Творчий доробок Іванчука в українській літературі

3. Порівняння, у яких об’єктом  номінації виступає хімічна лексика.  Вона вказує на: а) моральну категорію людини – щастя: “Кожен з нас має право на щастя. Хіба винен я, що воно всміхнулося мені з чужої хати, що спіймати його важко, як ртуть, розсипану по землі” [14]. Цим порівнянням Роман Іваничук підкреслює примарність, неокресленість такого поняття, як щастя; б) людське відчуття самотності: „Відчуття самотності, як ртуть, проникало не тільки в свідомість, а й у кожну клітину тіла” [14]. У цьому випадку автор використовує іншу властивість хімічного елемента ртуть, у порівнянні з попередньою ситуацією – її здатність шкідливо впливати на людський організм, отруювати його, тому тут це слово набуває негативної оцінки та іронічного забарвлення. Уміло вжиті порівняння вказують на майстерність автора і на його обізнаність з властивостями цієї речовини.

Широкі функціональні  можливості виявляють терміни, коли вони використовуються в переносному  значенні. Як зазначає Н.С.Родзевич, „в термінологічній лексиці, як і в загальній, – перенесення найменування відбувається кількома шляхами – найменування за подібністю ознак, коли в основу покладена метафора, перенесення найменувань за подібністю функцій – в основі теж лежить метафора, і третій шлях, який для термінологічної лексики менш характерний – перенесення за суміжністю – явище метонімії” [14]. Для термінології найбільш характерним є перенесення значення за метафорою. На відміну від денотативної метафори наукової мови, художня метафора вирізняється перш за все оцінною спрямованістю. Фактично, вона апелює до досвіду читача, щоб через асоціацію досягти відповідного стилістичного ефекту. Можна визначити декілька основних груп метафоричного використання термінів у творах Романа Іваничука, хоч ця класифікація є досить умовною. Виділені групи вказують на основні значеннєві перенесення термінів у процесі їх метафоризації, пов’язані з медициною, правознавством, фізикою:

1) метафоризація медичного  терміна, зумовлена сполучуваністю  з лексикою будівництва: “Та ніхто, ніхто ніколи не засвідчить останнього мого дня, що його я відбув, перемінюючись у порох на вершині Ян-тапа, що побачив звідси чотири дороги, які розбіглися від Гянджі на всі чотири сторони світу – в Тифліс і Баку, Мінгечаурські степи і Карабахське нагір’я, - чотири артерії, котрі день і ніч пульсують, даючи життя Старому містові” [17]. В аналізованому контексті медична лексема артерія, яка визначається як “кровоносна судина, що розносить кров від серця по всіх частинах тіла” [17] доповнюється новими смислами за подібністю, що лежать в основі перенесення, набуває переносного значення - “дорога, що є шляхом сполучення” і разом із словом пульсують відтворює ритм людського життя у місті.

2) метафоризація правничого  терміна у поєднанні з філософською  та психологічною лексикою:“За яким кодексом я буду судити сам себе? За кодексом мого сумління? Таж у мене замість сумління криваве місиво із решток пошматованої віри в Бога” [8]. Кодекс – “єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано норми права, що належать до певної галузі законодавства” [9]. Для автора важливий не сам поняттєвий зміст цього терміна як такого, його більше цікавить він як моральна і вічна категорія добра і зла, сумніву й віри, зради і вірності. Власне через те в романах письменника поряд із цим термінологічним сполученням часто фігурують такі: моральний кодекс [2], патріотичний кодекс [4], моральний закон [4], кодекс честі [4]. Наведені термінологічні сполучення мають емоційне забарвлення і виявляють нові додаткові смисли, означають “чисту совість, незаплямованість душі людини”.

3) метафоризація фізичного  терміна в поєднанні з лексикою  зі сфери довкілля, природи: „Цитадельні кручі залишилися позаду, й апостол Петро поволі вивільнявся від тривоги, навіяної тужавою густиною ночі” [7]. Густина – „величина, яка визначається для однорідного тіла його масою в одиниці об’єму” [9]. У контексті, поєднуючись з іншими словами, це слово набуває метафоричного значення, основою для якого послужила виділена в процесі абстрагування одна з властивостей поняття – „вага”, за якою суб’єкт номінації встановив асоціативну схожість з новим об’єктом номінації.

Серед метафор в історичних творах письменника помітне місце  займають індивідуально-авторські, або  оказіональні. В оказіональній метафорі переносне значення не закріплюється  за словом, характеризується перехідністю і можливе тільки в конкретному  контексті. Це явище пояснюється  виникненням у художньому тексті особливого типу значення – семантично ускладненого [8]. Найчастіше контекстуальне значення з’являється на базі незвичних словосполучень, які мають яскраве публіцистичне забарвлення: атом істини вселюдської [8]; формула вірності батьківщині [7]; формули філософського мислення [9]; зовнішні площини людського життя [11]; неосяжна площина світу [11]; бацила заздрості, меншовартості і надмірної ненависті до неволі [11]; бацили хамства, бездуховності й неуцтва [11]; симбіоз добра і зла [11]; компасне коло послуху [11]; в незвіданих вимірах планети ридає у горі мати [11]; страх засіявся незримою бацилою у моєму організмі [11]; всесвітня гармонія пульсує [11]; дзвенить космос стоголосою молитвою [11]. Термінологічні слова, які вживаються у складі метафор, набувають додаткових конотацій. Таке розгалуження семантичної структури термінів внаслідок нового контекстуального значення розширює сферу їхнього функціонування. Використовуючись у новій зображальній функції, терміни отримують іншу денотативно-сигніфікативну зіставність і стають двоплановими словесними знаками.

