Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення

За рахунок  коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану  ринку праці та безробіття, рівня  законодавчих гарантій, досягнутого  рівня розвитку служби зайнятості [3].

Зарубіжний  досвід свідчить про різні підходи  окремих країн щодо розподілу  коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають  витрати на підтримування рівня  доходів населення, а на активні  заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповіднодорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні  має пов'язуватися з подальшим  розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них  витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану  ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5—1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Досвід  розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє  там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки  неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості [10].

Отже, розвинутими країнами використовуються різні за своєю суттю та характером принципи і методи регулювання зайнятості. Для ґрунтовного визначення зарубіжного досвіду необхідно дослідити динаміку змін у соціаль-економічній ситуації у країні.Наразі МОП є організацією, яка робить можливим співробітництво спеціалістів різних країн з обміну власним досвідом регулювання та розробляє рекомендації, що можуть бути впроваджені в україні.

.

 

 

 

3.2. Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні

 

Для подолання  проблем регулювання зайнятості населення пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості населення мають стати проведення економічної політики в інтересах  зайнятості та регулювання безробіття, рис. 3.1.

Проведення  економічної політики в інтересах  зайнятості полягає у створенні  економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої  на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць [7].

До основних напрямків цієї політики в контексті  забезпечення стійкого економічного зростання  України слід віднести наступні:

1. Підвищення  інвестиційної активності у всіх  секторах економіки. Державна  інвестиційна політика відіграє  вирішальну роль у структурній  перебудові економіки та реалізації  соціальних програм, виступаючи  одним з головних засобів регулювання  зайнятості, сприяючи модернізації  виробничої бази з подальшим  підвищенням якості робочих місць. 

 

 

Рис. 3.1 Пріоритетні  напрямки державного регулювання зайнятості населення в Україні

 

2. Стримування  відтоку капіталів за кордон, який спричиняє вилучення інвестиційних  ресурсів з вітчизняного виробництва  і скорочення робочих місць,  та стимулювання їх припливу.

3. Формування  інституту банкрутства, що сприяв  би підвищенню мотивації до  більш ефективних форм господарювання.

4. Реструктуризація  та рекапіталізація банківської  системи з метою підвищення  її надійності та дієздатності  відповідно до потреб реального  сектору в розрахунках і кредитуванні.

5. Проведення  пільгової кредитної та податкової  політики щодо підприємств, які  збільшують кількість робочих  місць і надають їх соціально  незахищеним групам незайнятого населення (жінкам, молоді, інвалідам);надання дотацій підприємствам, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості [1].

Регулювання безробіття передбачає здійснення комплексу  заходів активного (професійна підготовка; організація громадських робіт; фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу) та пасивного (допомога по безробіттю; програми дострокового виходу на пенсію) спрямування, які  мають на меті збереження у безробітних  і незайнятих громадян мотивації  до праці та сприяють працевлаштуванню. При їх одночасному застосуванні перевагу слід надавати заходам активного  спрямування, при цьому фінансова  підтримка безробітних має бути помірною та стимулювати їх до вирішення  проблеми працевлаштування. Тому в  сучасних умовах для забезпечення стійкого економічного зростання України  доцільно регулювати безробіття у таких  напрямках:

1. Подовження  терміну дії Закону України  «Про внесення змін до деяких  законів України щодо зменшення  впливу світової фінансової кризи  на сферу зайнятості населення»  від 25.12.2008 р. № 799-VI, який набув  чинності з 13.01.2009 р., в частині  визначених шляхів мотивації  незайнятого населення до пошуку  підходящої роботи при скороченні  попиту на робочу силу. Це стосується  дотримання певних обмежень та  санкцій до тих громадян, які  не виявляли активної позиції  на ринку праці і відмовлялися  від пропонованого працевлаштування, професійного перенавчання чи  громадської роботи.

2. Забезпечення  сприятливих умов для розвитку  сфери малого бізнесу, самозайнятості  та підприємницької діяльності  безробітних шляхом спрощення  процедур створення підприємств,  ліквідації бюрократичних перешкод. Доцільно також на регіональному  рівні створити банки даних  виробничих потужностей, що не  використовуються, об’єктів незавершеного  будівництва, на базі яких можна  організовувати малі підприємства.

3. Запровадження  ідей маркетингового підходу  до регулювання ринку праці  та безробіття, який полягає у  реалізації маркетингу праці  через послуги посередників (державних і приватних), що базуються на інформації про ринок, впливі як на пропозицію, так і на попит.

Реалізація  державної політики зайнятості у 2010–2011 роках здійснюватиметься за такими основними напрямами:

-  мінімізація  впливу фінансової кризи на  стан національного ринку праці;

-  розширення  сфери застосування праці за  рахунок створення робочих місць  з належними умовами праці;

-  забезпечення  національної економіки кваліфікованими  кадрами;

-  підвищення  якості та конкурентоспроможності  робочої сили;

-  зміцнення  позиції молоді на ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;

- повернення безробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;

-  розв’язання  проблем зайнятості осіб з  обмеженими можливостями;

-  регулювання  трудової міграції населення.

