Соціально-філософські проблеми у науково-фантастичній романістиці Герберта Уеллса

Творча спадщина Уеллса дуже велика. Уеллсу належить біля сорока романів, безліч публіцистичних робіт, кіносценарії, з яких найбільш відомий "Вигляд прийдешнього", написаний у співробітництві  з кінорежисером Олександром  Корду. Уеллс - автор численних розповідей, досить різноманітних по тематиці й  формі,- від гумористичної розповіді  й чарівної казки до розповіді-памфлету, присвяченого важливій соціальній і  літературній проблемам, і розповіді-пародії. Особливе місце займає "Досвід автобіографії" (Experіment іn Autobіography, 1934),- книга, у якій оповідання художника про своє життя  перемежовується з міркуваннями про проблеми сучасності. Перехід від наукової діяльності до науково-популярного нарису, а потім і до художньої літератури був для Уеллса зовсім природний.

Утилітарний, науково-популярний елемент досить сильний у творчості  Уеллса. Справа навіть не в обсязі й  ступені вірогідності спеціальних  знань, повідомлюваних письменником у  тім або іншому романі. Одні його побудови засновані на точних наукових положеннях, інші лише "наукоподібні". Але в кожному випадку Уеллс  ставив собі завдання прищепити читачеві науковий склад мислення, захопити його грандіозними перспективами, які  відкриває порід людством розвиток науки.

Втім, якби  тільки цим  обмежувалися мети Уеллса, творчість  його не виходило б за межі позитивізму. У дійсності воно значно ширше. Саме за рамками позитивізму творчість  Уеллса здобуває свою художню й суспільно-пізнавальну  цінність.

"Бути художником -   чи не значить це шукати  вираження для навколишніх нас  речей?- писав Уеллс у передмові до перших російських зборів своїх творів (1909).- Життя завжди було мені страшно цікаве, захоплювала мене безумно, наповнювала мене образами й ідеями, які, я почував, потрібно було повертати їй назад. Я любив життя й тепер люблю її усе більше й більше. Той час, коли я був прикажчиком або сидів у лакейської, важка боротьба моєї ранньої юності,- все це жваво коштує в мене в пам'яті й, по-своєму, висвітлює мені мій подальший шлях".

Кінець XІ сторіччя ознаменувався  більшими науковими відкриттями, систематизацією  раніше накопичених знань. Але той  же період історії Англії був відзначений  і різке загострення класових протиріч. У якому зв'язку перебувають  обоє ці процесу - таке питання наполегливо  вставало перед Уеллсом, що бачили в  науці засіб поліпшити життя  людей[12, c. 144-146].

      У творчості Уеллса на перше місце висувається соціальна та

психологічна фантастика. У його романах мова йде не про окремі винаходи та наукові відкриття, а про науку в цілому, про її вплив на долю світу і людства. У його філософсько-утопічних творах фантастичний сюжет служить переважно для розкриття соціально-сатиричного задуму. Так, наприклад, у романах «Машина часу» і «Перші люди на Місяці> письменник в загострено-гротесковій формі малює жахливі наслідки поділу суспільства на класи і потворного поділу праці, при якому атрофуються всі здібності, крім однієї-єдиної, необхідної для процесу виробництва. При цьому неймовірність вимислу Уеллс всякий раз намагається заступити великою кількістю реальних побутових подробиць. У передмові до згаданої збірки (1934) він заявляє, виходячи зі свого власного досвіду, що фантасту потрібно сподіватися не на силу логічних доказів, а на ілюзію, створювану мистецтвом: «Кожен може придумати людей навиворіт, антигравітацію або світи на зразок гантелей. Інтерес виникає, коли все це перекладається на мову повсякденності ... Читачеві треба ще прийняти правила гри, і автор повинен ... вжити всіх зусиль, щоб той «обжив» його фантастичну гіпотезу.,. Коль скоро читач обдурять і повірив у твою фантазію, залишається одна турбота: зробити інше реальним і людяним ». 
Фантастичні події показуються зазвичай крізь призму сприйняття якого-небудь пересічного клерка, і таке несподіване зіткнення буденного з неможливим створює вражаючий ефект. У світ «четвертого виміру», на прекрасну планету Утопію, потрапляє середній англієць містер Барнстепл. Його очима і сприймаються всі надзвичайні події («Люди як боги», 1923)       Такий же Барнстепл, тільки що носить ім'я містера Бедфорда, зустрічається з селенітами («Перші люди на Місяці»), а пересічний клерк Джордж Фодерінгей раптом виявляє в собі здатність творити чудеса і вельми необачно нею користується («Людина, який міг творити дива», 1899). 
Цим прийомом Уеллс підкреслює передусім обмежені можливості, слабкості і недоліки буржуазного ладу, який врешті-решт вбиває фантазію. При зіткненні звичайного з неможливим все повертається до вихідного стану: світ «четвертого виміру» зникає, як чарівний сон. Фодерінгей втрачає здатність творити дива. Невидимка гине, і його секрет залишається нерозгаданим, і т. д. Герої Уеллса, за рідкісним винятком, не несуть у світ активного, життєстверджуючого, перетворюючого початку. Майже всі вони обмежуються роллю спостерігачів. У тих же випадках, коли вони стають активною діючою силою, на зразок людини-невидимки Гріффіна або доктора Моро, сила ця виявляється шкідливою. Таким чином діяльність герой як би ілюструє думку письменника про науку, яка випереджає рівень моральності. 
Розділ 2. Особливості наукової фантастики Г.Уеллса

