Безробіття в Україні

Найгірший стан щодо збільшення праце  ресурсного потенціалу в областях третьої  групи,тому реструктуризація їх господарства повинна відбуватись у напрямі  розвитку непрацемістких галузей.

Рівень зайнятості населення (відношення зайнятого населення до всього працездатного) в Україні постійно знижувався.

Якщо подивитись на особливості  населення у регіонах України, то побачимо, що найнижчий рівень зайнятості населення спостерігається в  тих областях, де найбільші темпи спаду виробництва, де обмежена сфера прикладання праці. Одночасно збільшується кількість безробітних людей.

Безробітними в Україні вважають працездатних громадян,які не мають  заробітку або інших передбачених законодавством прибутків,зареєстровані у державній службі зайнятості як такі,що шукають роботу,готові та здатні приступити до роботи.

За визначенням Міжнародної  організації праці,безробітними вважаються особи працездатного віку, зареєстровані  і незареєстровані у державній  службі зайнятості, які або не мають роботи (прибуткового заняття), або шукали роботу та намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні, або готові приступити до роботи впродовж двох наступних тижнів.

До  безробітних  також відносяться,за оцінками цієї організації:

• особи, які приступають до роботи впродовж найближчих тижнів;
• ті, що знайшли роботу  і чекають відповіді;
• ті, що шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості;
• які навчаються  за направленням служби зайнятості. 

Крім  офіційно зареєстрованих безробітних,близько 30-40% працездатного населення регіонів тимчасово не працюють, або зайняті неповний тиждень чи декілька днів на місяць (т.з. «приховане безробіття»). Ці люди разом з офіційно визнаними безробітними реально відображають рівень зайнятості трудових ресурсів (цей рівень майже в 3 рази нижчий від офіційного).

Серед безробітних людей  переважають  ті, що були звільнені у зв’язку  із реструктуризацією виробництва  та скороченням штату, та не працевлаштовані  після закінчення навчальних закладів. Більша частина звільнених людей - жінки. Найбільше вивільнено працівників у промисловості, причому із підприємств державної форми власності. Найменше вивільнення спостерігалось із установ та закладів сфери послуг,яка вже переорієнтовується на ринкові засади господарювання. Найбільше поповнили ряди безробітних люди із Донецької, Дніпропетровської, Львівської, Харківської, Київської областей.

В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку праці. Ринок праці – це співвідношення між попитом  пропозицією на робочу силу.

Зміна економічних відносин,реструктуризація економіки та інші чинники сприяють, з одного боку,появі дедалі більших  резервів працездатного населення, а з іншого, наявність таких  резервів є основою для подальшого розширення виробництва, розвитку нових галузей. Для того, щоб встановити шляхи раціонального використання резервів праці,необхідно виявити не тільки їх кількісні, але й якісні параметри(віковий, освітній та професійний склад). Важливе значення при цьому має професійно-кваліфікаційний рівень зайнятого населення і виявлення потреби господарства у працівниках різних спеціальностей,тобто попит і пропозиція на робочу силу. Попит і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за професіями, ні за регіонами.

Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце спостерігається у тих областях,які мають невисокий рівень диверсифікації виробництва,в яких ринкові перетворення в економіці відбуваються повільно (Івано-Франківська, Полтавська,Тернопільська та ін.

В сучасних умовах важливою проблемою, яка постала перед працересурсним  потенціалом, є припинення його виснаження та забезпечення найбільш економічно ефективної його зайнятості( на відміну від забезпечення повної зайнятості у період планової економіки). Її вирішення не передбачає повністю ліквідації безробіття, бо наявність безробіття у певних межах (1-3 %) стимулює певним чином виробництво. Необхідно створення механізму підвищення рівня і ефективності зайнятості трудових ресурсів, регулювання ринку праці та ін.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато із них змінили професію, або виїхали на заробітки за кордон. А значна частина тих ,що здобувають вищу та середню освіту,зовсім не працевлаштовані. Із країни,яка відзначилась донедавна одним із найвищих показників освіченості населення, Україна поступово зійде до рівня відсталих країн, якщо не буде здійснено реформування економіки.

