Образ працелюбного
і заможного українця втілено
в образі Череваня. Він належить
до заможного хуторянського панства
"і веселий і негнівливий",
як характеризує його письменник.
Він уособлення щасливого хутірського
життя. Черевань не відзначається
таким патріотичним запалом, як
Сомко або Шрам, але щиро ображається,
коли його назвали Барабашем.
На Чорній раді Черевань підтримував
Сомка, доки не відчув небезпеку
для себе: "Ой, коли б мені
діобратися живому і здоровому
до Хмарища! Нехай тоді радує
особі хто хоче!" (с. 136). У ньому
переконливо поєднуються риси
людини доброї, щирої і водночас
пасивної, безвідповідальної, на
яку не можна покластися - типові
риси українського менталітету.
Найкращі риси українського
менталітету - чесність, відданість
та патріотизм П. Куліш відтворив
перш за все в образі гетьмана
Сомка. Сомко виступає в романі
уболівальником за долю України,
не хоче, щоб через його особисті
інтереси почалися чвари. Благородно,
в романтичному дусі поводить
він себе в останні години
життя, відмовляється врятуватися
ціною смерті Кирила Тура, який
прийшов визволити його з в'язниці:
"- Ох, голово ти моя мила! - каже
Сомко.- Ти і в темницю приніс
мені утіху! Тепер мені легше
буде за правду пострадати, що
правда не в одного мене
живе в серці і не загине
вона на Вкраїні! Попрощаймося
ж, поки побачимось на тім
світі!
Запорожець насупивсь:
- Так ти справді хочеш
зостатися у сій різниці?
- Я вже сказав,- одвітує
Сомко,- що чужою смертю не куплю
собі волі; а що раз сказав
Сомко, того й повік не нарушить.
- Так? - питає Кирило Тур,
пильно дивлячись Сомкові в
вічі.
- Так! - одвітує твердо
Сомко, дивлячись на його.
- Будь же проклята оця
година! - каже тоді запорожець. -
Хто в неї народиться або
зачне яке діло, щоб не знав
ні щастя, ні долі! Нехай човни
топляться на морі! Нехай коні
спотикаються в воротях! А як
кому бог пошле чесную смерть,
нехай душа вертається до мертвого
тіла! Проклята, проклята, проклята
однині і довіку! Прощай, брате
мій рідний! Не загаюсь і я
на сім мізернім світі!"
Проте в ставленні
до козацької голоти, міщанства
Сомко діє як рішучий і навіть
жорстокий державний діяч. Він
погрожує народові: "Побачимо, як
та чорна рада встоїть проти
гармат! Запорожців тоді я здавлю,
як муху.., а дурну чернь навчу
шанувати гетьманську зверхність."
Вірним сподвижником
Сомка зображено паволоцького
полковника й попа Шрама. Йому
відведено в романі багато
місця, й саме через образ
Шрама Пантелеймон Куліш найповніше
розкриває свої погляди. Шрам
- доброчесна, шанована людина, відважний
воїн, справжній патріот. Навіть
розбурхані міщани виявляють
йому свою повагу. Шрам рішуче
відстоює право старшини вирішувати
всі державні питання, із зневагою
ставиться до простого народу,
козацької голоти, запорожців, при
цьому захоплюється їх героїчними
подвигами у минулі часи.
Отже, українська класика
має геніальний, по суті, твір, який
краще від підручників говорить
про ментальну сутність українського
народу, - "Чорну раду" Пантелеймона
Куліша. Цей роман з великою
художньою силою підносить благородство
кращих українських характерів
і таврує найбільшу проказу
українського суспільства - розбрат.
Коли ми бачимо, як на початку
ХХІ століття наше суспільство
стоїть на грані катастрофічного
розколу, переполовинення, коли
лукаві політики штовхають народні
маси на заходи просто самогубні
для економіки, культури та
й суспільного спокою, так і
згадується доба Руїни, живо
й переконливо змальована Кулішем.
Один з героїв роману (історична
особа - Івашко Брюховецький), щоб
узурпувати владу, лукавими обіцянками
схиляє на свій бік, як сказали
б тепер, маргіналів. Як це не
дивно, на них магічно діє
найпримітивніший, знову ж, як
сказали б тепер, "піарний хід":
наприклад, драні чоботи Брюховецького.
Він такий, "як усі". Івашко
улесливо каже: "Походимо й
без чобіт, аби моїм діткам
було добре". Розчулена і підпоєна
громада ладна йти за ним
і в огонь і в воду: "Батьку
ти наш рідний! - кричать кругом
ледве не крізь сльози. - Дак
лучче ж ми збудем усе до
остатнього рам'я, та справимо
тобі такі сап'янці, що і в
царя немає кращих!
