Особливості мислення музикантів

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В. СТЕФАНИКА

 

ІНСТИТУТ  МИСТЕЦТВ

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

На тему: “Особливості мислення музикантів.”

 

 

 

Виконав:

Студент 2 курсу

 

 

 

 

 

 

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

2011 

План:

Встyп.

Розділ 1 Мyзика і мозок

1. Звyки і мозок.

1.2 Музика в голові

        1.3  Музичне мислення.

Розділ 2  Сприйняття музики.

        2.1 Естетична оцінка консонансу і дисонансу

        2.2 Використання музичних засобів з метою реабілітації студентів.

         2.3 Проблемне навчання y формyванні професійно-творчого мислення стyдента-мyзиканта.

Висновок.

Список використаної літератyри.

 

Встyп

Музика — невід'ємна частина  людської культури. Цілком можливо, що люди відкрили музику ще до того, як навчилися  рахувати і говорити. Дослідження  показали, що кожна дитина народжується, принаймні, із зачатками музичного  таланту.

У деяких людей музичне  мислення виявляється особливо добре  виражено. Музично обдарована дитина з раннього віку виявляє цікавість  до музики. На другому році життя вона вже вірно співає улюблені мелодії і зазвичай може досить точно повторити мелодію, яку чує уперше. А в 5 років багато обдарованих дітей вже уміють читати ноти з листа і грати на якому-небудь музичному інструменті.

 Не усі діти здатні  це робити, але усі можуть слухати  музику і цінувати її.

Музичне мислення є у кожного  і розвивається, як і інші види мислення, якщо його використовувати.

Якщо ви хочете розкрити потенціал своєї дитини, то вам  необхідно потурбуватися про  його заняття музикою.

 Слухаючи музику, малюк  поступово розкриває свої музичні  здібності, більше дізнається  про ритм і звук, вчиться співати  і отримувати позитивні емоції  від музики.

Музичне мислення відрізняється  від інших видів мислення. Деякі  музиканти одночасно є хорошими математиками.

 Дослідження показали, що заняття музикою допомагають  дитині при навчанні математиці  і читанню.

Музика активізує нервові клітини мозку і призводить до поліпшення розумового процесу. Якщо він навчиться зосереджуватися на музиці, йому простіше концентруватиме увагу на усьому іншому.

Уміння грати на музичному  інструменті покращує координацію  рухів рук і очей. А якщо малюк  грає на музичному інструменті в  колективі, то покращуються його соціальні  навички. Можливо, ваша дитина не стане  великим музикантом або композитором, але любов до музики залишиться у  нього на все життя і прикрашатиме її. 

Нам варто залишатися там, де ми знаходимо подібне до музики. У житті немає нічого іншого, до чого варто прагнути, крім як до відчуття музики . гармонійної основи буття. Герман Гессе, Піфагор, Аристотель, Платон звертали увагу сучасників на цілющу силу впливу музики, що, на їхню думку, установлювала пропорційний порядок і гармонію у всьому Всесвіті, у тому числі порушену гармонію в людському дусі й тілі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Музика і мозок

1.1 Звуки і мозок.

Музика оточує нас всюди. При звуках потужного оркестрового крещендо на очі навертаються сльози і по спині біжать мурашки. Музичний супровід посилює художню виразність фільмів і вистав. Рок-музиканти  змушують нас скочити на ноги і  танцювати, а батьки заколисують  малюків тихими колисковими піснями.

Любов до музики має глибоке  коріння: люди складають і слухають її з тих пір, як зародилася культура. Більше 30 тис. років тому наші предки вже грали на кам'яних флейтах  і кістяних арфи. Схоже, це захоплення має вроджену природу. Немовлята  повертаються до джерела приємних звуків (консонанс) і відвертаються від  неприємних (дисонансів).

Чому ж музика настільки  значуща для людини і має над  ним таку владу? Остаточних відповідей у нейробіологів поки немає. Однак в останні роки почали з'являтися деякі дані про те, де і яким чином відбувається переробка музичної інформації. Вивчення пацієнтів з черепно-мозковими травмами та дослідження здорових людей сучасними методами нейровізуалізації привели вчених до несподіваного висновку: в головному мозку людини немає спеціалізованого центру музики. У її переробці беруть участь численні області, розосереджені по всьому мозку, в тому числі і ті, що зазвичай задіяні в інших формах пізнавальної діяльності. Розміри активних зон варіюють залежно від індивідуального досвіду та музичної підготовки людини. Наше вухо має в своєму розпорядженні найменшою кількістю сенсорних клітин в порівнянні з іншими органами чуття: у внутрішньому вусі знаходиться лише 3,5 тис. волосових клітин, а в оці - 100 млн. фоторецепторів. Але наші психічні реакції на музику відрізняються неймовірною пластичністю, тому що навіть короткочасне навчання здатне змінити характер переробки мозком "Музичних входів".

