Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за законодавством України

Законодавець України здебільшого виходить з однакових позицій щодо застосування колізійних норм стосовно питань права власності на рухоме та нерухоме майно. Мова йде про норми статей 569, 569 Цивільного кодексу України та міжнародних угод за її участю. Все ж основною в законодавстві України щодо визначення права власності є колізійна прив'язка до законумісцезнаходження речі.

На відміну від чинного Цивільного кодексу України, проект Цивільного кодексу містить вказівку на поділ майна на рухоме та нерухоме. Відповідно до зазначеного законопроекту право власності та інші речеві права на рухоме й нерухоме майно визначаються за правом країни, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до рухомих або нерухомих речей, а також іншу юридичну кваліфікацію майна пропонується визначати за правом країни, в якій це майно знаходиться (ст. 1581).

Виникнення та припинення права власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходилася на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка виявилася підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законом України (ст. 5693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення та припинення речевих прав на рухоме майно пропонується визначати за правом країни, де це майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення речевих прав, якщо інше не передбачено законом.

Що ж до спеціальних випадків визначення права власності, то виникнення й припинення цього права на річ за зовнішньоторговельною угодою визначається за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін (ч. 2ст. 569 Цивільного кодексу України). Місце укладення угоди визначається за законами України (ч. 4 ст. 569 Цивільного кодексу України; ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Відповідно до ч. 2 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення й припинення речевих прав на рухоме майно, що є предметом правочину, пропонується визначати за правом країни, котрій цей правочин підпорядкований, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Тут же  

 

зазначається, що вибір права країни сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін (ч. З ст. 569 Цивільного кодексу України). Аналогічно пропонується вирішити колізійні питання щодо речевих прав на рухоме майно, що перебуває в дорозі, і в ст. 1584 проекту Цивільного кодексу України. До того ж, у ст. 1583 цього проекту пропонується визначати речеві права на транспортні засоби та інше майно, що підлягає занесенню до державних реєстрів, за правом країни, в якій ці транспортні засоби або майно зареєстровані.

Проект Цивільного кодексу має й деякі інші новели. Зокрема, у ч. З ст. 1582 зазначається, що виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, в якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

Використання зазначених колізійних прив'язок стосовно права власності на річ допомагає вирішити ряд практичних питань, наприклад, тих, що стосуються переходу права власності. Адже цей момент є вихідним для цілей оподаткування за реалізації продукції (робіт, послуг), коли беруться до уваги базисні умови поставки (визначені згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 p.), що обрані сторонами, незалежно від строків здійснення оплати за договором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колізійні норми національного законодавства України, застосовувані до вирішення питань про право власності й інші речові права

За законодавством України право власності — право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Колізійні питання права власності та інших речових прав регулюються низкою норм, що містяться у Законі України "Про міжнародне приватне право" Так, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно регулюється правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. При цьому належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться (ст. 38).

Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (ч. 1 ст. 39 Закону).

Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до ч. 1 ст. 39, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

Завершується ст. 39 Закону положенням стосовно набуття права власності на майно внаслідок набувальної давності. А саме виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

У багатьох державах, у т. ч. й в Україні, певні види майна підлягають внесенню до державних реєстрів. Відповідно до вказаного Закону право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.

Згідно із зазначеним Законом захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.

Використання зазначених колізійних прив'язок стосовно права власності на річ допомагає вирішити низку практичних питань, наприклад, тих, що стосуються переходу права власності. Адже цей момент є вихідним для цілей оподаткування при реалізації продукції (робіт, послуг), коли беруться до уваги базисні умови поставки (визначені згідно з Міжнародними правилами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виснокок

Право власності - центральний інститут будь-якої національної правової системи, який багато в чому визначає характер і зміст інших інститутів і галузей права тієї чи іншої держави.

Власність - це право конкретних суб'єктів - окремих осіб чи колективів - використовувати певні майнові об'єкти своєю владою і в своєму інтересі на основі і в межах встановленого в державі правопорядку.

Вихідним початком для дозволу більшості колізійних питань права власності в МПП є використання прив'язки lex rei sitae (закон місцезнаходження речі). Саме відповідно до неї визначається, зокрема, коло і зміст речових прав, умови їх виникнення, припинення, зміни і переходу, суб'єктний склад власників і т. П.

Практично у всіх країнах світу колізійна формула lex rei sitae визнається основоположною щодо прав і обов'язків на нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі). Стосовно ж до рухомого майна (цінні папери, транспортні засоби, особисті речі і т. Д.) Це правило не є таким безумовним.

Поширення прив'язки lex rei sitae на суспільні відносини, що виникають у сфері речових прав як на нерухоме, так і на рухоме майно, характерно, наприклад, для таких держав, як Португалія, Греція, Австрія, Італія, Японія, ФРН, Венесуела, Бельгія, країн Східної Європи. Разом з тим і в цих країнах практикується використання низки спеціальних колізійних положень стосовно до рухомого майна. Зміст основних з них може бути умовно зведене до двох основних положень.

По-перше, якщо особа правомірно набуває за кордоном яку-небудь річ, то при переміщенні її у відповідну державу ця особа може зберегти її у власності навіть у тому випадку, якщо в останньому подібний порядок придбання речі у власність неможливий. Однак при цьому, по-друге, обсяг правомочностей власника 'буде у всіх випадках визначатися на підставі закону тієї держави, в якому в даний час дана річ знаходиться. При цьому не має значення, які права належали власникові речі до її переміщення у відповідну державу.