- Господь з вами, мої
дітки, Господь з вами! - каже
ниций Іванець. - Ви, може, думаєте,
що я, так як ваші нашийники,
стану драти з вас шкуру,
аби б тілько в мене на
ногах рипали сап'янці? Не доведи
мене до сього, Господи!.. Аби
моїм діткам було добре!
- От гетьман! От батько!
От коли ми діждались од
Господа ласки! - гукають кругом
Іванця міщани, козаки й мужики..."
(с. 104).
З гіркою іронією
пише Куліш про ошукану чернь.
Вона вже повірила, що стала
мало не єдиним тілом зі
старшиною-"кармазинниками", бо
робили ж спільну справу! - сунули
до влади такого хорошого для
них усіх Брюховецького. Поткнулися,
як каже прислів'я, із суконним
рилом в калачний ряд. А їх
вчорашні однодумці стрічають
киями: "Убирайтесь, - кажуть, - і к
нечистій... мужва неумивана!! - та
й виперли за місто. Наші
почали були пручатись: "Ми
ж тепер усі рівні!" - "Ось
ми вас, - кажуть, - порівняємо батогами!..."
(с. 138).
Програв, як найчастіше
буває, ошуканий народ. Та найсуворіше
подіяло на Брюховецького хіба
що прокляття січових дідів,
яких йому так і не вдалося
одурити. Розкусивши демагогію
цього спритника, вони мовчки
ідуть геть: "Ми таки й підемо,
гаспидів сину! - каже батько Пугач,
- ти нас не випихай коліном.
Тілько добре собі пам'ятай, що
брехнею світ пройдеш, та назад
не вернешся" (с. 147).
Україна є тою унікальною
землею, де на тонкій, мов лезо
чи волосина, межі зійшлися світовий
Схід і світовий Захід. Оце
- найпарадоксальніша властивість
українського менталітету. Одвічне
питання, як в українській душі
можуть уживатися два протилежні
полюси різнонаправленої історії
людства.
Яскраві виразники
українського національного характеру
в романі П. Куліша "Чорна
рада"
Система персонажів
як певна цілісність вибудувана
у творі на "загальнолюдському
підкладі". Яскраві виразники
українського характеру уособлюють
як відомі особистості з української
історії так і вигадані письменником
персонажі. Система образів роману
відповідає основному завданню
твору - показати боротьбу за
припинення чвар в Україні,
за її єдність. Інтимна лінія
не відіграє значної ролі, але
свої погляді на українську
націю, її характерні риси П.
Куліш передає саме через вигаданих
героїв.
Пантелеймон Куліш
створив свою, оригінальну структуру
соціально-історичного роману, що
забезпечувала конкретно-історичне
зображення реальної дійсності
на основі її наукового вивчення.
Виступає автор не як історик-науковець,
а як письменник, користується
своїм правом на художній домисел
і своє трактування подій відповідно
до власних уявлень, світогляду,
ідеологічних завдань твору.
Письменник з позицій
реаліста аналізує причини занепаду,
розкриває ті чинники, що роздирали
Україну, принижували народ, перетворювали
край у Велику Руїну. У романі
розкриваються і внутрішні, і
зовнішні винуватці руйнації
України - російський царизм та
шляхетська Польща. з їх колонізаторською
політикою щодо України. Саме
розгул московського владарювання
на Україні виявляється головною
історичною причиною занепаду
держави.
Основне завдання Пантелеймона
Куліша - підвести своїх сучасників
до висновків про необхідність
національної злагоди українців,
наштовхує на роздуми над питаннями
про розумну організацію суспільного
ладу, про оптимальну форму влади.
У романі автором
засуджується зрадництво, продажність.
Як історик та науковець,
П. Куліш вивчав документи історії
України того періоду і намагався
дотримуватися історичної правди.
Але як письменник, вій керувався
емоціями і стояв не на позиції
академічної науки, а відображав
народне бачення історії. Як
вже говорилось, у творі описано
події, що відбувалися після
Переяславської угоди 1654 року - боротьбу
за гетьманування після смерті
Богдана Хмельницького.
У цьому романі автор
змальовує козацьких старшин,
які є втіленням державної
мудрості, патріотизму, історичної
справедливості. Через образи полковника
Шрами, наказного гетьмана Сомка
та їхніх прибічників і однодумців
письменник висловлював свої
погляди на історичне минуле
України, на стосунки між старшиною
і козацькою масою, міщанами
та селянством.
