Глобалізація як передумова міжнародного менеджменту

- якою б не була частка  зовнішньої торгівлі у ВВП  світу до XX ст., загальний обсяг  торгівлі та її інтенсифікація  за сучасних умов є незіставними;

- новітні переливання  фінансових ресурсів не вкладаються  у звичайне розуміння експорту  капіталу;

- транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.

Таким чином, глобалізація є  багаторівневим, багатовимірним, нерівномірним, складним і суперечливим процесом, який відіграє системоутворювальну роль у формуванні спільного загальнопланетарного господарства. [7]

 

1.3. Глобальні проблеми: сутність, причини, ознаки

 

Глобальні проблеми - проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загально-планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства. [7]

Сировинна, енергетична, продовольча  та інші проблеми для людства не нові, новим для сучасного етапу  розвитку є їх глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво  важливі інтереси всіх держав і народів, є потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових  інтегративних рис.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем  е криза індустріальної цивілізації  внаслідок:

- безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних  ресурсів;

- низького рівня технологічної  культури виробництва;

- максимізації, а не оптимізації  темпів економічного зростання;

- домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

- масштабного впливу людської  діяльності на навколишнє середовище  й необмеженого втучання людства у біосферу;

- швидкої урбанізації  населення планети, зростання  кількості мегаполісів та агломерацій,  що супроводжується скороченням  сільськогосподарських угідь, лісів,  бурхливою автомобілізацією;

- поглиблення суперечностей  між світовим економічним розвитком  і соціальним прогресом.

Глобальні проблеми:

- мають всезагальний, універсальний  характер, загально-планетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

- безпосередньо стосуються  життєвих інтересів усіх верств  населення, усіх країн і народів  планети, усіх або значної групи  держав;

- мають взаємопов'язаний  характер і суттєво впливають  на всі сфери суспільного життя;

- відображають поглиблення  та ускладнення світогоспо-дарських зв'язків;

- потребують залучення  колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій  на основі колективних і скоординованих  зусиль світового співтовариства;

- можуть бути успішно  вирішені за умови створення  адекватної моделі гармонійного  розвитку людської цивілізації.

Головна передумова успішного  вирішення глобальних проблем - розгляд  їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному  переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших  процесів. [7]

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в  різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів  та індивідуальних поглядів політичних лідерів і спільнот.

Передумови вирішення  глобальних проблем [7]:

- парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

-переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

- досягнення консенсусу  з питань, що стосуються головних  контурів нового суспільного  порядку в XXI ст.;

-синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

- перегляд і перебудова  системи міжнародних відносин  на засадах загальнолюдських  цінностей, пріоритетності розвитку  творчого потенціалу людської  особистості;

- формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

-об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

 

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ І РОЛЬ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

СУЧАСНОСТІ 

 

Україна - молода держава, в  якій іще не завершилися процеси  формування політичної нації. Україна  ще не визначилася із тим місцем, яке вона може чи хотіла б зайняти  у світовому розподілі праці, із функціями у майбутній ґлобальній спільноті. Вона не знає, чим може бути цікава цій майбутній ґлобальній спільноті. Україна, не продемонструвавши свою лояльність Заходові, прирекла себе на марґіналізацію та стаґнацію разом із СНД, як би вона не демонструвала свою позірну особливу позицію у цій організації. Разом з усім позаевропейським та позаамериканським світом вона опинилася під потужним тиском модернізації. Прірва між багатими, вже почасти постмодерними, державами та немодерними, до яких вона належить, дуже швидко поглиблюється. Вже зараз помітне фатальне відставання України від країн Центральної Европи, з якими вона нещодавно перебувала на одному рівні розвитку, або ж навіть випереджувала їх. Таким чином, Україна постає у ролі свого роду перверсивної антиґлобалізаційної анти-тези - вона дійсно перебуває поза ґлобалізацією і їй успішно протистоїть своєю неуспішністю.

