Стратегія розвитку та підвищення конкурентоспроможності агропідприємств на основі концепції маркетингу

Основними показниками, що характеризують рівень конкурентоспроможності продукції  є її якість, собівартість і ціна реалізації готових виробів. Так, якісні показники продукції, як складові її конкурентоспроможності забезпечують товаровиробнику переваги в конкурентній боротьбі та є головним критерієм  для покупця. Особливо важливого  значення це набуває у зв’язку  з розширенням сфери впровадженнянових  енергозберігаючих технологій виробництва  сільськогосподарської продукції, якість якої в Україні значно погіршується.

Аналіз свідчить, що для поліпшення якості вітчизняної продукції та її необхідно:

• удосконалювати систему техніко-технологічних і агротехнічних заходів
• виробництва продукції та її збуту;
• вирощування, транспортування, переробки й реалізації продукції;
• здійснювати належний контроль за якістю продукції на всіх етапах її
• впроваджувати у виробництво нові високоврожайні сорти та гібриди
• сільськогосподарських культур і високопродуктивні породи.

Щодо вивчення ж собівартості, як важливого чинника підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, то вона вимагає зниження витрат на виробництво, оскільки в умовах ринкової економіки зможе конкурувати  зі світовими аналогами тільки високоякісна продукція з низькою собівартістю. Слід відзначити, що від рівня собівартості продукції залежить ефективність виробництва, збільшення прибутку, підвищення  рентабельності,запровадження інновацій. Рівень собівартості враховується при встановленні економічно обґрунтованих цін на продукцію. Конкурентоспроможна продукція повинна мати такий рівень цін, який би оптимально співвідносився із собівартістю та середніми конкурентними ринковими цінами, а також задовольняти платоспроможний попит населення. Для того, щоб ринок працював ефективно, необхідно встановити державне регулювання цін і забезпечити мінімальну ціну на сільськогосподарську продукцію .

Для формування конкурентних переваг  товаровиробника слід також враховувати  вплив зовнішнього конкурентного  середовища, вивчати ринок і потреби  покупців і зокрема: рівень забезпечення інвестиційними та  ресурсами в  аграрному секторі; розвиток інфраструктури збуту аграрної продукції, а також  спроможність наявної інфраструктури аграрного ринку забезпечити  його ефективну діяльність. На нашу думку, саме завдяки комплексним підходам  можна максимально повно оцінити конкурентоспроможність аграрних підприємств. Загалом, комплексні методи класифікують за двома концепціями:

- ті, що базуються на окремих показниках конкурентоспроможності;

-ті, що передбачають розробку зведеного показника конкурентоспроможності.

Перший напрям оцінки конкурентоспроможності містить у  собі концепції, що базуються  на несистематизованому та систематизованому  наборі показників.

Отже, позитивною якістю першої концепції  є оцінка конкурентоспроможності на конкретному ринку на основі детального вивчення виробничих, збутових, фінансових можливостей підприємства, організації  управління, а також привабливості  продукції для споживача. Однак відсутність належної систематизації запропонованих показників для дослідження діяльності підприємство ускладнює проведення аналізу. Друга ж концепція базується на систематизованій оцінці конкурентоспроможності. [31, с. 184-187]

2.  Сучасні проблеми формування конкурентоспроможності аграрних підприємств

В аграрній політиці важливе  місце посідає процес формування конкурентоспроможних господарських  структур ринкового типу,  здатних  з максимальною ефективністю використовувати  ресурсний сільськогосподарський потенціал, забезпечувати стабільну продовольчу безпеку держави та приймати активну участь на світових аграрних ринках. Конкурентоспроможність сільськогосподарських товаровиробників в умовах ринкової економіки формується в результаті взаємодії різних факторів – природних,технологічних,економічних,фінансових,організаційних,які відображають виробничий процес. Конкурентна боротьба в аграрній сфері супроводжується об`єктивним розвитком продуктивних сил – появою нових все крупніших сільськогосподарських формувань, які відображають результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Складовою частиною конкурентоспроможності підприємств, яка характеризує рівень її розвитку є конкурентоспроможність продукції.  Підприємство,  маючи найвищий рівень потенційної конкурентоспроможності,  не може вважатися конкурентоспроможним,  якщо його потенціал не реалізовується в конкурентоспроможну продукцію. 

