Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами [13].

Державне регулювання  зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин.

Тому цільові орієнтири  механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

- економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

- достатня і стабільна  ефективність розподілу ресурсів  праці;

- утвердження гуманістичних  і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості, рис. 1.1.

 

 

Рис.1.1. Принципи державного регулювання праці зайнятості населення.

Державне  регулювання зайнятості потребує відповідних  інфраструктурних елементів, конкретного  набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм  державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система  вивчення і прогнозування стану  загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка  загальної стратегії та конкретних  науково обґрунтованих програм  регулювання зайнятості;

- система  професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена  система органів працевлаштування;

- централізовані  й місцеві банки даних попиту  на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні  програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах [5].

Ефективність  державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.2.

 

 

Рис. 1.2.  Методи впливу на рівень зайнятості.

 

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено  ефективний нагляд, вони можуть допомогти  безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Формування  інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів [14].

 

3. Роль держави в регулюванні зайнятості населення

 

Теоретико-методологічні  підходи до визначення ролі держави  у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного  розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості економічного аналізу. Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж. С. Міліь,                  А. Маршалл, А. С. Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок. Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата).

Марксистський підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г. А. Лопатін, Н. І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” як необхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

Кейнсіанський підхід (Дж. М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які супроводжувалися у багатьох країнах економічною кризою, масовим безробіттям і соціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною політикою.

Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного  підходу до державного регулювання в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген,     Д. Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття. З метою врівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва.

Отжеіснуютьрізніпоглядинарольдержавиврегулюваннізайнятості, щобагатовчомувизначаєтьсярізнимипідходамидорозумінняпричинбезробіття, якіформуютьсяуконтекстіконкретноісторичнихетапіврозвиткусуспільстватаекономічнихсистем, табл. 1.1

Таблиця1.1

Порівняльнахарактеристикатеоретичнихпідходівдовирішенняпроблемизайнятості

Теоретичні підходидо вирішення проблеми зайнятості	Роль держави	Чинники безробіття
		особистісні (індивід)	суспільні (суспільство)
Класична теорія зайнятості	Невтручання	Добровільне
Марксистський	Повний контроль		Неминуче
Кейнсіанський	Активне втручання		Вимушене
Монетаристський	Втручання за допомогою кредитно-грошової політики	Природне

Проте  жоден з описаних підходів не розкриває повною мірою всю складність проблеми зайнятості та безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюванні зайнятості [14].

Отже, регулювання зайнятості постає складовою управління розвитком суспільства, забезпечення стійкого економічного зростання країни, оскільки економіка держави є цілісною системою і функціонує як єдиний організм.

 

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ  В УКРАЇНІ

 

2.1.  Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення

 

За даними вибіркових обстежень населення  з питань економічної активності протягом 2009 року спостерігається збільшення чисельності зайнятого населення  віком 15–70 років та зменшення рівня  безробіття.

За даними Держкомстату, чисельність зайнятого  населення віком 15-70 років у середньому за 9 місяців 2009 року становила 20,4 млн  осіб, тоді як у І півріччі 2009 р. – 20,2 млн осіб, а у І кварталі 2009 р. – 20,0 млн осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років склав 58,2% (у І півріччі 2009 р. – 57,7%, у  І кварталі 2009 р. – 57,2%). Чисельність  безробітних у середньому за 9 місяців 2009 року становила 1,9 млн осіб, що на 82,8 тис. менше, ніж у І півріччі 2009 р., та на 169,3 тис. менше, ніж у І  кварталі 2009 р. Рівень безробіття за 9 місяців 2009 року становив 8,6%, проти 9,1% у І  півріччі 2009 р. та 9,5% – у І кварталі 2009 року [9].

Поліпшення  ситуації щодо зайнятості та безробіття спостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнах  Євросоюзу за 9 місяців 2009 року рівень безробіття, порівняно з І півріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у  середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%), Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія (16,2%) та Іспанія (17,7%).

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років  у 2009р., порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного  віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення  працездатного віку з 67,3% до 64,7%, рис.2.1

Рис.2.1. Рівень зайнятості населення у % до населення  відповідної демографічної групи, 2008 – 2009 рр.

 

Найвищий  рівень зайнятості населення спостерігався  у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий  – у молоді у віці 15 - 24 років  та осіб віком 60 – 70 років.Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

Зменшення кількості зайнятих у 2009р. порівняно  з 2008р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване  у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з  нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності [16].

Таким чином, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. В обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання.

2.2. Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України

 

В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб‘ємлюючої автоматизації  виробництва, її все більш корпоративного або навпаки - локального характеру  дістало місце підвищення професійних  та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу.

В Україні  трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка  визначається низкою факторів:

-  Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.

- Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості.

- Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну плату: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності

Державна  політика України зайнятості населення  базується на таких принципах:

-  забезпечення  рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального  і майнового стану, расової  та національної належності, статі,  віку, політичних переконань, ставлення  до релігії, в реалізації права  на вільний вибір виду діяльності  відповідно до здібностей та  професійної підготовки з урахуванням  особистих інтересів і суспільних  потреб;

-сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

- співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств.

Згідно  Конституції України засади регулювання  праці і зайнятості населення  визначаються виключно законами України. Такими законами є:

-  Кодекс  законів про працю України.

-  Закон  України "Про зайнятість населення"”.

-  Закон  України "Про охорону праці".

-  Закон  України "Про колективні договори і угоди".

-  Закон  України "Про оплату праці".

-  Інші  законодавчі акти та міжнародні угоди.