Особливості розподілу дохідних повноважень між рівнями бюджетної системи України

У доходи республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується: частина податків на додану вартість, акцизний збір, якщо це передбачено Законом про Державний бюджет України на наступний рік; податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; частина прибуткового податку з громадян; відрахування дотацій і субвенцій з Державного бюджету України, плата за землю у зазначених відсотках відрахувань та інші надходження, встановлені законодавством.

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, вказаних законами України, зараховуються: податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи районних у місті  бюджетів практично не відрізняються  від доходів районних бюджетів.

Доходи міських (міст районного  підпорядкування), селищних і сільських  бюджетів також встановлюються залежно  від податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і   субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень.

Структуру доходів бюджету можна й необхідно визначати і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави, тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачають два шляхи.

По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництв державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Розв'язання цих проблем  буде якісним лише при правильному  виборі програм, без яких неможливий прорив в економіці за рахунок одержання добрих наслідків у короткі строки і без державної підтримки бюджетними коштами.

3.3 Охарактеризуйте основні напрямки вдосконалення дохідних повноважень між рівнями бюджетної системи

Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України», ухваленому наприкінці 1991 р., та удосконаленої його редакції 1995 р. вона мала будуватись на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів. Проте принципи повноти, достовірності, гласності і наочності стосуються насамперед бюджетного процесу і покликані забезпечити його відкритість. Разом з тим вони мають скоріше декларативний характер. Наприклад, ніякої реальної гласності поки що в повному обсязі немає. Але і заперечувати певний прогрес у цій сфері не можна. Якщо раніше щорічний закон про Державний бюджет України містив тільки зведені дані за групами доходів і видатків, то тепер дається їх деталізація, додаються розрахунки і пояснювальна записка. Водночас рівень цієї деталізації й особливо деталізації розрахунків ще далекі від стандартів, які застосовуються у країнах із розвиненою економікою. Крім того, доступ платників податків до показників бюджету та їх розрахунків практично відсутній. У пресі ж публікуються тільки укрупнені показники (та й навряд чи доцільно публікувати кілька томів, що налічують сотні сторінок — цього не роблять ніде у світі). Отже, можна констатувати як певний прогрес у частині відкритості і гласності бюджетного процесу, так і значне відставання від світових стандартів.

Стосовно принципів побудови бюджетної системи слід зазначити, що принцип єдності в повному  обсязі не реалізується, оскільки загальний  зведений бюджет України не формується і не затверджується. Він існує  тільки як статистичний документ, що відображає загальну масу бюджетних коштів і  потоків. Принцип же самостійності  був, як і в умовах СРСР, значною  мірою обмежений. Необхідно також  врахувати, що сам по собі принцип  самостійності дуже розпливчастий, його можна трактувати як завгодно. Тому більш точним було б застосування терміна «автономність». Слід зазначити, що аналіз принципів побудови бюджетної системи дуже важливий з позицій порівняльної характеристики бюджетної системи України, що сформувалася в умовах і на засадах адміністративно-командної системи, із бюджетними системами країн із розвиненою демократією і ринковою економікою. Цей аналіз міг би служити однією з основ для визначення подальших шляхів трансформації бюджетної системи.

У цілому можна зазначити, що бюджетна система України, хоча і  повільно, і непослідовно, і недостатньо  продумано, але розвивається в руслі  ринкової трансформації економіки  і фінансової системи. Напрямок до децентралізації  усе ж превалює як у концентрації бюджетних коштів, так і в бюджетному процесі. Це зумовило необхідність реформування системи міжбюджетних відносин. В  умовах адміністративно-командної  системи ці відносини мали регламентований  характер і здійснювалися у формі  бюджетного субсидування, бюджетних  позичок і взаємних розрахунків. При цьому такі взаємовідносини  тривалий час були вторинними в системі бюджетного регулювання, заснованій на використанні відрахувань від регулюючих доходів.

У процесі трансформації  бюджетної системи поступово  відмовилися від системи бюджетного регулювання на основі відсоткових відрахувань від регулюючих доходів. Замість таких відрахувань установлювалися пропорції розподілу окремих доходів між бюджетами різних рівнів. У зв’язку з цим основними інструментами бюджетного регулювання стали субвенції — цільові субсидії і дотації на покриття дефіциту бюджетів нижчих рівнів. Тим самим, з одного боку, була скасована система адміністративного бюджетного регулювання за допомогою відсоткових відрахувань, але, з іншого боку, розширився ступінь автоматизму в забезпеченні бюджетів.

Установлюється формульний підхід до надання дотацій вирівнювання, виходячи з таких показників:

• фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коригувальні коефіцієнти;
• чисельність жителів і чисельність споживачів соціальних послуг;
• індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району;
• прогнозований кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування (сума податків та інших доходів, закріплених за даним бюджетом);
• коефіцієнти вирівнювання.

Виходячи з цих показників розраховується нормативна сума видатків, сума закріплених доходів і відповідні трансферти як різниця між зазначеними  видатками і доходами. Навіть перше  знайомство з таким підходом свідчить, що він не має нічого спільного  з автономністю місцевих бюджетів. Це до болю знайома система бюджетної  зрівнялівки. За такого механізму головний стимул полягатиме в приховуванні реально  можливих доходів місцевого самоврядування з метою одержання більшої  суми трансфертів. При цьому зберігається, щоправда, вже в іншій формі, і  влада вищого рівня над нижчим — визнати чи не визнати розрахунки, які нормативи забезпеченості установити, які коефіцієнти застосувати. Оскільки практичного досвіду застосування встановленого кодексом порядку міжбюджетних трансфертів і формування на цій основі місцевих бюджетів ще недостатньо, трохи зачекаємо з усебічною його оцінкою. Поки що висловлене є певним припущенням, яке ґрунтується на оцінці введеного порядку і накопиченого раніше досвіду адміністративного регулювання бюджету.

