Управління виробництвом продукції рослиннцтва

1.2 Процес організації виробництва продукції рослинництва

 

Організація виробництва в галузях рослинництва передбачає комплекс організаційно-економічних заходів, здійснюваний з метою збільшення виробництва продукції землеробства при одночасному зниженні витрат праці і засобів на її одержання. Весь комплекс цих заходів здійснюється в рамках системи землеробства.

Всі елементи системи землеробства можна об'єднати в три групи: технологічні заходи, система машин і організаційно-економічні заходи.

Система технологічних  заходів передбачає впровадження раціональних сівозмін, систем обробки ґрунту, добрив, насінництва, захисту рослин від  шкідників і хвороб, протиерозійних заходів і полезахисних лісонасаджень; меліорації земель з урахуванням  спеціалізації виробництва, грунтово-кліматичних та інших умов.

Система машин  повинна забезпечувати комплексну механізацію виробничих процесів при  виконанні всіх технологічних прийомів. Вона містить у собі: ґрунтообробні  машини по обробітку груп і окремих  культур (зернових, технічних, овочів і  ін.), по виконанню взаємозалежних технологічних  процесів (машини по збиранню зернової і не зернової частини врожаю, по заготівлі кормів) і ін.

Система організаційно-економічних  заходів складається з комплексу  заходів для спеціалізації і  концентрації виробництва, кооперації і поділу праці, організації робочих  процесів і використання засобів  виробництва, по керуванню, обліку трудових і матеріально-грошових витрат, оплаті праці і матеріальному стимулюванню, що забезпечують найбільш ефективне  функціонування всіх технологічних  операцій і системи машин.

Для порівняння й оцінки систем землеробства використовують такі показники: вихід продукції  з площі сільськогосподарських  угідь чи угідь ріллі в натурі, кормових одиницях і вартісному вираженні; розмір валового і чистого доходу з одиниці земельної площі, рівень продуктивності праці, собівартості продукції  і рентабельності виробництва.

До галузей  рослинництва відносять: рільництво (виробництво  зерна, картоплі, соняшнику, льону, цукрового  буряку), кормо виробництво, овочівництво, садівництво, виноградарство і луківництво.

Спеціалізація рослинництва характеризується структурою товарної продукції, а поєднання  галузей - структурою валової продукції. Головною галуззю рослинництва є  рільництво, що у залежності від  економічних і природних умов спеціалізується на виробництві  одного чи декількох видів товарної продукції (зерно, соняшник, цукровий буряк  і т.ін.).

Дані наукових досліджень і передової практики показують, що найбільш стійка висока економічна ефективність спеціалізації  галузей рослинництва досягається  при оптимальній концентрації посівних площ оброблюваних у господарстві культур, тобто раціональній організації  земельної території.

Під раціональною організацією земельної території  розуміють правильне розміщення на території господарства й ефективне  використання всіх угідь (ріллі, косовиць, пасовищ і т.ін.), виробничих об'єктів, житлового фонду, культурно-побутових центрів, дорожньої мережі, засобів зв'язку, захисних лісонасаджень і джерел води з метою більш інтенсивного використання землі - найважливішого засобу виробництва,

З усіх сільськогосподарських  угідь у більшості районів  країни найбільш інтенсивною є рілля, з якої господарство одержує основну масу продукції рослинництва, під ріллю відводять кращі за родючістю, рельєфом і конфігурацією земельні ділянки.

На земельних  ділянках, відведених під ріллю, у  залежності від родючості ґрунту, рельєфу, а також державного завдання з продажу продукції рослинництва, спеціалізації господарства і розташування ділянок стосовно садиб організують  сівозміни.

Під сівозміною розуміють науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських  культур у часі і просторі шляхом розміщення їх на полях.

Польові сівозміни  вводять для виробництва зерна  й інших продовольчих, а також  технічних культур, грубих і концентрованих кормів для тваринництва.

Кормові сівозміни (прифермські й лукопасовищні) створюють  для забезпечення тваринництва всіма  основними видами кормів. У прифермських сівозмінах обробляють переважно зелені і соковиті корми (кукурудзу, коренеплоди  й ін.), а в лукопасовищних - трави  на зелений корм (випас), сінаж і  сіно.

Спеціальні  сівозміни організують з метою  вирощування овочевих культур, коноплі, бавовни й інших культур, що потребують спеціальної агротехніки. Для боротьби з ерозією ґрунтів уводять  ґрунтозахисні сівозміни.

