Основним етапом
в розвитку інноваційного потенціалу
підприємства є НТП.
Запорукою науково - технічного
прогресу є винаходи і відкриття.
Коли винаходи знаходять своє практичне
застосування в певній галузі, вони
ведуть за собою створення нового
продукту або нової технології. Це
означає переродження нової ідеї
в нововведення, в винахід. Останній
стимулює подальший прогрес усієї
галузі. Наше сьогодення обумовлює
зростання наукового та практичного
інтересу до проблем інноваційної діяльності.
Під інноваційною діяльністю розуміють
сукупність неперервно здійснюваних у
просторі і часі якісно нових прогресивних
змін, які носять назву процесів
впровадження нової техніки. Переваги
конкурентної боротьби підприємства визначаються
не рівнем запасів природних ресурсів,
ні потужністю фінансового капіталу,
а те, як держава може забезпечити
найповніший прояв професійних
здібностей своїх громадян, які зуміють
перевершити інших в освоєнні
нових знань і практичних досягнень,
трансформації їх в найсучасніші
технології і продукцію. Тому питанню
інноваційного розвитку слід приділяти
все більш уваги бо тільки через
такий розвиток можливе досягнення
конкурентних переваг на внутрішніх
і зовнішніх ринках. Інноваційний
процес виникає коли створений в
науково-технічній сфері унікальний
продукт передається у виробництво
і далі знаходить свого споживача.
Інноваційний розвиток можливий за умови
розвитку інноваційного потенціалу.
Інновації у ринковій економіці
є найпотужнішим важелем конкурентної
боротьби, оскільки є можливістю перевершити
конкурентів за рахунок більш
ефективних технологій або вищою
якістю продукції, а інноваційний шлях
розвитку дозволить економіці вийти
на якісно новий рівень. Особливу актуальність
інноваційний розвиток має для україни.
Це пов'язане з необхідністю докорінної
перебудови досить потужного і в
той же час неефективного виробництва.
В процесі багаторічного обговорення
проблеми активізації інноваційного
шляху розвитку економіки україни
встановлено, що для цього необхідне
швидке розгортання прогнозо-аналітичних
досліджень з визначенням пріоритетів
інноваційного розвитку, активізація
роботи з формування і реалізації
інноваційних програм різних рівнів, підготовка
інноваційних кадрів, підвищення інноваційної
культури, удосконалення механізму управління
державними програмами, розгортання прикладних
та науково-дослідних робіт, орієнтованих
на розробку нових сучасних технологій,
розвиток нових інноваційних структур,
навчання та перекваліфікацію кадрів.
Проблему активізації інноваційної діяльності
підприємств розглядається в численних
працях таких зарубіжних і вітчизняних
авторів як а. Сміт, л. Вальрас. Дж. Хікс,
к. Маркс, м. Портер, м. Кондратьев, п. Ромер,
м. Туган-барановський. Також дане питання
досліджували в своїх роботах і вітчизняні
науковці, а саме ю. Бажал, д. Богиня, о.
Лапко, а. Гальчинський, с. Покропившій,
м. Крупко, в. Стадник, н. Подольчак, а. Колота,
л. Федулова, в. Рихтюк, о. Смірнова, й. Шумпетер.
Останній наголосив, що прибуток є результатом
нових комбінацій, без розвитку немає
прибутку, а без прибутку немає розвитку.
Метою даної роботи є визначення сутності
і складових інноваційного потенціалу,
визначення сучасних напрямів його підвищення,
ознайомлення з чинниками зовнішнього
і внутрішнього впливу на нього. Термін
«інноваційний потенціал» має широкий
спектр підходів до його вивчення. Наприклад,
і.балабанов під інноваційним потенціалом
розуміє «сукупність окремих видів ресурсів,
включаючи матеріальні, інтелектуальні
інформаційні та інші ресурси, необхідні
для здійснення інноваційної діяльності»
[18,57]. Д. Кокурін вважає, що «інноваційний
потенціал містить невикористані приховані
можливості нагромаджених ресурсів, що
можуть бути задіяні для досягнення цілей
економічних субєктів», також д.і. кокурін
відзначає, що до розгляду сутності інноваційного
потенціалу слід підходити як до економічної
категорії, котра є ієрархічно організованою
системою понять, що знаходяться на різному
рівні наближення до сутності потенціалу.
А гриньов розглядає інноваційний потенціал
як сукупність усіх наявних матеріальних
і нематеріальних активів підприємства
[19, 353]. Враховуючи викладене, вважаємо
за доцільне подати таке визначення інноваційного
потенціалу підприємства, як сукупність
організованих у певних соціально-економічних
формах ресурсів, що можуть за певних діючих
внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного
середовища бути спрямовані на реалізацію
інноваційної діяльності, метою якої є
задоволення нових потреб суспільства.
