралися? Еге! Хоч i прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху та через її реп'яхи та кiсточки сушеної жаби, так воно усе i пало прахом.» Тобто тут знову ж таки Григорій Квітка - Основ’яненко робить акцент на необізнаності та «дурощах» не лише простого народу, а й посадових осіб.
« (…) вона [відьма] обуяла i панну хорунжiвну, нинi паню Халявську; (…) i сотничку, воєже би iмiти непреткновенноє намiренiє соїтися з тобою у брак; вона i до убитку тебе препроведе; вона i глумленiє над нами вчинила, похитивши в нас дверi; вона преврати гнусообразную твою панну Солоху - нехай здорова буде! - замiсть лiпообразної панни Олени i одружи тебе з нею; вона, вона всьому злу суть i вина, i причина, i предмет.»,- саме так Пістряк вбачає причини їх з Забрьохою нещасть, проте ці причини шукати потрібно було не тут, а в собі самому. Адже для того, щоб справи приносили користь, вірити треба саме в Бога, а не в нечисть [20, с.199].
Григорій Квітка – Основ’яненко створив у своєму творі образ відьми, який є дуже подібним до фольклорного потрету відьми. Адже в ньому бачимо народні вірування народу. При чому тут існують деякі аспекти власне слов’янської відьми, деякі аспекти – лише західноєвропейської, а найбільше серед них виокремлюється спільних рис. Адже ареал поширення іноді не впливає на кардинальну зміну вірувань. Проте письменник додав у творі до цього образу багато особливостей, які вказують на те, що всі вірування у нечисть є нічим іншим, як абсурдом. Квітка – Основ’яненко за допомогою зображення відьмування майстерно підкреслює сучасний стан ведення управління козацької старшини, яке знаходиться в не найкращому стані.
ВИСНОВКИ
Відьма – образ, який присутній як і в народній творчості, так і в літературі. Він має дуже стародавнє походження та дещо відрізняється за ареалами поширення у світі та в самих межах України.
Основними ознаками, за якими твориться фольклорний образ відьми і, за якими я розглянула її в своїй роботі, є двоїстість її особи, належність до родимих чи вчених та розрізнення образу за цим, етимологія слова «відьма» та схожі відповідники цьому слову, наявність тварин-супутників, здатність до перетворення, основні види занять, розпізнавання та захист від відьми, її смерть та спільне і відмінне за місцем проживання(західноєвропейська, слов’янська відьма) тощо.
Григорій Квітка – Основ’яненко в зображенні відьми використав повір’я і легенди про походження відьом, про їх основні заняття. Він створив характеристику відьми, яка відповідає фольклорному образові: вміння перетворюватися в тварин, інших людей, неживі предмети; володіти погодою; використання слідів людини чи різного зілля в своїх чарах. Письменник яскраво зобразив і повір’я у існування так званих тварин - супутників та в тяжку смерть відьми, перекази про суддівства над чаклунками тощо.
Використані у творі легенди, повір’я, перекази є своєрідним узальненням як власне слов’янського, так і західноєвропейського образу відьми (наприклад, теорії походження).
Проте автор дещо додав і від себе. Сюди, наприклад, можна віднести образ Демка Швандюри, який є представником вчених відьмаків.
Тож образ відьми має свою вагу як у цьому творі, так і в літературі в цілому, адже тут він вжитий саме для того, щоб підкреслити «сліпоту» народу і в релігійному, і в політичному, і в духовному житті.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