2.1. Герберт Уеллс як  майстер наукової фантастики

      Веллс, властиво, пише романи не стільки про науку, скільки про її можливості й про ті сили, які заважають їй служити людям. Останнє питання має таке велике значення для автора, що відтискує на другий план питання чисто наукові. Але як би не були науково оснащені добутки Уеллса, найважливіша їхня тема - основні суспільні проблеми сучасності.

      Веллс із самого початку виступив як автор соціально-політичних творів, написаних у жанрі науково-фантастичного роману. Цей жанр мав велике значення для нього. Фантастичний роман давав можливість письменникові, розповідаючи про майбутнє людства, простежити основні тенденції сучасного суспільства в їхньому розвитку. Письменник широко використовував і інші можливості фантастики - насамперед  в області традиційного для англійської літератури сатиричного гротеску (Свіфт, Діккенс).

        Характер і особливості творчості Уеллса неможливо зрозуміти, не беручи до уваги того підйому, що переживало в 80- 90-об роки робочий рух в Англії. У посиленні активності робітничого класу – джерела критичного відношення Уеллса до сучасного йому буржуазному суспільству і його прагнення охопити широкі перспективи суспільного розвитку, глибоко проникнути в суть соціальних конфліктів дійсності. Але, з іншого боку, реформістська ідеологія письменника пояснювалася впливом опортунізму в англійському робочому русі.

Для соціально-політичних поглядів Уеллса показова історія його відносин з Фабіанським суспільством, у  яке він вступив в 1903 р. Уже  з 1906 р. письменник почав запекло  критикувати Сіднея й Беатрису Вебб, а ще через два роки він вийшов із суспільства.

       Уеллс вважав, що фабіанці вкрай поверхово судять про характер суспільних відносин. Романи Уеллса звичайно ділять на фантастичні, побутові й романи-трактати.

      У кожному із цих літературних жанрів знайшли вираження не тільки різні сторони письменницького дарування Уеллса, але й різні сторони його ідейного вигляду. Уеллс - художник винятково чуйний до суспільних змін – присвятив літературній праці більше п'ятдесятьох років. У різних історичних умовах виступали на перший план різні сторони ідеології й дарування письменника.

Творчість Уеллса розпадається на два більших періоди. Перший охоплює 1895-1913, другий - 1914-1946 роки. Значно еволюціонує  його творчість і усередині кожного  із цих періодів[15, c. 167-169].

          Фантастика є для Уеллса способом сатиричного узагальнення тенденцій сучасності. Сатира в нього позбавлена зм'якшуючого гумору, вона досягає сили гротеску й одночасно діловито-фактографічна, як у Свіфта. Дрібні подробиці часто є засобом характеристики більших соціально-історичних категорій. Видима наївність спостерігача-оповідача прикриває глузування над сучасним суспільством. Для Веллса, як і для просвітителів, існує поняття "природної людини" у його філолофсько-етичному змісті. Віра в здатність людини до постійного розумового й морального вдосконалювання, боротьба за те, щоб він мав можливість розкрити всі невичерпні сили свого духу й розуму, ріднять Уеллса з демократичними традиціями англійського Просвітництва. У ранніх романах Уеллса можна з легкістю виявити типово просвітительські мотиви критики сучасного суспільства, де порушена "гармонія почуття й розуму". Ці просвітительські, гуманістичні сторони творчості Уеллса різко протиставляли його декадентській літературі, що намагалися опорочити людину.