У цьому визначенні сконцентровано сукупність
інноваційних ресурсів, їх цільову спрямованість
(задоволення потреб), а також враховано
фактор інноваційного середовища. Тому
вважаємо його таким, що повніше розкриває
сутність цієї економічної категорії.
Щодо визначення «національна інноваційна
система», на мою думку, найбільш точним
його сформулювали л. Федулова і м. Пашута:
національна інноваційна система - це
система взаємопов'язаних організацій
(структур), зайнятих виробництвом і комерціалізацією
наукових знань і технологій у межах національних
кордонів, малих та великих компаній, університетів,
лабораторій, технопарків і інкубаторів
як комплексу інститутів правового, фінансового
й соціального характеру, що забезпечують
інноваційні процеси і мають потужне національне
коріння, традиції, політичні і культурні
особливості [13,25]. Розглянемо складові
інноваційного потенціалу підприємства
і їх функції. Фінансова складова інноваційного
потенціалу забезпечує надходження коштів
для виконання інноваційних процесів,
створює стимули і умови для розробки
інновацій, впливає на вибір тематики
інноваційних проектів відповідно до
потреб функціонування і розвитку самої
інноваційної сфери, сприяє ефективному
формуванню витрат, реалізує необхідну
еластичність надходжень фінансових ресурсів
відповідно до протікання інноваційного
процесу. Як бачимо ця складова є вирішальною
адже на етапі планування закладається
фундамент і напрямки подальшого перебігу
діяльності підприємства в інноваційній
сфері. Наступною складовою є матеріально
- технічні ресурси, які є сировинною основою
інноваційного потенціалу, вони визначають
його техніко - технологічну базу, впливають
на масштаби й темпи інноваційної діяльності.
Часто підприємства стикаються з нестачею
у матеріальних ресурсах тому раціонально
орієнтуватись на створення не матеріаломістких
нововведень, що дасть змогу максимально
комплексно використовувати наявну сировину.
Кадрова складова інноваційного потенціалу
може характеризуватися такими показниками,
як загальна чисельність працівників
в науковій діяльності, структурний розподіл
чисельності персоналу за видами діяльності,
за кваліфікаційними групами. Тут важливим
фактором є активність та ентузіазм самих
робітників цього профілю, тому для керуючого
кола працівників потрібно заохочувати
і сприяти створенню необхідних умов,
атмосфери в колективі, запровадження
різних винагород за особливо успішну
діяльність працівників. Всі складові
інноваційного потенціалу повинні гармонічно
поєднуватись задля продуктивної і успішної
діяльності всього інноваційного механізму
на підприємства. Звичайно не лише внутрішні
фактори підприємства мають вплив на успішність
наукової і інноваційної діяльності, важливу
роль мають і зовнішнє середовище, в якому
перебуває підприємство. До факторів зовнішнього
середовища відноситься державна інноваційна
політика, політика кредитних установ,
конкуренти, зміни вподобань споживачів.
Разом з тим слід відзначити, що у реалізації
технологічних змін і не малу роль відіграють
чинники, які представляють національну
специфіку і виражають історичний досвід,
культуру, мову, розмір держави, національні
інтереси, систему освіти, особливості
сфери наукової діяльності, відносини
суб'єктів господарювання між собою. Важливою
ознакою інноваційного розвитку підприємства
є його здатність адаптуватись до внутрішніх
змін та зовнішнього впливу. Більшість
авторів згоджуються на тому, що запорукою
економічної незалежності країни є інновації
і інноваційний шлях розвитку. Це є дуже
актуально для україни, яка повинна використати
і реалізувати свої потенційні переваги,
знайти своє гідне місце на світовому
ринку, посісти провідні позиції в тих
сферах економічної діяльності, де вона
має для цього умови. Не дивлячись на часте
обговорення гостроти і актуальності
даної проблеми дуже мало вітчизняних
підприємств почало переходити з екстенсивного
на інтенсивних шлях розвитку, звичайно
цьому є багато пояснень пов'язаних з нестачею
коштів тощо. Переважна більшість устаткування,
що використовується не втратила своєї
матеріало- та енергомісткості, низької
продуктивності, масштабності, моральної
зношеності. Все це призводить до збільшення
собівартості але не збільшення якості.
