Суспільні системи та їх типи

По-шосте, синергетика розкриває закономірності і умови перебігу швидких, лавиноподібних процесів і процесів нелінійного зростання, то самостимулюється. Важливо зрозуміти, як можна ініціювати такого роду процеси у відкритих нелінійних середовищах  і якими є вимоги, що дозволяють уникати ймовірнісного розпаду складних структур, моментів максимального розвитку.

Отже, синергетика приходить загалом до знаменного результату. Хоча все у світі стале, але тільки відносно, до певної міри, на якійсь, хай і тривалій, стадії розвитку. Складноорганізовані системи мають властивість розпадатися, сягаючи свого розвинутого стану. Сталість виростає з несталості, внаслідок несталості, бо народження нового структурного утворення пов'язане з випадковістю, хаосом. А сталість рано чи пізно обертається несталістю.

Визнання необхідної концентрації зусиль суспільства на боротьбу за своє збереження і розвиток робить особливо доконечним:

• визначення діапазону значущих параметрів існування суспільства;
• виявлення характеру траєкторії ймовірного руху розглядуваного параметра між його пороговими значеннями, численності припустимих варіантів цього руху, його швидкості;
• оцінка впливу змін цього параметра на економічні, соціальні, екологічні, демографічні, політичні характеристики і т. ін.;
• формування конкретної стратегії життєдіяльності суспільства для забезпечення його власного відтворення на основі знання своїх найважливіших параметрів і характеру їхніх зв'язків між собою.

Водночас особлива увага до дослідження об'єктивних засад соціального прогресу не повинна затуляти суб'єктивно-діяльнісні характеристики суспільства, соціальну якість його життя.

Людина не повинна розчинитися, загубитися в системі соціальних стосунків, у взаємодії елементів і підсистем суспільного цілого.

Такий підхід спрямований на постійне подолання суперечності між зовнішньою зумовленістю людської поведінки і свободою волі, між взаємодією, організацією людей і самореалізацією людської сутності, самодіяльністю індивіда.

Розв'язання суперечності між «взаємо-» і «само-» багато в чому залежить від якості управління: державного, регіонального, місцевого, корпоративного і т. ін. Це особливо важливо на нинішньому етапі розвитку українського суспільства в нових політичних і соціально-економічних умовах.

Головне в реформах, що проводяться, — їхній реальний, а не декларований зміст, становлення і зміцнення української державності, формування нового способу життя людей, інакше кажучи, саме реформування ставиться в пряму залежність від соціально-гуманістичної зрілості суспільних стосунків. Ось чому принципово важливо з'ясовувати, яка справжня ціна тих або інших реформ [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. ТИПОЛОГІЯ СУСПІЛЬНИХ СИСТЕМ

 

Система - це впорядкована єдність деяких матеріальних або нематеріальних об’єктів пов’язаних між собою стійкою взаємодією, що приводить до формування єдиного цілісного утворення.

У суспільстві існує багато різних суспільних систем, котрі складаються з людей, пов’язаних між собою стійкою соціальною взаємодією. Суспільними системами можуть бути соціальні групи й такі соціальні спільноти, як сім’я, екіпаж літака, потяга, трудовий або навчальний колектив, нація і т.д. Вони утворюють перший тип суспільних систем.

Важливий аспект функціонування і розвитку суспільних систем, які є об’єднаннями людей, полягає в тому, що стійкі соціальні взаємодії формують такі суттєві зв’язки між ними, котрі називаються суспільними відносинами. В науковій та навчальній літературі досить часто їх називають соціальними, що є неточним.

Більш коректним є виявлення специфіки соціальних відносин не за суб’єктами (як відносини між класами, соціальними групами), а за об’єктами, тобто з приводу чого вони виникають. Це дозволяє виокремити специфіку економічних, політичних, соціальних відносин з приводу можливості отримання людьми джерел і засобів існування, користування послугами закладів охорони здоров’я, освіти, нормального середовища проживання та інших благ.

З приводу можливостей отримання таких благ, цінностей і виникають відносини між особистістю і суспільством або  певною суспільною спільнотою меншого масштабу (трудовим колективом). Якщо людська спільнота йде на зустріч побажанням і вимогам людини, тоді між ними виникають соціальні відносини позитивного характеру.

Соціальне середовище теж намагається отримати від цієї людини певні цінності. Мається на увазі формування і дотримання нею таких соціально-ціннісних якостей, як любов до праці, законослухнянність, дисциплінованість, відповідальність. При досягненні таких взаємовідносин між людьми і соціальним середовищем, котре задовольняє їхні потреби, виникають соціальні відносини конструктивного характеру.

