Теоретичні основи конкурентоспроможності підприємства

Для отримання групового  показника, що характеризує відповідність  виробу потребі за якісними (технічними) параметрами, необхідно одиничні показники  об’єднати з урахуванням значущості кожного з них:

де Іт.п — груповий показник за технічними (якісними) параметрами, що зіставляються;

qi — одиничний параметричний показник за і-м технічним (якісним) параметром;

ai — коефіцієнт вагомості і-го технічного (якісного) показника в загальному наборі (визначається методом експертної оцінки);

п — кількість параметрів, що береться до уваги під час оцінювання.

Груповий індекс конкурентоспроможності виробу за економічними показниками являє собою суму оцінок одиничних показників, що зважені за коефіцієнтом їх часткової участі в ціні споживання базового зразка товару:

де Іе.п — груповий показник за економічними параметрами;

qi — значення оцінки по і-м економічним параметром;

ai — частка витрат і-го економічного параметра в ціні попиту;

п — кількість параметрів, що береться до уваги під час оцінювання.

Розрахунок комплексного показника конкурентоспроможності здійснюється на основі групових показників за регламентованими (нормативними), якісними (технічними), економічними показниками:

де Кк.с — комплексний показник конкурентоспроможності товару, що аналізується відносно базового зразка;

Ір.п, Іт.п, Іе.п — групові індекси конкурентоспроможності за регламентованими (нормативними), технічними (якісними) та економічними показниками.

На основі комплексного показника  формується висновок про конкурентоспроможність товару, що оцінюється. У разі Кк.с < 1 виріб, який аналізується, поступається базовому зразку за конкурентоспроможністю, при Кк.с > 1 — перевищує зразок. За умови рівної конкурентоспроможності Кк.с = 1. Однак слід мати на увазі, що при зростанні Іт.п (тобто поліпшенні споживчих показників товару, що аналізується) показник Кк.с збільшується, характеризуючи зростання конкурентоспроможності. При зростанні Іе.п (ціни споживання товару, що аналізується, порівняно з базовим зразком) показник Кк.с зменшується, відображаючи зниження конкурентоспроможності.

На підставі сформульованого  висновку приймається рішення про  проектування та виробництво такого виробу чи зняття виробу з виробництва, модернізацію його або переведення  на інший ринок.

Під час проектування важливо  забезпечити випереджаючу і довготривалу конкурентоспроможність нових виробів, щоб утримати їх на певному ринку  товарів. При цьому більшу увагу  слід приділяти не стільки поліпшенню технічних параметрів, скільки зниженню ціни споживання.

Крім наведеного вище методу визначення конкурентоспроможності, на практиці застосовують ще кілька методів оцінювання:

1.Апроксимаційна модель, яка використовується лише у випадках, коли між показниками є кореляційна залежність, тобто значення коефіцієнта кореляції має бути більше – 0,5 або менше – 0,5. На полі кореляції показників аналогів зразків, що оцінюються, проводиться апроксимаційна лінія, а через точки максимально віддалені від неї проводяться паралельні лінії. Між цими лініями розташовується зона відповідності. Процедури кореляції та апроксимації виконуються на ЕОМ. Недоліком цього методу вважається те, що показники не поділяються на ефект та витрати і не ранжуються.

         2.Метод аналітичних залежностей абсолютних показників полягає в тому, що встановлюється номенклатура показників зразків виробів; формуються групи аналогів шляхом виключення зразків, які відрізняються від інших більш ніж на –10 %; виокремлюється базовий зразок за інтегральним показником (відношення ефекту від застосування продукції споживачем до витрат на досягнення цього ефекту); розраховується рівень конкурентоспроможності на основі співвідношення інтегральних показників оцінюваних зразків та базового (К = І : Іб).

           3.Метод комплексних відносних показників використовується, коли від застосування продукції немає вираженого ефекту, тоді до уваги беруться відносні показники (одиночні: бажані і небажані та комплексні). Комплексний відносний показник (Квд) показує, наскільки оцінювана продукція краще або гірше базового зразка:

          4. Метод «ідеальної моделі» використовується для розрахунку конкурентоспроможності принципово нової моделі виробу. Група експертів з дослідників, проектувальників, маркетологів визначає за бальною системою набір кількісних і якісних показників, які характеризують споживчі властивості «ідеального виробу» шляхом відповіді на поставлені ними самими питання: відповідність певного показника світовому рівню, ступінь задоволення потенційного споживача кожним показником, наскільки важливі певні показники з точки зору науково-технічного прогресу та для потенційних споживачів.

         3.Індекс якості являє собою показник різнорідної продукції, рівний середньозваженому значенню відносних показників якості різноманітних видів продукції. Використовується для визначення конкурентоспроможності підприємства в цілому та порівняння за цим показником фірм, що входять до компанії.

 

 

          1.3.Види конкуренції

 

Конкуренція – об'єктивний економічний закон розвинутого  товарного виробництва, дія якого  для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення  НТП, впровадження нових форм організації  виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних  законів також відбувається у  формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція  є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою  частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI – кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли  товари на невідомий ринок, у формі  внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації  виробництва і капіталу й на певному  етапі (остання третина XIX ст.) привела  до виникнення монополій.

На сучасному етапі  конкуренція ведеться насамперед між  гігантськими об'єднаннями, всередині  них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки  та різних форм власності. Її особливістю  є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу  у сферу виробництва. з галузевого на міжгалузевий, з національного  на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення  асортименту продукції, дизайн, надання  гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й  такі «мирні» методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних  угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через  попит, пропозицію і ціни. У цьому  разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між  виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний  механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між  виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного  господарства.

У ході еволюції економічної  системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість  конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих  умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії  попиту, пропозиції та цін, що означає  саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення  потреб споживачів. Ідеальною моделлю  у цій схемі е ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає  своєрідний диктат споживача над  продавцем.

За вільної конкуренції  жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким  вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції  та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами  приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині  кожного з них. Така конкуренція  набуває форми внутрішньогалузевої  та міжгалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція  – це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного  господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці  тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й  індивідуальна вартість виробництва.

Але ціни на ринку, як уже  зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну  масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої  конкуренції є перетворення окремих  індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або  суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція  сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і  капіталу.

Міжгалузева конкуренція  – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях  народного господарства. Через різні  умови виробництва у галузях  підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції  ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других – збільшувалася  пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) – зростають  і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання  капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін  або цін виробництва. Отже, внаслідок  міжгалузевої конкуренції єдина  ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо  якої коливаються ринкові ціни.

З виникненням монополій  вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція  ведеться між крупними компаніями (всередині  монополізованого сектора, між членами  групових монополій) і дрібними та середніми  фірмами. Це боротьба за монополізацію  ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною  власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції  є й те, що вона все більше переміщується  зі сфери обігу у сферу безпосереднього  виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових  досягнень науки й техніки  у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок  цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція –  це боротьба між товаровиробниками  за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни  їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок  збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного  розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція  – це боротьба між товаровиробниками  за споживачів шляхом впровадження досягнень  науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують  строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами.

 

 

 

 

 

                                            

 

 

 

 

                                               ІІ РОЗДІЛ

 

АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ

 

 

    1.2.  Організаційно-правова характеристика підприємства

 

 

          Відповідно до ст. 62 Господарського Кодексу України:

          Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

          Щоб вважатися підприємством економічна структура повинна мати кілька суттєвих ознак. Основні з них такі: