Види джерел міжнародного приватного права

Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, приймають інвестиційні кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких визначаються: правове  положення змішаних підприємств; правила  націоналізації приватної іноземної  власності; переведення платежів; положення  про арбітраж тощо. Таким є, наприклад, Інвестиційний кодекс Алжиру 1994 р. У  багатьох латиноамериканських державах діють спеціальні закони про придбання  іноземних технологій.

Схожим чином регламентуються  цивілістичні правовідносини з       «іноземним елементом» у багатьох державах «сім'ї континентального права». Наприклад, колізійні норми щодо регулювання  цих відносин є в розділі 11 Сімейного  кодексу Болгарії 1985 p., в окремому розділі Цивільного процесуального кодексу (в редакції 1983 р.) цієї ж держави. Окремі норми, спрямовані на регулювання певного кола правовідносин з «іноземним елементом», містять, наприклад, Закон Болгарії про зобов'язання і договори 1950 p.; Закон про морське право Польщі 1961 р.

У державах «сім'ї загального права» нормативних актів щодо регулювання  відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать, зокрема, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у Великобританії 1978 p.), деякі інші.

Сьогодні у зазначених державах нормативні акти, окремі правила  яких спрямовані на регулювання відносин з «іноземним елементом», ухвалюються  дедалі частіше. Так, у Великобританії значення для міжнародного приватного права мають норми законів  про арбітраж 1975 p., про заповіти 1963 p., про усиновлення 1968 p., про визнання судових рішень про розлучення та окреме проживання подружжя 1971 p., про  докази в судочинстві в інших  державах 1975 p., низка законів, що регулюють  питання морських, залізничних, автомобільних  перевезень і т. ін.

У США і Великобританії певне значення мають приватні кодифікації, складені на основі узагальнення судових  прецедентів. Найвідоміша кодифікація  у Англії міститься в курсі  Дайсі, а в США - у складеному в 1934 р. Американським інститутом права «Зводі законів про конфлікт законів» на основі тритомного курсу Біля та у другому «Зводі законів про конфлікт законів», що вийшов у світ 1971 р.

3. Міжнародні договори

Практика регламентації  правовідносин у договірній формі  важлива для держав, оскільки норми  міжнародних угод у більшості  правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають  такого становища тому, що містять  уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних  невладних відносин.

Зазначені угоди можна  класифікувати за різними критеріями, зокрема:

- за предметом регулювання  (зовнішньоекономічна діяльність (переважно  є двосторонніми, укладеними на  нетривалий термін - від 1 до 5 років,  потім вони можуть пролонгуватися, містять пере­важно матеріально-правові норми, як правило, мають додатки, які становлять невід'ємну частину цих договорів і їх змістом є вказівка суб'єктів господарської діяльності, які уповноважуються реалізовувати міжнародні договори, інше); про шлюбно-сімейні відносини (переважно міжнародні багатосторонні договори, Україна, як правило, участі у них не бере, мають як матеріально-правові, так і колізійні норми; сьогодні можна вказувати вже на існування другого «покоління» цих договорів); стосовно авторських та суміжних прав (зазвичай це міжнародні багатосторонні договори, Україна бере у них участь, вони містять, як правило, матеріально-правові норми), інші);

-   за видом норм, які містяться у них (колізійні,  матеріально-правові, змішані);

-  за кількістю учасників  (дво- та багатосторонні);

- за суб'єктами, які створюють  їх чи під егідою яких вони  укладаються (держави, їх союзи,  міжнародні організації, наприклад,  Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці  (далі - відповідно СНД, МОП), Всесвітня  організація охорони здоров'я.  Наприклад, велику групу міжнародних  договорів за участю суверенної  України становлять договори, укладені  у межах СНД. Так, у період  з 8 грудня 1991 р. до 1 вересня 2004 р. у межах СНД було прийнято 1417 документів, чимало з яких містять  колізійні норми, або норми  для регулювання приватно-правових відносин з «іноземним елементом», або ж є такими, що створюють підґрунтя для норм міжнародного приватного права. З 35 документів, які передбачали ратифікацію - 29 ратифіковані й набули чинності (з них - 17 для усіх держав СНД). З 194 документів, для яких передбачено виконання внутрішньодержавних процедур, чинності набули 183 документи);

