Застосівання франчайзингу в практиці міжнародного бізнесу

У 1998 р. підприємство почало відпрацьовувати пробне функціонування підприємств франчайзингової мережі. При цьому франчайзингові платежі не бралися. Протягом 1999 р. були відкриті підприємства "Піцца Челентано" у Києві, Хмельницькому і ще одне у Львові.

Поєднання типового інтер'єра, системи обслуговулання, асортиментної програми, системи постачання, контролю, цінової як потенційних операторів франчайзингу, так і піратів, які бажають повторити успіх, скопіювавши формулу які бізнесу підприємства. Цей факг став поштовхом до посилення роботи із захисту інтелектуальної власності, були внесені також серйозні корективи у тактику і стратегію розвитку франчайзингу — розроблено ряд нових документів для діяльності типового підприємства і функціонування франчайзингової мережі в цілому, розроблена концепція нового напряму "Картопляна Хата".

Протягом трьох років в Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Вінниці, Миколаєві, Бердянську, Севастополі, Дрогобичі, Запоріжжі, Кам'янець-Подільському було відкрито по одному підприємству, у Києві, Кривому Розі, Львові — по три підприємства концепції "Піцца Челентано" і "Картопляна Хата". Ведеться підготовка до відкриття ще 34 підприємств, у тому числі підприємства франчайзі у Польщі.

Не менш стрімкиі розвиток здійснила компанія "МакСмак". Зараз мережа піццерій "МакСмак" забезпечує роботою понад 300 осіб. Персонал - здебільшого молодь: при повній зайнятості працівник піццерії меже заробляти до 300 — 320 грн. на тиждень. Крім дев'яти функціонуючих, ресторанів, компанія відкрила цех з виробництва замороженої піцци. Тут застосовують метод щокового заморожування. Продукти, оброблені у такий спосіб, надовго зберігають свої високі харчові якості. Компанія "МакСмак" пропонує два варіанти бізнесу  на умовах франчайзингу, а також на безоплатній основі у вигляді виконання дистриб'ютерської підприємницької діяльності з використанням торгової марки "МакСмак" за умови реалізації у своїй піццерії готових піцц цієї компанії.

В Україні 29 грудня 2001 р. розпочала свою діяльність Асоціація роботодавців у галузі франчайзингу. Завдання цієї організації — представіяти інтереси підприємців та їх операторів, які використовують фраічайзингові договори у державних установах, надавати їм практичну допомогу при організації та просуванні на ринку. Одночасно з активною діяльністю на національних теренах Асоціація налагоджує зв'язки з іноземними та міжнародними асоціаціями, вивчає досвід інших країн у франчайзииговій діяльності та нормативні засади останньої.

У такий спосіб і Україні франчайзинг активно розвивається. Найбільш охопленими франчайзинговими мережами є такі сфери бізнесу, як громадське харчування, роздрібна торгівля, послуги, автоперевезення та будівництво.

2.4. Проблеми та перспективи поширення франчайзигу в Україні

Перспективи правового регулювання франчайзингу в Україні

Функціонування фінансової сфери у країнах СНД у 90-і роки будувалося за принципами формування спекулятивних фінансових пірамід. Ця закономірність розвитку фінансових ринків може перейти і на франчайзингові мережі, приводячи до формування "концесійних пірамід" (об'єктивно їхня можливість закладена в суб-франчайзингу чи комерційній субконцесії). Наприклад, "Дока-ніцца" і "Дока-хліб" — перші франчайзингові мережі, що з'явилися в Росії та Україні і зазнали поразки.

Захист економічних інтересів франчайзі залишається одним із головних завдань правового регулювання франчайзингу, оскільки і після укладання договору франшизи становище франчайзі залишається досить вразливим. Він зобов'язаний виконувати всі зумовлені вказівки і вимоги франчайзера, якими б згубними вони для нього не виявилися. Так, франчайзер може встановити вищі ринкові ціни на техніку й устаткування, що він надає франчайзі. Може зажадати від останнього погодитися на пробний продаж своїх ще не перевірених ринком товарів без компенсації можливого збитку. Може "порекомендувати" йому внести добровільний внесок на проведення загальної компанії для розвитку бізнесу і т. д. Відмова франчайзі виконати кожну з подібних вимог служить для франчайзера законною підставою для розірвання договірних відносин. Нарешті, такою підставою без усяких наслідків для франчайзера може стати оголошення франчайзі "неефективним" чи "неконкурентоспроможним". Настільки ж довільно франчайзер може вирішувати питання про поновлення договору франшизи після закінчення його терміну чи після продажі прав на франшизу третій особі, в яких франчайзі може бути життєво зацікавлений.