При визначенні складу і кількості сівозмін за основу приймають оптимальну структуру  посівів, тобто найбільш раціональне  співвідношення площ сільськогосподарських  культур у загальній площі. Розміри  сівозмін встановлюють у залежності від числа бригад, ферм, відділень, ділянок, цехів і комплексів, їхньої спеціалізації, площ земельних угідь, їхньої якості, рельєфу місцевості, конфігурації ділянок, наявності на території рік, лісів, ярів, залізничних  колій і шосейних магістралей. Кожен  виробничий підрозділ повинен мати одну сівозміну. Відхилення допускається тільки в тому випадку, якщо одна сівозміна  не задовольняє потреби підрозділу, чи земельні ділянки роз'єднані природними перешкодами (ріками, ярами і т.ін.) й різко відрізняються одна від одної за складом ґрунтів, рельєфу, чи оброблювані культури вимагають різної агротехніки.

У залежності від виду сівозміни, кількості культур  і ефективності їхнього обробітку, ґрунтових умов і рельєфу місцевості встановлюють кількість полів у  сівозміні. При цьому на кожному  полі розміщують одну чи дві культури з однаковою агротехнікою обробітку. Під організацією території сівозмін мається на увазі розміщення доріг, джерел польового водопостачання, мережі зрошувальних і осушувальних каналів  та відводів, полезахисних лісосмуг, польових станів. Поля по можливості нарізають  рівновеликими (відхилення від середніх розмірів допускаються в межах ±8%), вони повинні бути правильної конфігурації й однорідні за рельєфом, родючістю  і механічним складом ґрунтів. Усе  це забезпечує необхідні пропорції у виробництві окремих видів продукції по роках і створює кращі умови для організації трудових процесів. Правильна конфігурація полів, раціональні розміри і довгі гони - необхідні умови для використання широкозахватних агрегатів і швидкісних машин. Найбільш зручна форма полів - прямокутник зі співвідношеннями сторін 1:2, 1:3 і 1:4 у залежності від розміру полів, рельєфу і т.ін.

Розміри полів  значно впливають на холості пересування  агрегатів і переміщення людей  до місця роботи і назад, а отже, і на розмір виробничих витрат. Відомо, що тракторні і комбайнові агрегати роблять три види непродуктивних пересувань, пов'язаних з виконанням робіт: переїзди з одного поля на інше після завершення кожного виду роботи; переїзди до місця роботи і назад  на стоянку, до місця проведення технічного обслуговування і ремонту машин; повороти і заїзди при виконанні  робіт у межах одного поля.

Витрати часу на переїзди з одного поля чи сівозміни  на інше залежать від кількості сівозмін і полів, що обслуговуються окремою  групою тракторів і комбайнів. Кількість  переїздів при цьому дорівнює сумарній кількості усіх видів механізованих  робіт, виконуваних у різний час  на кожному полі, помноженому на число полів, що обслуговуються групою тракторів. Розрахунки показують, що збільшення площі сівозмін з 700 до 1400 га дозволяє зменшити непродуктивні витрати  часу механізованих агрегатів на 40-50 %.

Використання  техніки і якість робіт поліпшуються, якщо поле чи сівозміни мають безпосередній  вихід до садиби, доріг, джерел води, а на схилах розміщені довгою стороною поперек схилу.

Економічна  оцінка організації території землекористування  і сівозмін дається за такими показниками:

• вихід продукції (у натуральних, умовних одиницях і вартісному обчисленні) з одиниці земельної чи сівооборотної площі;
• відсоток виконання плану виробництва валової і товарної продукції по видах і в цілому по господарству;
• забезпеченість худоби кормами і собівартість кормової одиниці;
• рівень продуктивності праці;
• собівартість продукції, рентабельність виробництва і розмір чистого доходу в розрахунку на гектар сівооборотної площі;
• енергоємність (кількість кінських сило-годин, що приходяться на гектар ріллі чи сівозміни);
• трудомісткість (витрати людино-годин на гектар сівооборотної площі чи ріллі);
• строк окупності капітальних вкладень;
• розподіл витрат праці по періодах року.

У процесі  високоефективного використання сільськогосподарських  земель необхідно забезпечити схоронність  природи і поліпшення навколишнього  середовища.

1.3 Механізм оперативного управління виробництвом продукції рослинництва

 

Управління аграрним виробництвом передбачає розв’язання специфічних завдань, зумовлених особливостями галузі. При цьому найбільш своєрідним напрямом управління є оперативне управління.

Оперативне  управління здійснюється на основі стратегій підприємства і передбачає розробку оперативних цілей і планів дій, які повинні чітко виконуватися і постійно контролюватися. Його ціллю є забезпечення ефективного здійснення виробничого процесу з врахуванням усіх його особливостей. Воно здійснюється за п’ятьма основними напрямами: 1) інформаційне забезпечення (аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, маркетингові дослідження тощо); 2) управління роботами (організація виробничих процесів, розробка сітьових графіків, календарних графіків, видача нарядів на проведення робіт, контроль за виробничими витратами тощо); 3) управління матеріально-технічним забезпеченням і збутом продукції; 4) управління фінансами (фінансове планування); 5) управління персоналом (наймання, підвищення кваліфікації та перекваліфікація кадрів тощо).

