Види джерел міжнародного приватного права

Висновки

Отже, з вищесказаного  можна зробити наступні висновки:

Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел:  1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні  звичаї; 4) судова та арбітражна практика.

Термін "внутрішнє законодавство" тут вживається у широкому розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права  залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі Конституції іноземних  держав можуть включати й інші норми  для регулювання приватно-правових відносин з "іноземним елементом". Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори   (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Звичай це правило, яке  склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються  на міжнародні й торговельні.

Міжнародні звичаї засновані  на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом  і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві  застосовується принцип: рівний над  рівним не має юрисдикції заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо. Судова та арбітражна практика це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому.