Переваги та недоліки Болонського процесу

Тут важливо звернути увагу  на деякі нюанси. Основна форма  навчання в європейських університетах  — це самонавчання, точніше, так  звана консультативно-індивідуальна форма навчання. Зміщення акцентів від оволодіння навчальним матеріалом тільки у вишівській аудиторії до самостійного опрацювання – необхідна умова запровадження фундаментального освітнього принципу – освіта протягом усього життя. Безперечно, надзвичайно важливим є організація самостійної роботи студента. Для цього необхідна широка бібліотечна мережа, суттєве розширення видавництва наукової літератури, доступ до електронно-інформаційних носіїв.

Ще один аспект пов’язаний із функцією викладача. В умовах широкого доступу до інформації функція викладача  набуває іншого змісту: ретрансляційні методи репродуктивного характеру  відходять у далеке минуле, натомість  викладач бачиться навігатором, провідником, тим, хто допоможе розставити акценти, окреслити багато траєкторій, проаналізувати недоліки та переваги кожної з них  і таким чином підштовхнути до народження самостійного висновку. Найважливішим тут видається опанування алгоритмом логічного мислення, аналізу, творчого пошуку, як головних передумов виникнення нового знання. І. Пасічник акцентує на тій особливості європейських стандартів освіти, що основне завдання університету (й викладача) полягає в науково-дослідній роботі, а не в розробці теоретичних лекцій, тобто в отриманні не так теоретичних знань, як практичних навичок науково-дослідної роботи. Фактично європейський університет покликаний готувати науковців. У країнах Європи всю науково-дослідну роботу фінансує держава через систему грантів: обґрунтувавши актуальність свого дослідження, науковець отримує кошти, за рахунок яких фінансується його дослідна робота (сімдесят — вісімдесят відсотків робочого часу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Переваги та недоліки Болонського процессу

 

По-перше, існує  ризик неузгодженості дій під час проведення реформ.

Це може статися, якщо деякі країни зверхньо підійдуть до проведення реформ,

тобто візьмуть довготривалу навчальну програму і поділять її на частини, змінюючи назви "заліків" і присуджуючи ступінь бакалавра після, приміром, 7-го семестру традиційного 5-6 річного циклу. Це, звичайно, не відповідає вимогам до повноцінних ступенів. Є також можливість здійснення суперечливих заходів, зокрема, у тих країнах, де визначення початкових чи магістерських ступенів може створити новий тип ускладнень для вищої освіти в країні.

По-друге, ризиком, може стати надання окремим країнам  переваги щодо стирання незначних відмінностей під час проведення реформ перед більш загальними проблемами. Боротьба з непринциповими деталями може відвернути нашу увагу від реальної загрози, що насувається ззовні.

По-третє, ризик у недооціненні саме зовнішнього виклику (транснаціональна освіта, заочне навчання, студмістечка за кордоном під контролем іншого європейського університету чи заокеанського навчального закладу). Поки що ні уряди, ні вищі навчальні заклади не готові сприймати це як спільну проблему.

По-четверте, не всі країни Європи залучено до процесу створення Європейського простору вищої освіти

Європейській вищій  освіті потрібно краще навчитися  конкурувати на світових ринках. Це сфера першорядного значення, і дуже важливо, щоб європейські університети мобілізували свою енергію та ресурси для успішної конкуренції на світовому ринку. Для залучення студентів з інших континентів (не тільки по обміну, але й тих, що платять за навчання) потрібні такі програми, які відповідають їх проблемам (тут важливу роль відіграють маркетингові зусилля та реклама).

Щоб стати ефективними  конкурентами, європейські університети повинні максимально посилити свою дієвість на місцях і поліпшити свою організацію. На противагу тому, що університети Великобританії, США або Австралії є привабливими для іноземних студентів не тільки тому, що вони навчають англійською мовою. Протягом років, іноді навіть десятиріч, вони вкладали гроші, щоб запропонувати студенту необхідний навчальний курс, належний студентський сервіс (наприклад, проживання) та зрозумілі академічні ступені. Свої пропозиції вони рекламували та пояснювали через своїх постійних представників і найманий персонал на місцях. Більшості університетів у Європі все ще не вистачає рішучості та досвіду, які потрібні у зростаючій конкурентній боротьбі за студентів і відповідні прибутки.

У європейській вищій  освіті є багато переваг. Перша й  найголовніша - якість освіти, яка залишається дуже високою. Різноманітність теж могла б бути перевагою, якщо до неї правильно підійти. Процес європейської інтеграції можна також використати як "привабливий момент". Плата за навчання порівняно невисока. Загальна цінова перевага, яку Європа могла запропонувати студентам з інших континентів і яка часто сьогодні інтерпретується як показник нижчої якості, може стати серйозною конкурентною перевагою, якщо її правильно пояснити.

В Європі може виникнути  розкол між деякими університетами, не обов'язково з однієї країни, які будуть впроваджувати світові стандарти вищої освіти, та іншими навчальними закладами, які цього не зроблять. Потреба діяти ефективно зумовлена зовнішніми проблемами, яка постала перед європейською вищою освітою, хоча цей фактор ще не визнано до кінця. Заклади вищої освіти самі недооцінюють рівень проголошених змін і "прокидаються" потихеньку, із запізненням. На ЕАІЕ покладено важливу місію - допомогти донести це до відома всіх, хто займається міжнародними аспектами в європейських вищих навчальних закладах.