 

 

 

1.2 Музика в голові

До того як були розроблені сучасні методи нейровізуалізації, дослідники вивчали музичні здібності головного мозку, спостерігаючи за пацієнтами (включаючи знаменитих композиторів) з різними порушеннями його діяльності внаслідок травми чи інсульту. Так, в 1933 р. у французького композитора Моріса Равеля з'явилися симптоми локальної мозкової дегенерації - захворювання, супроводжується атрофією окремих ділянок мозкової тканини. Розумові здатності композитора не постраждали: він пам'ятав свої старі твори і добре грав гами. Але складати музику не міг.

Говорячи про свою оперу "Жанна д'Арк", Равель зізнавався: "Опера в мене в голові, я чую її, але ніколи не напишу. Все скінчено. Писати музику я більше не в змозі". Він помер через чотири роки після невдалої нейрохірургічної операції. Історія його хвороби породила серед учених уявлення, що головний мозок позбавлений спеціалізованого центру музики.

 

1.3 Музичне мислення

Музика як звуковий феномен  асоціюється з мовою. Більше того, хід музичного розгортання виявляє  повну аналогію зі структурою протікання розумового процесу, її забезпечує універсальна одиниця мислення, що неминуче виявляє  себе в кожній (не тільки вербальної) мови. Ця одиниця - інтонація, що завжди зберігає й відбиває властивості цілого, його семантику. Як ціле виступає думка-образ - суть довербального, нероздільний зміст свідомості, що виражає в мові через її емоційно-значеннєвий тонус, підтекст. Музика найбільше адекватно об'єктивує зазначену інтонаційну складову мислення й мови. Хоча головний акцент у сприйнятті музики робиться, як правило, на емоційному елементі - не менш важливий інтонаційно-аналітичний. Такий висновок має своє науково-експериментальне обґрунтування.

Доведено, що сприйняття музики залежить від рівня звуковисотного й поліфонічного слуху, голосового апарата, знання й слухового засвоєння основних елементів музичної мови. Тому про повноцінне сприйняття музичних творів можна говорити лише тоді, коли образне мислення здійснюється паралельно з усвідомленням логіки художньої форми й ідейно-естетичного змісту музичних образів. Саме музичне мислення забезпечує рівень художніх емоцій. Адже щоб повноцінно сприймати музику, треба вміти стежити за її розвитком, тобто вміти відзначити повторення, контрастне зіставлення матеріалу, варіації, простежити тематичний розвиток. Збагнення змісту музики вимагає здатності розрізняти засобу й усвідомлювати їхнє виразне значення. Кожний з компонентів музичної виразності (лад, гармонія, ритм, мелодія, темп, динаміка й т.д.) одержує своє місце в специфічній музичній логіці, що конструктивно організує виразні засоби в цілісному музичному творі. Саме організація форми й логіки ведуть слухача лабіринтом музичних образів.

Музичне мислення являє собою  духовну діяльність у сфері невичерпних  музичних можливостей й є звуковою метаморфозою людської душі. Ця здатність, треба думати, частково обумовлена генетично: музикальність – це індивідуальний дарунок, що дозволяє людині творити  чудеса, не прибігаючи до логічних структур вербальної мови. Варто на цьому  зупинитися особливо. Щоб бути здатним сприймати цінність і значення творів образотворчого мистецтва, таких як живопис, скульптура й т.д., недостатньо мати оптично й нейрологічно здоровий зоровий апарат. Тут необхідний особливий вид і спосіб бачення. Так і для музики важливо мати здатності, що виходять за рамки чисто слухових функцій. Цей специфічний вид музичної свідомості - не просто гіпотеза, що виникла із психологічних спостережень. Нейробіолог може навіть указати зони в мозку, певне місце Lobus parietalis, де повинні відбуватись реактивні процеси музичних переживань. Кожний знає, що є люди, які в мистецтві звуків не здатні бачити щось осмислене. Вони сприймають музику як непотрібний шум або щось йому подібне. Відповідно до нових досліджень, у них від народження атрофована малюсінька зона Lobus parietalis або ж там перебуває доброякісна пухлина.

