Проблематика драми Лесі Українки "Одержима"

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ 3

Розділ 1. Проблематика і жанр як літературознавчі категорії 5

1.1. Поняття проблематики                                                                5

2. Драматична поема – поєднання епосу, лірики та драми          8

 

Розділ 2. Специфіка художньої реалізації проблематики у драмі         «Одержима» Лесі Українки                                                                              10

1. “Одержима” - крізь призму теорії експресіонізму                10
2. Міфологічна проблематика художнього мислення в   драматичній поемі “Одержима”                                              11

2.3     Проблема жіночої самопожертви в “Одержимій”                                        

                         Лесі Українки                                                                             12

4. Проблема пошуки сенсу життя в драматичній поемі Лесі Українки “Одержима”                                                                14
5. Висока моральна проблематика поеми

        “Одержима”                                                                                  16

Висновки                                                                                                              18

Список використаних джерел                                                                            20

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української літератури

ПРОБЛЕМАТИКА ДРАМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ “ОДЕРЖИМА”

Виконавець студентка групи УУ-11-3 Винник Т.О.

Керівник: к. філол.. н., доц. Кропивко І.В.

 

Курсова робота: 21  ст., 20 джерел.

Об’єкт дослідження: драма Лесі Українки “Одержима”.

Мета роботи: дослідження проблематики драми “Одержима” як системи та виявлення прийомів художньої реалізації проблем.

Одержані висновки та їх новизна: розглянуто специфіку художньої реалізації   проблематики драми Лесі Українки в драмі “Одержима”.

Результат дослідження можуть бути використані під час вивчення курсу «Історія української літератури ХХ століття» у вищих навчальних та середніх загальноосвітніх закладах.

Ключові слова: ПРОБЛЕМАТИКА, ДРАМА, ПОЕМА, ЕКСПРЕСІОНІЗМ, КОНФЛІКТ.

 

RESUME

The course work of the two-year student Vynnyk Tetyana (DNU, faculty of Ukrainian philology and art, Department of Ukrainian Literature).

The topic of the work is the cores of problems in the drama “Oderjima” by Lesya Ukrainka.

The  research work deals with investigation of the cores of problems in the drama “Oderjima” by Lesya Ukrainka. The work consists of introduction, two parts, withdrawal and bibliography.

The work is interesting for students of philological faculties, for teachers of Ukrainian Literature in schools.

Bibliography:  20 sources.

 

ВСТУП

В історії української літератури ХХ століття особливе місце  належить творчості відомої української поетеси Лесі Українки. Письменниця залишила після себе значну  драматичну спадщину, серед якої нашу увагу привернув твір «Одержима».

«Одержима» – це драматична поема. Цей жанр тільки-но почала розвивати Леся Українка. Звернення до драматургії було зумовлене зовнішніми обставинами й внутрішніми потребами індивідуальності Лесі Українки. У творчих пошуках найвідповіднішої форми для виразу ідей і почуттів письменниця прийшла до драматургії, точніше – до створення таких драматичних жанрів, які давали їй можливість розкрити великі людські пристрасті, загальну боротьбу думок і прагнень, що визначило глибину й масштабність проблематики її творів, зокрема, й драматичної поеми “Одержима”. Саме в драматичній поемі і діалогах найповніше проявився її могутній мистецький геній, її гострий розум, її неосяжна широта бачення світу.

Питання теоретичної типології художньої проблематики розробляються літературознавцями досить давно. Розмежування деяких типів і їх докладний опис знаходимо ще в роботах Г.В. Гегеля ( "Філософія права" [6, с. 78] та "Енциклопедія філософських наук" [5, с. 576] ), Й.Ф. Шиллера  ( “Про естетичне виховання людини” [21, с. 84] ), М.Г. Чернишевського ( “Естетичні відношення мистецтва з реальністю” [19, с. 37] ). Однак системної наукової розробки ця проблема зазнала тільки в XX столітті.  

Одну з перших плідних спроб розмежувати типи художньої проблематики зробив М.М. Бахтін [1, с. 180], який виділив романну і нероманну концепції дійсності. У типології вченого вони розрізнялися насамперед за тим, як підходить автор до розуміння й зображення людини. Однак і та, й інша групи виявлялися внутрішньо неоднорідними, що зумовлювало  необхідність подальшої розробки типології художнього змісту в напрямку диференціації типів. Зокрема, Г.М. Поспєлов виділив  чотири типи проблематики: міфологічну, національно-історичну, етологічну й романну.

