Цінні папери як об'єкт цивільного права

Одним з різновидів таких прав є ф'ючерси, тобто термінові операції щодо купівлі-продажу цінних паперів за ціною, фіксованою у момент операції з виконанням її через певний термін. Ф'ючерси займають особливий сегмент фондового ринку [24, 447].

Найбільш відомим видом ф'ючерсів є опціони. Опціон – право набути або продати цінні папери за певною ціною у певний момент протягом встановленого терміну. Це право у свою чергу продається або купується як самостійний вид цінного паперу. Використовується при сприятливому русі ціни, інакше – ні. При цьому втрачається сума, сплачена за покупку опціону.

Таким чином, окрім цінних паперів, на фондовому ринку обертаються інші фінансові інструменти, що дозволяють утримувачам цінних паперів позбавлятися від зайвих і придбавати відсутні цінні папери, що істотно розширює інвестиційні можливості.

Розділ 3. Інститут ринку цінних паперів в цивільному праві України

3.1. Ринок  цінних паперів, його місце в  структурі ринку фінансових ресурсів

В залежності від часу і способу надходження цінних паперів на ринок його поділяють на первинний та вторинний.

Вперше цінні папери з'являються на первинному ринку, де здійснюється продаж їх першим власникам (інвесторам). Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів та інвестори.

Емітент цінних паперів – суб'єкт фондового ринку, який від свого імені випускає цінні папери з метою реалізації під зобов'язання, що випливають із умов їх випуску [27, 482].

На первинному ринку емітенти шляхом реалізації цінних паперів залучають кошти інвесторів, які використовуються для здійснення їх підприємницьких цілей. В такий засіб здійснюється емісія державних і комунальних облігацій, акцій, а також емісії акцій і облігацій підприємств: різних акціонерних компаній як фінансового, так і виробничого профілю.

Інвестор – це фізична або юридична особа, які шляхом придбання цінних паперів здійснюють вклад своїх коштів з метою отримання доходів у вигляді дивідендів від прибутків емітентів інвестиційних цінних паперів [27, 482].

Безпосередніми інвесторами на первинному ринку цінних паперів є комерційні та інвестиційні банки, спеціалізовані біржові фірми (їх називають брокерськими або інвестиційно-банківськими установами), страхові компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (це інституційні інвестори) і приватні особи (індивідуальні інвестори). Всі вони придбають акції і облігації безпосередньо або за допомогою біржових фірм та інвестиційних банків.

Наступні операції з цінними паперами здійснюються на вторинному ринку цінних паперів. Однак відмінністю вторинного ринку від первинного є не тільки те, що первинний ринок передує вторинному, і цінні папери не можуть з'явитися на вторинному ринку минаючи первинний. На первинному і вторинному ринках здійснюються різні за своєю сутністю процеси. Якщо на первинному ринку капітали інвесторів шляхом купівлі-продажу акцій надходять до емітента, то на вторинному ринку здійснюється перехід цінних паперів від одних інвесторів до інших, а гроші за продаж цінних паперів надходять колишнім власникам цінних паперів (першим інвесторам).

Вторинний ринок виконує дві функції – зводить покупця з продавцем цінних паперів і сприяє стабілізації цін, врівноважує попит і пропозицію на цінні папери. Операції на вторинному ринку здійснюються без участі емітентів. Емітентам, у принципі, не має значення, у кого знаходяться випущені цінні папери, важливим для них є лише обсяг і рівнонапруженість строків виконання зобов'язань по цінних паперах.

Фондова біржа – це організований ринок цінних паперів. На фондовій біржі обертаються цінні папери корпорацій, які пройшли експертизу та включені до біржового списку (лістингу). Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правилами, стандартами та критеріями [27, 483].

В світовій практиці неорганізований (позабіржовий) ринок являє собою мережу брокерських контор і дилерських фірм, які за дорученням і за рахунок своїх клієнтів купляють і продають цінні папери корпорацій, що не включені в біржовий список. На позабіржовому ринку умови обігу цінних паперів, укладання і виконання угод за ними є більш вільними та менш процедурними. В той же час на позабіржовому ринку цінних паперів утворюються торговельно-інформаційні системи установ, створених на комерційних засадах, метою яких є упорядкування продажу цінних паперів, підвищення його ефективності та прозорості цього ринку (однією із таких систем є Позабіржова фондова торговельна система в Україні). Торгові угоди здійснюються через телефонні переговори і використання сучасних комп'ютерних систем, таких, наприклад, як мережа "НАСДАК" в США ("Автоматизовані котирування Національної асоціації дилерів по цінних паперах"). В багатьох країнах позабіржовий ринок має значну питому вагу. Позабіржовий ринок сприяє розвитку послуг інвестиційного консультування і управління портфелями цінних паперів, що наближатиме фондовий ринок до дрібного інвестора та його інтересів [27, 484].

Схематично структура фінансового ринку та інших ринків фінансових ресурсів може бути представлена таким чином:

Рис. 3.1. Схема ринку фінансових ресурсів [27, 485].

Ринок цінних паперів можна порівняти з артерією, через яку, з одного боку, проходять цінні папери до інвесторів і переміщення грошових коштів від власників до користувачів, з другого боку, – інвестори приймають участь в перерозподілі виробничого прибутку.

Тобто, фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, мобілізації коштів без додаткових грошових емісій. Крім того, він дає можливість активізувати виробництво, за рахунок залучених коштів оцінювати ефективність управління підприємством, створювати умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму [27, 485].

Для того, щоб фондовий ринок сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересів, його створення та подальше функціонування повинно будуватись з урахуванням певних принципів:

• принцип соціальної справедливості. Спрямований на забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, попередження монопольних проявів, дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;
• принцип надійності захисту інвесторів. Покликаний створити необхідні умови для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав;
• принцип регульованості. Полягає у необхідності створення гнучкої і ефективної системи регулювання фондового ринку;
• принципу контрольованості. Його мета – створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;
• принцип ефективності означає максимальну реалізацію потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери капітальної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;
• принцип упорядкованості, тобто створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;
• принцип прозорості і відкритості – забезпечення надання інвесторам доступу до повної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації Суб'єктів фондового ринку;
• принцип конкурентності, тобто забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку [27, 485-487].

Суб'єктами відносин на фондовому ринку є:

• емітенти цінних паперів – юридичні, а у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітентом цінних паперів може бути також держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих проектів;
• інвестори – фізичні чи юридичні особи, в тому числі інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх в цінні папери з метою одержання від вкладених коштів доходу (відсотків) чи з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів;
• посередники – юридичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів;
• держава як суб'єкт фондового ринку, з одного боку, може бути емітентом цінних паперів, з іншого боку, – виступає суб'єктом правового регулювання емісії і обігу цінних паперів. Шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів держава визначає умови діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників [27, 487-488].

Ринок цінних паперів України знаходиться в стадії становлення. На ньому працює більше тисячі фінансових посередників, які займаються фондовими операціями. Це банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами.

Зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяг їхніх емісій. Якщо в 1992-1994 рр. цінні папери, в основному, випускали фінансово-кредитні установи, то характерною ознакою 1995 та 1996 років є те, що збільшилася питома вага емітентів – промислових підприємств. Це результат поглиблення приватизаційних процесів. Приватизація є одне із основних джерел розвитку фондового ринку і ринку цінних паперів в цілому. Передувати формуванню більш мобільного ринку цінних паперів має перетворення великих і середніх державних підприємств у відкриті акціонерні товариства. В 1996 році були випущені державні облігації, з'явилися муніципальні цінні папери. Така тенденція в плані становлення українського ринку цінних паперів є позитивною [27, 488].

Таблиця 3.1

Класифікація суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність  
на РЦБ в Україні [24, 458]

Однак на його розвиток впливають і негативні чинники:

• кризовий стан економіки;
• відставання нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому (як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами та іншими фінансовими посередниками);
• недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
• нерозвиненість первинного ринку цінних паперів;
• незначна кількість операцій вторинного обігу, що походять від емісії і першого продажу цінних паперів;
• відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, що викликає недовіру населення і суб'єктів підприємництва до операцій на фондовому ринку, їх психологічна непідготовленість до таких операцій;
• зубожіння більшої частини населення, його низька купівельна спроможність, що заважає появі масового індивідуального інвестора;
• відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення, в тому числі й у цінних паперах [27, 488-489].

Однією із важливих проблем становлення українського ринку цінних паперів і нейтралізації зазначених негативних чинників є проблема формування його інфраструктури, через яку стихійні процеси на ринку цінних паперів можна було б спрямувати в ефективно організований механізм фінансування економічних процесів.

3.2. Відповідальність за правопорушення на ринку цінних паперів

Правовому регулюванню ринку цінних паперів на сучасному етапі властиве застосування таких видів відповідальності за правопорушення на РЦП, як:

• відшкодування збитків;
• застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання;
• застосування заходів адміністративної і кримінальної відповідальності до громадян і посадових суб'єктів господарської діяльності;
• застосування оперативно-господарських санкцій до правопорушників [24, 470].

Основним видом відповідальності на РЦП традиційно є відшкодування збитків. Наприклад, основна дійова особа ринку цінних паперів – емітент – зобов'язаний у разі невиконання умов передоплати на цінні папери повернути предоплатникам по їх вимозі всі отримані від них кошти з оплатою відсотків за весь термін, відшкодувати збитки, заподіяні недостовірною інформацією про цінні папери. Проте в сучасних умовах складність доведення збитків, непрофесійні дії масового інвестора та інші мотиви не сприяють успішній реалізації цього виду відповідальності взагалі і його превентивної функції зокрема.