Творчість Шекспіра – виявлення гуманістичних ідей доби Відродження

Група „римських трагедій” („Юлій  Цезар”, „Антоній і Клеопатра”, „Коріолан”) за своє проблематикою близька до його історичних хронік. У цих трагедіях дана картина зіткнення історичних сил.

У трагедії „Юлій Цезар” Шекспір  змальовує Цезаря честолюбивим тираном, підкреслюючи його фізичні вади, позбавляючи  його величі, шарму, чарівності. Автор протиставляє Цезарю Брута як людину морально довершену, чесну, котра виборює свободу Риму. Але Брут у трагедії гине тому, що не знайшов підтримки оточуючих (його помічник Кассій – людина розрахунку, хабарник, решта помічників позбавлені душевної чистоти).

Шекспір стверджує, що Брут опинився на самоті через свій індивідуалізм  і доктринерство (виступаючи проти  духу Цезаря, вбиває лише самого Цезаря). Брут вважав, що вбивством однієї людини можна змінити хід історії. Але  дух Цезаря перейшов в Октавія, який і завдав Брутові рішучої поразки. Брут не розумів, що йому треба було боротися не проти Цезаря, а проти сил, які за ним стояли. Тому вбивство Цезаря стало лише безцільним кровопролиттям.

У п’єсі є ще один важливий персонаж – Марк Антоній, антагоніст Брута. Антоній – розумний, сміливий, здібний оратор, який уміє повести за собою народні маси.

Отже, в п’єсі проказані образи трьох політиків країни, де народ  не висуває своїх кандидатур (честолюбивий тиран Цезар, мрійник Брут і блискучий авантюрист Октавія).

У п’єсі „Антоній і Клеопатра” відображено протистояння двох типів  влади, які  уособлюються Антонієм та Октавієм. Тонкому, тверезому політику-реалісту Октавію протиставляється Антоній  – політик, позбавлений почуття  відповідальності, людина, яка все підкоряє своїм егоїстичним та гедоністичним почуттям.

Для Антонія все у світі зосереджено  в Клеопатрі, заради якої він готовий  на будь-які жертви. Знаючи, що його сила на війні – на суші, він переносить вирішальний бій на море, аби лиш не розлучатися з Клеопатрою. Тому образ Антонія сприймається складно: з одного боку він – губитель народу, з іншого – зачаровує нас силою і красою свого кохання.

Політичні переконання Шекспіра, його історичні прогнози особливо чітко  виражені в п’єсі „Коріолан”. Боротьба патриціїв і плебеїв Давнього Риму перетинається з суспільно-політичною боротьбою в Англії часів Шекспіра. У п’єсі розвінчується феодально-аристократичний режим та відчувається наближення буржуазної ревролюції 1642-1649 років.

У  центрі п’єси – складний образ Каріолана. Це  доблесний воїн-герой, який чесно служить Риму, натура непідкупна, правдива. Але коли він хоче отримати посаду консула, для чого потрібні голоси плебеїв, його друзі і мати вмовляють його підлеститися до народу з метою отримання влади, а далі діяти на свій розсуд. Піддавшись на вмовляння, він усе ж не зумів до кінця зіграти роль. Коріолан страждає моральною сліпотою (ненавидить народ, вважає, що вимоги від патриції хліба – це просто бажжання плебеїв побунтувати). Коріолан за характером індивідуаліст, егоїст. Здійснивши колись подвиги, він загордився і забув, що заслуги людини визнає народ. Тому римський народ вигнав його. Він переходить на бік своїх ворогів, зраджуючи країні. Шекспір засуджує таких гордовитих людей.

Королівська опіка над театром спричинила руйнування в Шекспіра гуманістичних ідеалів. Тому створені ним трагікомедії позбавлені справжнього трагізму, лише трохи хвилюють читача, глядача, а насамперед – розважають, вражають. Так, у п’єсах „Цимбелін”, „Зимова казка”, „Буря” автор уже не звертається до типових реальних картин життя, а веде читача у світ казок, легенд, міфів. На фоні невідомих країн, давнини спрощено і легко розповідає про зіткнення людських почуттів, які завершуються завжди щасливо, перемогою добра над злом. При цьому на першому плані – добре, чисте, молоде покоління, яке, як вважав Шекспір, має заснувати нове людське суспільство.

