Менеджмент организации

    

Групи та риси організації 

     Будь- яка організація складається  з груп (колективів). За визначенням  Марвіна Шоу група (колектив) –  це дві і більше особи, які  взаємодіють одна з одною таким  чином, що кожна особа здійснює  вплив на конкретних людей  ( працівників) і одночасно знаходиться під впливом конкретних людей. В організації тісно переплетені два види груп : формальні та неформальні.

     Формальні групи створюються  за бажанням керівника у результаті  вертикального та горизонтального  поділів праці з метою виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей. Виділяють 3 типи формальних груп :

             - групи керівників (командні групи) : президент компанії і віце  –президенти, начальник цеху  та його заступники тощо.

             - цільові виробничі (господарські) групи : групи технологів, дизайнерів, конструкторів, фінансистів, економістів тощо.

             - комітети, які у свою чергу  поділяються на спеціальні (комітет  з усунення браку на виробництві,  комітет зі скорочення працівників,  ліквідаційна комісія) та постійні (ревізійна комісія, науково – технічна рада, рада директорів та ін.) .

      Неформальні групи створюються  спонтанно на засадах соціальної  взаємодії. Працівники вступають  у неформальні групи для задоволення  почуття причетності, взаємодопомоги, взаємо захисту, тісного спілкування. У неформальних групах є також певна структура, неформальний лідер, вони використовують у своїй діяльності неписані правила (норми), але управляти ними значно складніше, ніж формальними групами.

     Можна виділити такі загальні риси організацій :

         1.наявність ресурсів : людей, капіталу, матеріалів, технології, інформації  тощо.

         2.залежність від зовнішнього  середовища (економічних умов, громадських  організацій, міжнародних подій,  законодавчих актів, конкурентів, менталітету суспільства тощо.).

        3.горизонтальний поділ праці  (виділення конкретних завдань),  підрозділи, які виникли в результаті  горизонтального поділу праці.

        4.вертикальний поділ праці, спрямований  на координацію роботи, тобто  здійснення процесу управління.

        5.необхідність управління.

        6.наявність формальних та неформальних  груп.

        7.здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково- дослідної тощо).

         Ефективність запропонованих заходів, щодо вдосконалення системи управління 

Стратегія розвитку виробництва  зводиться до: 

- фінансового оздоровлення  і стабілізації  підприємства шляхом списання заборгованості ( як дебіторської, так і кредиторської );

- пожвавлення комерційної  діяльності підприємства  за рахунок поглиблення  співпраці з: 

         МП «Союз –  96» (м. Чернівці) – по виробництву  шпону струганого. Фірма спеціалізується  на торгівлі шпоном струганим із закордонними споживачами;

        ТзОВ «Укргідравліка»  (м. Чернівці) –  по виробництву  шпону лущеного. Фірма  спеціалізується  на експорті шпону  лущеного;

        ТзОВ «Олісма» (м.  Хмельницький) –  по виробництву  шпону лущеного. Фірма має широкі зв'язки зі споживачами ортопедичних меблів на всій території України;

         ТзОВ «Захід-сталь» (м.  Івано-Франківськ) –  по виробництву  секцій огорожі,  габіонних ящиків, решіток арматурних, строп. Взаємовигідні  зв'язки з даним  споживачем підприємство колонії має протягом двох років, отримуючи від нього металопрокат;

         ТзОВ «Уніплит»  (смт. Вигода Івано-Франківської  області) – по  виробництву піддонів. Взаємовигідні зв'язки  з даним споживачем  підприємство підтримує  з 2000 року;

        ПМК-82 (м. Коломия) – по виробництву ящиків габіонних та бордюрів. Взаємовигідні зв'язки з даним споживачем підприємство підтримує з 1990 року.

   - виконання попередніх  завдань дасть  змогу збільшити  суму обігових  коштів для погашення  заборгованості по  заробітній платі виробничому персоналу, що підвищить матеріальну зацікавленість працівників у кінцевому результаті діяльності підприємства;

   - зміна структури  випуску продукції  за рахунок зняття  з виробництва  5-ти низькорентабельних  чи малоліквідних  видів продукції ( шлакоблоків, паличок для морозива, виробів " Єгоза ", комплектів заповнень, сап) при одночасному впровадження у виробництво 7-ми нових видів продукції переважно побутового призначення, які мають сталий попит на споживчому ринку;

   - збільшення обсягів виробництва високоліквідних  видів продукції при їх високій рентабельності дасть можливість акумулювати грошові кошти для компенсації збитків при максимальній реалізації продукції,  що тривалий час зберігається на складі готової продукції і не може бути продана по діючій ціні;

   - перерозподіл функцій  працівників ВМТПЗіМ  з метою відокремлення  посадової одиниці  для суттєвого  і глибокого маркетингового  вивчення споживчого  ринку, створення  відповідного  "банку  даних", опрацювання  наявної інформації  для вироблення оптимальних управлінських рішень як щодо розвитку виробництва, так і глибшого проникнення  продукції підприємства на ринок;

    - в галузі цінової  політики відокремити  ціноутворення по  філії підприємства  та виробничих  дільницях цехів  2 і 3 для утримання рівня конкурентноспроможних цін при збільшенні матеріальних витрат на виробництво.

