Вплив ЗМІ на формування громадської думки

Найбільш молодим видом мас-медіа  є мережа Інтернет, історія якої

триває з 1958 р., коли у Сполучених Штатах Агенція перспективних дослід-

них проектів Міністерства оборони (U.S. Defence Department’s Advanced

Research Projects Agency ARPA), почала експерименти  з об’єднання

комп’ютерів за допомогою телефонних ліній. Мережа ARPAnet стала пер-

шоосновою Інтернету, вона була створена для підтримки наукових дослі-

джень у військово-промисловій сфері [1]. У 1968 р. з’явилася перша мережа,

подібна до сучасної, що складалася з  чотирьох комп’ютерів, а протягом на-

ступних десяти років до цієї мережі приєдналися десятки університетів  та

інших організацій. У 1982 р. виникла  Європейська мережа, до того часу во-

на існувала лише у США, Канаді та Великій Британії. У 1989 р. фізик Тім

Бернерс-Лі у Швейцарії створив  у своєму персональному комп’ютері інфо-

рмаційну базу даних і через  телефонний зв’язок відкрив до неї  доступ усім

бажаючим, що й стало прототипом інформаційної мережі планетарного ма-

сштабу. У 1991 р. з’явилася технологія WWW (world wide web) і в тому ж

році до мережі Інтернет приєдналася  Росія та Україна. За даними соціологі-

чних опитувань, кількість постійних  користувачів мережі Інтернет у 2003 р.

становила близько 1 млн осіб, тобто  близько 2% населення (для порівняння:

в Росії на той час показник становив 3%, у країнах ЄС – 36%, США – 76%).

Прогнозовані темпи зростання  Інтернет-аудиторії в Україні  – 40% на рік, це

менше, ніж середні  темпи зростання мережі у світі (50–55% щороку). За кі-

лькістю користувачів мережі Україна посідає 28-ме місце в Європі і 45-те у

світі. До того ж розподіл Інтернет-аудиторії в Україні  дуже нерівномірний.

За даними мережі Інтернет, на великі міста припадає 2/3 користувачів [1].

 

Багато сучасних підлітків  є прихильниками мережі Інтернет завдяки мож-

ливості спілкування, користування колекціями ігор, музики, фільмів, швид-

кого отримання будь-якої інформації.

Засоби масової інформації перебувають під контролем певних струк-

тур (як державних, так  і недержавних), безперервно продукують величезну

кількість знаків – мільйони слів і тисячі зорових образів, які  несуть ідеоло-

гічне навантаження, орієнтують величезні аудиторії людей на досить ви-

значене світосприйняття  та поведінку. Через ЗМІ здійснюють, передусім,

пропагандистський вплив. Але є й інший напрям їх використання – просві-

тницький вплив, хоча загальний обсяг повідомлень  такого спрямування

дещо менший.

Отже, ЗМІ, як прямо, так  і опосередковано, впливають на

настрої, думки дітей  і підлітків, завдяки мас-медіа вони набувають нових

звичок, засвоюють шаблони  поведінки тощо. ЗМІ впливають  на різні ком-

поненти свідомості людини та її діяльності, особливо на систему  цінностей

та особистісних смислів  людини, яка розвивається. Ця проблема набуває

особливого значення в сучасних умовах, коли в суспільстві відбувається ак-

тивний процес перегляду  та трансформації існуючих цінностей, і від діяль-

ності ЗМІ великою  мірою залежить формування нового бачення  соціальної

дійсності. Підлітки в  цій ситуації опиняються у вирі цінностей, стандартів,

рольових очікувань, які  транслюються ЗМІ, школою, батьками, групою од-

нолітків і конфліктують між собою. Саме тому одним із завдань  роботи со-

ціального педагога стає формування в дітей та молоді критичного ставлення

до засобів масової інформації, що є темою нашого подальшого дослідження.

 

Розділ 2.

Суспільна думка, як соціальний інститут.

Г. Спенсер був одним  з перших, хто звернув увагу  на проблему інституціоналізації суспільства  і стимулював інтерес до інститутів в соціологічній думці . Соціальні інститути є великим соціальним винаходом людини. Завдяки соціальним інститутам забезпечується стабільність і надійність взаємодії членів суспільства, соціальної групи або спільності як цілісності у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства, стійкість соціальної структури і порядок у суспільстві, так як вони нормативно закріплюють певні види соціальної взаємодії і роблять їх обов'язковими для всіх членів соціальної групи або суспільства. Цим досягається велика передбачуваність поведінки людини. Завдяки соціальним інститутам люди також мають всі підстави сподіватися не тільки на те, що та чи інша їх потреба буде так чи інакше задоволена, але і на те, що поставлена ​​мета буде вирішена на якісно високому рівні.

Сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки відповідно до цих правил, - це соціальний інститут (5).

2.1.

Суспільна думка і  її інституціоналізація.

Громадська думка - поняття, давно увійшло в побут дослідників. Воно органічно пов'язане з поняттям громадськості. У соціологічному розумінні громадськість - це безліч людей, за чисельністю становить значну більшість суспільства і володіє активною позицією з різних проблем соціального життя. На думку С.С. Фролова, поняття «громадськість» використовується соціологами в двох різних значеннях:

1) розсіяне в просторі  безліч людей, що володіють  подібними інтересами щодо деякого  об'єкта, наприклад, громадськість,  що підтримує політичний рух  або партію;

2) безліч людей, розділених  між собою за ознакою ставлення до певної події соціального життя, здатних оцінювати цю подію, впливати в певних межах на його хід і обговорювати його наслідки [8].

Громадськість як єдине  ціле існує завдяки наявності  такого явища, як соціальна комунікація [3]. Вільна циркуляція інформації та поширення її системою ЗМІ дозволяють кожному конкретному індивіду формувати власну думку з приводу відбуваються в суспільстві подій, а також орієнтуватися на реальних і потенційних однодумців, знаходити собі референтну групу, з думкою якої він відчуває себе солідарним.

Громадська думка - це загальна думка людей всього суспільства або його переважної більшості, а не окремих груп. Громадська думка - це соціальний інститут суспільства. Зазвичай вважається, що громадська думка може виражатися на дорадчому рівні.

У приватному сенсі - це сукупність суджень та оцінок, що характеризують консолідоване ставлення масової  свідомості до найбільш значимим і  актуалізованим проблемам, подіям і  фактам економіки, політики, культури, громадського життя і т.д.

Є позиції, які мають  чисто буржуазні і ідеалістичні коріння, що визначають громадську думку  як думку не стільки населення, скільки  певної групи людей, (хоча це вже, очевидно, думка групи людей, а не громадська думка). Ця позиція зумовлена ​​наступними причинами. Неосновна причина пов'язана з тим, що термін «public» у праці Ж.Г. Тарда «Громадська думка і натовп», актуалізованого розуміння громадської думки в сучасному сенсі, означав ту частину суспільства, яка має власну думку. Більш того, в середні століття в Європі феномен громадської думки існував тільки в середовищі еліт, зводився, фактично, до думки однодумців. Друга, головна причина пов'язується з бажанням маніпулювати думкою народу, для чого воно зводиться до думки певної групи контрольованих осіб (наприклад, опортуністичних профспілок) [3].

В іншому визначенні, прийнятому в соціальній філософії Новітньої  філософії, громадська думка - такий  соціальний інститут суспільства, який покликаний забезпечувати стабільне  функціонування механізму перманентного реагування на соціально значущі проблеми і формування стійких стереотипів, адекватно відображають реальні соціально-економічні та політичні умови. Механізм перманентного реагування полягає (повинен полягати) у формуванні громадських оцінок і винесення суджень з соціально-значущих проблем, а також в корекції соціальної поведінки різних верств суспільства та соціально-економічного розвитку [5].

Громадська думка - це сукупність суджень та оцінок, що виносяться різними групами і шарами з  приводу подій суспільного життя і насущних соціальних проблем. Саме в громадській думці проявляється соціальна активність більшості населення, прямо не задіяного в політичному і законодавчому процесах. Громадська думка виявляється у масовому схвалення або засудження певних дій і вчинків. Чим більше в суспільстві відсоток населення, що володіє власними поглядами, активної життєвої позицією, громадянськістю, тим сильніше й ефективніше громадську думку.

Розвинуте суспільство  має відповідні інституційними структурами, що функціонують як узаконених каналів вираження громадської думки. До таких каналах відносяться вибори органів влади, поділ влади, наявність гарантованих громадянських свобод, зокрема, свободи виборчого права, свободи слова, друку, зборів, совісті, участь мас у законодавчому процесі шляхом проведення референдумів, діяльність засобів масової інформації і т.д.