Правове регулювання відносин франчайзингу багато в чому має на меті вирівняти баланс можливостей сторін у договорі. У країнах, де немає окремого законодавства про франчайзинг, для захисту франчайзі використовуються традиційні принципи "сумлінності", "справедливості", "доброї волі", "чесної ділової практики" і т. п., всюди зафіксовані в загальному цивільному чи договірному законодавстві.

Значну роль у такому захисті відіграє суспільно-підприемницька інфраструктура фрапчайзингу — система саморегулювання. Практично в усіх країнах з розвинутими відносинами франчайзингу створені й активно діють національні і міжнародні федерації й асоціації франчайзингу (чи франчайзерів), що керуються у своїй діяльності прийнятими ними етичними кодексами франчайзингу.

Як випливає із самих назв цих документів, вони ставлять за обов'язок учасникам подібних організацій дотримуватись "правил чесної гри" щодо франчайзі. Досягненню цієї мети сприяє створення навколо франчайзингу атмосфери суспільної зацікавленості широкої дискусії, публікація численних спеціальних, у тому числі урядових, періодичних видань з аналізом стану франчайзингу в країні й у світі, популярних посібників з франчайзингу, наявність загальнодоступної статистики, широка реклама переваг франчайзингу в ЗМІ.

З іншого боку, франчайзер теж достатньо вразливий і потребує законодавчого захисту. На думку практиків-франчайзерів та юристів, найскладнішим моментом у законодавстві є невизначеність щодо обсягу інформації, яка підлягає розкриттю до підписання угоди. Продавець франшизи, розкривши ноу-хау, стає залежним від покупця, який, отримавши готовий і майже напевне успішний бізнес-проект, може йому ігє заплатити. До речі, зарубіжні ліцензійні та франчайзингові закони лей момент враховують досить ретельно.

Опанувавши технологічні тонкощі виробництва чи сервісу і навіть заплативши за це, за допомогою кваліфікованого юриста все одно можна нехтувати комерційними інтересами франчайзера, якщо він, звісно, не контролює бізнес франчайзі через кредити, заставу майна, приміщення, сервіс обладнання або ексклюзивні товарні поставки. Розірвати угоду можна, посилаючись на те, що вона була підписана без знання "суттєвих умов" (якими є технологічні подробиці і ноу-хау) або "під впливом помилки", що дозволяє у судовому порядку розірвати угоду і зобов'язати франчайзера повернути франчайзі виплачені йому гроші.

У 2001 р. Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України проект Закону України "Про франчайзинг". Метою проекту було законодавче регулювання відносин між суб'єктами госіюдарюнання щодо передачі прав на використання в господарській діяльності комплексу виключних прав власника на фірмове найменування, комерційну інформацію, ноу-хау і т. д. При аналізі проекту Закону в ньому були виявлені такі недоліки:

відсутні визначення ключових понять,  що використовуються у франчайзингу: ноу-хау, франшиза, територіальна франшиза, генеральна франшиза,  субфранчайзинг,  комерційна інформація, об'єкти виключних прав і т.д.;

законопроект не узгоджений із законодавством у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

проект дублює розділи Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, не вносячи ніяких доповнень у регулювання франчайзингу;

пропонується багаторазова реєстрація франчайзиногового договору (у Департаменті інтелектуальної власності та органі, що реєструє суб'єкти підприємницької діяльності);

відсутні норми про регулювання переддоговірних франчайзингових відносин (з урахуванням проекту Типового закону про інформацію);

відсутні норми щодо розкриття інформації про запропоновану франшизу;

не передбачені питання економічного стимулювання франчайзингу, створення системи саморегулювання;

відсутні формулювання таких важливих понять франчайзингу: корисні моделі, формули, процеси, ноу-хау, процеси, що усуне можливості їхнього неоднозначного трактування податковими службами і зніме проблеми, пов'язані із застосуванням окремих податків, зокрема, ПДВ, податку на репатріацію, відобразити існуюче оподатковування франчайзингового бізнесу;

відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.