Внаслідок невисоких розмірів зарплат  та несвоєчасного їх виплачування у  підприємствах та установах державного сектора економіки значна частина  працівників (причому висококваліфікованих) переходять на роботу у інші галузі,займаються невиробничою діяльністю (торговельним бізнесом та ін.), поступово витрачаючи свою кваліфікацію. Цьому сприяє також міграція «умів»- висококваліфікованих спеціалістів,науковців – за межі України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

2.Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживчою вартістю. Споживча вартість пов’язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.

В Україні питома вага осіб працездатного  віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника  характерні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного  віку відмічається у регіонах, де переважає  аграрна сфера зайнятості. До них  належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька, та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного  віку характерна для високо урбанізованих  та індустріально розвинутих областей : Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Основними галузями зайнятості населення  у матеріальному виробництві  є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол.., у сільському господарстві – понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в  галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже  половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві). Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 60 включно), а для жінок – 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку ( без інвалідів І та ІІ групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Чисельність трудових ресурсів –  показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові ресурси  розподіляються за різними видами  зайнятості: зайняті в суспільному виробництві; зайняті а домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального  виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, та транспорті і зв’язку , а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно – обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном.

 

 

 

 

 

 

 

                        3.Ринок праці та зайнятість населення

Ринок (як загальне поняття) - це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва та обміну грошей і товарів. Ринок – загальнолюдське загальноекономічне явище. Він існує в умовах різних способів виробництва, в тих, де має місце товарне виробництво.

Ринок не має  ніякого керуючого центру,він  регулює сам себе, порівнюючи попит  та пропозиції його учасників.

Ринкова система  виконує дуже важливу і необхідну  суспільству функцію балансування попиту та пропозиції в будь-якій країні.

Система ринкових відносин складається  декількох  видів ринків, у тому числі фінансового, валютного споживчого, ринку праці.

Ринок праці – складова всього ринкового механізму. Суб’єктами його є роботодавці й наймані робітники. Роботодавці – це ті, хто володіє засобами виробництва, в тому числі й таким зокрема, головним засобом сільського господарства, як земля. Роботодавцями можуть бути: окрема особа, колектив різної чисельності, держава. Роботодавець наймає робітників на певних умовах (наприклад у вигляді контракту – договору) з метою одержання додаткової вартості. Ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавцями та найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо купівлі – продажу специфічного товару – «робочої сили».

Ринку праці властива конкуренція подвійного характеру  – в одних випадках, на користь  найманих працівників, а в інших  – на користь роботодавців. Якщо, наприклад, зменшується кількість безробітних, то загострюється конкуренція між роботодавцями щодо купівлі робочої сили з метою використання її у виробництві матеріальних чи духовних благ і одержання додаткової вартості. Така конкуренція на користь найманих працівників. Адже вони мають нагоду підвищити свої вимоги щодо умов зайнятості (рівень оплати праці та життя).

Якщо ситуація змінюється і підвищується рівень безробіття, то розгортається конкуренція між  безробітними за одержання робочого місця. Це вже на користь роботодавців. В таких умовах наймані працівники змушені постійно підвищувати свою професійну майстерність, набувати потрібних знань з тим, щоб не втратити роботи, а разом з нею і засобів до існування. Отже, безробіття - це водночас могутній фактор, який спонукає громадян до пошуків власних резервів підвищення продуктивності праці.

Кожен вид ринку має  притаманну йому ринкову інфраструктуру. Наприклад, ринок парці неможливий без такої інфраструктури, як біржа  праці. Функції біржі праці в  Україні виконує Державна служба зайнятості або її осередки, які діють в кожному районі і місті, (називають їх ще центрами зайнятості).

Біржа праці- (Державна служба зайнятості) - виконує посередницькі функції між безробітними і роботодавцями, забезпечує взаємозв'язок пропозиції і попиту на такий специфічний товар, як робоча сила. Специфіка цього товару пояснюється загальновідомим економічним твердженням: у процесі виробництва матеріальних благ тільки робоча сила спроможна створювати додаткову або нову вартість. Всі інші виробничі ресурси (основні і оборотні фонди) лише приєднують Свою вартість до виготовленої продукції. Тому ринкові закони спрямовують на пошук найбільш кваліфікованої високопродуктивної робочої сили, найбільш дієздатної за віком і одночасно найдешевшої на співставимий обсяг виробництва продукції.

Отже, ринок праці- система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем такого товару як робоча сила. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу, це є механізм, який узгоджує ціну та умови праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Зайнятість населення- являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність- зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом  України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.