Видатний російський правознавець В.В. Лапаєва, визначаючи громадську думку як «стан масової  свідомості, пов'язане з висловлюванням суджень по суспільно значущих проблем», справедливо підкреслює тим самим, що про громадську думку як соціальному інституті взагалі може йти мова лише стосовно того суспільства, де забезпечена повнота і свобода його відкритого вираження [4]. Тобто наявність громадської думки - це якісна характеристика рівня суспільної свідомості і соціальних відносин в цілому. Згідно такої точки зору, громадська думка як соціальний інститут існує тільки в суспільстві, що досягло стану громадянського.

При всій привабливості  і справедливості такого розуміння громадської думки представляється все-таки, що коріння і основа його інституціоналізації в громадянському суспільстві криються в тому самому «народному думці», про який йде мова у наведеній В.В. Лапаєва цитаті з поеми А.С. Пушкіна «Борис Годунов» [4]. На можливість латентного існування громадської думки писав ще декабрист М.С. Лунін: «Народ мислить, незважаючи на глибоке мовчання. Доказом, що він мислить, служать мільйони, з метою послухати думки, які заважають йому висловити ».

Не варто вважати, що «досучасне» суспільства в принципі позбавлені такого явища, як громадська думка. Воно існує і там, проте його зміст, рівень і форми вираження відповідають загальному рівню соціальної організації таких товариств. Крім того, в таких суспільствах, як правило, носіями громадської думки є вузькі соціально активні групи населення.

Про існування уявлень  про громадську думку в античний час говорить той факт, що багато філософів тієї епохи оперували  подібним поняттям «публічного думки», розглядаючи його як думку мислячої аристократії (Платон) або як думка арифметичної більшості (Протагор) [5].

Існує громадська думка  і в сучасних тоталітарних суспільствах. Однак і тут воно має свою специфіку. Вона полягає в тому, що воно принципово не вільно, тобто піддається систематичному спрямованого тиску з боку ідеологізованих засобів масової інформації, органів пропаганди, активних носіїв тоталітарних поглядів серед населення. Тому в таких суспільствах громадська думка перетворюється в слухняне знаряддя можновладців і грає в їх гру, імітуючи вільну і добровільну підтримку масами панівної політики та ідеології. Наприклад, коли в ході офіційних кампаній по критиці того чи іншого автора або літературного твору в редакції радянських газет і журналів приходили тисячі листів в стилі «Я Пастернака не читав, але вважаю ...», це, на жаль, було виразом сформованого пропагандою і вирощеного на невігластві мас і цензурних заборонах громадської думки того часу.

2.2.

Функції суспільної думки.

Як соціальний інститут розвиненого суспільства громадська думка виконує ряд функцій. Російські соціологи В.В. Пріпечкін і І.А. Андрєєва виділяють такі соціальні функції громадської думки [5]:

1. Оцінна - основна гносеологічна  функція громадської думки. Вона  включає в себе вираз зацікавлено-ціннісного  ставлення масового соціального суб'єкта до тих чи інших подій і явищ соціального життя. Реалізуючи цю функцію громадської думки, суб'єкт виражає своє схвалення або несхвалення, довіра або незадоволеність.

2. Пізнавальна - органічно  пов'язана з оціночною функція,  в силу якої громадську думку виступає як засіб і спосіб соціального пізнання.

3. Адаптаційна - це  функція громадської думки, пов'язана  з рольовими очікуваннями і  реалізована в процесі соціалізації. Громадська думка разом з родиною,  школою і іншими соціальними  інститутами бере участь у соціалізації, активно формуючи у суб'єкта прагнення виконувати прийняті в суспільстві норми і правила і виправдовувати покладені на нього рольові очікування.

4. Функція культуронаслідування грунтується на здатності громадської думки до соціальної трансляції норм, цінностей, традицій, ритуалів та інших компонентів культури. Громадська думка є хранителем і носієм традиційних моральних цінностей, так званої «народної мудрості», ритуалів і звичаїв, забобонів та стереотипів.

5. Цілеполагаюча - функція громадської думки, пов'язана з його участю у визначенні стратегічних цілей політики і соціального управління.

6. Консультативна - функція,  виконувана громадською думкою  в ході референдумів, коли влада  звертається до нього за порадою  з приводу назрілих першорядних соціальних, політичних, економічних проблем. На основі аналізу світової суспільно го думки влади коректують свої рішення та методи управління.