Уроки-бесіди з позакласного читання за драматургією Івана Франка

Таке заняття можна провести у формі уроку-бесіди, семінару, диспуту, уроку-дослідження, рольової гри («Інтерв'ю письменника чи літературних героїв», «Засідання редакційної ради», прес-конференції, ток-шоу, очної, заочної чи віртуальної екскурсії) тощо.

Урок узагальнюючого типу — підсумки читацької діяльності учнів протягом навчального року може мати певні різновиди, зокрема урок-творчий звіт, на якому діти розповідатимуть про свої враження від прочитаних за рік книг і демонструватимуть письмові творчі роботи, стіннівки, присвячені ювілейним письменницьким датам, ілюстрації до творів; урок-захист читацького формуляра, урок-змагання за звання найактивнішого читача, урок-конкурс виразного читання, урок-концерт, урок-драматизація за колективно написаним сценарієм тощо.

На підсумкових уроках варто проводити презентації читацьких щоденників учнів і вчителя, анкетування школярів «Мої враження від прочитаних у цьому році книжок», «Що я зараз читаю», «Скажи, що ти читаєш, і я скажу, хто ти», «Що я радив би прочитати своїм однокласникам», «Читацькі знахідки учнів, учителя і батьків».

Очевидним є те, що ефективно організувати читацьку діяльність школярів може висококваліфікований словесник, мотивований на формування самостійного творчого читача, здатного орієнтуватись у книжковому просторі й усвідомлено-емоційно оцінювати художній твір. Коректно спрямоване вчителем позакласне читання — це процес складної індивідуально-творчої діяльності, що значною мірою сприяє розвитку інтелектуальних, моральних, емоційних та естетичних потенцій молодої людини, її креативності, здатності до аналізу й синтезу, співучасті та співпереживання, уяви і фантазії. Серцевиною творчої читацької діяльності учнів є їхнє естетичне сприйняття, естетичного змісту і пафосу твору. Це внутрішній діалог з автором, на основі чого відбувається інтерпретація твору. Під час читання здійснюється активна духовна співтворчість читача з письменником, оскільки перший повторює пройдений автором шлях, пізнаючи через це життя.

Отже, читання має бути творчим, це форма творчого спілкування, заочне обговорення закладених автором думок та почуттів, це рух двох особистостей назустріч одна одній, діалог, що потребує особливих зусиль, невтомної роботи розуму й серця, дає читачеві нові знання, враження та почування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Форми і методи проведення уроків-бесід з позакласного читання за драматичними творами І.Франка

 

2.1 Урок позакласного читання у формі презентації «Жіноча неволя у драмах Івана Франка «Кам’яна душа», «Будка ч. 27»

У сузір'ї найталановитіших діячів революційно-демократичної культури українського народу поряд з ім'ям Тараса Шевченка стоїть також ім’я Івана Франка — титана праці і боротьби, людини навдивовижу 6агатогранного таланту і енциклопедичної освіченості. Не випадково поет – академік М. Т. Рильський порівнює Каменяра з кремезним дубом, який своїм корінням глибоко увійшов у рідну землю, розрісся, але всі віти і розгалуження його були однаково прекрасні.

 Оригінальною є творча спадщина Франка, пов'язана з театром. Інтерес до світової драматургії і театру різних віків і народів поєднувався у нього найперше з любов'ю до вітчизняного театру. В нього він уклав частку свого життя, натхненну творчість історика, театрального критика, публіциста і драматурга. Справді, уся суспільно-політична і багатопроблемна науково-теоретична і багатожанрова художня творчість Франка, як і його діяльність в галузі театру, була спрямована на захист інтересів народу на полі економічному і соціальному.

Урок позакласного читання у формі презентації дає можливість учням розкрити багатогранну особистість Івана Франка не лише як талановитого прозаїка та поета, але й як чудового драматурга. Щоб зацікавити дітей, а також з метою розвитку їхньої наукової діяльності, пропонуємо учням самостійно підготувати матеріал про  зв’зок письменника з театром, а також  про проблему боротьби жінки за своє особисте щастя у драмах Франка. Для кращого засвоєння матеріалу учні можуть використовувати і комп’ютерні технології, тобто створити презентацію у форматі ppt за допомогою програми Power Point. Таким чином на уроці використовуються і наочні матеріали.

Для початку уроку пропонується виступ двох ведучих, що ознайомлять учнів із драматичною діяльністю Івана Франка.

Перший учень.

- Кількісно невелика серед усієї літературної спадщини І.Франка, його драматургія позначена високим рівнем художності й так само, як і театрально-критична й театрознавча діяльність письменника, зосередила у собі найважливіші ключові проблеми свого часу. Серед причин, з яких Франко у різні періоди життя звертався до цього роду творчості, можна відокремити дві найголовніші: гостре почуття відповідальності за долю сучасного йому галицького театру і розуміння найбільшої доцільності драматургічних засобів для виразу тих думок, які хвилювали митця. Утім, найліпше пояснив це сам письменник у листі до А.Кримського 16 серпня 1898 року:  «... скажу Вам, що драма – моя стародавня страть…»[26, с.113].