Тому бачимо, що високі технології є запорукою
не лише більшого прибутку завдяки підвищенню
якості продукту, що випускається, а й
запорукою економії сировини, робочої
сили, енергетичних ресурсів. Також це
сприяє підвищенню економіки всієї країни,
так як зменшує частку експортованих товарів
і підтримку вітчизняного виробника. Тож
розглянемо можливі стратегії і чинники
розвитку інноваційного потенціалу. Виходячи
з викладеного вище, необхідно розробити
на державному рівні:
1) механізм стимулювання
впровадження інноваційних технологій;
ефективні важелі державного
впливу та протекціонізму, основним
з яких є податкова політика;
2) звільнення від податку
суми прибутків, що спрямовуються
на розвиток і модернізацію
виробництва; встановлення податкових
пільг на інвестиції, які спрямовуються
на модернізацію основного капіталу
підприємств з високим рівнем
зносу технічного потенціалу;
3)підвищення захисної
функції податків по відношенню
до вітчизняного товаровиробника
має забезпечити ефективний розвиток
галузей промисловості та встановити
досягнуті у минулому високі
обсяги виробництва. Як відомо кожне
підприємство, що функціонує на ринку
перебуває у постійній конкуренції, що
вимагає формування привабливих пропозицій
для створення конкурентних переваг. Першим
кроком до такого вдосконалення є визначення
державних пріоритетів щодо підтримки
підприємств, запровадження системи стимулів
для учасників державних інноваційних
програм, створення системи підтримки
технічних розробок. Другим кроком є удосконалення
механізму інноваційної діяльності підприємства,
а саме:
1) формування стабільної
нормативно - правової бази, що ґрунтується
на принципах пріоритетності
національних інтересів та товаровиробників;
2) економічне стимулювання,
шляхом інвестування у вигляді
фінансування, кредитування, лізингу,
фондових операцій, планування і
програмування;
3) застосування прямих
і непрямих методів інноваційної
діяльності підприємства.
Так, у програмі «україна
2010» зазначається, що досягнення конкурентоспроможності
україни в системі глобального
світового господарства потребує посилення
інноваційного спрямування промислової
політики. За мету ставиться подолання
розбіжності між наявним потенціалом
інноваційного розвитку (значні можливості
для ефективних науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт,
рівня науково-дослідних установ,
чисельності і кваліфікації вчених
і інженерів тощо) та низького за
ефективністю його використання [10,15].
Розв'язання поставленої задачі можливо
при здійсненні державою прямої фінансової
підтримки інноваційних процесів, зміст
якої полягає у безпосередньому
фінансуванні перспективних наукомістких
виробництв за рахунок бюджетних
коштів, наявності державних замовлень
на інноваційні продукти. Також необхідна
реалізація державою опосередкованої
підтримки щодо здійснення інноваційної
діяльності підприємствами, а саме:
податковий кредит, податкові пільги
для вищих навчальних закладів, наукових
установ і організацій в необхідних
обсягах і напрямках, введення ефективної
амортизаційної політики, відстрочка
чи звільнення від сплати імпортного
мита. Державне стимулювання інноваційної
діяльності має орієнтуватися на
розвиток і збереження конкурентних
переваг насамперед у тих галузях,
де вони уже набуті: літакобудування,
ракетобудування, металургійна, хімічна,
сільськогосподарська тощо. Кошти, отримані
від реалізації продукції цих
галузей на зовнішніх ринках, слугуватимуть
ресурсом, що сприятиме: розвиткові в україні
напрямів, які мають найвищий конкурентний
потенціал - інформаційні технології і
засоби зв'язку, охорона здоров'я, біотехнології,
екологічно чисті продукти, енергетика,
транспорт тощо. На вітчизняних підприємствах
повинно практикуватись використання
сучасних засобів і методів підтримки
прийняття рішень, необхідність використання
яких зумовлене відсутністю необхідної
інформації або недостатньої кількості
часу, що не дозволяє менеджеру виявити
всі альтернативні рішення, обмежує кількість
їх варіантів. Це робить рішення менш ефективним
і обумовлює необхідність використання
засобів підтримки їх вироблення та прийняття.
Якщо розглядати становище україни у цьому
питанні слід подолати ряд чинників, що
сприяють неефективності функціонування
національної інноваційної системи. Наприклад
відсутність зв' язку між наукою та практикою
господарювання, формальність наукових
досліджень в більшості наукових інститутів,
також відсутність механізмів ефективної
реалізації та оцінки ефективності національних
науково-технічних програм (фінансування
неконкретних бізнес - планів інновацій,
а бюджетів дослідницьких організацій,
недосконалість законодавчої бази стимулювання
інноваційного розвитку, некомерціалізованість
результатів дослідницької діяльності
через нерозвиненість інфраструктури.)