У цілому законопроект заслуговував підтримки, оскільки спрямований на поглиблення і розвиток підприємництва, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Однак, внаслідок очікування прийняття ЦК України роботу над проектом Закону України "Про франчайзинг" було призупинено.

Отже, потреба розробки та прийняття Закону України "Про франчайзинг", який автори, рекомендували розробити ще у 1997 р., сьогодні стає ще більш актуальною. У цьому Законі необхідно передбачити всі юридичні аспекти взаємовідносин сторін і розвитку українського франчайзингу, які 6 відповідали міжнародним вимогам. Прийняття цього Закону дозволить створити прозорі механізми для становлення і розвитку франчайзингу, що значною мірою стимулюватиме створення національних мереж франчайзингу, залучення міжнародного франчайзингу, в тому числі із прямим кредитуванням проектів міжнародними фінансовими корпораціями.

Від якості та ефективності Закону України "Про франчайзинг", термінів його прийняття багато в чому залежатиме практичний розвиток франчайзингових мереж та їх роль в інноваційному розвитку економіки України.

Використання договорів про усунення подвійного оподатковування

Винагорода за договором франчайзингу, виплачувана нерезиденту, підлягає оподатковуванню податком на репатріацію за ставкою 15% від суми виплати, якщо така винагорода є доходом нерезидента з джерелом походження з України. До доходів із джерелом походження з України, зокрема, належать роялті. Податок на репатріацію утримується платником доходу, що є резидентом чи постійним представництвом нерезидента під час виплати доходу і перераховується до бюджету.

Податку на репатріацію можна уникнути чи зменшити його ставку за відповідним договором про усунення подвійного оподаткування. У даний час в Україні діють 47 договорів про усунення подвійного оподатковування. Для цілей застосування договору слід встановите, чи відповідає винагорода за договором франчайзингу визначенню роялті, приведеному в договорі про усунення подвійного оподаткування. Податок на репатріацію не утримується (чи утримується за іншою ставкою, меншою за 15%, як зазначено у договорі про запобігання подвійного оподаткування), якщо нерезидент (франчайзер) надасть українському резидентові (франчайзі) довідку яро підтвердження свого резидентства, видану компетентними органами відповідної держави. У нерезидента також є можливість одержати відшкодування зайво сплаченого податку, якщо мала місце переплата.

Якщо винагорода за договором франчайзингу є доходом нерезидента від виторгу інших видів компенсації вартості послуг, наданих резиденту від такого нерезидента, тоді об'єкт оподатковування податком на репатріацію відсутній. Крім того, відповідно до більшості договорін про усунення подвійного оподаткування прибуток договірного підприємства держави обкладається податком лише у цій державі, якщо це підприємство не здійснює діяльність в іншій договірній державі через постійне представництво. У деяких випадках це положення може використовуватися для усунення подвійного оподаткування.

Правове регулювання франчайзингу в Україні

У нашій країні законодавче регулювання пільгового підприємництва закріплене у ЦК України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Однак у тексті статей закону терміни франчайзингу не застосовуються. Водночас, докладний розгляд глави 76 статей 1115—1129 ЦК України дозволяє зробити висновок, що а законі під ім'ям комерційної концесії фігурують положення франчайзингу. Ряд із них відповідає відносинам франчайзингу, що приведені на початку статті:

1) предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок,  промислових зразків, винаходів,  творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (п.1 ст. 1116 ЦК України);

2) за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом 
належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) падання послу? (п. 1 ст. 1115 ЦК України);

3) правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і  надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань,  пов'язаних із здійсненням цих прав (п. і ст. 1120 ЦК України);

4) правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння,  включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників (п. 2.2 ст, 1120 ЦК України);

5) з урахуванням характеру  та особливостей діяльності, що  здійснюється користувачем за  договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

використовувати торговельну марку та інші позначенн правоволодільця визначеним у договорі способом (п.  1.1 ст.  1121 ЦК України);

дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов  використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем (п. 1.3 ст. 1121 ЦК України);

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну   інформацію   (п. 1.6 ст. 1121 ЦК України).

Отже, замінивши слова "правоволоділець" у тексті перерахованих статей ЦК України на "франчайзера", а "користувача" — на "франчайзі" і назвавши "плату за право користування комплексом., прав..." вартістю франшизи і роялті, ми одержуємо відносини франчайзингу.