Проблематика драми Лесі Українки "Одержима"

Зокрема, такий літературний жанр як поема  становить ліричний, епічний або ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т.п. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події [9, с. 214.].

Отже, у поемі “Одержима” наявні ознаки як поеми, так і драми. А саме:

1. динамічний сюжет;
2. невелика кількість подій та дійових осіб;
3. відображення ліричних ситуацій, епізодів, що відображають загальну картину світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У ДРАМІ «ОДЕРЖИМА»

2.1.   «Одержима» - крізь призму теорії експресіонізму

“Одержиму” часто визначають як твір, написаний у стилі експресіонізму. Цей фактор суттєво впливає на специфіку виявлення проблематики в творі.

Експресіонізм (від латів.(латинський) expressio — вираження), напрям, що розвивався в європейському мистецтві і літературі приблизно з 1905 по 1920-і рр. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності [4, с. 113].

Цілком імовірно, що Міріам як особистість із усвідомленою «іскрою Божою» впадає в розпач, наштовхуючись на стіну несприйняття її Христом як утіленням «плоду знання про Отця», Слова Отця, тобто від неможливості здолати бар’єр між нею і верховним, абсолютним божеством через гординю.  Внутрішня драма Міріам визначається як «драма божественності в людяності» [12, с. 22].

Експресіонізм  «Одержимої» починається з назви. Заголовок «Одержима» - експресіоністичний першоімпульс, що його посилає читачеві твір              Лесі Українки. Одержимість як стан, одержимість як образ із супровідними больовими конотаціями, як переживання і проживання себе і світу, зведене до рангу психоемоційного і морально-етичного досвіду людства, стає провідним принципом, котрий задає естетичну тональність твору.  І час, і простір драматичної поеми видовжується, трансформується у вічну самотність – «людську самотність перед лицем смерті»:

 

Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух

мене сюди завів на певну згубу.

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

ніж в іншім місці. Я загину тут,

я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, – все виглядала,

чи він хоч не подивиться на мене? [16, с. 229].

В «Одержимій» експресивність виконує роль посередника між читачем та автором. За її допомогою передається суб’єктивне відношення письменниці до того, що відбувається у творі.

 

 

2.2. Міфологічна проблематика художнього мислення в драматичній поемі “Одержима”

Пласт драматургічної творчості Лесі Українки засвідчує спільність з міфопоетичним образом світу. Письменниця майстерно використовує традиційні літературні теми та образи (“Лісова пісня”), користуючись семантикою давньої міфології.

У своїй поемі «Одержима» поетеса по-новому інтерпретувала міф з Біблії, де порушується проблема міфічних зв’язків чоловіка і жінки. Так, наприклад, героїчний образ-символ Бога як зачинателя світу письменниця втілює в Месії, який постає божеством і має божественну природу:

Я вірю, що ти світло – і такого

ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово – і такого

отой глухорожденний люд не чує? [16, с. 235 ] 

Щоб виявити прихований внутрішній конфлікт, Леся Українка вдається до руйнування структури міфу, коли епізодичні герої стають провідними. У драматичній поемі письменниця по-новому осмислює образ Христа. Вона пише про нього як про чоловіка, в якого можна закохатися і віддати життя, але не за вчення, а за саму людину. Проблема Міріам у  тому, що вона не згоджується з тогочасними релігійними віруваннями і гине з іменем коханого на устах:

Месіє! Коли ти пролив за мене…

Хоч краплю крові дарма…я тепер

за тебе відаю життя…і кров…

і душу…все даремне!.. Не за щастя…

не за небесне царство…ні…з любові! [16, с. 259]

 

Щоб яскравіше змалювати тло, на якому розгорнулася життєва драма героїв, Леся Українка часто звертається до міфологічних вірувань і забобонів:

Не проклинай, вертається прокляття

на того, хто сказав його [16, с. 236].

Використала поетеса і теогонічні міфи про надзвичайні властивості богів:

Благай Месію, щоб зцілив тебе

і визволив від того злого духа

святою силою своєї крові й тіла [16, с. 248].

Отже, Леся Українка широко використовувала біблійні сюжети та античну міфологію у власній творчості, часто докорінно переосмислюючи традиційні образи, що вказує на яскраву оригінальність, вміння віднайти в міфологічному пласті художньої свідомості нові ідейно-образні акценти, що обумовлювалися потребою нового підходу до естетичного сприйняття людини і світу.