Конкурентоспроможність  товарної продукції –  це багатоаспектне поняття,  яке означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки за якісними, технічними, економічними,  естетичними характеристиками,  а й за комерційними та іншими умовами його реалізації (ціна,  терміни постачання,  канали збуту,  сервіс,  реклама та ін.).  Тобто,  під конкурентоспроможністю слід розуміти комплекс споживчих і вартісних (цінових)  характеристик товарної продукції, що визначають її успіх на ринку, перевагу саме цієї продукції порівняно з іншими в умовах широкої пропозиції конкуруючих товарів-аналогів.

Для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності продукції  сільськогосподарського товаровиробника необхідно сформувати організовану комплексну систему механізмів щодо управління конкурентоспроможністю продукції,  яка має об’єднувати всі виробничі цикли,  протягом яких створюється продукція .

В умовах ринкової економіки  об’єктом, який визначає ступінь конкурентоспроможності продукції, є споживач.  Тому в системі механізмів початковим етапом управління конкурентоспроможністю продукції є збирання інформації про внутрішні і зовнішні фактори, вимоги споживачів до продукції, яку виробляє сільськогосподарське формування та основні зміни їх динаміки на ринку для вивчення конкурентного середовища. Інформація повинна надходити з якомога більшої кількості джерел і не містити суперечливих даних.  Збирати інформацію необхідно систематично через певні проміжки часу для забезпечення достовірності даних на будь-який момент.

Важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності аграрних товаровиробників є раціональне використання економічних механізмів господарських відносин.

Аналізуючи сучасну фіскальну  політику слід зазначити, що, починаючи  з 1999р., дієвість механізму оподаткування в аграрному секторі докорінно змінилася.  Суттєве підвищення платоспроможності аграрного сектора було досягнуте шляхом зниження (у 2-3 рази) податкового навантаження із переходом на фіксований сільськогосподарський податок [23, с.126-132].  Це свідчить про те, що запроваджений спеціальний режим оподаткування в сільському господарстві має стимулюючий характер для розвитку сільськогосподарського виробництва і підвищення конкурентоспроможності аграрних товаровиробників.

Запровадження пільгового режиму оподаткування аграрних товаровиробників,  який успішно використовує світова практика,  обумовлено особливостями сільськогосподарської галузі,  зокрема залежністю від природно-кліматичних умов, сезонним характером виробництва,  уповільненим обігом капіталу,  порівняно низькою нормою прибутку.  Тому вітчизняна практика застосування особливого режиму оподаткування сільського господарства економічно виправдана і її доцільно продовжувати. Що ж до механізму ціноутворення і механізму кредитних відносин у сільському господарстві, то вони вимагають реформування.

В умовах конкурентного середовища ціна повинна забезпечити не тільки просте, а й розширене відтворення,  що є однією з основних вимог забезпечення конкурентного статусу сільськогосподарських підприємств як товаровиробників.  Досягти цього можна при забезпеченні паритету цін та еквівалентного обміну між різними галузями,  які взаємопов’язані в процесі виробництва кінцевого продукту,  а також при забезпеченні рівноваги між купівельною спроможністю споживачів і сумою вартості товарів з урахуванням їх якості .

Слід зазначити, що на даному етапі розвитку аграрної економіки  цінові відносини між   різними сферами АПК не відрегульовані на еквівалентній основі. Складалося ірраціональне співвідношення оптових цін для промисловості і сільського господарства на продукцію промислового походження .Протягом ряду останніх років це співвідношення зберігається на користь промисловості. В результаті цього випереджаючими темпами зростає вартість оборотних засобів для сільського господарства.

Тому,  формуючи ціновий  механізм,  необхідно враховувати  витрати,  яких зазнають сільськогосподарські підприємства, а також необхідні темпи розширеного відтворення.