Таким чином, напрошується висновок, що музикальність є вродженою  здатністю людини. Ця вроджена здатність відкриває перед мисленням більші можливості, фактично вивільняючи його з тісної словесної клітки, рятуючи від багатьох непорозумінь, пов'язаних з вербальною семантичною неоднозначністю. Музика, виражаючи нероздільну цілісність людського досвіду, дійсно, у стані сказати все. її мова зачіпає сфери, "розумовій" логіці не відомі, і озивається на імпульси підсвідомості більш, ніж будь-яка інша язикова система. Музичне мислення - це особливий вид усвідомлення того, що не піддається вираженню навіть у самих складних сплетеннях слів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Сприйняття музики

Арнольд Шенберг у роботі "Творче слухання" писав: "Для одержання художнього враження необхідно творчий вплив власної фантазії. Тільки теплота, що ми самі в стані віддати, створює твір мистецтва, і, нарешті, майже кожне художнє враження - це створення фантазії слухача, щоправда, викликане твором мистецтва, але тільки тоді, коли відправник має у своєму розпорядженні апарат, настроєним однаково з одержувачем. Щоб перетворити художнє враження в судження про художнє, потрібно навчитися пояснювати свої власні несвідомі відчуття, потрібно знати свої власні схильності й можливості реагувати на враження.

Щоб висловити хоча б одне коштовне судження, потрібно вміти  порівнювати художні враження між  собою; виходячи з їхньої природи  й своєрідності, потрібно знайти точку  зору, завдяки якій можна наблизитися  до суті твору. Чим же, з погляду психології, обумовлений з між обома динамічними феноменами - музикою й емоцією? Вона істотно визначається еквівалентними параметрами інтенсивності, валентності й когнітивним змістом. Сюди ставляться нееквівалентні параметри структури, комплексності й інформаційного змісту музики. Основне значення мають два теоретичних принципи: принцип конгруентності й принцип контрасту.

  Музика здатна збагатити наш досвід, занурюючи в ті або інші настрої, нюанси ж їх для різних людей різні. Музика пояснює сама себе: вона говорить під час слухання те, що в стані сказати. І кожний може знайти в цьому своє пояснення. Байдужість до музики не вимагає коментарів. Потрібно бути здатним почути звернений до тебе голос мелодії. Антон Рубінштейн займав із цього приводу радикальну позицію, коли писав: "Інструментальна музика - найближчий друг людини, навіть ще більший, ніж батьки, брати й сестри, друзі й т.д. От чому я вважаю навчання грі на фортепіано благодіянням для людини й навіть хотів би примусово . включити його в загальноосвітню програму". Але й щоденний спів, можливо, більш важливо для освіти, чим наполегливе й безперервне вдовбування в студентів великої кількості навчального матеріалу. Вибірковість "свого" музичного репертуару здатна багато чого сказати про людину. Коли ми вибираємо якийсь твір і вставляємо диск у програвач, уже в самому виборі можна розпізнати той стан душі, що його визначив.

Вибір музичного твору  може залежати від різних причин:

1 ― від тимчасового настрою : я ідентифікуюся в ситуативній настроєності з певною мелодією (резонансна функція).

2―даний мотив мене супроводжує, допомагає мені жити (комплементарна функція). Так ми часом із задоволенням поринаємо в стан глибокого смутку, охоплені тихою музикою, що виражає сум, біль, страждання. Але важливо викликати в собі тугу за гармонії, поширити цю гармонію в душі й дати їй там залишитися. Все залежить від внутрішньої потреби перебороти конкретну проблему. Так, у смутному настрої музика (наприклад, "Арія з шампанським" з опери В. Моцарта "Дон Жуан") може повідомити нам творчу радість. Якщо при слуханні музики ми дійсно концентруємося на тім, щоб насолодитися цим процесом, то тоді немає місця ні для чого іншого: навіть дисонанс й відсутність виразної мелодії можуть подобатися. Звичайно, до цієї радості може домішуватися замилування виконавцем або композитором, а також ясне усвідомлення кордонів наших переживань, власних можливостей і бажань. Наша реакція на музичну композицію дуже індивідуальна. Сучасна експериментальна психологія будує свої міркування на понятійних основах, які були розроблені великими мислителями минулого.

Альберт Ейнштейн писав так: "Поняття одержують тільки на підставі значення фактів, так що вони прив'язані до досвіду у світі  відчуттів". Ми можемо посилатися на психологію почуттів, на багатство  досвіду, що нами ж самими повинне  формуватися.

 

 

 

 

 

 

 

2.1 Естетична оцінка консонансу і  дисонансу.

Немає сумніву, що звуки й  співзвуччя ще до їх естетичної оцінки почуттєво сприймаються як задоволення  або напруга. "Душа  відчуває радість  у гармонії тонів і звуків, засмучується немилозвучністю, щаслива консонансом  й обтяжується дисонансом", - відзначав  Леонард Ойлеро. Відомо, що в стародавності певні інтервали були буквально заборонені, їхня якась ненатуральність не тільки зв'язувалася із труднощами співу, але й підтверджувалася відповідними більше складними співвідношеннями чисел, що демонструють дисгармонійну суть. У наш час уже не можна стверджувати, що консонанс - результат простих підрахунків арифметичних співвідношень звуків або що дисонанс також визначається подібним чином.