 

2.3. Проблема  жіночої самопожертви в “Одержимій” Лесі Українки

Леся Українка як яскрава особистість протягом усього свого життя засвідчувала собою апофеоз жіночої жертовності, жіночої сили духу, жіночої мужності найвищого штибу.

Часто в центрі поеми Лесі Українки діє сильна жінка, нерідко з чоловічим типом поведінки, чоловічою логікою. Таку героїню зустрічає читач і на сторінках поеми “Одержима”. Її самопожертва присвячена чоловікові – Месії. Істина Месії небесна, тому вступає в конфлікт з істиною земною, інтерпретаторкою якої є Міріам. Дівчина не може прийняти вчення про потребу прощати ворогів, не може їх любити, адже баче ницість натовпу, його духовну темряву, яка не здатна оцінити світло Месії. Переконання Міріам земні, вона чинить відповідно до тієї суспільної моралі, за якою винний повинен нести відповідальність за скоєне.

Героїня цієї драматичної поеми Міріам — втілення безкомпромісної волі й переконаності. Навіть палко люблячи Месію (Христа), вона не визнає його хисткої моралі всепрощення ворогів, їй загрожують відчуженням від громади,  але вона відкидає всі погрози, бо в неї своя віра, своя «одержимість». У цьому характері, взятому також з древньої історії, із старовинної легенди, — сила духу самої авторки:

Зреклась! Я прокляла себе і душу,

ту душу, що не хтів прийняти Месія

собі на жертву. Де ж ще більше горе,

як не могти віддать за друга душу? [16, с. 244]

Трагедія сильної, "одержимої духом" Міріам у тому, що люди не розуміли її поривів до дії, її самозреченості, її пристрасної ненависті до ворогів:

Ви боїтесь, коли б вам за Месію

кров не пролити так, як він за вас

пролив свою? [16, с. 245]

Трагічна доля Міріам постає вже з самих слів героїні, в яких вона сама називає себе  жертвою:

Я знаю се, проклята я навіки,

бо я любить не вмію ворогів [16, с. 256].

Дівчина неодноразово накликає на себе смерть, не бажаючи жити з ворогами свого Володаря:

Хоч би мене убила блискавиця,

я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

щоб хоч на мить чоло те просіяло [16, с. 243].

Зрештою, Міріам гине заради справедливості й такого ставлення до Месії, яке мало б бути в нормальних умовах серед порядних людей, так і не сприйнявши Його вчення, гине в ім’я  своєї особистісної правди й життєвої позиції. Але водночас це теж добровільна жертва яскравої особистості та її своєрідний викуп вини роду людського перед Ісусом Христом. Міріам своїм вчинком підтверджує, що людині характерні самопожертва і спокута за інших.

 

2.4. Проблема пошуки сенсу життя в драматичній поемі Лесі Українки “Одержима”

Поетеса створила «Одержиму» на межі епох, коли в драматичному середовищі утверджувалися нові ідеали, цінності, критерії людського. Доба модерну утвердила індивідуалізм та культ чуттєвості, психологізм, інтуїтивізм, відкрила сильний вплив підсвідомого. У конкретній людині модерн побачив трагічну істоту – самотню, стражденну, роздерту життєвими суперечностями.

Сюжетна основа драми окреслюється в річищі літературної традиції, але “Одержима” виділяється на тлі інших євангельсько-сюжетних творів, набуваючи яскравих ознак модерності естетичного мислення.

У першому акті драми Міріам викриває глибину страждань Месії, його самотність. Це місце – зав’язка конфлікту драми, і в ньому вперше оцінюємо в Міріам сильну, надзвичайну, духовно вивищену особистість. Юрба вбачає в Месії героя, “одержима духом” прозорливо осягає те, що прихована від натовпу, але виражає саму сутність Месії:

Годівлю дав юрбі, тілам і душам,

       Всім дав спокій, а сам у сій пустелі

Пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку [16, c. 229].

 

Саме через страждання осягається перший, так би мовити, поріг життєвого сенсу, бо це почуття спонукає людину до переоцінки цінностей, до визнання справжньої суті речей, прихованої у звичайних обставинах.

Зрада найближчих учнів вдруге оголює сутність Месії. У стражданні перед ним відкривається жах самотності, у зраді – покинутості, приречності. Знімаються звичайні застереження перед страхом смерті. Не випадково рефреном звучать слова звертання Месії до учнів: “Не спіть! Моя душа смутна до смерті!” [16, c. 240].