-  і, зважаючи на  останнє пояснення, за ступенем  потреби їх опосередкованості  в законодавстві держав (потребують  трансформації в національне  законодавство або як «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

Відповідно до Закону України  «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. якщо міжнародним договором  України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосо­вуються правила цього  міжнародного договору (ст. 3).

У будь-якій державі більшість  норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми  внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів  про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. згода України  на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом: 1) підписання; 2) ратифікації; 3) затвердження прийняття  договору; 4) приєднання до договору; 5) іншим, відповідно до домовленості сторін, які укладають договір.

Акт ратифікації застосовується достатньо часто. Іноді він поєднується  з укладенням договорів у формі  обміну нотами. Прикладом такого договору є Угода (у формі обміну нотами) між Урядом України та Урядом Японії про надання кредиту для фінансування проекту розвитку Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль» від 29 березня 2005 р. (ратифікована Законом України 16 червня 2005 р.).

Чимало міжнародних договорів, що містять норми міжнародного приватного права, потребують тільки їх підписання. Йдеться, зокрема, про велику групу  міжнародних двосторонніх договорів, які укладаються для правового  регулювання міжнародних перевезень різними видами транспорту (морським, залізничним, повітряним, автомобільним).

У законодавстві України  визначено принципи та правила дії  міжнародних угод за її участю, чисельність  яких щороку зростає. Значна їх частина  стосується питань, що становлять предмет міжнародного приватного права. У цьому зв'язку актуальним є положення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня р., яким вказано на застосування у нашій державі норм міжнародного права, що визнані нею (розділ IV). Це означає й застосування норм міжнародних угод.

Відповідно до Закону України  «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 p. на території нашої  держави діють акти, ухвалені Верховною  Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після  проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також правонаступницею прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам  республіки (ст. 7). Отже, з питань міжнародного приватного права чинними є певні  міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та визнані у відповідній  формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових міжнародних  угод із тих же питань.

Підтвердженням цього  є, наприклад, домовленість, виражена в  Протоколі між Урядом України  та Урядом Королівства Бельгії про  правові основи співробітництва  від 10 березня 1992 р. Ним передбачено, що угоди, укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також Бельгійсько-люксембурзьким економічним союзом, якщо вони не суперечать законодавству та інтересам України  й Королівства Бельгії, будуть діяти  до укладення двосторонніх угод, які  регламентуватимуть їхнє співробітництво  у галузях, що становлять взаємний інтерес.

Меморандумом щодо подальшого застосування двосторонніх угод у відносинах між Україною і Республікою Австрія  від 8 листопада 1993 р. вказані держави  підтвердили свій намір врегулювати  через обмін нотами двосторонні  договірні відносини у нових  умовах, що склалися після проголошення України незалежною державою відповідно до положень їхніх конституцій. До здійснення обміну такими нотами Сторони зобов'язались надалі застосовувати ті двосторонні угоди, які свого часу були чинними між Рес­публікою Австрія та СРСР. Сторони також вирішили інтенсивно продовжувати взаємні консультації з метою з'ясування, які угоди й надалі будуть чинними, а які мають бути замінені новими.