Зв'язок Франка з театром не був випадковим. З листів гімназиста Франка до редакції львівського журналу «Друг» довідуємось, що він ще десь у 1872 році написав п'єсу «Ахіл», яку вдруге переробив у 1874 році «на драму грецької трагедії з хорами». Того ж року написав він і вислав до Коломиї видавцеві Білоусову «одну комедійку», яка там і загубилась. У 1873 році, виконуючи шкільні завдання на вільні теми, Франко написав історичну драму «Югурта» і фрагмент драми «Ромул і Рем». Перша написана на основі римської історії польською мовою, віршами, а друга – по-німецьки. Викладач польської мови високо оцінив драматичну спробу учня, написавши, що «Югурта» «з кожного погляду знаменита праця» [1, с. 69].

У 1874 році Франко запропонував редакції журналу «Друг» трагедію «Месть яничара», яка теж десь пропала; тоді ж він виношував план нової драматичної трилогії про Прометея. «Особливо занимає мя, – писав Франко в одному з листів, – старинний гречеський міф о Прометеї... Маю уже яко-тако вироблений план до первого огнива трилогії, котрого предметом єсть борба богів з Титанами» [8, с.265].

Із сказаного ясно, що не лише теми й сюжети, але й форма перших драматичних оригінальних спроб юного Франка походила від класичних зразків. В час перебування в гімназії Франко захоплювався античною міфологією та літературою, зокрема драмами Софокла, з яких переклав «Антігону» й «Електру».

Другий учень.

- Проблема боротьби жінки за своє особисте щастя не є новою. Ставлення до неї як до фізично та духовно неповноцінної істоти сформувалося ще на початку нашої цивілізації. Відповідно, актуальна соціальна тема знайшла своє відображення й у драматичній спадщині Івана Франка.

У своїй статті «Жіноча неволя в руських піснях народних» Іван Франко розглядає причини жіночих поневірянь в світлі загальної філософії народно-пісенної творчості про жіночу неволю. І це була філософія протесту та надії на можливість щасливішого, радіснішого життя для жінки. Він наполегливо доводить, що «неволя тота основана не на грубих та варварських обичаях народних, що чуття і здоровий розум народу супротивляються їй, що особливо жіноцтво дуже живо і виразно почуває всю ненормальність свого положення» [24, с. 244]. Де ж грунт, на якому виникає і стає можливою така неволя? Франко вважає, що «її викликує не що друге, як тиск поганих обставин економічних  на життя родинне, викликує та сама сила, що і на заході Європи, в краях далеко освіченіших, розвалює і нищить родинне життя робітників» [24, с. 245].

Розв'язання «жіночого питання» Франко вбачає в революційній боротьбі трудящих за поліпшення їх економічного і політичного становища. Сама логіка його аналізу життя народного, як воно відобразилось в піснях про жіночу неволю, веде до революційних висновків, скерованих проти капіталістичного ладу.

Надзвичайно важливим під час проведення уроку позакласного читання є метод бесіди. Проблему жіночої неволі Іван Франко порушує не лише в драмі «Украдене щастя» (яку учні вивчають за програмою на уроках української літератури), а й у драмах «Кам’яна душа», «Будка ч. 27».

Цікавим для учнів простежити схожі та відмінні риси головних героїнь трьох драм, для цього доцільно використати роботу по групах. Кожна з героїнь переживає особисту трагедію. Важливо, щоб учні не лише з’ясували чому вони страждали, а й відчули їхнє страждання, прожили у своїй душі історію кожної з героїнь. Тому учнів ділимо на три групи, кожна з яких міркує над долею головних героїнь. Перша група досліджує душевні поневіряння  Анни, друга група – Марусі, а третя група – бідної дівчини Зосі. Роботу груп координує вчитель за допомогою бесіди. Пропонуємо такі запитання:

• Як характеризує автор кожну з головних героїнь? Відшукайте в тексті цитати.
• Що довелось пережити Анні?
• Чому Маруся була нещасною? Що воназробила і чи правильний був її вибір?
• У чому полягає трагедія бідної дівчини Зосі?
• Як на вашу думку, сам автор ставиться до своїх героїнь? Засуджує він їх вчинки, чи виправдовує?

Перша група.

Франко яскраво наголошує на душевні поневіряння головної героїні, Анни. У молоді роки дівчину спіткало не одне нещастя. Брати ошукали її: вини підступно відправили на війну в солдати її коханого – Михайла Гурмана, пізніше збрехали їй, що він загинув, а потім випхнули з дому її саму, роздавлену великим горем, віддали заміж за наймита Миколу Задорожного без всякого посагу, хоч їй належалась спадщина після смерті батька. Та в час, коли здавалось би життя поступово налагоджується, Анна отримує звістку про те, що Михайло живий. Ціла буря почуттів здіймається й вирує в ній: і переляк, і гнів, що вибухає з новою силою  проти братів, відчай і розпач. Нова хвиля нещасть огортає її життя: арешт Миколи, осуд з боку людей через те, що зрадила свого чоловіка і врешті трагічний фінал любовного трикутника – смерть Михайла.

