Етапи розвитку світового менеджменту

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра конституційного  та адміністративного права

Факультет економіки, менеджменту  і права

 

 

 

 

 

ДОПОВІДЬ

З дисципліни:

«Основи менеджменту»

На тему :

«Етапи розвитку світового  менеджменту»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент групи  ТП-4-2                                   Трембанчук П.П.

 

           Перевірила                                                                 доц.. Литвиненко Л.О.

 

 

Київ – 2013

 

 

Зміст  

 
Вступ…………………………………………………………………………….3

1.Управдіння і Менеджмент…………………………………………………...4

    2. Етапи розвитку світового менеджменту……………………………………6

3.Розвиток управлінської науки в Україні……………………………………13

Висновок………………………………………………………………………...15 
Список використаних джерел…..……………………………………………………………………16 
 

                                                             Вступ

 

Важко назвати важливішу  і багатогранну сферу діяльності, ніж управління, чи менеджмент, від  якого значною мірою залежать і ефективність виробництва, і задоволення  потреб населення товарах і послугах.

У світі нагромаджено значний  досвід управління у області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства тощо. внаслідок особистої участі людей управлінської діяльності. Він збагачується з допомогою  знань основ науки управління, світових набутків у практичної організації  економічних та соціальних процесів. Але й відчувається недостатня теоретична проробка.

У нашій країні протягом десятиліть монопольного панування  командно-адміністративної системи  управління сформувалася психологія підозрілого  ставлення до менеджменту. Менеджмент з властивою йому принципами децентралізації, автономії, мотивації неможливо  вписувалася у систему командних  методів і сприймалася як «заморське дивацтво». Сформована систему управління часто відкидала кваліфікованих людей, оскільки висувала зовсім інший  тип керівників – “командирів  виробництва”, точно виконували директиви  центру. З іншого боку, майже здійснювалася  підготовка фахівців з управління.

Внаслідок цього до 90-х  років ми мали сутнісно загальну управлінську безграмотність, зокрема середруководителей-реформаторов. Це було однією з основних причин найглибшого  в найновішої історії системної  кризи російського нашого суспільства  та економіки.

Ставлення до менеджменту  стало змінюватися на краще у  початку 90-х, коли демократизація життя  країни дозволила для широкого загалу населення, практичним працівникам  ознайомитися з нагромадженим багатим  урахуванням світового досвіду  теорії та практики менеджменту. А перехід  до ринкової економіки, набуття підприємствами самостійності, зростання конкуренції  зробили просто необхідним вивчення і досвіду управління у передових  інших країнах і провідних  світових фірмах, узагальнення накопиченого вітчизняного досвіду, і навіть проведення подальших наукових досліджень про.

1.Управдіння і Менеджмент

.  
Менеджмент (анг.management – управління, завідування, організація) – це практична діяльність із управлінню виробництвом чи комерцією, яка має мети підвищення ефективності роботи і збільшення прибутку; теорія управління, сукупність принципів, методів, засобів і форм управління; у сучасній вітчизняної практиці також керівний склад підприємства, акціонерного товариства.

Поняття «менеджмент» міцно  увійшло нашу повсякденне життя  і став звичним для російської діловому житті. Але потрібно враховувати, йдеться про нову філософію, де діють  інші системи цінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим варто  докладніше зупинитися на значенні терміна  «менеджмент». Російське слово «управління» і англійське «менеджмент» вважаються синонімами, але на ділі їхнє справжнє зміст дуже різниться. Застосовуючи термін «менеджмент», ми дотримуємося усталеним міжнародної практиці традиції, за якою під нею мається  на увазі цілком певний коло явищ і  процесів. Насправді термін «управління» перестав бути задовільним заступником  терміна «менеджмент» оскільки у  цьому разі йдеться лише про одну з форм управління, саме про управління соціально-економічними процесами у вигляді й у рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватної економічним фундаментом менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний з урахуванням індустріальної організації виробництва чи комерції.