         Однак, зв'язок Уеллса з просвітництвом мав й свій зворотний бік. До Просвітництва Уеллс звертався не тільки в період свого творчого підйому, але й у роки занепаду, запозичаючи з ідеології просвітителів її найбільш обмежені, історично зжиті сторони. Він беззастережно приймає ідеї просвітителів про людське суспільство як механічній сумі індивідів, приймає їхній ідеалізм у розумінні історичного процесу. Фантастика в цьому випадку відбиває тепер фантастичність, нереальність, упередженість соціальних ідей письменника[7, c. 105-106].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Висвітлення соціально-філософських проблем у науково-фантастичних романах  Г.Уеллса «Людина-невидимка», «Машина часу»

Уже в першому своєму романі „Машина часу” Уеллс використав прийом, який стає головною ознакою всіх його фантастичних творів: наукові припущення і соціальні ситуації доводяться до логічного завершення, завдяки чому виразно й опукло постає те, чого, через його узвичаєність, не помічають сучасники, хоч воно потребує серйозного осмислення. Таке висвітлення сучасного нерідко супроводжується появою сатиричних барв на письменницькій палітрі Уеллса. Серед своїх учителів Уеллс називав Джонатана Свіфта, підкреслюючи соціальний і філософський характер сатири, притаманний його фантастиці.

У першого роману Герберта Уеллса „Машина часу” довга передісторія. „Гратися” цією темою, як він сам говорив, письменник почав ще в студентські роки. Одним із перших Уеллс висловив геніальний здогад про існування просторово-часових зв’язків і про відносність часу. Щоправда, ця ідея на зламі віків носилась у повітрі. До відкриття Альберта Ейнштейна лишалося майже десять років. Освоївши проблему як учений (стаття „Жорстокий Всесвіт”, вступний розділ „Машини часу”), Уеллс довго шукав художні форми для її втілення. Спочатку було кілька варіантів повісті „Аргонавти хроноса”, потім – роман „Машина часу”, у якому Уеллс одразу ж виявив себе зрілим майстром. Художньої цілісності було досягнуто, коли письменник поєднав у романі вигадку і реальність. „Сама по собі фантастична знахідка – це ніщо, – писав Уеллс, – і коли за цей рід літератури беруться невмілі письменники, які не розуміють цього головного принципу, у них виходить неймовірна нісенітниця і дещо екстравагантне. Кожен може придумати людей навиворіт, антигравітацію або світ на зразок гантелей. Інтерес виникає тоді, коли про все це йдеться мовою повсякденності, а всі інші чудеса геть відкидаються. Тоді оповідання стає людяним”.

Композиція „Машини часу”  відповідає тому принципу, якого, слідом за Едгаром По і Артуром Кононом Дойлем, дотримувався Уеллс: спочатку заявити тему, а потім дослідити обставини.

... У лондонській вітальні  ведуть бесіду поважні джентльмени:  Мандрівник у часі, Психолог, Молода  Людина, Провінційний Мер, Медик  та інші. Відсутність власних  імен – це вдалий прийом, завдяки  якому вся подальша розповідь  від одиничної події переводиться  у площину загального, всесвітнього, на міфологічний рівень. У цьому  плані Уеллс виступив як першовідкривач; він умів перетворити факт на символ, міф, не втрачаючи матеріальної природи цього факту. Міфотворчі тенденції стали характерною рисою літератури XX століття (творчість Томаса Манна, Франца Кафки, Михайла Булгакова, Габріеля Гарсіа Маркеса, Чингіза Айтматова та ін.).

У першому і другому  розділах роману йдеться про принцип  подорожі у часі, а з третього розділу починається розповідь  Мандрівника у часі про його науковий експеримент. Композиційно роман побудовано за законами художнього монтажу: поєднуються  різні часові пласти – минуле (Англія кінця XIX століття) і майбутнє (802701 рік).