Проаналізувавши дану інформацію зробимо
наступні висновки. До основних чинників
внутрішнього впливу на інноваційний
потенціал підприємства відносяться:
фінансова забезпеченість інноваційних
процесів і проектів, матеріально - технічні
ресурси, кадрова складова, сприятлива
атмосфера в колективі. А до чинників зовнішнього
впливу належить державна інноваційна
політика, політика кредитних установ,
конкуренти, зміни вподобань споживачів,
іноземних досвід. Напрямами підвищення
інноваційного потенціалу являються:
перехід від екстенсивного до інтенсивного
розпитку, впровадження високих технологій,
механізм стимулювання працівників залучених
до науково - дослідницьких і дослідне
- конструкторських робіт, підвищення
фінансування інноваційної діяльності
на всіх рівнях, врахування іноземного
досвіду, співпраця з зарубіжними підприємствами.
Підбиваючи підсумки відзначимо актуальність
даної проблеми, її практичну значущість.
В останні роки вітчизняні науковці і
практики виявляють неабиякий інтерес
до проблематики управління процесами
переходу економіки й виробництва на інноваційний
розвиток. І цьому є цілком об'єктивні
причини, так країни, що стали на шлях інноваційного
розвитку, отримують щорічно 80 - 85 % приросту
ввп за рахунок інноваційних чинників,
до яких відносять нові вироби, нові технології
їх виготовлення, нові методи організації
виробництва і збуту тощо, близько 90 % загальносвітових
інноваційних витрат припадає на високорозвинені
з 15 % населення світу. Частка ж україни
у світовому обсязі наукомісткої продукції
становить близько 0,1 %, тоді як у польщі
на порядок більше, а у німеччині - на 2
порядки [18, 37]. У цих умовах для україни
опора на інновації є єдиним можливим
шляхом, який дозволить забезпечити сталий
розвиток і входження на рівних до світового
товариства цивілізованих країн. Подальше
зволікання загрожує системним відривом
від високорозвинених країн ліквідувати
який буде майже неможливо. Все важче даватиметься
порозуміння у співпраці з зарубіжними
країнами через зростаючу різницю стандартів,
різницю рівня життя. З вище сказаного
зрозуміло, що реалії сьогодення вимагають
від керівництва підприємств і організацій
усвідомлення важливості реформування
суспільства у інноваційному напрямку.
Давно закінчилась доба екстенсивного
зростання, джерелом процвітання бізнесу
кожного і національної економіки в цілому
можливо лише при розгортанні інноваційного
потенціалу. Кожному суб' єкту господарювання
необхідно знати й розуміти теоретичні
основи, закономірності процесу формування,
структуру, джерела зростання, методи
оцінки й напрями ефективного використання
інноваційного потенціалу. Вільне володіння
цими питаннями дасть змогу їм об' єктивно
оцінювати свої можливості, розробляти
нові напрями інноваційної діяльності,
сформовувати ефективну стратегію інноваційного
розвитку.
Висновки:
Ефективне функціонування і розвиток
підприємства залежать від досконалості
його внутрішнього середовища, що забезпечується
системою внутрішніх елементів, їх раціональною
взаємодією, заснованою на принципі динамічної
рівноваги, що передбачає рух уперед
на основі постійного удосконалення
ключових елементів організації
і приведення у відповідність
до них інших елементів.
Це формує виробничо-технічний потенціал
організації, що забезпечує її здатність стабільно
функціонувати в межах обраної стратегії
в умовах зовнішнього середовища, що змінюється.
Інноваційний потенціал організації -
рівень готовності організації до реалізації
проекту чи програми інноваційних стратегічних
змін.
Готовність організації до змін
розглядає детальну оцінку інноваційного
потенціалу із застосуванням схеми
"ресурси - функції - проекти". Вона
передбачає:
1. Опис проблеми розвитку підприємства
і визначення задач для вирішення проблеми.
2. Опис середовища рішення проблеми (стан
внутрішнього середовища, вплив зовнішнього
середовища на інноваційну діяльність).
3. Оцінка ресурсного потенціалу.
4. Оцінка здатності персоналу досягти
встановлених результатів діяльності.
5. Встановлення інтегральної оцінки
потенціалу організації, її готовність
вирішити інноваційне завдання.
6. Встановлення основних заходів, необхідних
для досягнення
визначеногопотенціалу
для реалізації інноваційного проекту.