Отже, термін «менеджмент» вживається стосовно управлінню господарської  діяльністю, тоді як іншого використовуються інші терміни, наприклад:governmentadministration – державне управління економіки  й publicadministration – громадське управління. У наших умовах слід вживати терміни  «організація», «управління» і «адміністрування». Проте, державні, громадські й інші організації також має використовувати  принципи й фізичні методи менеджменту, якщо хочуть досягти своєї мети мінімуму витрат.

З урахуванням викладеного  у роботі термін «управління» надалі вживатися з часткою умовності, у тому значенні, як і «менеджмент».

Щоб визначити поняття  менеджменту, важливо уточнити деякі  що входять до нього становища, передусім  цільове зміст.

Так, метою менеджменту  як науки є розробка, експериментальна перевірка й застосування їх практично  наукових підходів, принципів, і методів, які забезпечують стійку, надійну, перспективна та роботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентоспроможного  об'єкта.

У той самий час кінцевою метою менеджменту як практики управління є досягнення високу прибутковість, конкурентоспроможності підприємства чи іншої мети шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу розвитку техніко-технологічної  бази підприємства.

Мета і завдання менеджменту  безупинно ускладнюються зі зростанням сфер зовнішньої та розвитку і комерції. Вжиті завдання й досягнуті визначених цілей оцінюються над ринком.

Фінансовий  менеджмент – це комплексна система забезпечення стійкості, надійності та ефективності управління фінансами. Вона містить формування та планування фінансові показники з повним дотриманням наукових підходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективність використання ресурсів, рентабельності праці та товарів.

Інноваційний  менеджмент – це комплексна систему управління інвестиціями, вкладеними власниками розвиток всіх видів інновацій. Вона містить побудова організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління персоналом.

Окрім наведених видів  спеціального менеджменту нині розробляються  решта видів: менеджмент соціальної сфери, банківський, податковий, організаційний, міжнародний, і ін.

2.Етапи розвитку світового менеджменту

 

Виділяють шість  основних етапів розвитку менеджменту:

 

1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку     

    людських стосунків.

3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних)

  методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і

трансформації їх в управлінські рішення.

5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.

6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів

 

1.етап.

Характеризується підвищенням  ефективності організації шляхом удосконаленню  виробничих процесів та операцій. На цьому  етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні  структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми  забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей  етап характеризується розвитком школи  наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи  управління та ін.

^Школа наукового управління (1885—1920 рр.). В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Френка Гілбрейта (1868-1924) і Лілії Гілбрейт (1878-1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Ф. Тейлор і ПОДРУЖЖЯ Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням ТРУДОВОЇ активності, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні: «...якщо я на науковій основі відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником». Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, роз становки і стимулювання працівників.

^ Школа «фордизму» (1899—1945 рр.). її засновник Генрі Форд (1863—  1947) розробив теорію, в основу  якої поклав ідею потоково-масового  виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини».  Г. Форд спершу працював менеджером  Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником,  сформував механізми чіткого  контролю і планування, ефективного  мотивування, конвеєрного складання,  безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного  адміністрування.

^ Класична (адміністративна)  школа управління (1920—1950 рр.). Головній напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем, (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи

 

 

А. Файоль сформулював 14 принципів  менеджменту:

 

• поділ праці;
• повноваження та відповідальність;
• дисципліна;
• єдиновладдя;
• єдність напряму діяльності;
• підпорядкування особистих інтересів загальним;
• винагорода персоналу;
• централізація;
• ієрархія управління;
• порядок;
• справедливість;
• стабільність робочого місця;

 — ініціатива;

• корпоративний дух.

 

 

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку     

                                    людських стосунків.

Цей етап пов'язаний із визнанням  людини пріоритетним фактором виробничо-господарської  діяльності; зосередженням уваги  на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального  стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі  прийняття управлінських рішень, організаційну "Культуру, можливості кар'єри та просування за службовою  ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків  та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновником її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання  робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася завдяки  напрацюванням Кріса Аржириса (1925 р. н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа  Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р. н.) та інших учених-біхевіористів (англ. behavior — поведінка). Основу її становлять методи налагодження міжособистісних  стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною  сумісністю тощо.

3Етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої

пол. 20 ст.).

 

       Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієн­тованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції,умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).