Українському та західноєвропейському романтизмові

 

 

Зміст

 

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ I. СВІТОГЛЯДНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОМАНТИЗМУ….....6

РОЗДІЛ II. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ НА ТЛІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОМАНТИЗМУ….................................................................................................18

ВИСНОВКИ..................................................................................................…....33 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

  Актуальність. Романтизм – це один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Розвиваючись в багатьох країнах, романтизм всюди набував яскравої національної своєрідності, обумовленої власними історичними умовами і національними традиціями. Перші ознаки романтизму з’явилися майже одночасно в різних країнах.

Романтизм – це напрям, який з одного боку визначає сталі ознаки людської свідомості, а з іншого – доба, в яку ці якості стають головними в культурі. Основним завданням романтизму було змалювання внутрішнього світу людини, її життя, а на основі матеріалів історії, містики, літературних джерел тощо. Романтизм увібрав у себе всі сфери духовної культури: літературу, музику, театр, філософію, естетику тощо, однак він не мав чітко усталених форм.

Романтизм як літературний напрям розвивався  у різних культурах, маючи різні особливості розвитку в різних країнах. На формування романтизму впливали політична ситуація кожної країни, національні статути та канони, а також вплив  з-боку інших країн. Романтизм має спільні та відмінні риси в різних країнах. Це свідчить про різний шлях розвитку цього напряму, про національну вартість. Романтизм в той час заперечував жорстку нормованість поетики класицизму, встановлену в ній систему канонів і правил та принцип обумовленості жанру і стилю твору його темою. На місце загальнообов’язкової поетики норм і правил романтики поставили індивідуальну поетику, закони якої встановлювали не загальноприйняті норми і смаки, а сам творець, його особисті уподобання і смаки. У західноєвропейських літературах романтизм відіграє у цей період важливу роль у загальній зміні напрямків: творам романтиків нерідко властива відверта тенденційність, активний гуманізм та натхненність ідеалом. Романтиків вирізняє більша тяга до масштабних питань долі людства, зокрема постановка проблеми народу. В українських літературах романтизм своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов’янських народів.

 Актуальність  теми курсової роботи обгрунована не лише помітною активізацією інтересу до напрямку в літературі - романтизму, але й також тим, що чимало аспектів літературної спадщини потребують подальшого висвітлення. Побачити характерні спільні чи відмінні риси українського та західноєвропейського романтизму можна лише на основі їх компаративного аналізу.

На сьогодні дуже виразно розвивається потреба духовного, теоретичного осмислення тих важливих ідей українського та західноєвропейського романтизму, які стали не просто досвідом історичного минулого нашого народу, але й донині залишаються живими чинниками, що активно впливають не лише на процеси державотворення, але й на людину.

Романтизм привертав увагу багатьох вчених серед них: Шеллинг Ф. В., Яценко М., Єфремов С., Наливайко Д. С., Ніколенко О. М., Руссова С. М., Лімборський І. В.,  Чижевський Д. та ін. До компаративного аналізу західноєвропейського і українського романтизму зверталися: О. Ушеренко, яка порівнювала основні риси романтизму в різних країнах [19];                           И. А. Тертерян, який дослідив передумови зародження романтизму в країнах Західної Європи та Україні [17]; С. Єфремов, який стверджував, що джерела літератури започатковані в коріннях націй і тому особливості романтизму в кожній країні відрізняються [4], пізніше цю думку продовжила                             Т. Бовсунівська  [3]; Д. С. Наливайко, який стверджував, що кожна країна черпала з іншої – сюжети, теми та головних героїв, а також зазначає основною рисою – міфологізацію [11] та ін. На сьогодні література про романтизм не є достатньо висвітленою. Це свідчить про її багатофункціональність, про розвиток різних течій, про особливості розвитку романтизму в різних країнах, що є складними при дослідженні.

Отже, актуальність курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми типології українського і західноєвропейського романтизму.

      Мета дослідження: дослідити та виявити спільне та відмінне в українському та західноєвропейському романтизмові.

      Завдання курсової роботи :

1. розкрити поняття “романтизм”;
2. охарактеризувати поняття “романтизм” як філософсько-естетичної категорії;
3. схарактеризувати сутність та причини виникнення українського та західноєвропейського романтизму як літературного напряму;
4. дослідити спільні та відмінні риси українського та західноєвропейського романтизму;
5. простежити вплив західноєвропейського романтизму на формування ідеологічних основ українського романтизму;
6. виявити національну специфіку і особливості українського романтизму на тлі західноєвропейського романтизму.

Об’єктом дослідження став український та західноєвропейський романтизм.

Предмет дослідження романтизм як літературний напрям.

Методи дослідження: теоретичний метод (опрацювання та оброблення конкретних даних), історико-компаративістський (вивчення формування літературно-літературного напряму – романтизму),  порівняльний (виявлення подібності та відмінності), системний метод (комплексне дослідження великих і складних систем), методи аналізу (метод пізнання, який дає змогу поділити об’єкт дослідження на складові частини) і синтезу (з’єднання окремих частин та рис в єдине ціле), метод узагальнення (фіксування загальних ознак та властивостей та здійснення переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше ґрунтовно та цілісно були подані спільні та відмінні риси українського та західноєвропейського романтизму та підтверджено це на прикладах. Доповнено уявлення про художній напрям в українській літературі початку ХХ ст. – романтизм. Обґрунтовано те, що однією з визначальних ознак самобутності українського романтизму стало визнання ним індивідуальної своєрідності українського етносу у світовій цивілізації; чітко вказано на глибокий гуманістичний потенціал романтизму, його людиноцентризм.

 Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що одержані результати можуть використовуватись у процесі написання курсових, магістерських і дипломних робіт, статей, книг, присвячених романтизмові; науковцям при дослідженні романтичного напряму; у школах та інститутах при вивченні історії української літератури.

Мета і завдання обумовили структуру курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СВІТОГЛЯДНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОМАНТИЗМУ

Романтизм – це літературний напрям кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століть, який характеризується демократизмом художніх образів, уважним ставленням до фольклору, історії народу, до проблем особистості, до християнської символіки та постає як ідеологічна й естетична система в історично тривалих формах духовного розвитку. “Сам термін “романтизм” у значенні літературного напрямку з’являється наприкінці ХVІІІ століття у праці Жермени де Сталь [2, 30]”, яка проголосила лицарство та християнство символами культури та запевняла, що  “тільки романтична література здатна ще вдосконалюватись, оскільки її коріння знаходиться в нашому власному ґрунті й вона одна здатна виростати й знову оживлюватись: вона йде за нашою вірою, нагадує нашу історію, за походження вона є давньою, але не античною [16 , 168] ”.

Романтизм – багатогранний термін, тому він не піддається визначенню. Так, О. Веселовський визначав романтизм “як лібералізм у літературі”;             Г. Гетнер визначав “сутність у фантазії”; за В. Сиповським: “індивідуалізм – суть романтизму, що покриває всі інші особливості його стилю і змісту”;       М. Гейне “на перший план висував – ствердження ідеалу та суперечність між ідеалом та дійсністю [20, 26]”.

Поява і розвиток романтизму було обумовлена багатьма причинами: естетичними, суспільно-політичними та світоглядними.

Етапами  розвитку романтизму є:

Передромантизм – це підґрунтя романтизму. Це основа романтичного напряму.

“Характерні риси:

• поглиблений вияв інтересу до середньовічної літератури та народної творчості;
• головна увага відводилась ролі уяві, фантазії, творчості;
• виникнення поняття “романтичного”, що передувало появі терміна “романтизм”.

Ранній романтизм (кінець XVIII - початок XIX ст.)

Доба наполеонівських війн та період Реставрації. Саме ці процеси утворили першу хвилю романтизму. Це творчість англійських поетів                    Дж. Г. Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кітса, романіста В. Скотта, німецьких майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і блискучого лірика й сатирика Генріха Гейне.

Характерні риси:

• універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті (що існує і має існувати), дати йому синтезуюче художнє вираження;
• тісний зв’язок із філософією;
• тяжіння до символу й міфу;
• розлад з дійсністю;
• розчарування й негативізм.

Розвинені форми (20-40-ві рр. XIX ст).

Друга хвиля романтизму розпочалась після липневої революції у Франції та після повстання у Польщі, тобто після 1830 р. Це твори французьких письменників – Віктор Гюго, Ж. Санд, О. Дюма; польських –      А. Міцкевич, Юліум Словацький, угорських – Шандор Петефі.

Характерні риси:

• звернення до фольклору та народно-поетичного мислення;
• негативні емоції стали основними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.

Пізній романтизм (після революції 1848 р.) – не був монолітним.

Характерні риси:

• оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносення акценту з критики на ствердження позитивних тенденції і цінностей життя;
• звернення до сфери повсякденного життя;
• романтизм набуває якостей демонізму.

У пізньому романтизмові існували різні течії.

Романтизм як напрям не був однорідним. У його складі виділяємо різні течії, що часто взаємодіяли між собою. Д. С. Наливайко та К. О. Шахова у книзі “Література ХІХ століття. Доба романтизму” виділяють такі течії:

1. ранній романтизм (Л. Тік, В. Блейк, С. Колрідж та ін.).

Він характеризується шуканням світоглядних універсалій, за допомогою яких, можна виміряти світ, а людина “здобуває духовно-практичні орієнтири в житті. Ранній літературний романтизм співіснує з філософією та має нахил до символів [ 2, 34]”.

2. Народно-фольклорний романтизм (Г. Гейне, Т. Шевченко,             Ш. Петефі та ін.).

Така течія була орієнтована на народнопоетичні форми. Письменники самі збирали фольклор та видавали його у збірниках. “Вони утворили свій стиль, який характеризувався залученням народних образів, мотивів, тропів [2, 34]”.

3. Байронічна течія (Дж. Байрон, А. де Мюссе, О. Пушкін та ін.).

“Провідною естетичною ознакою цієї течії була демонстрація різних форм розладу особистості й середовища, своєрідний духовний максималізм, заснований на шуканні істини та ідеалу. З цією течією пов’язаний розвиток мотивів скорботи, розчарування, інтелектуальний бунт тощо [2, 34]”.

4. Гротескно-романтична течія (Е. Т. А. Гофман, Е. По, М. Гоголь та ін.).

Ця течія пов’язана з намаганням письменників розвинути містичну символіку творів, а за основу брали різні побутові сцени з поєднанням фантастичних світів та істот.

5. Утопічна течія (В. Годвін, П. Б. Шеллі, В. Гюго та ін.).

Утопічна течія постає тоді, коли письменники намагалися зобразити позитивне майбутнє. “У творах таких представників немає мотивів скорботи, а зображене оптимістичне світобачення [2, 34]”.

6. Історична течія (В. Скотт, О. Пушкін, О. де Бальзак та ін.).

“Така течія характеризується зверненням до історії, розробкою жанрів історичних романів, повістей тощо [2, 34]”.