Аналіз усього викладеного
приводить до висновку, що інноваційний
процес - це процес, спрямований на створення
необхідних ринку продуктів, технологій
або послуг і здійснюваний у тісній
єдності зі середовищем, тобто його
спрямованість, темпи та мета залежать
від соціально-економічного середовища,
у якому він функціонує й розвивається.
Слід зазначити, що, на відміну
від науково-технічного процесу, інноваційний
процес не закінчується так званим упровадженням,
тобто першою появою на ринку нового продукту,
послуги або доведенням до проектної потужності
нової технології. Цей процес не переривається
й після впровадження, бо в міру поширення
нововведення вдосконалюється, стає ефективнішим,
набуває раніше не відомих споживчих властивостей.
Це відкриває для нього нову сферу застосування
і ринки, а отже, і нових споживачів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Задорожний г.в., рудик о.в.,
інноваційний потенціал підприємства
при переході до економіки знань // соціальна
економіка. - 2006. - № 3. - с. 113-125 2. Варфоломієва
в.о. інформаційне забезпечення управління
розвитком інноваційного потенціалу підприємств
малого бізнесу // актуальні проблеми економіки.
- 2006. - с. 165-171.
3. Кондратов о.м. основні
напрями та пріоритети інноваційної
діяльності в промисловості україни.
- к.: наук. Світ, 2002. - 25 с.
4. Амоша а., мельцер л.
От лица бизнеса // негоціант
№ 48. - 2006. - с. 7
5. Єресько і. Оцінка
інноваційного потенціалу україни
// економіка та держава. - 2006. - №
4. - с. 34-38.
6. Кравченко м. Розвиток кадрової
складової інноваційного потенціалу підприємств
// економіка та держава. - 2006. - № 3. - с. -
77-81.
7.Шичкина м.и. мотивація
инноваций на предприятиях // управление
персоналом. - 2006. - № 15. - с. 48-49.
8.Балабанов а.и. фінанси.
- спб.: узд-во «питеру 2000. - с. 192.
9. Афанасьев м.в. особливості
оцінки й відбору інновацій
на ранніх стадіях їх життєвого
циклу // економічний вісник нуту
«кто», 2005. - № 2. - с. 351-355.
10.Белов о.ф., приков с.і.
про глобальні пріоритети розвитку
україни в програмі «україна 2010»-
2006. - с. 14-18.
11. Андрушків Б. М. Стратегічне
управління інноваційним розвитком підприємства
: [навч. посіб.] /
Б. М. Андрушків, Л. М. Мельник,
Л. Я. Малюта // Тернопіль : ТНТУ, 2010. – 278
с.
12. Антонюк Л. Інновації: теорія,
механізм розробки та комерціалізації
: [монографія] / Л. Антонюк,
А. Поручник, В. Савчук. –
К. : КНЕУ, 2003. – 244 с.
13. Ансофф И. Стратегическое
управление / И. Ансофф ; пер. с англ., науч.
ред. и автор перев.
Л. Евенко. – М. : Экономика,
1992. – 519 с.
14. Волкова О. І. Економіка і
організація інноваційної діяльності
: [підручник] / О. І. Волкова,
М. П. Денисенко та ін. –
К. : ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.
15. Йохна М. А. Стратегічне управління
інноваційним розвитком підприємства
: [навч. посіб.] /
М. А. Йохна, В. В. Стадник. –
Хмельницький : ХНУ, 2011. – 327 с.
16. Кабалина В. Инновации на
постсоветских промышленных предприятиях
/ В. Кабалина, С. Кларк //
Вопросы экономики. – 2001. –
№ 7. – С. 19–33.
17. Кузьмін О. Є. Управління інноваційним
процесом на підприємствах: проблеми і
шляхи їх роз-
в’язання / О. Є Кузьмін, С.
В. Князь, Л. І. Мельник // Економічний
вісник Національного
технічного університету
України “Київський політехнічний
інститут”. – 2005. – № 2. – С. 371–382.
18. Санто Б. Инновация как средство
экономического развития / Б. Санто ; пер.
с венг. под общ. ред.
Б. В. Сазонова. – М. : Прогресс,
1990. – 296 с.
19. Харів П. С. Активізація інноваційної
діяльності промислових підприємств регіону
: [монографія] /
П. С. Харів, О. М. Собко. –
Тернопіль : ТАНГ, 2003. – 180 с.
20. Rosenberg Р. An Overview of innovation / Rosenberg,
Kline // The Positive Sum Strategy: Harnessing
21.Technology for Economic Growth. – Washington
DC : National Academy Press, 1996. – 289 p.
22.Наталія Чухрай, Роман
Патора-Видавництво «Кондор» Товарна інноваційна
політика,м. Київ - 48-52 с.