Важливою проблемою вдосконалення  бюджетного устрою і міжбюджетних відносин є формування системи бюджетного і фінансового вирівнювання. На даний  час чіткого розмежування між  цими поняттями не існує і досить часто вони вживаються як синоніми. На нашу думку, відмінність між бюджетним  і фінансовим вирівнюванням все  ж існує. Вона полягає у тому, що поняття «фінанси» у цілому ширше, ніж «бюджет». Відповідно, якщо бюджетне вирівнювання пов’язане з функціонуванням  бюджету, то фінансове — з усією  фінансовою системою, тобто це вирівнювання фінансової бази, яка відображається у фінансовому потенціалі і фінансовому стані підприємств, банківської системи, інституцій фондового ринку та страхування в окремих регіонах і населених пунктах. При цьому проблеми бюджетного вирівнювання є похідними від нерівноцінності і незбалансованості їх фінансової бази. У зв’язку з цим постає вкрай важливе стратегічне питання, чому має надаватись перевага — бюджетному чи фінансовому вирівнюванню?

В Україні існуюча система  бюджетного вирівнювання є домінуючою. Але, зіставивши ці дві системи, можна  зробити висновок: якщо фінансове  вирівнювання спрямоване на досягнення збалансованості фінансового потенціалу регіонів і населених пунктів, тобто на причини негараздів, то бюджетне — на вирівнювання їхніх фінансових можливостей через бюджет. По суті бюджетне вирівнювання усуває наслідки регіональних економічних і фінансових дисбалансів. Основним інструментом фінансового вирівнювання мають стати державні цільові субсидії і субвенції на розвиток економіки і фінансового сектору регіонів з метою вирівнювання їх фінансової бази. Подібна програма має бути розрахована на 10—15 років. Основним результатом її завершення має стати скорочення до мінімуму обсягів міжбюджетних трансфертів на основі відносного вирівнювання дохідної бази бюджетів в окремих регіонах і населених пунктах.

У системі бюджетного вирівнювання є ще одна важлива проблема. Якщо міжбюджетні взаємовідносини в  Україні мають виключно вертикальний характер, то бюджетне вирівнювання спрямоване на усунення регіональних бюджетних  дисбалансів, тобто має горизонтальний характер. Безперечно, в умовах нинішнього вкрай нерівноцінного розвитку регіонів і населених пунктів це і обґрунтовано, і доцільно. Але не менш важливою є проблема вертикального бюджетного вирівнювання, про що свідчать дані табл. 18. Цілком очевидно, що замість  удосконалення міжбюджетних взаємовідносин на основі дотації вирівнювання, краще  було б забезпечити рівноцінний  розподіл функцій держави і на цій основі доходів та видатків бюджету  між центром і регіонами та на регіональному рівні, що дало б  змогу істотно скоротити міжбюджетні  потоки і підвищити рівень автономності бюджетів.

ВИСНОВОК

Для забезпечення виконання  державою покладених на неї функцій  необхідні державні доходи, які формуються завдяки податковим та іншим надходженням, що визначені законодавством України  на безповоротній основі. Основними  методами формування доходів держави  є продуктивна діяльність, доходи від державного майна та ресурсів, податкові надходження, позичені державою кошти та емісійний дохід. Різновидами  державних доходів є: частина  прибутку державних підприємств, компенсаційні  доходи (відрахування на геологорозвідувальні, дорожні роботи тощо), доходи від  приватизації, орендна плата, доходи від корпоративних прав, платежі  за ресурси, концесії, податки, зовнішні та внутрішні позики, емісійний дохід. Основними джерелами формування доходів є ВВП, зовнішні надходження  і національне багатство. Застосування державою різноманітних методів  та інструментів формування й мобілізації  державних доходів сприятиме  становленню та розвитку ефективної податкової системи ринкового типу.

У цілому слід мати на увазі, що для  здійснення процесу ринкових перетворень  важливим є визнання того, що проблема побудови досконалої та ефективної системи  формування доходної частини бюджету  набуває особливої актуальності. Науково обґрунтована концепція  доходів держави передбачає побудову оптимальної моделі податкової системи, прийняття Податкового Кодексу  України, а також поступове збільшення надходжень від права володіння  державним майном (дивідендів від  державних корпоративних прав, оренди майнових комплексів, приватизації). Перш за все необхідне зменшення податкового  тиску з одночасним розширенням  податкової бази, скасування невиправданих  податкових пільг, закріплення за регіонами  відповідно до їх економічних функцій  стабільних джерел податкових надходжень. Особливого значення набуває зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. http://do.gendocs.ru
2. http://ufpp.gov.ua
3. http://www.minfin.gov.ua
4. http://referat.znate.ru
5. Закон України « Про систему оподаткування» № 2097 – ХІІ від 25 червня 1991 р.
6. Петровська І.О. Фінанси з елементами статистики. – К.:КНЕУ, 2001.
7. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004р.
8. http://zakon1.rada.gov.ua
9. Аналіз діяльності податкової системи України//Фінанси України - 2005-№12-150 с.
10. Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система. Підручник.-К.:Атіка,2006.- 920 с.
11. Педь І.В. Податкова система: економіко-правова характеристика податків: Навч.посіб./За редакцією Ю.М.Лисенкова.-К.:Знання,2007-191 с.
12. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року// http://zakon.rada.gov.ua