В українській літературі до Лесі Українки драматичної поеми майже не було, хоча часткова драматизація спостерігається вже у деяких поемах Шевченка ( “Великий льох” ). Саме означення жанру  “драматична поема” напрочуд органічне для Лесі Українки. Вона перша ввела його в українську літературу.

Леся Українка не писала на готові сюжети. У неї був свій особливий підхід. Під її пером найвідоміший, світовий сюжет набував цілком нового оригінального смислу. У книзі О. Дейча написано: “Сюжет поеми зв’язаний із євангельською легендою про Месію та Міріам” [7, с. 179].

Література про “Одержиму” завжди привертала увагу дослідників. Дослідник В. Якубовський вбачав у Міріам надмірний індивідуалізм. Передмова Якубовського у виданні «Книгоспілки» так і називалася – «Поема надмірного індивідуалізму».

На той час М. Зеров по-справжньому глибоко і точно зрозумів суть цього індивідуалізму: “Її індивідуалізм – це бурхливий протест проти кволості й дрімливості громадянства, проти його невільницького духу й пасивності” [7, 172].

Метою роботи є дослідження проблематики драми “Одержима” як  системи та виявлення прийомів художньої реалізації  проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

-  визначити проблематику поеми;

-  показати системність проблем, їх зв'язок із сюжетом, конфліктом, персонажною системою;

Методи дослідження: функціональний, системно-типологічний.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМАТИКА І ЖАНР ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КАТЕГОРІЇ

 

1.1. Поняття проблематики

Під проблематикою художнього твору в літературознавстві прийнято розуміти осмислення, розуміння письменником відображеної реальності. Це сфера, в якій проявляється авторська концепція світу й людини, де відображаються роздуми й переживання письменника, де тема розглядається під певним кутом зору.

На рівні проблематики в літературно-художньому творі читачеві пропонується діалог героїв, піддається обговоренню та чи інша система цінностей, ставляться питання, наводяться художні «аргументи» за і проти [12, с. 94.]. Із цього виходить значення проблематики як компоненту художнього змісту.

 Центральна проблема твору часто виявляється його організуючим початком, що пронизує всі елементи художньої цілісності. У багатьох випадках твори словесного мистецтва стають багатопроблемними, і ці проблеми далеко не завжди вирішуються в межах твору. Проблематика твору дає можливість розмірковувати й переживати, а це, по суті, головне, заради чого він звертається до художньої літератури.

Г.М. Поспєлов виділив  чотири типи проблематики: міфологічну, національно-історичну, етологічну й романну. За концепцією дослідника Поспєлова, міфологічна проблематика – це фантастико-генетичне осмислення тих чи інших явищ природи або культури; пояснення, яке дає автор твору виникненню тих чи інших явищ. Наприклад, Овідій,  автор «Метаморфоз», дає, спираючись на фольклорну легенду, пояснення, звідки і яким чином з'явилася на землі квітка нарцис  (на неї був перетворений юнак на ім'я Нарцис, який не любив нікого, крім самого себе). Учений наголошує, що  міфологічна проблематика була дуже розвинена вже на ранніх стадіях літератури, а також у долітературній творчості – фольклорі. Важко погодитися з думкою Г.М. Поспєлова, що класична й сучасна  літератури не  здатні створювати художньо значущі міфи.

Наступний тип проблематики, виділений Г.М. Поспєловим, –національно-історична. Автори творів, у яких він втілювався, цікавилися в основному історичним становленням і долею цілих народностей, національною долею [14, с. 66].

Одразу уточнимо, що розуміння Г.М. Поспєловим національно-історичної проблематики вузьке. До неї вчений відносить лише ті твори, які присвячені або викликані до життя переломними моментами в історії народу, нації. Якщо врахувати, що найважливішою проблемою в творах такого типу є проблема сутності національного характеру – більш глибинна, ніж проблема зовнішнього історичного буття нації, народу, то коло творів, що входять у цей тип, доведеться суттєво розширити. Це твори, що відображають становлення національної державності ( наприклад, в українській літературі такими будуть “Кавказ” Т.Г. Шевченка, ”Собор” О. Гончара) .