Соціальні відносини, на думку деяких авторів, - це відносини між людьми та їх об’єднаннями з приводу забезпечення особистих і суспільних потреб. Вони виникають і між індивідами і між ними та суспільними структурами різних масштабів аж до суспільства в цілому.

Різновидом соціальних відносин є соціально-трудові, функціонування яких пов’язане із забезпеченням суспільних і особистих потреб та можливе тільки при використанні праці. Ці відносини виникають як між індивідами (працівниками), так і між ними та різними суспільними структурами у вигляді підприємців, інших роботодавців, їх службами, посадовими особами, закладами профосвіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, службою зайнятості, державними, муніципальними органами державної влади, суспільства в цілому.

Соціальні відносини, у тому числі й соціально-трудові, є важливим об’єктом управління з боку держави, місцевого самоврядування, профспілок.

Другий тип суспільних систем – це виробничі, господарські, політичні організації, добровільні об’єднання громадян, різноманітні державні органи. Соціальна організація є основним поняттям соціального менеджменту. Її характерними рисами є мета, ієрархія, управління, синергія і вона належить до складних соціальних систем. Останнє зумовлене тим, що до складу таких систем входить людина, якій притаманна індивідуальність та значний діапазон вибору поведінки в усіх сферах суспільного життя. Соціальній системі також притаманна невизначеність функціонування і наявність меж керованості [9, 33-34 с.].

 

 

 

 

 

 

ІІІ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ТИПОЛОГІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ СИСТЕМ

 

В умовах сучасної трансформації господарської системи України відбувається перенесення акценту державної соціально-економічної політики на регіональний рівень, що надає процесу регулювання регіонального розвитку траєкторного спрямування.

 Поряд з активними кроками  держави в сфері регіональної  політики, одним з яких є прийняття  Державної стратегії регіонального  розвитку України, відбуваються самоідентифікація та самореалізація інтересів регіональних континуумів через розробку та реалізацію регіональних стратегій. Третім вектором можна вважати започаткований процес формування регіональних цілісностей на основі інтеграції господарських суб’єктів різних за масштабами, видами, рівнями і формами діяльності та створення умов для їх ефективного функціонування,

З огляду на це серед регіональною наукою постає питання переосмислення вихідних понять «регіон», «регіональна система», «регіональний розвиток» та їх інтерпретації, яка відмінна від традиційної і яка оперує поняттями: адміністративна область, економічний район, територія тощо. Поступово формується уява про нові одиниці мезосоціоекономічного аналізу, в межах яких відбувається відтворення регіональних моделей життєдіяльності. Типологія цих моделей передбачає розчленування системи об´єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі або типу.

Віднесення об’єктів до регіональних суспільних систем (РСС) потребує визначення ознак їх виокремлення та функціонування, з’ясування принципів розвитку та вироблення на їх основі механізмів управління, що сприятимуть отриманню мультиплікаційного ефекту від різноякісних процесів регіонального розвитку.

Аналіз еволюції теоретичних поглядів щодо виділення територіально-суспільних систем, наведення у таблиці 1, засвідчує залежність її етапності від пріоритетів розвитку суспільства у певний період часу.

Якщо критерієм виокремлення РСС виступає територіальна диференціація, тоді можна говорити про так звані регіони вторинного територіального поділу, які виділяються в межах України за наступними ознаками;

- географічне положення (Причорноморський  регіон, Західний регіон та ін.,);

- культурно-етнічне походження (Поділля, Полісся, Бойківщина тощо);

- специфічні умови господарювання (ТПР, СЕЗ);

- масштаб території (макрорегіони, мезо- та мікрорегіони).

За географічним положенням, окрім наведених вище прикладів, виділяються також різні типи регіонів, зокрема, прикордонні та приморські регіони, їх розташування визначає спеціалізацію економіки, умови проживання населення та специфіку господарської діяльності.

Система регіонального поділу в країнах ЄС представлена регіональними системами, виділеними Європейською Комісією для зручності управління.

Для здійснення типології РСС доцільно застосувати стратифікаційний підхід. Стратифікація локальних систем орієнтується не тільки на функціональні утворюючі ознаки, в й на їх поведінку як складної системи.

Стратифікація передбачає значну відкритість, зворотні зв’язки, взаємодію та взаємовплив усіх елементів системи, на відміну від класифікації, яка відсікає розгляд взаємозв’язків в одиничних елементах. Тим самим, стратифікація є методологічним кроком від системного підходу до системології.