Аналогічно вирішуються  питання щодо угод, укладених Україною чи СРСР з деякими іншими державами. Зокрема, під час проведених 1994 р. консультацій між делегаціями України  та США з питань правонаступництва  щодо двосторонніх міжнародних договорів, укладених між СРСР та США, було вирішено, що Угоди про взаємне надання  у безплатне користування земельних  ділянок під посольства у Москві та Вашингтоні від 16 травня 1969 р. та Угоди  у формі обміну нотами з цього  питання від ЗО березня 1977 р. є  предметом правонаступництва України, оскільки існує справедливий інтерес  України щодо майна СРСР за кордоном. Проте щодо Угоди про умови  будівництва комплексів будівель посольств  від 4 грудня 1972 р. було домовлено, що вона не матиме свого застосування в українсько-американських  відносинах, оскільки її умови виконано. Стосовно Угоди про рибальство біля узбережжя США від 26 листопада 1976 р. та внаслідок обміну нотами метою  на консультаціях було констатовано, що вони вичерпали термін дії на момент правонаступництва.

Питання про дію міжнародних  договорів у разі правонаступництва  нині вирішується у Сербії. Адже парламент Сербії оголосив про припинення існування державного співробітництва  Сербії і Чорногорії і назвав республіку правонаступницею колишнього об'єднання. Відповідно до хартії державного співробітництва  Сербії і Чорногорії, Сербія залишилася членом ООН та інших міжнародних  організацій, а Чорногорія може вступити до них.

Складнішими є питання  про правонаступництво трьох  та більше держав. Так, з питань правонаступництва  України стосовно двосторонніх міжнародних  договорів, укладених між колишніми  СРСР та Чехословацькою Республікою, ще тривалий час проводитимуться міжпарламентські консультації, адже державами-правонаступницями  останньої стали Чехія та Словаччина. Вони, як і Україна, згідно зі ст. 34 Віденської конвенції 1978 p., вважаються зобов'язаними за угодами держави-попередниці з огляду на норми міжнародного права.

Правонаступництво може виявлятися і щодо багатосторонніх договорів. Так, 1985 р. СРСР уклав міжурядову Угоду  з Болгарією, Німеччиною, Румунією і  Чехословаччиною про будівництво  Криворізького гірничо-збагачувального  комбінату окислених руд. Після  розпаду СРСР і розподілу його власності 1994 р. було підписано міжурядові Угоди між Україною, Румунією і  Словаччиною (правонаступницею Чехо-Словаччини) щодо продовження будівництва вказаного комбінату (ФРН на цей момент вийшла зі складу учасників, а Республіка Болгарія заявила про значне скорочення й без того невеликої частки своєї участі).

З багатьма державами Україна, ставши суверенною, уклала нові міжнародні угоди. Порядок їх дії на території  України визначається, зокрема, Законом  «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2006 р. До цих угод належать:

1. Договори про надання  правової допомоги у цивільних  та/чи сімейних і кримінальних  справах. Норми цих договорів  вказують обсяг правової допомоги, яка надається громадянам договірних  держав та їх юридичним особам. Ця правова допомога полягає  в зносинах центральних органів  держав, таких як Міністерства  юстиції, Генеральної Прокуратури,  з метою використання певних  процесуальних дій на території  держави, наприклад допит свідка, виконання рішення іноземного  суду. Норми договорів відсилають  до законодавства держави, яке  слід застосовувати для вирішення питань про право та дієздатність фізичної особи, правоздатність юридичної особи, обмеження в дієздатності або визнання особи недієздатною, визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і встановлення факту смерті, укладення, розірвання та визнання шлюбу недійсним, особисті й майнові стосунки подружжя, правові стосунки між батьками і дітьми, усиновлення, опіку й піклування, нерухоме та рухоме майно, зобов'язання з деліктів, спадкування, трудові правовідносини, визнання й виконання рішення суду.

У межах СНД була здійснена  й інша спроба запровадити у дію  низку колізійних і матеріально-правових норм з питань надання правової допомоги. Йдеться про норми Конвенції  про правову допомогу і правові  відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, підписаної у  м. Кишиневі 7 жовтня 2002 р. Проте вона набула чинності з 27 квітня 2004 р. тільки для Республіки Бєларусь, Азербайджанської Республіки і Республіки Казахстан.

23 Консульські угоди (статути)  регламентують, зокрема, повноваження  консула щодо правового статусу  громадян України, майна, що  знаходиться на території консульського  округу.