Функціями оперативного управління сільськогосподарським підприємством, які виконують більшу частину специфічних завдань, що пов’язані з особливостями сільськогосподарського виробництва, є планування технологічних процесів та регулювання виробництва.

Оперативно-виробниче  планування є завершальним етапом у системі прогнозів і планів сільськогосподарського підприємства і забезпечує конкретизацію та деталізацію річного (поточного) плану, своєчасне доведення його до виконавців, досягнення злагодженої робота всіх підрозділів, виробництво високоякісної продукції у запланованих обсягах, у заплановані терміті за найефективнішого використання виробничих ресурсів.

Діюча на сільгосппідприємстві система оперативно-виробничого  планування формує ефективність виробництва продукції.

Ефективність системи оперативно-виробничого планування характеризується зміною основних показників виробництва, ритмічністю роботи і рівномірним навантаженням усіх підрозділів протягом запланованого періоду.

Вибір системи  оперативно-виробничого планування визначається: типом і обсягом  виробництва; особливостями продукції; рівнем уніфікації робіт; витратами і результатами планування; виробничою та організаційною структурою підприємства тощо. При цьому перевага віддається тій системі, яка дозволяє найбільш ефективно розв'язувати завдання оперативного управління виробництвом.

Основними задачами оперативно-виробничого планування на сільськогосподарському підприємстві є: 1) підтримка необхідних пропорцій між робочою силою, технічними засобами, матеріальними ресурсами; 2) календарне погодження виконання усіх сільськогосподарських робіт, їхнє технічне і матеріальне забезпечення: 3) ефективне використання ресурсів виробництва шляхом раціональної організації трудових процесів, якісного виконання технологічних операцій.

Розрізняють такі види оперативно-виробничих планів: робочі плани в рослинництві на періоди робіт, квартальні, місячні, декадні плани ферм, промислових і обслуговуючих виробництв; оперативно-календарні графіки виробництва; плани-наряди на виконання робіт.

Виробнича програма з рослинництва містить дані про склад земельних угідь і план заходів щодо їх поліпшення, структуру посівних площ, рівень урожайності та планові заходи з її підвищення, валовий збір і баланс продукції, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції.

У робочих  планах у рослинництві на періоди  окремих сільськогосподарських  робіт передбачають: 1) перелік і  обсяги робіт у хронологічній  послідовності та агротехнічні вимоги до їх виконання. Вихідним матеріалом для робочих планів є технологічні карти. Робочі плани для кожної культури окремо встановлюють послідовність і обсяги робіт щодо всіх культур; 2) кількість робочих днів, необхідних для виконання встановленого обсягу робіт в оптимальні агротехнічні строки; 3) склад агрегатів, їх змінний, денний і сезонний виробіток; 4) денну потребу в робочій силі, тракторах, машинах, комбайнах, транспортних та інших засобах.

У галузях, де відсутня чітко окреслена сезонність праці та продукція надходить майже впродовж усього року (захищений грунт) через відсутність потреби опрацьовувати плани за періодами робіт розробляють квартальні, місячні, декадні плани виробництва і реалізації продукції, а також обчислюють потребу в ресурсах.

Для побудови робочих планів розробляють зведені  календарні графіки потреби в ресурсах і визначають дні найбільшої напруги. Потім їх вирівнюють, змінюючи в межах. допустимих норм календарні строки виконання окремих робіт. За необхідності планують залучення додаткової техніки і обслуговуючого персоналу або ж, навпаки, надання послуг іншим господарствам. На основі зведених календарних графіків виробництва формують оперативно-календарні графіки робіт на планові періоди. Плановим періодом під час розробки оперативно-календарних планів у рослинництві зазвичай обирають періоди підготовки ґрунту, посіву, догляду за посівами, збирання врожаю тощо.

Плани-наряди, плани-маршрути на виконання робіт у рослинництві є оперативно-виробничими планами на короткостроковий період.

Усі види оперативно-виробничих планів взаємопов’язані між собою та реалізуються на планувальному і виробничому рівнях управління (рис. 1.1).

 

 

Рисунок 1.1 - Оперативно-виробниче планування  у сільськогосподарському підприємстві

 

Ціллю виробничого  рівня є своєчасне виконання  робіт з урахуванням непередбачених змін (погода, поломка техніки тощо) при мінімізації витрат на виробництво та втрат продукції. При цьому об’єктам диспетчирування є: відділки, цехи, бригади, тваринницькі ферми, центральна ремонтна майстерня та рухомі ремонтні засоби, гараж, зерносклади, склади запасних частин тощо.