      Виконання вказаних  вище стратегічних  завдань розвитку  виробництва зумовить  чітке виконання  показників фінансового  плану  підприємства.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Внутрішнє середовище організації

     Згідно  із системним підходом до управління кожна організація — це відкрита система, цілісність і життєздатність якої забезпечується завдяки елементам, з яких вона формується. Сукупність цих елементів становить внутрішнє середовище організації. Його проектування і створення відбувається з огляду на специфіку діяльності організації, кола споживачів, ринкової кон'юнктури, умов господарювання тощо. Система менеджменту при формуванні внутрішнього середовища організації має забезпечити відповідність характеристик його найважливіших складових умовам зовнішнього середовища, в яких організація функціонує.

     Складові  внутрішнього середовища організації

     Внутрішнє середовище організації формується керівниками відповідно до їх уявлень  про те, які саме елементи забезпечать її ефективне функціонування і розвиток. Цим зумовлене існування різних підходів до структурування внутрішнього середовища організацій. Найчастіше в ньому виділяють п'ять складових: цілі, структура, технологія, завдання і персонал, який виконує ці завдання з допомогою відповідної технології. Деякі представники сучасної російської школи управління вважають, що внутрішнє середовище — це структура організації, її ресурси та культура; інші до внутрішнього середовища відносять структуру, рівень розподілу праці та організаційні комунікації, а також кадровий склад організації, трудові й технологічні процеси, що використовують для перетворення ресурсів на необхідний суспільству продукт.

     На  рис. 8.1 наведено схематичне зображення організації як відкритої системи. Вона забезпечує свою життєздатність перетворенням ресурсів, які отримує із зовнішнього середовища, на готовий продукт (вироби, послуги, ідеї) для суб'єктів зовнішнього середовища. 

     Рис. 8.1. Організація як відкрита система

     Проектує  процес перетворення ресурсів на готовий  продукт і забезпечує його функціонування система менеджменту, яка зорієнтована на виконання таких ключових завдань:

• визначення цілей організації;
• формування під обрані цілі організаційної структури, що уможливить ефективну взаємодію всіх членів організації згідно з тими функціями, які вони виконуватимуть;
• залучення у процес перетворення тієї технології, яка гарантуватиме оптимальне співвідношення витрат ресурсів і результату;
• підбір персоналу і створення для нього дієвих мотиваційних преференцій (переваг), які б поєднували прагнення людей досягати власних цілей з необхідністю працювати з належною віддачею задля досягнення мети організації.

     Незалежно від сфери діяльності, складу і  структури зовнішнього середовища, ці завдання є обов'язковими для керуючої системи будь-якої організації, оскільки їх вирішення формує її внутрішнє середовище.

     Звідси, основними елементами внутрішнього середовища є:

• цілі організації — формуються з урахуваннями ринкової кон'юнктури на основі наявних та потенційних можливостей організації;
• структура організації — формується під обрані цілі в такий спосіб, щоб забезпечити необхідний рівень гнучкості й мобільності організаційних дій; система технологій — спрямована на забезпечення конкурентоспроможності продукції за технічними й економічними параметрами;
• персонал (людські ресурси) — добирають з урахуванням кваліфікаційних характеристик і узгодженості мотивацій індивідів з цілями організації, здатності їх до саморозвитку;
• організаційна культура — має своїм завданням ідентифікацію індивідуальних та організаційних цілей та їх узгодження.

     Отже, внутрішнє середовище організації  — це складна система елементів  і зв'язків між ними, що є об'єктом  контролювання та регулювання керівництвом.

     Зовнішнє  середовище організації

     Успіх організації залежить не лише від  досконалості її внутрішнього середовища, а й від зовнішніх щодо організації  сил. Вони прямо чи опосередковано впливають  на її діяльність, ускладнюючи її чи відкриваючи перед нею нові можливості. Тому необхідний всебічний і ретельний аналіз характеру впливу зовнішніх сил на організацію, що дасть змогу приймати такі управлінські рішення, які поліпшуватимуть конкурентні позиції організації, забезпечуватимуть її ефективне функціонування та розвиток.

     Сутність і характеристики зовнішнього середовища

     Кожна організація є відкритою системою, яка перебуває у постійній  взаємодії із зовнішнім середовищем.

     Зовнішнє  середовище — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників.

     Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії.

     Зовнішнє  середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним:

1. Складність — велика кількість факторів, на які організація мусить реагувати, а також рівень варіативності кожного з них. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більше факторів.
2. Мінливість — швидкість зміни оточення організації. У деяких з них зовнішнє середовище дуже рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе воно у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим — для інших, наприклад, виробничих.
3. Взаємозалежність факторів (зміна одного фактора спричиняє зміни інших). Наприклад, зростання цін на енергоносії зумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, при виробництві яких є велика частка енергозатрат. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію. Водночас таке становище змушує виробників шукати енергозберігаючі технології.
4. Невизначеність — необмежена кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її недостовірності. Організації, прагнучи знизити рівень невизначеності зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії — пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його сприятливішим для свого функціонування. Перша стратегія реалізується через створення гнучких організаційних структур із високим рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування змін, володіти ринковою інтуїцією. Друга стратегія, як правило, доступна лише великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою розширення своїх можливостей. Для впливу на зовнішнє середовище вони можуть використовувати потужну рекламу та засоби PR, політичну діяльність для лобіювання своїх інтересів, входження у торговельні асоціації. Вразливість малого бізнесу зумовлена саме тим, що серед підприємців-початківців мало хто досконало володіє мистецтвом передбачувати зміни у зовнішньому середовищі, а змінювати його на свою користь їм не під силу.