Увесь твір сповнений
національного колориту, а його
основні образи співзвучні з
персонажами народної творчості.
У них виразно чується відгомін
історичних пісень, дум, легенд
і переказів про українську
історію, козацтво, його звичаї
і бойові пригоди.
У романі діють історичні
особи (Іван Брюховецький, Яким
Сомко, Юрій Хмельницький, Вуяхевич,
ніжинський полковник Васюта
Павло Тетеря),
проте більше місця
відведено персонажам, створеним
уявою автора, - Кирило Тур, Пугач,
Василь Невільник, Леся, Черевань,
Шрам, Петро Шраменко, Божий Чоловік,
Мелася Череваниха, Тарас Сурмач,
Гвинтовка та інші.
Образ дороги - не тільки
композиційний стрижень твору,
а й засіб творення характерів.
Як і в народній творчості,
він підкреслює в героях роману
козацьку витривалість та відвагу,
що виявлялися в далеких і
виснажливих походах, тяжких боях.
Показовим тут є хоча б епізод
герцю Кирила Тура та Петра
Шраменка.
Дорога - є визначальним
сюжетним "полігоном" для характерологічного
увиразнення героїв, в яку вирушає
священик Шрам із сином Петром,
прямуючи з Правобережної України
на Лівобережну до гетьмана
Сомка. На цій дорозі стрічаються
їм люди різні за соціальним
походженням і політичними поглядами,
а молодого Шраменка чекають
і щасливі пригоди.
Кожен образ "Чорної
ради" - від реальних: гетьмана
Сомка, кошового Запорозької Січі
Брюховецького, ніжинського полковника
Васюти - до придуманих: кобзаря,
курінного отамана Кирила Тура,
старого запорожця Пугача, Петра
та Лесі, несе з волі автора
відповідне ідейно-концептуальне
навантаження.
Куліш так увиразнив характери
і так їх художньо типізував, що кожен
із них репрезентує певну ідеологічну
верству на Україні після визвольної війни
і возз'єднання з Росією. Поміщики і селяни,
запорожці і городові козаки, козацька
старшина і українська шляхта, кобзарі
і міщани. Яких тільки політичних орієнтацій
не дотримуються вони. Гетьман Сомко і
колишній паволоцький полковник Шрам
виступають за союз з Росією, за централізовану
феодальну державу, старий запорожець
Пугач - за демократичну козацьку республіку,
ідеалом якої є для нього соціально справедлива
Запорозька Січ.
Змальовує Куліш і
свій ідеал заможного хуторянського
життя (поміщика Череваня), ідею
абсолютної свободи, романтичного
злету вільної людини на крилах
сердечного захоплення і безоглядної
готовності до самопожертви, втіленої
в образі курінного отамана
Кирила Тура.
Відтворена у романі
широка, вільна стихія соціальних
пристрастей кидає по грізних
хвилях політичних амбіцій і
міжусобиць корабель української
державності, за кермо якого
хапається і кошовий Запорозької
Січі Брюховецький, і зорієнтований
на польсько-шляхетську підтримку
Тетеря, і дещо ідеалізований
Кулішем гетьман Сомко.
Сюжет "Чорної ради"
динамічний та напружений. Центром
його є історичні події 1663 року
на Україні, боротьба між Сомком
та Брюховецьким за гетьманську
булаву, виступ народних мас проти
пригнічення своїми ж таки
панами, козацькою старшиною. Яким
Сомко походив з переяславських
міщан, був рідним братом першої
дружини Богдана Хмельницького.
Козацькі літописи подають Сомка
як людину великої вроди й
розуму. У часи визвольної боротьби
проти Польщі Сомко став прилуцьким
полковником. Коли ж помер Богдан
Хмельницький, а булава не втрималася
ні в руках Виговського, ні
Юрася, Сомко активно прагнув
зібрати чорну раду (такі ради
носили характер заколотів, державних
переворотів, були підступними
стосовно правлячого гетьмана, тому
називалися чорними), бо сподівався,
будучи вже наказним гетьманом,
здобути булаву собі.
Був Яким Сомко далеко
не ідеальною людиною, не цурався,
як і Брюховецький, писати доноси
на своїх конкурентів царю, але
перед Ніжинською радою повівся
благородно і навіть погодився
поступитися булавою Васюті, щоб
тільки вона не потрапила в руки
Брюховецькому. Та було вже надто пізно
думати про єдність після затяжних міжусобиць
- Іванець використав усі можливості бути
вибраним.