Організація і практика соціальної роботи з мігрантами

Норми європейської Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів, встановлюють основні вимоги щодо регулювання легальної трудової міграції (форми добору, проїзду, реєстрації, видачі дозволів на роботу та проживання і т. ін.).

Конвенція про правовий статус біженців визначає основні умови щодо набуття особою яких особа може отримати статус біженця та основні зобов’язання які беруть країни, що підписали цю конвенцію щодо осіб які визнані біженцями.

Основними правовими актами України, що визначають правовий статус іммігрантів та біженців є Конституція України, Закон України Про громадянство України, Закон Про реабілітацію жертв політичних репресій.

Бажання України інтегруватись в Європейське співтовариство підняло планку вимог до національного Законодавства в тому числі і щодо законодавства яке регулює міграційні процеси та питання біженців.

Для приведення вітчизняного законодавства у відповідність з нормами міжнародних актів парламентом України прийняті в останній час ряд важливих Законодавчих актів.

Основними правовими нормативними актами, що сприяють інтеграції мігрантів в українське суспільстві є Закон України про імміграцію (від 7.06. 2001р. N 2491-ІІІ) та закон України Про біженців (21.06 2001р. N 2557-ІІІ).

Ці закони визначають коло осіб які можуть отримати статус іммігранта чи біженця, визначають порядок надання такого статусу, та визначають сам статус таких осіб. Законодавством визначаються ті умови які надають особі можливість отримати той чи інший статус, порядок його отримання та оформлення, визначаються функції та повноваження державних органів які здійснюють роботу з мігрантами.

Також в Україні прийнято ряд нормативних актів які регулюють міграційні процеси окремих категорій мігрантів, це в першу чергу стосується депортованих народів. Так в 2002 році кабінетом міністрів були прийняті програми розселення та адаптації депортованих народів.

3.     Організація і практика соціальної роботи з

мігрантами.

3.1. Організаційні і технологічні підходи до соціальної  

роботи з мігрантами.

Дослідження міжнародного досвіду показує, що в роботі з мігрантами вирішальну роль грає міграційна урядова політика, практичне виконання якої у всіх сферах державної і суспільної діяльності забезпечує чітко сформульована програма з питань відносин між різними громадами.

Встановлення добрих відносин між різними громадами припускає надання іммігрантам міцного правового статусу і рівних можливостей для їхньої участі в різних сферах життя суспільства. Тільки на цій основі можуть розвиватися рівноправні міжнаціональні відносини і життєдіяльність діаспори. Ґрунтуючись на досвіді інших країн, можна зробити висновок, що політика і технологія з питань етнічних відносин і роботи з мігрантами в обов'язковому порядку повинні бути сформовані з урахуванням ряду принципів:

по-перше, варто виходити з припущення, що більшість іммігрантів залишаться на постійне (чи тривале) проживання в приймаючій країні і що вони можуть внести немаловажний вклад у її економіку;

по-друге, необхідно усвідомлювати вирішальну роль органів державної влади в сприянні адаптації й інтеграції іммігрантів і в розвитку добрих міжобщинних відносин; це, у свою чергу, дає підставу припускати, що буде забезпечена законодавча база для заходів, спрямованих на досягнення рівності можливостей, боротьбу з дискримінацією мігрантів і в необхідних випадках здійснення успішної інтеграції іммігрантів. З іншого боку, необхідно заохочувати іммігрантів розвивати в собі почуття приналежності до нового суспільства; владні структури і громадські організації повинні сприймати іммігрантів і їхніх лідерів як необхідних партнерів у справі встановлення між громадських відносин;

по-третє, варто усвідомлювати, що інтеграція і встановлення добрих відносин між місцевим населенням і мігрантами - це процес, розрахований на тривалий період. Міжнародні конвенції і досвід ряду країн підтверджують, що іммігранти, що прожили довгий термін у приймаючій країні, особливо ті з них, хто в ній народився, повинні мати можливість без проблем одержати її громадянство, що було б найбільш ефективним методом розвитку в них почуття приналежності до суспільства, у якому вони живуть. В умовах загострення міграційної ситуації дуже важливо заснувати в місцях зосередження іммігрантів офіційні органи, що займалися б здійсненням і координацією дій, спрямованих на досягнення мігрантами рівних можливостей, їхню інтеграцію й асиміляцію. Правові засоби боротьби з дискримінацією повинні доповнюватися іншими засобами, особливо в області освіти й інформації, спрямованими на рішення конкретних проблем різних категорій мігрантів у країні перебування.