Наприклад, у п’єсі  „Буря” діють дикун Калібан, і  мудрець Просперо,  люди, і духи. У ній більше роздумів, ніж картин життя. Головна думка п’єси – треба дивитися на життя по-філософськи, мати велике терпіння і вірити у кращий світ, який обовязково настане.

Трагедія “Король  Лір” починається стрімко. Ми лише намагаємося ознайомитися з ситуацією, як один за одним виникають два  конфлікти: в королівській сім’ї Ліра і в родині його наближеного Глостера. Король  віддає корону і землю дочкам (старшій і середущій), які його виганяють. Лір залишається без даху над головою. Другий конфлікт: рятуючи своє життя, тікає з дому Едгар, якого оббрехав нерідний брат Едмунд. Едмунд, щоб заволодіти титулом і грошима батька, віддає ворогам свого ж батька Глостера. Глостер робить висновок, у чому, власне, біда часу: любов охолоджується, дружба слабшає, поширюється братовбивча війна. Кращі часи минули. Зрада і жорстокість супроводжують людей. У цьому гранично чітко проявляється моральна та соціальна сторони тодішнього життя: захиталася система феодального устрою. Таким чином, трагедія, яка змальовувала два сімейні конфлікти, переходить у трагедію цілого соціального устрою, котрий гине.

Особливість Шекспіра-митця  в тому, що, зображуючи великі соціальні  конфлікти показом загального становища, а розкриває історичні процеси  в тісному зв’язку з долями окремих людей, кожен персонаж при  цьому змальовується правдиво, життєво, глибоко психологічно. Так, король Лір, який був могутнім, багатим, втрачає владу, залишається в стані найбідніших, жебраків і тільки тоді розуміє всю несправедливість владиі жахливе становище народу.

Бездомные, нагие горемыки,

Где вы сейчас? Чем отразите вы

Удары этой лютой непогоды,

В лохмотьях, с непокрытой головой

И тощим брюхом? Как  я мало думал

Об этом прежде! Вот  тебе урок,

Богач надменный! Стань  на место бедных,

Почувствуй то, что  чувствуют они,

И дай им часть из своего избытка

В знак высшей справедливости небес.

Обурення нерівноправністю та соціальною несправедливістю пронизує трагедію і  звучить у сатиричних піснях та віршах королівського блазня:

Купи себе стеклянные глаза

И делай вид, как негодяй-политик,

Что видит то, чего не видишь ты.

Соціальний зміст трагедії показано і в різкому зламі соціальних та родинних устоїв. Так, розколюється сім’я Глостера. Незаконнонароджений  син Едмунд нарікає на несправедливість закону, який позбавляє його права  на спадщину. Тому заради отримання  спадщини він іде на все: він звинувачує свого законнонародженого брата Едгара в тому, що він нібито хоче вбити батька. Глостер вірить і проганяє сина з дому. Едмунд зраджує і самого Глостера. Нарешті стає господарем землі, графом Глостером.

Едмунд – людина нового складу. Він визнає тільки себе, свої бажання, заради яких іде “по трупах” тих, хто стоїть на його шляху до влади і багатства. Такими ж є і старші дочки Глостера: Ліра, Гонерілья і Регана, а також чоловік Регани герцог Корнуельський та прислужник Освальд, готовий виконати будь-яке розпорядження пана, аби вислужитися.

Протилежність їм – молодша дочка  Корделія, Кент, Глостер та блазень, які вірять у святість родинних зв’язків, зберігають обов’язок перед королем, не дивлячись на те, що король повівся  з ними несправедливо. І Едмунд, і Корделія мають почуття власної гідності, але воно в них  різне. Едмунд добивається високого місця в суспільстві шляхом підлості, обману, зради. У Корделії почуття власної гідності без відтінку егоїзму. Навіть король Лір, розподіляючи землі між дочками, здивувався. Старші дочки підтверджували, що всі повинні жити за його законами та інтересами, тільки тому, аби отримати реальну. І лиш Корделія і блазень, не втрачаючи гідності, кажуть правду в очі королю, чим викликають гнів Ліра, бо тільки блазень може говорити те, що думає:

Кто дал тебе совет

Отдать свой край другим,

Тот от маня, сосед,

Умом не отличим.