Вирішення проблеми конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників пов’язане з державною підтримкою,  створенням загальнодержавних та місцевих фондів підтримки кредитування сільського господарства, розробкою механізмів пільгового кредитування, розвитком   кредитних спілок та кооперативних банків, створенням державного аграрного та іпотечного банку, лізингових компаній.

Як свідчить минулий досвід,  одним із шляхів вирішення проблеми,  який дозволив знизити відсотковий ризик для аграрних підприємств та дозволив точніше прогнозувати вартість кредитів комерційних банків, є фіксування розміру пільгової відсоткової ставки на певному рівні з можливістю диференціювати її залежно від цілей використання і термінів кредитування.

У нинішніх умовах особливої  уваги держави потребує найменш  розвинені комунікаційна й інформаційна складові ринкової інфраструктури.  Це вимагає сприяння з боку держави:  будівництва транспортних систем, придатних  для переміщення товарних потоків  сільськогосподарської продукції;створення  державної служби сільськогосподарських  ринків із функціями постійного моніторингу за станом аграрного ринку та забезпечення його операторів ринковою інформацією.

На сучасному етапі  розвитку агропромислового комплексу, поряд із багатьма іншими, існує  проблема ресурсного забезпечення підприємств. Проте йдеться не лише про матеріальний аспект цього питання, тобто про  зростання інвестицій в агропродовольчий комплекс, але й про інтелектуальний, тобто про здійснення інноваційної діяльності аграрних підприємств.

Інноваційна діяльність підприємства забезпечує створення і поширення  інновацій – нововведень у  галузі техніки, технології, організації  праці і управління, що засновані  на використанні досягнень науки  і передового досвіду, які задовольняють  конкретну суспільну потребу. Проблемам розвитку інноваційної діяльності на підприємствах аграрного сектору, їх конкурентоспроможності приділяли увагу П. Музика, П. Березівський. 
             П.М. Музика вважає, що інноваційна активність є найбільш гнучким індикатором конкурентоспроможності [26, с.42]. Здійснення інноваційної діяльності підприємствами аграрної сфери дасть змогу підвищити рівень їх конкурентоспроможності та покращити ефективність виробничо-господарської діяльності загалом.

До сучасних проблем розвитку конкурентоспроможності аграрних підприємств  слід віднести також те,що на нашому ринку,на жаль, відсутній  розподіл товарів, завдяки чому неможливо точно оцінити конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції і споживач недостатньо проінформований про товар,який продається на ринку.

За конкуренції індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система реєструє і доводить до відома продавців. Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Виникає ситуація, коли число продавців зменшується настільки, що кожен із них уже в змозі вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами, монопольний стан — це панування підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монополії здатні регулювати загальний обсяг пропозиції, тобто штучно обмежувати його і тим самим отримувати за продукцію вищі ціни, а дуже часто і стійкий економічний прибуток. Ціни і прибутки, які перевищують конкурентні, суперечать інтересам споживачів. Монополісти не підвладні волі суспільства, на відміну від конкуруючих фірм. Суверенітет виробника настільки підміняє суверенітет споживача, що монополія ліквідує конкуренцію. Як наслідок, ресурси розподіляються в інтересах монопольних продавців, мета яких — високі прибутки, а не задоволення потреб суспільства загалом. Тобто монополія породжує нераціональний розподіл економічних ресурсів.

Якщо розглядати весь комплекс актуальних питань і проблем, що існує  на сьогодні в сільському господарстві України, то їх можна звести до однієї проблеми — відсутність або нестача  коштів для поповнення оборотних  та відновлення основних засобів  виробництва. [11, с.111-118]

1.3.Механізм регулювання конкурентоспроможності в аграрному секторі економіки

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна  економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської  діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку  і стимулюють виробництво тих  товарів, яких потребує споживач.

Впливати на конкуренцію  можна перш за все за допомогою  її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської  діяльності, а також подальшого контролю за цією діяльністю.