Глобалізація — не благодійницька діяльність. Вона автоматично не спрямована на рівномірний розподіл у світі економічних вигод від свого поширення і поглиблення. Вигоди передусім концентруються у країнах, де проживає "золотий мільярд" населення. Це економічно розвинені країни Європи, Північної Америки, Японія, Ізраїль, Австралія та Нова Зеландія. На держави "золотого мільярда" припадає близько п'ятої частини населення планети, понад 70 % глобальної торгівлі, більш як половина іноземних інвестицій. [6]

З огляду на реальний стан розвитку високих технологій в Україні, наша держава ані не належить до зони "золотого мільярда", який є технічно-інформаційним  аванґардом, ані не допущена до користання з набутків цього аванґарду (7) []. Тоді, можливо, ми були б цікаві для аванґарду як ринок збуту. Однак, наша купівельна спроможність співрозмірна нашому ВНП, а він мізерний у порівнянні із розвинутими країнами. Тому наш ринок може насправді споживати лише найпримітивніші дешеві масові продукти, тобто бути цікавим лише для концернів на кшталт Jonson&Jonson, McDonald чи Coca-Cola, але не для високотехнологічних компаній, які виробляють доволі дорогу продукцію. Навіть для Microsoft в Україні не ті об'єми продажу, щоб бути насправді істотними.

Головною стратегічною метою  економічної політики України на сучасному етапі є підтримка  стабільних темпів економічного зростання. Як свідчить світовий досвід, найкращим  шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток відкритої  ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки та фінансів, є  глобалізація. Процесу формування глобальної економіки та фінансової глобалізації не можна уникнути,  але важливо  відстоювати національні інтереси, формувати національну модель розвитку, яка дасть змогу ефективно  використовувати потенціал України. [4]

За рейтингами міжнародних  економічних організацій Україна  за рівнем конкурентоздатності посідає  одне з останніх місць. Курс уряду  на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього  надій і не реалізував конкурентні  переваги України. Доцільність лібералізації  зовнішньоекономічних відносин мала б  бути досліджена на перших етапах відкриття  кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української  економіки у порівняні із найбільшими  торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного  відкриття кордонів. Так, за даними Світового банку, ВНП на душу населення  в Україні є одним з най­нижчих у світі (вона посідає 135 місце). Виробничо-промисловий  комплекс України нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про  що говорить досить низький ВНП на душу населення.

Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі  функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

Враховуючи реальні проблеми, що стоять перед нами, досить сміливими  виглядають цілком конкретні терміни, визначені нашими політиками для  інтеграції України в європейське співтовариство. Адже поки у нас немає навіть загальновизнаних національних лідерів, обізнаних теорією і, головне, практикою ринкових відносин в умовах пануючої в міжнародному середовищі жорсткої конкуренції, що володіють навиками культурного, етичного ведення бізнесу і знанням відповідних правил бізнес-коммуникації, процесів, що глибоко розуміють суть глобалізації.

Проведені дослідження показали, що вплив глобалізації на національну  економіку України досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні  сторони очевидні: по-перше, це можливість брати активну участь в обговоренні  режимів регулювання міжнародних  економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер.

По-друге, відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливо, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників найактуальніше питання сьогодення. Цим самим  наша країна виконає одну з головних умов поглиблення відносин з Європейським союзом та отримає можливість захисту  інтересів України та її підприємств  відповідно до міжнародних форм та процедур, що мінімально залежать від  коливання політичних відносин з  тією чи іншою країною.

Забезпечення інвестиційної  привабливості України для іноземних  інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі  регулятивних норм також є однією із позитивних сторін, оскільки сучасному  становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють  політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно  впливає на розвиток виробничої промисловості. [12]

Позиція, яку зараз підтримує  Україна приведе до збільшення можливостей  входження країни до великих міжнародних  коопераційних проектів, що в перспективі  можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити  можливості більш вільного доступу  до зарубіжних ринків за рахунок зменшення  тарифних і нетарифних перешкод.

Але для України стратегічно  важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою. [17]

На жаль, на сьогодні Україна  недостатньо залучена до цих процесів, оскільки вона:

- значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій;

- перебуває лише на початку формування власних ТНК, конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;

- досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;

- не приділяє належної  уваги координації своєї зовнішньоекономічної  політики з іншими пострадянськими  й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику  мало гнучкою та в цілому  послаблює зовнішні позиції.

Таким чином, якщо говорити про Україну, то вона не є істотним чинником ґлобалізаційного процесу. Головна проблема України полягає у політичній невизначеності, що уже призвело до марґіналізації нашої держави чи не в усіх аспектах ґлобальних процесів - економічному, політичному, інформаційній революції.

Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово  інтегрується: до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, що здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу. Насамперед з метою збереження стабільності на національню фінансових ринках необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу. Як уже зазначалося, Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізації.

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ

 

Покращити становище України  на світовому ринку можливо завдяки  застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики.

На наш погляд головним завданням інноваційної політики держави  в епоху поширення глобалізацій них процесів має стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, вдосконалення механізму активізації  інноваційної діяльності суб’єктів  підприємництва, поширення інновацій  по усіх сферах економіки.