Досить цікавим у міжнародному приватному праві є питання про перехід ризику випадкової загибелі або псування майна з відчужувача на набувача в тих випадках, коли придбання права власності відбувається за договором (зокрема, за договором купівлі-продажу). Проблема тут полягає в тому, що законодавство різних країн по-різному визначає момент такого переходу.

У правових системах одних держав в даному випадку використовується принцип римського цивільного права, відповідно до якого ризик переходить з продавця на покупця в момент укладення контракту, незалежно від того, чи набуває покупець в цей момент право власності на проданий товар (periculum est emptoris). Це правило, зокрема, зафіксовано в законодавствах Швейцарії, Голландії, Японії, деяких країн Латинської Америки.

Нормативні правові акти інших країн світу, включаючи Росію, пов'язують момент переходу ризику безпосередньо з моментом переходу права власності (res peril domino - ризик несе власник).

Момент переходу права власності та момент переходу ризику є різними цивільно-правовими категоріями. Перший має пряме відношення до речових прав, другий - до зобов'язальних правовідносин. Тому і колізійні проблеми, що виникають у зв'язку з цими категоріями, будуть вирішуватися на основі різних колізійни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Колізійні  питання права власності 

 

Вихідним колізійним принципом визначення речових прав на будь-яке майно визнається закон місця перебування речі. Це загальновизнане колізійне початок встановлення речове-правового статуту правовідносини.

У рамках даних правовідносин вирішуються питання: класифікація речей, їх поділ на рухомі і нерухомі. Здатність виступати в якості об'єкта права власності та інших речових прав, зміст права власності та інших речових прав, порядок в способи виникнення, переходу і припинення речових прав, момент переходу права власності, в принципі практично скрізь визнаний замкнуте коло речових прав, тобто неможливість визначення речового статуту з автономної волі сторін.

Якщо право власності виникло за законом місця перебування речі, то воно зберігається і визнається при переміщенні речі через кордон, тобто зберігається за набувачем і не залежить від перевезення речі в іншу державу. У всіх правових системах визнається екстериторіальний характер речових прав.

Порядок управління спільною частковою власністю підпорядковується закону місця знаходження предмета загальної власності. Закон місця знаходження речі зазвичай визначає і обсяг права власності. З цього випливає, що при переміщенні речей з однієї держави в іншу змінюється і зміст прав власника, і не має значення, яке право застосовувалося при виникненні речових прав та особовий закон самого власника. Таким чином, право власності на річ, придбану за кордоном, визнається, але його зміст визначається не законом місця придбання речі і не особистим законом набувача, а законом місця перебування речі, тобто місцевим правом.

Особливою складністю відрізняються питання, що стосуються моменту переходу ризику випадкової загибелі або псування речі з відчужувача на набувача, коли перехід права власності здійснюється за договором. Колізійні проблеми цього питання пов'язані з тим, що право різних держав принципово по-різному визначає момент переходу ризику. У деяких країнах (Швейцарія, Японія, Нідерланди, Латинська Америка) панує принцип римського права - ризик переходить на покупця в момент укладання контракту, незалежно від того, перейшло в цей момент право власності (ризик несе покупець). Інші держави (Великобританія, ФРН) дотримуються початку - ризик несе власник, тобто момент переходу ризику збігається з моментом переходу права власності. Момент переходу права власності визначається по-різному. Великобританія - в принципі обидва моменти збігаються, але момент переходу права власності залежить від намірів сторін (є презумція, що право власності переходить в момент укладання контракту). У ФРН - моменти переходу права власності і ризику визначаються моментом скоєння контракту, але для передачі власності і переходу ризику потрібно передати володіння річчю.

 
перехід ризику-це різні цивільно-правові категорії. У першому випадку в наявності проблеми речове-правового статуту, у другому-зобов'язального. Питання про момент переходу ризику має самостійне колізійне регулювання. Гаазька конвенція про право, застосовне до переходу права власності у випадках міжнародного продажу рухомих матеріальних речей, прийнята в 1958 р ., Встановлює принципово різне і самостійне колізійне регулювання для моменту переходу права власності і моменту переходу ризику. Самостійне колізійне регулювання є вихідним моментом при вирішенні колізійного питання. У міжнародній торгівлі при застосуванні інкотермс момент переходу права власності в момент переходу ризику розглядаються як самостійні категорії та визначаються без використання колізійних принципів допомогою уніфікованого матеріально-правового регулювання. У інкотермс момент і переходу права власності не враховується взагалі: значення має тільки встановлення моменту переходу ризику.

Закон місця знаходження речі застосовується і при вирішенні питань захисту сумлінного набувача проти віндикації з боку власника (країни загального права, ФРН). У французькому праві спостерігається тенденція розширювального тлумачення цього початку - законодавство Франції регулює захист добросовісного набувача будь-яких рухомих речей на території Франції, навіть якщо в момент пред'явлення віндикації річ знаходиться за кордоном.

Особливою складністю відрізняються випадки, коли предметом угоди є «вантаж у дорозі» - рухомі матеріальні речі, що знаходяться в процесі міжнародного перевезення. При здійсненні операцій з приводу таких речей практично неможливо визначити, на території якої країни знаходиться річ в даний момент. Особливості колізійного регулювання вантажу в дорозі пов'язані з тим, що тут неможливе застосування закону місця перебування речі.