Загальна характеристика системи оподаткування в Україні

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення  Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до Державного  бюджету України - 20%;

- до місцевого  бюджету - 23% ;

- до Пенсійного  фонду України - 42 %;

- на обов'язкове  соціальне страхування - 15%

При спрощеній  системі оподаткування застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів на розрахунковий рахунок. Таким чином, базою оподаткування для оподаткування єдиним податком суб’єкт малого підприємництва повинен враховувати всі кошти, отриманні на розрахунковий рахунок та в касу від реалізації продукції ( товарів, робіт, послуг ), суми позареалізаційних доходів та виручки від іншої реалізації.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких  видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

а) податку на прибуток підприємств;

б) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців);

в) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання  яких розташоване на митній території  України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6%;

г) земельного податок, крім земельного податку за земельні ділянки ,що не використовуються для  ведення підприємницької діяльності;

д) плати за користування надрами;

е) збору за спеціальне використання води;

є) збору за спеціальне використання лісових ресурсів;

ж) збору за провадження  деяких видів підприємницької діяльності.

Законодавство чітко окреслило і види діяльності, дозволені для спрощеної системи оподаткування.

Зокрема, забороняється:

- працювати  у сфері грального бізнесу  й обміну іноземної валюти;

- виробляти,  імпортувати експортувати та  продавати оптом підакцизні товари, а також торгувати у роздріб  підакцизними ПММ;

- фізичним особам  платникам єдиного податку не можна торгувати будь-якими видами ПММ, а також лікеро-горілчаними та тютюновими виробами;

- вести торгівлю  промисловими виробами з дорогоцінних  металів, яка підлягає ліцензуванню;

- перепродувати  культурні цінності чи організовувати торги з їх продажу [38, с.10].

Спрощена система  не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, та інші фінансово-кредитні й небанківські фінансові установи, а також підприємства, якщо їх засновник  юридична особа – не суб’єкт  малого підприємництва із загальною часткою більше 25 відсотків у статутному фонді [43, с.56].

Отже, можна  зробити висновок, що система оподаткування  в Україні являє собою сукупність податків і зборів до бюджетів різних рівнів. В Україні застосовується загальна та спрощена система оподаткування. Головним елементом системи оподаткування є ставка податку, від якої і залежить податкове навантаження в країні.

 

2. Економічна сутність прямих податків

Прямі податки  мають суттєве значення у податковій системі України. Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

Прямі податки  є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів та внесків до державної скарбниці.

В український  та зарубіжній економічній науці  на сьогодні існує дуже багато визначень  прямих податків, тому їх трактують  з різних позицій.

Так, Базілінська О.Я. зазначає : прямий податок – це обов'язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб [11, с.206].

Д’яконова І.І. трактує поняття прямі податки  як встановлені відповідно до законодавства  обов'язкові платежі до бюджету, що стягуються у результаті придбання та нагромадження матеріальних благ, які залежать від доходу й майна фізичних та юридичних осіб і платниками яких є безпосередні власники цього доходу та майна [25, с.34].

Вільям Д. зазначає, що “прямі податки – податки, що накладаються безпосередньо на індивідів або фірми, включаючи податки на доход, заробітну плату та інші трудові заробітки і на прибуток” [58, с.205].

Комплексне  визначення сутності прямих податків дає Литвиненко Я.В. “прямі податки – це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від прибутку або майна, і платниками котрих безпосередньо є власники цих прибутків або майна” [40, с.115].

Згідно із законодавством України “прямі податки – податки на заробітну плату, прибутки, нерухомість, а також податки на прибутки, отримані у вигляді відсотків, у тому числі податки на доходи від користування позиками, орендної плати, роялті та всіх інших видів прибутків” [5, с.18].

Із наведених  вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під прямими податками обов'язковий платіж,що стягується із з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. На нашу думку, прямі податки – це платежі , що стягуються з доходів і майна фізичних та юридичних осіб з метою забезпечення фінансових потреб держави, а також розвитку економіки країни за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів.

Види прямих податків, їх платники, розмір та порядок  стягнення встановлюються в законодавчому  порядку. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги).

За певних обставин прямі податки можуть бути вирішальним  чинником розвитку як суспільства в  цілому, так і окремого підприємства – допомагати йому виходити з кризового  стану, або навпаки – спричиняти кризову ситуацію. Ось чому правильно  побудована податкова система має таке важливе значення як для ефективної діяльності на підприємстві, так і для суспільства в цілому.