Таким чином, на основі проаналізованого матеріалу можна стверджувати, що в мові історичних творів Романа Іваничука  активно використовується термінологічна лексика, яка змінює своє призначення: набуває нових додаткових смислових  значень, емоційно-оцінного забарвлення, стає підвалиною для створення художніх образів. Гармонійне поєднання спеціальної  термінології з іншими шарами лексики (історизмами, архаїзмами, екзотизмами) розкриває специфіку індивідуально-авторського  стилю автора, постає як стилістичний прийом, за допомогою якого письменник створює естетичний фон для розкриття  своїх задумів, необхідний для втілення ідейно-художнього спрямування своїх  творів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, умовою осмислення будь-якого  тексту як цілого можна вважати вияв і розуміння кожного з його структурних елементів, що є відносно самостійними і завершеними. Окрім  цього, розмежування елементів композиційної  структури виконує певне смислове навантаження, бо композиційно-смислове розгортання змісту відображає процес становлення смислу.

Отже, текст — це не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а впорядкована система, в  якій усе взаємопов'язано та взаємообумовлено.

Структуралізм здійснив великий  вклад у різні мовознавчі дисципліни, породив багато наукових шкіл, а  потенціал його наукових методів  досі не вичерпаний і залишається  актуальним. Утім, науковці зазвичай застосовують ці методи до суто лінгвістичних досліджень, хоча структурні і формальні методи аналізу можна успішно використовувати  і в процесі аналізу художніх текстів. Нам видається, що подібний підхід є корисним для більш строго наукового вивчення творів художньої  літератури. Також він може бути залучений до численних проектів з комп'ютеризації лінгвістичних  і літературознавчих баз даних, під час створення електронних  бібліотек, у ході досліджень з комп'ютерної  лінгвістики.

Заглиблення в історичне  минуле свого народу, спільні події  й герої, символічні образи, провідні ідеї, передовсім, найголовніша — ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини об'єднують  усі романи Р. Іваничука в один цикл, в один великий роман про  рідну історію. Людина в його творах духовно пов'язана з тим часом, в якому вона живе, пронизана його плином, і він зумовлює її поведінку  і її мету. Саме через випробування в досягненні цієї мети людина й  розкривається в творах Романа Іваничука.

Історія в творах Р.Іваничука –  це велетенський у часі простір людського  життя, об’єднаний в один цикл, в  один великий роман про рідну  землю і народ, що населяє її. Цей  цикл розпочинає роман «Яничари».

Впродовж майже півстоліття  творчої діяльності письменника  вийшло близько шістдесяти книг, шістнадцять  історичних романів. Р.Іваничук продовжує  плідно працювати на літературній ниві.

Відсутність структурального (багаторівневого) і функціонального  підходів до аналізу твору у традиційній  практиці вивчення літератури призводить до сплутування сюжету і композиції твору, а вивчення композиції обмежується  виділенням компонентів сюжету (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, ретардація, розв'язка).

Об'єднують усі романи Іваничука  в один цикл, в один великий роман  про рідну історію не тільки сам  матеріал, історія, спільні події  й герої, наскрізні образи-символи, а й наскрізні ідеї, передовсім найвизначальніша — ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Артаманова А. Особливості композиційних прийомів//Вчені записки Горьківського університету, вип. 482. - 1958. - З. 72 - 80.3.
2. Астахов І.Б. Зміст і форма художнього твору. - М.: Гослитиздат, 1963. - 158 с4.
3. Банщиков А. Об искусстве композиции Мастерская. – М., 1976. –С. 35 – 124.

4. Белая Г.А. Художественный мир современной прозы. – Т.: Наука, 1983.

5. Білоцерківець Н. Автор манускриптів : Р. Іваничуку – 75 / Н. Білоцерківець // Укр. культура. – 2004. – № 5. – С. 14.

6. Жулинський М. Які ж виміри людської пам'яті? //Жулинський М. Наближення. — К-, 1986.

7. Дончик В. Переконання романіста // Дончик В. Зупинені миті. — К., 1989.

8. Жулинський М. Які ж виміри людської пам'яті? //Жулинський М. Наближення. — К-, 1986. 10. Іваничук Р. «Домороси». — Львів: Піраміда, 2010.

9. Залізняк Б. Роман Іваничук : 50 років творчості – 50 книг / Б. Залізняк // Літ. Україна. – 2004.

10. Іваничук Р. На зламі епох мусимо творити відважно й талановито : призначення слова / Р. Іваничук // Літ. Україна. – 2009.

11. Карвацький В. Роман Іваничук долає перевал : [роман Р. Іваничука «Через перевал»] / В. Карвацький // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 10–12. – С. 242–248.

12. Керик О. Генетична пам’ять Р. Іваничука / О. Керик // Висок. замок. – 2004.

13. Мельник О. Магія слова Романа Іваничука / О. Мельник // Урядовий курєр. – 2008.

14. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). К., 1997. 303 с.

 

15. Слабошпицький М. Роман Іваничук. Літературно — критичний нарис. — К., 1989.

16. Стефурак Н. Його твори піднімали українське небо / Н. Стефурак // Галичина. – 2004.

17. Шевченко А. Духовний вимір прози Р.Іваничука / А. Шевченко, М. Слабошпитцький // Дивослово. – 1999. – № 5.

18. Федорів Р. Магія старого пергаменту // Федорів Р. Танець Чугайстра. — Львів, 1984.

19. Храпченко М. І. Особливості вивчення композиції художнього твору. – К., 1988.