Франко майстерно змальовує душевний стан Анни після повернення Миколи з тюрми, її страждання. Він показує внутрішню боротьбу героїні між почуттям любові і свідомістю морального обов’язку, ставить її перед вибором. Прагнучи позбутись душевної неволі, яку вона відчувала поруч з Миколою, обирає все ж таки кохання. «Все мені... байдуже, все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче!.. Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу... Ну, і що ж! Мені байдуже Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга» [27, с. 46-47 ]. Перемогла любов, перемогла остаточно і безроздільно, змусила принести всі справді великі жертви, які може зробити чесна жінка.

Друга група.

Проблему жіночої неволі Фронко порушує і в драмі «Кам’яна душа», в основу якої теж покладена народна пісня. Дослідники цілком слушно відмічали генеалогічний зв'язок Марусі з образом Анни з «Украденого щастя». І справді, обидві вони, як художні образи-типи, походять зі спільного фольклорного джерела – народних пісень про жіночу неволю. Маруся є ніби ще одним варіантом тієї «незмірно сильної» жіночої натури, яку вже вирізьбив був Франко в глибоко життєвому і типовому образі Анни. Розрив Марусі з її чоловіком, втеча у табір опришків – це та форма протесту проти жіночої неволі, на яку могла піднятись тільки відважна і рішуча натура. Серед безлічі нещасливих жінок, приневолених вийти заміж і жити з нелюбим, терпіти наругу і знущання, таких, як Маруся, було небагато. Але в ній втілено і типізовано всю силу, всю пристрасть їх протесту, їх прагнення до кращого, щасливішого, справді людського життя.

Драматург ставить героїню перед вибором – зрадити Марусяка чи врятувати дітей. Її не мучить сумління, їй здається, що вона має право на особисте щастя і може діяти на власний розсуд, не зважаючи на те, що вона заміжня жінка.Вона не хоче миритися зі своїм становищем сімейної жінки, яке зобов’язувало її берегти дім та виховувати дітей. Вона пішла за покликом серця, зрадила шлюбного чоловіка і не зважала на морально-етичні застереження. Щира, зворушлива вдача героїні не знайшла відгуку ні в чоловіка, ні в розбійника. Обидва чоловіки виявилися жорстокими, грубими і деспотичними у ставленні до неї. Вони не відчували і не розуміли її ніжної душі, і вона зачерствіла та закам’яніла без належної уваги.

Третя група.

До трагічної теми жіночої долі Франко ще раз звернувсь в одноактній драмі «Будка ч. 27». Багатий сорокалітній удовець, селянин Завада сватається до вісімнадцятилітньої красуні бідної дівчини Зосі, доньки залізничного будочника. Зося кохає іншого — молодого парубка Гната Сиротюка. Але батьки радять Зосі йти за вдівця, бо в достатках бачать щастя своєї дитини. І Зося близька до того, щоб погодитись на цей шлюб, бо Гнатові батьки, мабуть, не захочуть її — бідну дівчину-безприданницю мати своєю невісткою. Так починає складатись ще один трагічний варіант жіночої долі. Автор показує зіпсоване життя ще однієї жінки, Ксені, яку за молодих літ збещестив Завада і штовхнув її на вбивство дитини, а потім відрікся від неї. І от тепер, після ув'язнення і каторги, з'являється божевільна від горя Ксеня, з'являється як месниця за свою честь, за своє зіпсоване життя і гине разом з своїм кривдником під колесами потяга.

Пропонуємо застосувати на уроці прийом переказу зі зміною особи оповідача. Він сприяє цілісному співпереживанню героєві твору не через раптовість і загадковість, а через поступове, глибинне входження в його світогляд і світовідчуття. Переказ такого виду з метою створення ситуації співпереживання можна використовувати як перед аналізом твору, так і після нього, на заключній стадії роботи над художнім твором. При цьому на завершальному етапі роботи над твором вимоги до такого переказу підвищуються. Цей прийом можна практикувати як в індивідуальній, так і в груповій формах. Особливість використання його в тому, що створювати субíєктивну ситуацію за допомогою прийому переказування зі зміною особи оповідача можна лише при розгляді епізоду з твору або невеликого за обсягом оповідання.

Наприклад, ефективною формою використання названого прийому буде завдання, яке вчитель запропонує одному з учнів з кожної групи. Представник з групи розповідає від імені головної героїні про її долю. Як правило, після обговорення в учнів вже сформовані думки про кожного з героїв драм. Вони глибоко співчувають жінкам. Під час уроку, для кращого засвоєння матеріалу і розуміння суті трагізму долі кожної з героїнь та його причин, вчитель може запропонувати скласти порівняльну таблицю доль Анни, Марусі та Зосі.