 

 

 

Таблиця 1

Еволюція теоретичних поглядів на територіально-суспільні системи

Етап	Пануюча концепція	Сутність системи
1960-1980р.р.	Концепція соціально-економічних систем	Під соціально-економічною системою розуміється соціально ефективне взаємопов’язане поєднання елементів, залучене в регіональні процеси суспільного відтворення, що розвивається як ланка географічного розподілу та кооперування праці на певній території, яка володіє специфічними характеристиками: ієрархічною впорядкованістю, територіальною соціально-економічною цілісністю розвитку, складністю, монокомпонентністю, відкритістю, наявністю внутрішніх відтворювальних процесів, ефективністю спільного функціонування економічної, соціальної та екологічної компонент системи, динамізмом та рівновагою з оточуючим середовищем, керованістю виробничими та соціально-економічними процесами.
1980-1990р.р.	Концепція територіально-суспільних систем	Під територіально-суспільною системою розуміється форма просторово-часової організації суспільства, яка включає духовну, психологічну та інші складові людського буття. Характеристики, виділені різними авторами, сучасні концепції та соціодинаміки та соціогенетики стверджують, що ТСС- це мікро цивілізація.
1990-1997 р.р.	Концепція територіальних утворень	Територіальне утворення – є результатом інституціальних інновацій. У цьому випадку територія виступає як сукупність просторово скупчених частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів держави, стосовно якої можна запроваджувати відповідні регуляторні дії як з боку держави, так і з боку органів влади чи самоуправління цієї території.
З 1917 р.	Концепція геопросторових систем, локальних цивілізацій, етноекономічних систем	Геопросторові системи – усуспільнені території, на яких локалізується соціально-економічна діяльність людей, що являє собою сферу взаємодії суспільства і природи. Етноекономічні системи – відтворювальні цілісності, що формуються в процесі розгортання етногосподарського існування етносу, що носять ендогенний (внутрішньосистемні умови реалізації виробничого потенціалу етносу) і екзогенний (взаємодія 3 іншими етносами) характер і охоплюють широкий спектр економічних агентів відтворення, зокрема: використання професійно-трудового потенціалу, його рольові функції в поляризованій та стратифікованій економічній системі, близькість до основних «точок росту» перерозподіл матеріальним благ у стратифікованому економічному середовищі, відтворення традиційних для етносу технологій та форм господарської діяльності та ін.

Застосування поняття стратифікації до типології РСС є корисним тим, що вона регламентує вихід за межі адміністративно-територіальних утворень та розширює можливості віднесення до РСС субрегіональних, регіональних та локальних організаційно-економічних та організаційно-управлінських утворень. Таким чином, РСС слід розглядати не лише як ієрархічні підсистеми національного рівня, а й як локальні сегменти світогосподарської системи [10, 24 с.].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до встановлення соціальних відносин, під якими розуміються відносно стійкі зв’язки між людьми (внаслідок чого вони інституалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійними носіями різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами (положенням) і соціальними ролями (функціями) у суспільних структурах.

Соціальні відносини — це специфічний і відносно самостійний вид системи суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних тощо), що відображає діяльність соціальних суб’єктів на основі їх соціального стану в суспільстві і тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті.

Соціальні відносини можуть змінюватися у зв’язку зі зміною ціннісних орієнтацій партнерів, їх установок на сам характер відносин або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм або правил взаємодії.

Система - це впорядкована єдність деяких матеріальних або нематеріальних об’єктів пов’язаних між собою стійкою взаємодією, що приводить до формування єдиного цілісного утворення.

У суспільстві існує багато різних суспільних систем, котрі складаються з людей, пов’язаних між собою стійкою соціальною взаємодією.

Соціологічні закони визначають відносини і зв’язки між різними індивідами й спільнотами, виявляючись у їхній діяльності.

Сьогодні доводиться констатувати, що намічена мета — побудова сучасної правової держави — досягається далеко не завжди цивілізованими методами. Соціально-гуманістичний підхід потребує конкретного визначення, що дають людині кардинальні реформи в економіці, в соціальній, духовній, політичній сферах, чи стає вона внаслідок цих перетворень розумнішою, добрішою, фізично міцнішою, духовно багатшою; чи сприяють накреслюванні плани повсюдному утвердженню гуманно-колективістського способу життя людей, формуванню громадянського суспільства.