Не меш трагічно розкритий образ Міріам. Монолог Міріам найвиразніше відбиває приреченість її намагань знайти сенс у коханні, навіть у крайніх його виявах. Є в ньому й пророцтво власної загибелі (“Я буду всім чужа і одинока, не признана ніким”[16, с. 395] ).

І все ж Міріам здобуває власний голос, хай надто великою ціною. Інакше кажучи, її пошук сенсу не є безрезультатним. Свою ідентичність Міріам пізнає через осягнення почуттів. Самозречена в коханні, вона прагне стати тінню, але душа бунтує проти такого становища. Й хоча логіка розвитку характеру Міріам справді відтінює еволюцію характеру Месії, сутність героїні розкривається не в наслідуванні, а у виборі власного голосу й готовності перед усім світом засвідчити його природність та щирість.

Конфлікт жіночої пристрасті й раціональної норми, звичаю належить до найтрадиційніших в українській літературі. Водночас конфлікт в “Одержимій” складніший та суперечливіший: це не лише протиставлення пристрасті й звичаю, це ще й внутрішній конфлікт душі Міріам, пов’язаний із відмовою від тілесності, через яку утверджується або руйнується душа.

У любовно-ціннісному конфлікті драми виявляється трагічна не співмірність жіночої та чоловічої чуттєвості. Міріам, будучи незвичайною, сильною, обдарованою особистістю, стає в’язнем власного кохання. Їй стелиться наперед окреслена дорога від саможертовної пристрасті до згуби. Нічого не можна змінити, бо не можна змінити суперечливої природи людини, так само як і визначеності долі.

Проблема пошуку сенсу життя, порушена в “Одержимій”, трагічна за своєю суттю. Вона пов’язана з ідеєю неможливості загальної любові та вмиротворення. Людська душа прагне щастя й неодмінно веде дорогою пристрастей. Палкі почуття спопеляють душу. Немає раціональної формули щастя; це, врешті, тема приреченості, через яку змістом життя стає стражданням, а сенс відкривається лише у смерті, ціною смерті.

 

2.5 Висока  моральна  проблематика поеми “Одержима”.

Справжнім свідченням оволодіння Лесею Українкою жанром драматичної поеми була віршова трагедія “Одержима”, написана 18 січня 1901 року біля вмираючого у Мінську Сергія Мержинського – близького друга поетеси. П’єса була написана протягом однієї ночі біля смертельно хворого товариша, забутого і кинутого напризволяще вчорашніми друзями.

Як твір атеїстичний, антихристиянського спрямування трактувалась драматична поема у часи сталінської апологетики класової боротьби: “В умовах 90-х років, коли наростала революційна буря всенародного гніву, щось реакційніше, як проповідь християнської моралі, важко було уявити.            Леся Українка, яка глибоко осмислила реакційну суть такої ідеології та її шкідливий вплив на революційну практику народу, прийшла до образу Міріам” [14, c. 2].

В “Одержимій” ми бачимо зіткнення двох начал, двох ідейних концепцій, що становлять певні морально-етичні засади, висловлені у християнській міфології. Конфлікт твору – це, насамперед, боротьба закону справедливості із законом любові. Міріам визнає Бога, віддана йому до кінця, здатна пожертвувати життям заради нього, однак не спроможна збагнути закон любові, що його несе Месія.

П’єсу, що трактувалась лише як пристрасне викриття християнського всепрощення, непротивлення, як твір-відгук на настрої революційної частини суспільства, яка ясно усвідомила потребу боротьби з існуючим ладом, слід сприймати не тільки як сміливу спробу філософського перегляду християнства. Важлива віра, а не церква, пошук Бога, а не ідеологія.

Трагедія Міріам, як і багатьох сподвижників, що прагнули соціально-етичної гармонії, полягає якраз у тому, що, шукаючи вищої справедливості, вона не знайшла її, бо, бувши поряд з Богом і визнавши його, не сприйняла закону любові, прагнучи лише судити, не бажала розуміти, до Божого вчення вносила людські корективи. У героїні “Одержимої” проглядається і трагедія майбутнього покоління революціонерів, які облаштували суспільство через ненависть і силовий протест, ставши потім самі жертвами жорстокого насильства.