На відміну від утопічних  романів, у яких майбутнє поставало  як реалізована мрія людства про  „золотий вік”, замальовки з історії  людської цивілізації в Уеллса дуже песимістичні. І назва розділу  – „У золотому віці” – іронічна. Розділ „Занепад людства” дає варіант  відповіді на питання, що найбільше  хвилювало Уеллса: якими будуть соціальні  наслідки технічного прогресу і як вони позначатимуться на долі людства? Фантастична ситуація роману „Машина  часу” загострює, доводить, через  гіперболу та гротеск, до логічного  завершення думку про паразитизм правлячої еліти та тваринне існування  людей, що їх обслуговують.

Людство, яким його застає Мандрівник у часі, розділилося на два світи: наземний і підземний, на дві касти  – елоїв і морлоків. Тендітні, граціозні, маленькі елої – це звироднілі представники елітарного світу. Уеллс  підкреслює хворобливий, „сухотний” характер краси цих безпорадних  істот. В елоїв не лише дитяча, іграшкова, лялькова зовнішність, їхній розум – також на рівні розвитку п’ятирічної дитини:

„Я гадав, що люди вісімсот другої тисячі років неодмінно випередять нас в галузях науки, в галузі мистецтва, і взагалі – в усьому. Тут один із них... спитав, чи не звалився я з Сонця під час громовищі. Хвиля розчарування пройняла мене”.

Елої не тільки інфантильні, у них відсутні елементарні знання, вони нічим не цікавляться, ледачі та пасивні. Хоча в суспільстві майбутнього  немає приватної власності, а  існують колективні форми побуту („Комунізм!” – констатує Мандрівник у часі), вся подальша розповідь  виявляє істинну сутність того, що було в реальному житті.

Спостерігаючи чудовий пейзаж Золотої Доби, Мандрівник то тут, то там натрапляє на вентиляційні колодязі, чує стукіт, схожий на шум роботи величезних машин. З’ясовується, що елої – не єдині мешканці Землі; глибоко  внизу живуть звіроподібні морлоки. Саме вони й обслуговують розбещених елоїв, які рано чи пізно мають  стати їжею для здичавілих морлоків-канібалів. Кінець людства, за Уеллсом, є наслідком  тих тенденцій у розвитку людського  суспільства, які призводять його до кастового поділу, до виникнення корпоративних  угруповань, до розмежування за класовими, ідеологічними та іншими ознаками.

Отже, фантастичне припущення у Герберта Уеллса підпорядковане зображенню характерних явищ сучасності. Саме в цьому полягає художнє новаторство  Уеллса, який розкрив нові можливості наукової фантастики: неймовірне, фантастичне  допомагає зрозуміти реальне, те, що існує у звичайному житті.

У художньому світі Уеллса велику роль відіграє ілюзія правдоподібності. Починаючи з експозиції, де у формі  невимушеної бесіди викладається наукова  теорія про четвертий вимір, достовірність  роману досягається через авторський інтерес до деталей і подробиць. А оскільки вони запозичені з повсякденної дійсності, то саме це створює атмосферу реальності всього, що відбувається в романі.

Уеллс активно вводить  у художню тканину роману публіцистичні  роздуми. Наприклад, спостереження  за елоями породжує такі невеселі думки  у Мандрівника: „Вперше в житті я замислився над прикрими наслідками нашого соціального устрою... Наслідки ці цілком логічні. Силу породжує потреба. Статки призводять до розманіженості. Прагнення поліпшити умови існування (а справжня цивілізація – це процес невпинного і дедалі більшого забезпечення життя) колись буде цілком здійсненне. Одна перемога над природою об’єднаного спільними зусиллями людства тягне за собою другу. Те, що тепер ми вважаємо химерами, було зреалізоване, мрії справдилися. І ось я бачив перед собою наслідки”.

Лаконізм, точність і конкретність думки, стриманість і строгість  мови поєднуються у прозі Уеллса з емоційною жвавістю, з умінням  конкретне, реальне перетворити  на образ-символ. Так, фігура Сфінкса, що прикрашає країну Золотої Доби, може трактуватися як символ вічності та загадковості буття, як символ занепаду цивілізації, як улюблений символ декадентів (тут  міститься прихована полеміка Уеллса із символізмом). Таким чином, фантастичне  начало в романі Уеллса складніше  та ширше, ніж у його попередників: фантастика охоплює не тільки світ науки і техніки, а й соціальну  сферу. Народжувався роман, соціальний за своєю суттю, хоча й одягнений у шати наукової фантастики.