Поява всеєвропейського ринку праці, який значною мірою  впливатиме на університетські пропозиції у майбутньому є реальністю, навряд чи суспільство довго терпітиме ситуацію з високим рівнем безробіття серед випускників вищих навчальних закладів і недостатньою кількістю освіченої молоді у ключових сферах.

Зменшення припливу студентів до університетів, що вже спостерігається в деяких країнах і швидко почнеться в деяких інших. Феномен природного зростання кількості студентів, що так було до душі університетам в останні десятиліття, наближається до кінця. Це матиме свої наслідки, і багатьом університетам доведеться зайнятися чимось таким, до чого вони незвичні - боротися за студентів, особливо враховуючи, що державне фінансування у більшості країн так чи інакше залежить від кількості зарахованих студентів. Це щось абсолютно нове для багатьох нас. Спостерігається значне зростання пропозицій щодо здобуття вищої освіти, більшість з яких - закордонні. Це також розширить сферу вибору студентами вищих навчальних закладів.

Важливу зміну слід бачити в тому, що у майбутньому  підзвітність університетів за використання державних коштів значно зросте. Навряд чи держава буде підтримувати вищі навчальні заклади в тому, що безпосередньо не пов'язане з навчальним процесом (який буде коротший, ніж у минулому). Це вже спостерігається в деяких країнах. Ми вступаємо до нової епохи міжнародної освіти. У минулому десятиріччі основну увагу приділяли співпраці та обміну в межах існуючих структур. Для цього робилися спроби створити "прозорість" між національними системами, які відрізняються в багатьох аспектах і які іноді дуже важко звести до спільного знаменника. У наступному десятиріччі буде продовжено більшість з того, що вже виконується протягом останніх років. Є навіть потреба сприяти подальшому зросту та поліпшенню якості деяких типів мобільності. Але засоби, які використовували до теперішнього часу, вже вичерпують себе. Вони нам ще потрібні в межах їх можливостей, але нам також потрібно інше і в більшій кількості. Наступне десятиріччя, швидше за все, відрізнятиметься від попереднього. Є підстави вважати, що ми вступили до такої фази, коли структурні зміни будуть серцевиною розвитку.

Зростатиме мобільність  між вищими навчальними закладами та між державами. Цьому сприятимуть такі структурні заходи, як усунення адміністративних перешкод, полегшений доступ до більш повної інформації та більш вільний вибір. Якщо впродовж останніх 10-15 років у вищій освіті дуже активно проходив процес інтернаціоналізації, то зараз, можливо, наступає цикл, що характеризується деякою мірою "денаціоналізацією".

Місцю Європи у світі буде приділено більше уваги. Наприклад, більшість освітніх консорціумів у Європі функціонували, переважно, як структури внутрішньої співпраці та обліку, тобто для різних типів діяльності членів одного консорціуму. Нас, напевно, очікує цілий ряд нових можливостей для спільної діяльності цих консорціумів з навчальними установами і в інших регіонах світу. Однією з найвагоміших змін у майбутньому стане те, що Європа (зокрема, але не тільки, ЄС) приділятиме більше уваги зовнішнім аспектам своєї діяльності, у тому числі у сфері вищої освіти. Це має змістити акценти з діяльності у межах Європи - чи ЄС – на спільні програми в інших частинах світу.

Ми в Європі повинні  стати більш конкурентоспроможними  на світовій арені. Це означає, зокрема, що європейські заклади вищої освіти мають об'єднатися та вийти на міжнародний ринок з такими пропозиціями, які б зацікавили студентів з інших частин світу. Підвищення нашої конкурентоспроможності також потребуватиме зняття всіх обмежень з деяких найкращих неуніверситетських установ (це призводить до великих непорозумінь на міжнародній арені).[5]

Ще декілька негативних думок щодо Болонського процесу:

* Як повідомляє Neue Zürcher Zeitung (квітень 2007 р.), в Санкт-Галленскому університеті, який першим перейшов на нову систему, більшість професорів й доцентів не приховують, що реформа негативно відбилася на освітньому процесі. Найбільш відчутно стандартизація навчання та введення системи залікових балів ECTS (англ. European Credit Transfer System) вдарили по гуманітарних науках.

* На думку Растко Мочныка,  професора соціології Люблінського  університету, Болонський процес  — тобто приватизація вищої  освіти — призводить не тільки  до зниження якості викладання, але і створює перешкоди для  отримання цієї освіти більшістю  населення країн, що беруть  участь в неоліберальному реформуванні своїх соціальних систем.

* У деяких європейських країнах,  наприклад, в Сербії викладачі,  студенти та школярі виступають  з протестами даної реформі освіти.

* За оцінками російських експертів  у галузі освіти, приєднання Росії  до Болонського процесу призводить  до плутанини з навчальними  програмами і можливих проблем  у працевлаштуванні людей з  дипломом бакалаврів. Адже чотирирічний  бакалавріат сприймається як  неповна вища освіта через  істотно скорочену програму навчання  в порівнянні з програмами  спеціаліста (5-6 річне навчання) та магістра (6-річне навчання). Причому, здобуття освіти магістра, наприклад, може стати тільки платним. [2]

 

 

 

3.  Перспективи , переваги та недоліки Болонського процесу для України

 

Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

- визнання українських дипломів  на міжнародному рівні;

- більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

- спільні освітні та пошукові  проекти з європейськими університетами;

- конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно  пов'язати із важливими концептуальними  змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням  та розвитком неповторного національного  досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно  ємним, адже головною метою виховання  та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім  світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої  діяльності до динаміки сучасного життя  європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного  досвіду в певній галузі, а система  безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у  власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме  надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з  європейською, а також розвиток освітніх впливів.