Я  злой дурак – и в знак

Того ношу колпак,

А глупость добряка

Видна без колпака.

В трагедії автор змалював суспільство, яке живе ще за феодальними законами та звичаями, але при цьому майже в кожного тільки в різній формі прокинулась самосвідомість особистості. Старе і нове переплуталися. В такій складній єдності і зображує Шекспір той час, коли з’являлися перші пагони нового в свідомості людей.

До якої ж з описаних вище груп людей належить Лір? Спочатку він  поводить себе, як людина, котра ставить  свою гідність вище за все, не звертаючи  увагу на волю інших. Нещастя змушує його переглянути свої позиції. Він  зрозумів, як несправедливо він вчинив. Так само і Глостер зрозумів свою глупоту, коли довірився ошуканцю Едмунду. Він помилився як батько. А Лір помилився як батько і як король. Але тільки тоді його осяяла ідея вільної людської особистості. Він настільки був впевнений у своїй важливості, що забажав повністю насолоджуватися нею. Віддає атрибути влади з думкою, що його поважатимуть і любитимуть ті, хто раніше кланявся йому. Але вийшло навпаки. Ті, хто йому були зобов’язані, відвернулися від нього. А ті, хто мав би відвернутися, бо терпіли від нього образи, кинулись йому на допомогу. Тому трагедія Ліра – це не тільки трагедія невдячності, а й трагедія особистості, яка зрозуміла, що вона не має ніякої ціни в суспільстві, де вага людини визначається її соціальним станом, мірою влади та багатством.

Ще один персонаж драми  підкреслює цю думку: син Глостера Едгар. Займаючи високе становище сина багатого графа, він був ледачим, жорстоким, брехливим, скупим:

Был гордецом и ветреником, сердцем  был лжив, легок на слово,

Жесток на руку, ленив, ненасытен…

Але коли його прогнали із суспільства, де він панував, то відкриває у  собі добрі якості: доброту, чуйність, сміливість у боротьбі за справедливість.

Через усю трагедію червоною ниткою проходить питання великого морально-філософського  значення: “Що треба людині для щастя?”. Лір спочатку був твердо переконаний, що щастя – в могутності, багатстві. Зовнішньо це виявилося в кількості людей, які йому прислуговували (навіть, коли покидає трон, то залишає собі сто слуг). На прохання дочок зменшити кількість лицарів відповідає гордо:

Король и до конца ногтей –  король!

Виконати прохання дочок він  вважав приниженням своєї королівської гідності. Коли ж Регана заявляє, що для нього й одного слуги забагато, то Лір висловлює глибоку істину:

Не ссылайся на то, что нужно. Нищие и те

В нужде имеют что-нибудь в избытке.

Сведи к необходимости всю жизнь,

И человек сравняется с животным.

І лише тоді, коли Лір пройде важкі  випробування, він зробить інший  висновок. Під час бурі, вночі, в  степу він зустрічає Едгара, який прикидається божевільним (майже голий, весь у лахмітті). Лір, дивлячись на нього, запитує себе: «Неужели вот это собственно и есть человек? На нем все свое, ничего чужого. Ни шелка от шелковичного червя, ни воловьей кожи, ни овечьей шерсти, ни душистой струи от мускусной кошки. Все мы с вами поддельные, а он настоящий. Неприкрашенный человек и есть именно это бедное, голое двуногое животное, и больше ничего! Долой, долой с себя все лишнее!» лір зрозумів, що він зараз не більше, ніж двонога тварина, а не тільки жебрак.

