Цивілізаційний підхід до типології держав

У залежності від тих чи інших політичних поглядів та течій політичні системи, а разом з ними і їх складові елементи (зокрема держава), поділяються на відкриті, що мають динамічну структуру та широкі взаємозв'язки з оточуючим їх соціально-політичним середовищем, а також закриті, що відрізняються жорстко сталою структурою та відсутністю широких взаємозв'язків із соціальним середовищем.

На проблему типології держав та на підходи до їх класифікації впливала і внутрішня політика держави, що існувала на певному історичному етапі розвитку. Так, авторами, що досліджували дане питання в період існування СРСР, виокремлювався лише один критерій класифікації держав - економічне підґрунтя існування держави та спосіб виробництва матеріальних благ. Інші ж теорії вважалися хибними.

Враховуючи  вищезазначене, можна зробити висновок, що досягти об'єктивності в критеріях класифікації держав достатньо складно, адже кожен з науковців, що досліджували питання типології держав, надавали критеріям їх класифікації цілком суб'єктивного значення.

Разом з тим, процес класифікації держав на окремі типи (типологія держав) має певні особливості та характерні ознаки.

По-перше, розвиток суспільства, а разом з ним і розвиток держави є безперервним та природнім процесом; по-друге, процес типології нерозривно пов'язаний з розвитком соціальної природи, призначення та змісту держави, а також зі змінами принципів організації держави та її функціонування; по-третє, перехід від одного етапу розвитку держави до іншого, від одного типу до іншого, органічно поєднує в собі елементи еволюційного та революційного розвитку. Еволюційність розвитку держави полягає в накопиченні її кількісних та якісних змін, в той час як революційний розвиток являє собою швидкі стрибкоподібні якісні зміни; ці елементи є різними, проте гармонійно поєднаними сторонами одного процесу - розвитку держави [9,  с. 23]

Звертаючись до характеристики змісту та призначення  типології держав, необхідно зазначити, що це не відірвана від реальної дійсності діяльність. У процесі її здійснення вчені досліджують юридичні науки, включаючи такі як історія держави і права, політологія, соціологія, конституційне право тощо, але не обмежуючись ними.

Таким чином, слід зазначити, що типологія - це процес, який в загальнополітичному та науково-практичному значенні полягає в тому що: ідеї, що виробляються в процесі типології держав, дають змогу правильно зрозуміти процес історичного розвитку держави та поступового переходу від держави, що знаходиться на певному етапі розвитку до держави на більш високому ступені свого розвитку. Зміна одного історичного типу держави на інший є однією з проблем, без урахування яких неможливо зрозуміти ані розвиток сутності держави, ані її соціально-політичний зміст та сутність, зміни її форм та функцій, місця та ролі в структурі політичної системи суспільства; типологія надає досліднику можливість вірно зрозуміти внутрішню логіку та закономірності процесів історичного розпитку держави; процес типології держав дозволяє органічно поєднати загальні закономірності вивчення державно-правових явищ, що притаманні всім без виключення типам держав, з їх особливостями, що притаманні лише певним типам держав; процес типології створює об'єктивну основу для наукового розуміння процесу природно-історичного розвитку держав, дозволяє провести чітке розмежування наукових та псевдонаукових державно-правових теорій; процес типології держав створює усі необхідні передумови та можливості для широкого узагальнення, систематизації та аналізу всього фактичного та наукового матеріалу, який стосується практично всіх сторін процесу виникнення та розвитку суспільства, держави і права та їх поступового переходу з одного щабля на інший.

 

 

1. 2. Критерії типології держав та характеристика типів держави

 

Кожна держава має свою соціальну базу. Державна влада завжди спирається на певні соціальні сили — класи, прошарки, релігійні формування та ін. Саме опора влади в державі на певні соціальні сили визначає її сутність за так званою формаційною теорією (це найважливіша ознака, і саме нею зумовлюється поділ держави на окремі історичні типи).

Держава — явище винятково  різнобічне і багатогранне. Це обумовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здійснюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з'являться в майбутньому держав і правових систем, певних типів держави і права, до необхідності їхньої типології ("типізації") чи класифікації[10, 13].

Типологія держав і правових систем повинна здійснюватися на чітко визначеній основі. Що ж собою  являють критерії класифікації (типології) держави? Які риси й особливості  їм повинні бути притаманні?

Насамперед це об'єктивність. Як свідчить величезний досвід дослідження держав, як "об'єктивні" критерії їх класифікації широко використовувалися географічні та кліматичні фактори, ступінь складності, характер їх зв'язків з релігією, ступінь свободи і незалежності людини від держави, спосіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності, рівень розвитку загальної культури і світогляду, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ, характер державного режиму.

Найрозповсюдженішими  в сучасній науці є класифікації держав відповідно до суспільно-економічних формацій (формаційний підхід) і за цивілізаціями (цивілізаційний підхід).

Визначившись з основними  критеріями типології держав, необхідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави — це не будь-яка окремо існуюча держава, це — наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак.

Формаційний підхід до типології держав

Відповідно до марксистських положень про формаційний підхід класова сутність держави, як й інших соціальних інститутів, у кінцевому підсумку визначається економічним фактором, станом виробничих відносин, способом виробництва, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом. Інакше кажучи, за формою і змістом держава обумовлена економічним ладом суспільства.

Саме такий підхід до класифікації держави застосовувався в нашій науці, причому в його основі лежало поняття історичного типу держави. Історичний тип держави — це сукупність основних рис держави певної суспільно-економічної формації, що виражають її класову сутність і призначення у суспільстві. Виділення суспільно-економічних формацій базується насамперед на способі виробництва і формі власності на засоби виробництва.

Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про  суспільно-економічні формації і тип  держави було отримано чимало цінних результатів.

По-перше, встановлена  залежність типу держави, класової приналежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від суспільно-економічної формації. Влада в державі, як правило, належить економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва[11, с.12].

По-друге, були об'єднані в одні класифікаційні групи держави, що мають єдиний — по відображенню класових інтересів — характер влади. На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держави, влада в яких належала відповідно рабовласникам, феодалам, буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.

По-третє, з'явилася можливість виявляти загальне й особливе в організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазначені типи.

І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одного типу держави іншим — відповідно до зміни суспільно-економічних формацій.

Згідно з марксистською  формаційною теорією типологія  держави своєю підставою має  суспільно-економічні формації. В історії  людства таких формацій виділялося п'ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна і комуністична (соціалістична формація розглядалась як перехідна до комуністичної). І з кожною, крім першої та останньої, пов'язувався певний тип держави, була сформульована основна теза про те, що історія знає чотири історичних типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний.

З погляду формаційної  теорії рабовласницька держава —  це перший історичний тип держави, що виник у результаті розкладу первіснообщинного ладу і являв собою політичну організацію класу рабовласників. Держава необхідна рабовласникам для утримання в покорі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору. Формаційна теорія відносить до рабовласницького типу держав, крім античних — Афінської і Римської, — численні держави Давнього Сходу: Єгипет, Вавилонську державу, Ассирію, Хетське царство, Індію і Китай та ін.

Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є  другим історичним типом держави. Феодальна  держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосними селянами, орган диктатури феодалів.

Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропонований формаційною типологією.

Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в  рамках формаційної теорії, — соціалістична  держава. Вважалося, що вона являє собою вищий і останній історичний тип держави. Соціалістична держава розглядалася як організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату.

Цивілізаційний  підхід до типології держав. Нині поряд з формаційним підходом до вирішення питання про типологію держав широко застосовується й інший підхід, що одержав у суспільних науках назву цивілізаційного підходу.

У сучасних умовах державне правління  і вся державна політика повинні  спрямовуватись на демократичний шлях розвитку як за формою правління, так  і за суттю, змістом демократично-правової форми та засобами і методами правління.

Тип держави також  відрізняється від виду держави  й тим, які вони мають політичні  програми, як юридично і фактично їх реалізовують, або яка стратегічна мета і соціальне призначення держави в суспільному розвитку. Можливо, що не стільки проголошення мети і стратегії розвитку, скільки результати і наслідки цієї мети [12, с. 90]. Правильна тактика і стратегія розвитку, тобто курс розвитку, орієнтація розвитку держави можуть мати суттєве значення для класифікації держав на типи і види. Курс і орієнтація розвитку держави мають ще більше практичне значення, ніж для самої науки теорії держави.