Урядовим структурам необхідно починати дійові заходи разом з роботодавцями і профспілками для досягнення фактичної рівності можливостей мігрантів і місцевого населення. Велику роботу в цьому можуть провести місцеві органи влади. Заслуговують усілякої підтримки ті органи місцевої влади суб'єктів, що беруть на себе хоча б частково роботу по забезпеченню мігрантів достатньою кількості житла за помірну плату шляхом застосування різних механізмів. Боротьба проти дискримінації в житловому питанні на основі правових норм і соціальних заходів також має важливе значення.

Міжнародна практика свідчить про те, що примусова концентрація іммігрантів у визначених міських  кварталах чи сільських населених пунктах, що рівносильна сегрегації, перетворенню зазначених місць у гетто, небажана. Одночасно і насильницьке розосередження іммігрантів, перешкода у такому поселенні якщо вони самі мають бажання, викликає в прибулих сумнів, сторожкість, недовіру до влади. Швидке розосередження прибулих іммігрантів небезперечне з погляду  забезпечення збалансованого соціального складу населення у визначених районах і містах.

Хоча для різних груп мігрантів політика по їх розселенню може бути різною. Так, для кримських татар розселення компактними етнічними групами є бажаною для них самих, задля того щоб не асимілюватись з іншим населенням і зберегти свою етнічність. Тим більше, що в Криму вони визнаються титульною нацією і для них це є питанням національного самовизначення. А, скажімо щодо іммігрантів вихідців з України кращим буде розселення по місцях їх народження, звідки вони походять.

Необхідно враховувати усе більш зростаюче етнічне і культурне різноманіття населення у визначених регіонах і країні в цілому. Усунення дискримінації і задоволення потреб мігрантів будуть більш ефективним, якщо міграційної служби комплектувати також особами іммігрантського походження. Саме з досвіду розвитих країн можна багато чого почерпнути з метою розробки працеспроможних центральних і місцевих структур, загальнонаціональних, регіональних і муніципальних програм, що дозволили б зм'якшити процес інтеграції мігрантів в українське суспільство.

В Україні центральним координуючим органом, щодо роботи з мігрантами і біженцями є Державний комітет України у справах національностей та міграції. Саме він повинен координувати діяльність всіх державних органів по роботі з мігрантами, в тому числі і соціальну роботу. На сьогодні його робота не є достатньо ефективно. Та й сам він перебуває в стані “перманентного реформування” – то міністерство, то департамент то комітет. Міняються штати, підпорядкування, керівники. Все це не сприяє стабільності його роботи. Крім того цей орган досить обмежений як у фінансових ресурсах, так і в можливості впливу на інші державні органи. Враховуючи це, та позитивний закордонний і вітчизняний досвід необхідно багато повсякденних проблем міграції вирішувати на місцевому рівні. Саме місцеві влади в партнерстві з центральними урядовими органами і неурядовими організаціями усіх видів відіграють важливу роль у підготовці відповідних умов для встановлення нормальних відносин між мігрантами і місцевими жителями.

Поліпшення положення мігрантів може наступити при активізації їх власного соціального потенціалу. Країни, у яких нараховується значна кількість мігрантів, заохочують виникнення асоціацій іммігрантів і етнічних груп (земляцтв та ін.), з врахуванням яких формуються суспільні фонди, призначені для розробки і реалізації проектів, що відбивають інтереси мігрантів і біженців. Першорядне значення надається питанням релігії, культури, традиціям і звичаям з метою забезпечити поваги прав людини. Позитивних результатів домагаються ті органи влади, що прагнуть установити контакт із представниками різних конфесій і організувати обговорення ними проблем, що однаковою мірою  цікавлять і корінних жителів, і мігрантів.

Якщо коротко підсумувати вище викладене, то у рамках організації соціальної роботи з мігрантами можна намітити основні перспективні напрями роботи, які здатні суттєво поліпшити ефективність соціальної роботи з мігрантами:

- налагодити і розвивати зв'язок з міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції, і участь у їхній діяльності;

- організація взаємодії між центральними та регіональними державними відомствами й установами і місцевими органами влади, що вирішують проблеми міграції і мігрантів;

- організація взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою мігрантам;

- сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами мігрантів;

- посилити зв'язок із закордонними організаціями, що займаються проблемами мігрантів;

- розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам стосовно до умов конкретних регіонів;

- організація різних форм установ соціального захисту мігрантів (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, інтернатів, консультацій, пунктів видачі допомоги і т.п.);

- підготовка і підвищення кваліфікації фахівців з роботи з мігрантами;

- вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової і ін.) допомоги мігрантам;

- проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

- соціальна реклама державної і місцевої міграційної політики;

- організація діяльності служби по зв'язках із громадськістю;

- розробка правових основ видачі пенсій і допомог мігрантам, а також надання фінансової допомоги;

- розробка правових основ соціального, санітарного, медичного і педагогічного контролю життєдіяльності мігрантів;

- розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб з числа мігрантів;

- організація центрів, курсів і семінарів по професійній підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації мігрантів і інших задач.

Щодо реальних кроків у цих напрямках роботи то в державі вони більш менш здійснюються цілеспрямовано хіба, що щодо депортованих народів Криму. В 2002 році, постановою кабінету Міністрів України, нарешті, навіть прийнята “програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти”. В ній можливо вперше так чітко передбачені конкретні напрями роботи, терміни і  органи влади конкретно відповідальні за певний напрям. Нею передбачено:

1. Здійснити  комплекс  заходів,  спрямованих на гармонізацію

міжнаціональних відносин в Автономній Республіці Крим.

Державний комітет    у     справах національностей та міграції,  Рада                                 міністрів  Автономної   Республіки Крим. 2002-2005 роки.

2. Провести соціологічні дослідження з метою конкретизації та більш повного врахування запитів  депортованих у соціальній та гуманітарній сферах. - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Державний комітет                                 у   справах   національностей   та міграції. 2002 рік.

3. Організовувати   та   проводити   конференції,   семінари, зустрічі  за  участю молодіжних,  у тому числі кримськотатарських організацій.

Державний комітет у справах  сім'ї та   молоді  2002-2005 роки.

4. Забезпечити розвиток соціальної та промислової інфраструктури   в   місцях  компактного  проживання  депортованих відповідно до планів соціально-економічного  розвитку України та Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів  Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

5. Сприяти розвитку  етнографічного  туризму,  інфраструктури автотуризму  та  організації  всіх видів послуг для автотуристів з метою працевлаштування депортованих. - Державний комітет у справах  сім'ї та молоді, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

6. Здійснювати заходи щодо активізації  переговорів  стосовно укладення  двосторонніх  угод  з  країнами  СНД,  в яких проживали депортовані  до  повернення  в  Україну,  про  співробітництво   в організації повернення та облаштування.

МЗС, Державний комітет  у  справах національностей та міграції,  Рада міністрів  Автономної   Республіки Крим. 2002-2005 роки.

7. Сприяти  створенню  фермерських  господарств  та  розвитку інших  форм господарювання з метою працевлаштування молоді з числа депортованих, які проживають у сільській місцевості.

Мінагрополітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002р.

8. Утворити при центрах соціальних служб для молоді пересувні консультативні пункти для надання  соціальної  допомоги  молоді  з числа депортованих, які проживають у віддалених населених пунктах.

Державний комітет у справах  сім'ї та молоді, Український державний                                 центр соціальних служб для молоді, Рада  міністрів Автономної                                 Республіки Крим. 2002 рік.

Також програмою передбачені розробка і видання підручників, словників, підготовка педагогічних кадрів та ряд інших заходів.