Розширення  сфери застосування праці за рахунок  створення робочих місць з  належними умовами праці здійснюватиметься  шляхом:

-  державної  підтримки національного товаровиробника  відповідно до визначених пріоритетів  розвитку окремих галузей економіки  та вимог до підвищення ефективності  виробництва на інноваційній  основі;

-  установлення  сприятливого інвестиційного клімату  на депресивних територіях та  підприємствах, на яких створюються  робочі місця з належними умовами  праці;

-державної підтримки фермерського, особистого селянського господарства та інших сільськогосподарських товаровиробників, сприяння розвитку несільськогосподарських видів економічної діяльності (сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, рекреаційно-туристичного підприємництва тощо);

-  підтримки  самостійної зайнятості, сприяння  розвитку підприємницької ініціативи  громадян;

- впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів, зокрема у малих містах, сільській місцевості та гірських населених пунктах;

-  сприяння  розвитку гнучких форм організації  праці.

Інтенсифікація  ринку праці в умовах набуття  Україною членства у Світовій організації  торгівлі може призвести до ліквідації як неефективних, так і конкурентоспроможних робочих місць, вивільнення працівників. Зростання попиту на робочу силу на підприємствах, в установах та організаціях може очікуватись лише за умови випуску  ними конкурентоспроможної продукції  та/або розширення обсягів виробництва (виконання робіт, надання послуг). Прогнозовані показники розвитку ринку  праці на 2010–2011 роки зазначені у  додатку Б.

Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку  праці, пов’язані з поступовим виходом  економіки з кризи (чисельність  зайнятого населення віком 15–70 років  збільшиться до 20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи).

Прогнозовані  показники розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих  місць на 2010–2011 роки та прогнозовані показники надання державною  службою зайнятості соціальних послуг незайнятому населенню на 2010–2011 роки (Додатки В і Д) визначені  на основі пропозицій Ради міністрів  Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських  держадміністрацій.

У процесі  реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити  вирішенню таких питань:

-посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили;

-забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями;

-сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

-забезпечення соціального захисту населення від безробіття [1].

 

3.3. Шляхи покращення роботи центрів зайнятості

 

Кожний  рік, враховуючи результати виконання  попередньої програми зайнятості, розробляються  заходи поліпшення роботи центрів зайнятості взагалі,і окремо для кожного – в персональній програмі центру зайнятості.

Центрам зайнятості рекомендується надавати пропозиції Кабінету Міністрів України, Міністерству праці та соціальної політики України  щодо удосконалення чинного законодавства  про зайнятість населення, загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття в частині  заохочення роботодавців до створення  додаткових робочих місць, особливо в депресивних регіонах, залучення  безробітних до підприємницької діяльності[9].

Професійно–освітня  підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили. Для реалізації цього  напрямку покращення роботи центрів  зайнятості необхідно зробити наступні заходи:

- вивчити та проаналізувати стан працевлаштування випускників професійно – технічних, вищих навчальних закладів освіти 2009 року, які навчалися за державним замовленням, щодо відповідності напрямів підготовки до потреб ринку праці;

- здійснювати моніторинг стану професійної підготовки кадрів на виробництві з розповсюдженням позитивного досвіду роботи підприємств з цього напрямку.

- провести навчально–практичний семінар для працівників підприємств з питань організації професійної підготовки кадрів на виробництві;

- надавати практичну допомогу підприємствам у організації професійної підготовки працівників за сучасними навчальними технологіями;

-вивчити проблемні питання діяльності учбово – курсових комбінатів, насамперед тих, що готують кадри для сільського господарства;

- відпрацювати питання організації професійної підготовки безробітних за напрямами, що сприяють зайняттю підприємницькою діяльністю, на базі бізнес-центрів, діючих в регіоні;

- провести моніторинг щодо визначення напрямів професійної підготовки та перепідготовки безробітних згідно потреб ринку праці для підвищення рівня їх працевлаштування після навчання.

Для збереження та створення робочих місць, сприяння підприємницької діяльності та самостійній  зайнятості населення планується вжити  наступні заходи:

-сприяти створенню умов для сталої діяльності стратегічно важливих для країни виробництв: авіабудування, оборонної промисловості, атомної енергетики, сільськогосподарського машинобудування, нарощування обсягів виробництва нових найбільш перспективних видів промислової продукції шляхом: реалізації положень Законів України: “Про державну підтримку літакобудівної промисловості”, “Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки”, “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”; розширення співробітництва з підприємствами систем “Укрзалізниця” та ВАТ “Укртелеком”;