Наступний щабель у самопізнанні, самосвідомості Ліра – зустріч з  Корделією. Її любов, милосердя і  щирість виліковують Ліра. Коли Корделію і Ліра заарештовують і ведуть до тюрми, Лір з готовністю йде  туди. Він тепер розуміє, що найвище  щастя – любов однієї людини до іншої, яка перемагає все. Він навіть мріє, як добре їм буде в тюрмі удвох, бо там нема ні скверни, ні порчі, які псують життя. Тепер Лір розуміє, що вся придворна метушня не має нічого спільного зі справжнім життям і все минуле його життя ховало істинний зміст буття.

Мы в каменной тюрьме переживем

Все лжеученья, всех великих мира,

Все смены их, прилив их и отлив.

Але Лір марно думає, що можна  відірватися від світу. І він, і Корделія являють небезпеку  для тих, хто при владі, бо Едмундові  вже замало графства, він хоче корони і наказує вбити старого Ліра і Корделію. Виходить, тоді, коли Лір зрозумів зміст життя та його цінності (свобода, любов, дружба, взаємодопомога, милосердя)і що Корделія – втілення всього найкращого, то відходить від життя. Він готовий сам померти, але вона повинна жити, бо її смерть –  найбільша несправедливість у світі.

“Король Лір” – трагічна історія  розпаду родини і суспільства. Ні в одній родині, зображеній у трагедії нема ладу. Розриваються зв’язки і  в родині Ліра. Він сам виганяє дочку. Гонерилья і Регана зраджують його. Крім того, сестри не люблять своїх чоловіків і кожна має надію поєднати своє життя з Едмундом. Такий же розлад і в родині Глостера. Батько проганяє одного сина, а другий зраджує його. В кінці трагедії сестра отруює сестру, брат вбиває брата. І хоч родинний початок у певній мірі відроджується (Корделія допомагає батькові, Едгар супроводжує сліпого Глостера), це теж тимчасово (Глостер помирає, Корделію вбивають, Лір не може це пережити). Фінал трагедії страшний та кривавий, як у “Гамлеті” – вимирає весь королівський рід. Біда стає загальною: в державі страждають усі: від короля до жебрака. Загальний розлад потрясає весь світ.

Шекспір і його сучасники вірили в загальний зв’язок речей. Земне  життя в його п’єсах так чи інакше зв’язане з життям усієї природи. Недарма коли Глостер говорить про порушення всіх зв’язків, починає з того, що недавно було сонячно та місячне затемнення, які пророчать недобре на Землі. Коли з Ліром трапляється біда і старий король був вигнаний дочками, природа відповідає на це бурею. На будь-який розлад на Землі реагує небо, що в свою чергу відбивається на людях і навпаки. Виходить замкнуте коло взаємозв’язку і взаємовпливу. Могутня космічна поезія великої трагедії Шекспіра обумовлена власне таким поглядом на світ.

Щодо поем Шекспіра “Венера і  Адоніс”, “Зганьблена Лукреція”, то ці поеми написані з посвятою графові  Саутгемптану. Джерело сюжету –  “Метаморфози” Овідія. Тому Шекспір, наслідучи Овідія, захоплений риторичними  прийомами та образними картинками.

Адоніс переконує закохану в  нього богиню  Венеру, що не готовий  до любові, що в його літа ще потрібно перейматися мисливством. Богиня у  відповідь стверджує, що кохання  – загальний закон природи. Але  Адоніс їй відповідає: “Навіщо носити недоношений одяг, їсти кислу сливу, ловити мальків?”. У другій частині поеми богиня оплакує Адоніса, якого розірвали вепри, тобто оплакується загибель краси і чистого кохання. З крові Адоніса виростає квітка: червона з білими плямами (пророцтво Венери про те, що кохання супроводжуватиметься зрадами, ревнощами, сумом).

Поема “Зганьблена Лукреція базується  на поемі Овідія “Фасти”. Розповідається про відомий в історії РИму епізод: син тирана Тарквінія Сект зганьбив чесну Лукрецію, дружину  воєначальника Коллатина. Лукреція скликала чоловіка і римлян, розповіла про вчинене Сектом насильство та його погрози (якщо розповість чоловікові, то він заколить раба, аби всі подумали, що це раб зганьбив Лукрецію). Коли жінка закінчила розповідь, то на очах у римлян заколола себе. Її смерть послужила сигналом до повстання та вигнання тиранів з Риму.