Отже, тип держави - це родове поняття, яке охоплює всі  види і різновиди держав з однаковим (єдиним) економічним, політичним, соціальним, культурним, релігійним устроєм держав і суспільств, характеризується єдиною суттю держави і суспільства, єдністю стратегічної політики в розвитку і соціальному призначенні держави.

Вид держави - це конкретна  окрема держава, яка може мати різні економічні, політичні, соціальні та інші властивості і ознаки (зокрема державний устрій) і належить до якого-небудь типу держави. У вид держави можуть входити декілька чи багато держав, які мають спільні риси і властивості; один або декілька видів держав можуть бути об'єднані в тип або в типи держав [13,  с.23 - 26]. Тому окремі види держав можуть одночасно становити і тип держави.

Поняття типу держави  значною мірою залежить також  від того, як ми розуміємо, що таке держава, чи це держава - апарат (механізм), чи це держава - асоціація, корпорація всіх громадян і всіх суб'єктів громадянського суспільства. Дати повну історичну класифікацію всіх видів і типів держав у цьому посібнику неможливо, тому рекомендуємо студентам звернутися до історії держави і права зарубіжних країн, а також до іншої спеціальної літератури. Ми ж спробували лише проаналізувати і дати визначення поняття типу і виду держави, їх загальну класифікацію за різними критеріями. Крім того, пропонуємо розглянути найбільш важливі історичні типи держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ.    Цивілізаційний     тип   держави:  критерії  класифікації

 

2. 1. Сутність   цивілізаційного  підході  типології  держави   

Сьогодні поряд з  формаційним підходом до вирішення  питання про співвідношення держави і соціально-економічного ладу застосовується й інший підхід, що отримав в суспільних науках назву цивілізаційного.

 Поняття «цивілізація»  утвердилось в європейській науці  в епоху Просвітництва і з  тих пір набуло такої ж багатозначності, як і поняття «культура». З урахуванням цієї багатозначності і розробляється сьогодні цивілізаційний підхід вченими Заходу і Сходу. У своїх дослідженнях вони спираються на праці таких найбільших представників філософсько-соціологічної думки, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Вебер, С. Ейзенштадт, П. Сорокін, М. Зінгер та інші, які внесли величезний внесок в розвиток даного підходу. У самому загальному вигляді поняття цивілізація (від лат. «Civilis» - «цивільний», «громадський», «державний») можна визначити як соціокультурну систему, що забезпечує високу ступінь диференціації життєдіяльності відповідно до потреб складного, розвиненого суспільства і разом з тим підтримуючу його необхідну інтеграцію через створення регульованих духовно-культурних факторів і необхідної ієрархії структур і цінностей [ 12, с. 111- 112] Це і синонім культури, і рівень, ступінь розвитку матеріальної і духовної культури, і навіть епоха деградації і занепаду культури на противагу її цілісності, обмеженості. [ 14,  с. 78]

 Тому, в даний час,  поняття цивілізації все частіше  розглядається в декількох аспектах. У першому аспекті поняття  "культура" і "цивілізація"  трактуються як синоніми. У другому  цивілізація визначається як  уречевлення матеріально-технічних  і соціально-організаційних інструментів, що забезпечують людям їхню гідну соціально-економічну організацію громадського життя, відносно високий рівень споживання комфорту. У третьому аспекті цивілізація розглядається як історична ступінь розвитку людства, наступна за варварством.

 Основна відмінність  поняття «цивілізація» від поняття  «формація» полягає в можливості  розкриття сутності будь-якої  історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у  даний період уявлень кожної  особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід орієнтований на пізнання минулого через усі форми діяльності: трудову, політичну, соціальну - в усьому різноманітті суспільних зв'язків.  Людина при такому підході стоїть у центрі вивчення минулого і теперішнього суспільства як справді творча і конкретна особистість, а не як класово знеособлений індивід. [ 15,  с. 89]