Зараз існує  начебто краща система оподаткування, що була на всіх етапах розвитку людства, проте і вона не є досконалою, і не враховує однаковою мірою потреби платників податків і держави. Проте, так чи інакше, всі підприємства незалежно від форм власності і напрямку діяльності платять податки, з метою контролю за розрахунковою дисципліною. Це дає підставу говорити про актуальність розгляду даної теми.

Прямі податки  встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта  оподаткування. Кінцевим платником  прямих податків є той, хто одержує  дохід, володіє майном [10, с.94].

Суспільний  характер прямих податків розкриває  їх взаємозв’язок з іншими економічними категоріями, внутрішній зв’язок елементів податку (ставок, пільг та інше) оцінює їх вплив на виробничі відносини і виробничі сили в суспільстві, через що й  розкривається глибинна сутність податків.

Прямі податки  можна поділити на дві підгрупи в залежності від об’єкта оподаткування :

1. Податки на доходи.

До податків на доходи, які стягуються в Україні  належать податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб.

Перевагами  податків на доходи є: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро- так і на макрорівні.

До недоліків  податків відносять: від них легко  ухилитись і приховати; підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника; податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об’єкт оподаткування є нестабільним, і його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки.

Податок на прибуток має чітко виражений регулювальний  характер. Оподаткування прибутку в  Україні має стати суттєвим важелем  державного регулювання, за допомогою  якого можна достатньо впливати на процеси економічного зростання  та соціального розвитку. Податок на прибуток для підприємств та організацій є основним і однією з домінуючих складових дохідної частини консолідованого держаного бюджету.

Система оподаткування  доходів фізичних осіб у кожній країні є регулятором взаємовідносин між  державою та громадянами – платниками податків. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. На сьогодні податок з доходів фізичних осіб досяг своєї досконалості та завершеності. Він використовується в податкових системах майже всіх країн світу [19, с.117].

2. Податки на власність

Податки на власність  установлюються відносно майна, яке  перебуває в власності чи користуванні платника.

 Серед податків  на власність в Україні стягується  збір за першу реєстрацію транспортного засобу, який до прийняття Податкового кодексу носив назву – податок з власників транспортних засобів та плата за землю. Проте, з прийняттям Податкового кодексу України було також введено податок на нерухоме майно.

Переваги податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. До недоліків відносять обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень [26, с.67].

Прямі податки  в економічній літературі підрозділяють на дві підгрупи: реальні й особисті.

Різниця між  ними складається в пріоритетності платника й об'єкта оподаткування. При  особистому оподаткуванні первинним  виступає платник, а другорядним - об'єкт  оподаткування. При реальному оподаткуванні, навпаки, первинним є об'єкт оподаткування, а другорядним - платник.

Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів.

Реальні податки - це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи з зовнішніх ознак. Платниками виступають власники цього майна незалежно від їхніх доходів [34, с.118].

В даний час  прямі податки складають основу податкових систем держав із розвинутою ринковою економікою тому, що вони мають  ряд переваг у порівнянні з іншими видами податків. Основні переваги прямого оподаткування складаються в наступному:

1. Економічні - прямі податки дають можливість  установити пряму залежність  між доходами платника і його  платежів у бюджет.

2. Регулюючі  - в країнах із розвинутою ринковою  економікою пряме оподаткування  є важливим фінансовим важелем  регулювання економічних процесів (інвестицій, накопичення капіталу, сукупного споживання, ділової активності  і т.д.).

3. Соціальні  - прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті платники, у яких більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу рахується найбільш справедливим [39, с.211].

Проте слід зазначити  і недоліки прямих податків:

1. Організаційні  - пряма форма оподаткування потребує  складного механізму стягнення  податків, тому що пов'язана з  достатньо складною методикою  ведення бухгалтерського обліку  і звітності.

2. Контрольні  – контроль за надходженням  прямих податків потребує істотного розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю платників.

3. Поліцейські  - прямі податки пов'язані з  можливостями ухилення від сплати  податків через недосконалість  фінансового контролю і наявності  комерційної таємниці.

4. Бюджетні - пряме оподаткування потребує  визначеного розвитку ринкових  відносин, тому що тільки в  умовах реального ринку може  формуватися реальна ринкова  ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), проте з такою ж  можливістю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом доходів бюджету.

Кожний прямий податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

- суб`єкт  податку або платник – особа,  на яку законом покладено обов`язок  сплачувати податок;

- об`єкт податку – доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

- джерело  податку – дохід, за рахунок  якого сплачується податок;

- ставка  податку – розмір податку,  який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків [49, с.341].