Наступним типом проблематики в типології Г.М. Поспєлова, виділення якого має принципове для всієї системи значення, є етологічна проблематика. Етологічна література містить у собі осмислення стану суспільства та окремих його верств» [11, ст. 68]. Основна ознака соціокультурної проблематики - акцент на стійкі, повторювані риси буття й свідомості людей; у таких творах важлива не динаміка, а статика життя.

Нарешті, четвертий тип проблематики, який Г.М. Поспєлов називає «романічним», а інші дослідники – романним, – це ідейні інтереси письменників до особистісного начала і в собі самих, і в навколишньому суспільстві. Ще однією важливою рисою романної проблематики, що відрізняє її насамперед від проблематики соціокультурної, є акцент не на статиці, а на динаміці, на різного роду змінах – або в зовнішньому становищі людини, або в його емоційному світі, або в його філософії, погляді на дійсність [12, с. 69].

Романною проблематикою завершується типологія Г.Н. Поспєлова. Проте думається, що чотири виділених ним типи не можуть вичерпати всього проблемного розмаїття літератури. Принаймні ще один тип необхідно ввести в класифікацію. Це так звана філософська проблематика. Г. М. Поспєлов відносив цей тип до етологічної групи, а М. М. Бахтін – до романічної. Ідейний інтерес письменників у цьому випадку спрямований на осмислення найбільш загальних, універсальних закономірностей буття суспільства і природи, як в онтологічному, так і в гносеологічному аспектах. Витоки цього типу знову-таки лежать досить глибоко: ми знаходимо їх у творах І. Франка “Борислав сміється”, ”Іван Вишенський”.

Цікавим є дослідження лінгвіста Т.В. Жеребила. Він виділяв такий ряд типів проблематики, кожен із яких визначає особливості художнього тексту, також учений виділяє філософську проблематику в окремий тип:

1) національна проблематика (тяжіння до сюжетності, тенденція до монологізму, тяжіння до експресивності, до простої композиції, до великого обсягу);

2) соціокультурна проблематика (ослаблення сюжетності, описовість, ослаблення психологізму, тяжіння до прози, проста композиція);

3) авантюрна проблематика (тяжіння до сюжетності, умовні і фантастичні форми, складність сюжету, великий обсяг);

4) ідейно-моральна проблематика (психологізм, складна композиція, тенденція до великого об'єму, відмова від описовості);

5) філософська проблематика (умовний характер образності, складна композиція, відсутність описовості) [11, с. 367].

 

    Отже, із запропонованих  вченими класифікацій проблематики  для нашого дослідження важливо  звернути увагу на такі типи  проблематики:  міфологічну, національно-історичну, ідейно - моральну та, особливо, філософську.

 

 

 

 

2. Драматична поема – поєднання епосу, лірики і драми

При розгляді проблематики драми Лесі Українки “Одержима” необхідно з’ясувати такі жанрові визначення: драматична поема, драма й поема, оскільки твір Лесі Українки “Одержима” критики визначають як драму або драматичну поему.

Автори літературознавчого  словника-довідника за редакцією                Р.Т. Гром’яка зазначають, що драматична поема — невеликий за обсягом  віршований твір, у якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет, заснований на конфлікті світоглядних та моральних принципів за відсутності панорамного тла зовнішніх подій, на перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. Драматична поема представлена  в українській літературі творами «Переяславська ніч»  М. Костомарова, «Сон князя Святослава»  І. Франка, «В катакомбах»,    «У пущі» Лесі Українки, «По дорозі в казку» Олександра Олеся, «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Дума про трьох братів Неазовських»   Ліни Костенко та ін.

Отже, в самій назві жанру сполучаються два терміни, що визначають явища, чиї ознаки характерні для драматичної поеми. Це поняття поеми і драми. Драма як жанр — п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. З 80-х ХІX ст.. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з'являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста ("Не судилось" М. Старицького, "Доки сонце зійде..." М. Кропивнипвкото, "Житейське море   І. Карпенка-Карого, "Украдене щастя" І. Франка, "Нахмарило" Б. Грінчєнка)  [1,  с. 57].