Загальна характеристика системи оподаткування в Україні

 Отже, прямі  податки є однією з найважливіших  фінансових категорій і основним  видом державного доходу. Податкові заходи впливають на економічну діяльність суб’єктів і стимулюють економічну та інвестиційну активність. За допомогою цих податків поповнюється державний бюджет України.

3. Види прямого оподаткування та їх характеристика

Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій і оподатковування особистих прибутків громадян.

Податок на прибуток підприємств – це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, та від позареалізаційних операцій [52, с.119].

Балансовий  прибуток підприємства - це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території  України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій [55, с.221].

Платники податку чітко зазначені в Податковому кодексі України:

З числа резидентів – суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання  прибутку як на території України, так і за її межами.

З числа нерезидентів – фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з  джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. А також інші суб’єкти визначені згідно законодавства України [6].

Кінцевим результатом  діяльності підприємств як суб`єктів  господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість.  Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Вибір об`єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо  принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Об`єктом оподаткування  здебільшого є прибуток підприємств. Досвід України у створенні системи  оподаткування прибутку (доходу) свідчить про відсутність чіткої державної  концепції податкової політики. Протягом останніх років неодноразово змінювався об’єкт оподаткування. Така непослідовність у визначенні об’єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створили значні труднощі для платників податків і справляють негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності взагалі. Проте, із введенням в дію Податкового кодексу України було чітко зазначено, що об’єктом оподаткування є:

• прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду;
• дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню з джерелом походження з України [6].

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням  із суми скоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

У Податковому кодексі  України дається перелік доходів, надходжень коштів до підприємств –  платників податків, що включаються  до валового доходу та ті, що не включаються, а отже, і до скоригованого валового доходу. Також у зазначеному кодексі наводиться перелік валових витрат.

Вивчення валових  витрат виробництва й обігу, особливостей їх формування дає змогу зробити  висновки, що за складом і обсягом  вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок  збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються із скоригованого  валового доходу.

Податок на прибуток вираховують наступним способом: (ВВП- валові витрати – амортизація) * ставку податку.

Ставка податку  на прибуток підприємства до прийняття  Податкового кодексу України  становила 25%, проте вона не буде змінюватися  протягом 1 кварталу 2011 року, але планується її поступове зменшення до 16% в такі періоди:

• з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно -  23 відсотки;
• з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно -  21 відсоток;
• з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків;
• з 1 січня 2014 року   - 16 відсотків [6].

Також, оподаткування  може здійснюватися за ставками 0, 4, 6, 12, 15 та 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України.

Так, 0 ставка передбачена тільки для визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя, є достатньо специфічною і стосується дуже обмеженого кола осіб.

Ставки 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків передбачає особливості  оподаткування нерезидентів та застосовується для будь-яких доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України. Кожна відповідна ставка застосовується в разі, якщо вона прямо передбачена для такого випадку і стосується:

• будь-яких виплат резидентом або постійним представництвом нерезидента з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності. Утримується податок з таких доходів за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та сплачується до бюджету під час такої виплати (якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності);
• сум фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів;
• страхових виплат або платежів страховиків в різних умовах за ставками 0, 4, 12 відсотків;
• виплат резидентами нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок [6].

Платники  податку  не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову  декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників  сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють самостійно без подання податкових декларацій [64, с.92].

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибуток передбачене за результатами їхньої діяльності за рік.

Загалом варто  сказати, серед прямих податків важливим є податок на прибуток підприємств  – це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, та від позареалізаційних операцій.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є також оподаткування  фізичних осіб. Основною метою введення податку на доходи фізичних осіб є  забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого  податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Податковим  кодексом України в основу розмежування усієї сукупності платників цього  податку покладено критерій резидентства. При цьому не має першочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без громадянства [60, с.125].

Відповідно  до Податкового кодексу України  платниками податку є:

1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

3.  податковий агент [6].

Винятком є  нерезиденти, що отримують доходи з  джерелом їх походження з території  України і мають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені  на умовах взаємності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Законодавством  передбачається розмежування об'єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об'єктом оподаткування  резидента є:

• загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
• доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
•   іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування  нерезидента є:

• загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;
• доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) [56, с.24].

Загальний річний оподатковуваний доход складається  з суми загальних місячних оподатковуваних  доходів звітного року, а також  іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Перелік окремих  видів доходів, які включаються  та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлені відповідно до Податкового кодексу України.

В оподаткуванні  доходів фізичних осіб існує поняття податкового кредиту -  сума (вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платник податку — резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер [54, с.319].

Підстави для  нарахування податкового кредиту  із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового  кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата [57, с.298].

Ставка податку  становить 15 відсотків бази оподаткування  щодо доходів, одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри [6].

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку  у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього  пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення.