Диференційований підхід у навчанні

Таке диференціювання  викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє відхилення від норми у вихованні. І навпаки, діти, зараховані до класу менш здібних, щодня почуватимуться неповноцінними. Крім того, слід мати на увазі, що здібності дитини розвиваються, і важливе значення для її розвитку мають умови, в які вона потрапляє. Якщо її оточують більш розвинені однолітки, то вона отримує більше шансів для свого розвитку. До того ж, здібності людини можуть виявлятися на різних вікових етапах.

2) За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи інших предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі. Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають не однакову освіту і тому не мають рівних можливостей для її продовження.

3) За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов.

4) За інтересами учнів. Навчання у класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів. Їх формують з восьмого року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.

5) За талантами  дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад.

6) Диференціація  за змістом. Вона пропонує навчання різних груп учнів за програмами, які відрізняються глибиною пояснення матеріалу, об’ємом знань і навіть номенклатурою включених питань.

Кожній дитині важливо  дати не тільки знання, а й способи  їх здобуття. Прийоми диференційованих завдань можна звести до таких: диференціації за ступенем складності завдань, диференціація за ступенем самостійності учнів, диференціація за обсягом.

1) Диференціація  за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що потребують різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру [12].

Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів. А й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього підбирають завдання з нарощуванням ступеня складності. Поступове ускладнення завдань дає учням можливість перейти на вищий рівень пізнавальної діяльності. Завдання пропонуються на картках чи на дошці. Легше завдання позначається синім кольором, складніше – червоним. Діти самі обирають завдання, що вчить їх оцінювати свої можливості [16].

2) Диференціація  за ступенем самостійності – всім учням пропонуються завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається від найбільш повної до найстислішої [12].

Інформація також варіюється за характером:

• конкретизація завдання;
• розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;
• вказівка на прийом розв’язання, навідні питання. Наочне підкріплення.

Використовуються такі способи:

• на етапі контролю, корекція знань – робота дворівневих, трирівне –

вих груп;

• на етапі вивчення нового матеріалу – багаторазове пояснення, поєд-

нання фронтальної, парно, індивідуальної роботи;

• на етапі закріплення – зменшення допомоги слабшим учням і ускла-

днення завдань сильнішим  учням. Додаткові завдання до основного, варіативна робота над задачами, конкурс  на кращого консультанта, репетитора.

У завданнях першій групі учнів  вказується лише мета, а шляхи її досягнення вони знаходять самі. Учням другої групи дається підказка. На що слід звернути увагу під час роботи над завданням. З учнями третьої групи детально розглядається послідовність мислитель них операцій, необхідних для пошуку рішення.

Робота над таким завданням  дає змогу учням оволодіти  раціональними прийомами розумової  діяльності. Поступово кількість  необхідної інформації для учнів 2 і 3 груп зменшується. Але зменшення  залежить від сформованості в  учнів певних навичок розв’язування  пізнавальних завдань. Тому значну увагу слід приділяти навчанню школярів прийомів аналізу і синтезу, порівнянь, абстрагування й узагальнення [13].

3) Диференціація за обсягом передбачає завдання однакового змісту, але диференціюється або його обсяг, або час на його виконання.

Наступний вид диференціації – багаторазове пояснення. Рівень засвоєння у школярів різний і залежить від багатьох факторів. Тому вже при поясненні нової теми важливо забезпечити індивідуальний темп просування дитини в засвоєнні, допомогти кожній дитині включитися в навчальний процес. Таку можливість дає організація багаторазового пояснення

Якщо вчасно подати допомогу слабшому школяреві у процесі сприймання нового матеріалу, то вже на перших уроках опанування нової теми такий  учень засвоїть належний мінімум знань. При такій формі роботи відбувається умовний об’єктивний самоподіл на варіанти. Передує такій роботі чітка мотивація навчальної діяльності, актуалізація опорних знань, поєднання фронтальної, парної та індивідуальної роботи [11].

Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання – його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від  рівня навчальних можливостей учнів. У практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняття  реальних можливостей учнів. Їх зміст визначають такі критерії:

1. психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам’ять, увага);
2. навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня);
3. окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання, учителів, однокласників);
4. позашкільний вплив сім’ї, однолітків;
5. біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров’я, дефекти мовлення, слуху, зору) [18].

З урахуванням цих  критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на учнів з дуже високими навчальними можливостями (швидко засвоюють матеріал, вільно вирішують завдання, з інтересом працюють, потребують завдань підвищеної складності), учнів з високим рівнем навчальних можливостей, учнів з середніми та низькими навчальними можливостями.

Розрізняють ще такі види диференціації (за М. М. Фіцулою): [18]

1.Диференціація навчальних завдань по рівню творчості.

Такий спосіб передбачає різноманітність в характері  пізнавальної діяльності школярів, яка може бути репродуктивною або продуктивною (творчою).

До репродуктивних завдань  відносяться, наприклад, розв’язання  арифметичних задач знайомих видів, знаходження значень виразу на основі вивчених розрахункових прийомів. Від  учнів вимагається при цьому відтворення знання і його застосування в звичайній ситуації, робота за зразком, виконання тренувальних вправ, які відрізняються від стандартних. Учням приходиться застосовувати знання в зміненій або новій, незнайомій ситуації, здійснювати більш складну розумову діяльність (наприклад, пошукові, перевтілюючи), створювати новий продукт (створювати задачі, рівності і нерівності). В процесі роботи над продуктивними завданнями учні набувають досвід творчої діяльності.

На уроках математики використовуються різноманітні види продуктивних завдань, наприклад:

• пошук закономірностей;
• класифікація математичних об’єктів (геометричні фігури, висловлення);
• перетворення математичного об’єкту (наприклад, перетворення простої арифметичної задачі в складну);
• завдання із недостатніми або лишніми даними;
• виконання завдання різними способами, пошук найбільш раціонального способу рішення;
• самостійне складання задач, математичних виразів, нерівностей;
• нестандартні і пошукові завдання.

Диференційована робота організовується різними способами. Найчастіше учням із низьким рівнем навчання (1-а група) пропонуються репродуктивні завдання, а учням із середнім (2-а група) і високим (3-я група) рівнем навчання – творчі завдання. Можна запропонувати продуктивні завдання всім учням. Але при цьому дітям із низьким рівнем навчання даються завдання із елементами творчості, в яких потрібно застосувати знання в зміненій ситуації, а іншим – творчі завдання на застосування знань в новій ситуації.

2. Диференціація навчальних завдань по рівню трудності.

Цей спосіб диференціації  передбачає наступні види ускладнення  завдань для найбільш підготовлених  учнів:

• ускладнення математичного матеріалу (наприклад, в завданнях для 1-ої і 2-ої груп використовуються однозначні числа, а для 3-ої групи – двозначні);
• збільшення кількості дій у виразах або у рішенні задачі (наприклад, 1-ій і 2-ій групам дається задача в 3 діях, а 3-ій групі – в 4 діях);
• виконання операцій рівняння в доповненні до основного завдання (наприклад, 3-ій групі дається завдання: запишіть вирази в порядку збільшення їх значень і обчисліть);
• використання оберненого завдання замість прямого (наприклад, 1-ій і 2-ій групі дається завдання на заміну більших мір меншими, а 3-ій групі – більш важчі завдання на заміну менших мір більшими);
• використання умовних символів («казкові цифри», букви) замість чисел або окремих цифр (наприклад, 3-ій групі пропонується задача не з числовими, а з буквеними даними).

3. Диференціація завдань по об’єму навчального матеріалу.

Даний спосіб диференціації  передбачає, що учні 2-ої і 3-ої групи виконують крім основного також ще і додаткове завдання, аналогічне до основного, однотипне із ним.

Необхідність диференціації  завдань по об’єму обумовлена різним темпом роботи учнів. Повільні діти, а  також діти із низьким рівнем навчання, як правило не встигають виконати самостійну роботу до моменту її фронтальної перевірки в класі, їм потрібно для цього додатковий час. Інші діти затрачають цей час на виконання додаткового завдання, яке не є обов’язковим для всіх учнів.

Як правило, диференціація по об’єму поєднується із іншими способами диференціації. В якості додаткових пропонуються творчі або більш складніші завдання, а також завдання, не пов’язані змістом із основними, наприклад, із других розділів програми. Додатковими можуть бути завдання на кмітливість, нестандартні задачі, вправи ігрового характеру. Їх можна індивідуалізувати, запропонувавши учням завдання у виді карток, перфокарт, підібравши завдання із альтернативних підручників або зошитів із друкованою основою.

4. Диференціація роботи по ступеню самостійності учнів.

При такому способу диференціації  не пропонується відмінностей в навчальних завданнях для різних груп учнів, Всі діти виконують одинакові  вправи, але одні це роблять під  керівництвом вчителя, а другі самостійно.

Як правило робота організовується наступним чином. На орієнтованому етапі учні знайомляться із завданням, вияснюють його зміст і правила оформлення. Після цього деякі діти (як правило це 3-я група) приступають до самостійного виконання завдання. Інші з допомогою вчителя аналізують спосіб роз’язання або запропонований зразок, фронтально виконують частину завдань. Як правило, цього буває достатньо, щоб ще одна частина дітей (2-а група) почала працювати самостійно. Ті учні, які відчувають труднощі в роботі (як правило це діти 1-ої групи, тобто учні із низьким рівнем навчання), виконують всі завдання під керівництвом вчителя. Етап перевірки проводиться фронтально.

Таким чином, ступінь  самостійності учнів різна. Для 3-ої групи передбачена самостійна робота, для 2-ої – напівсамостійна, для 1-ої – фронтальна робота під керівництвом вчителя. Учні самі визначають, на якому етапі їм потрібно приступити до самостійного виконання завдання. При необхідності вони можуть в любий момент повернутися до роботи під керівництвом вчителя.

5. Диференціація роботи за характером допомоги учням.

Такий спосіб, в відмінності  від диференціації по ступеню  самостійності, не передбачає організації  фронтальної роботи під керівництвом вчителя. Всі учні відразу приступають  до самостійної роботи. Але тим дітям, які виявляють труднощі у виконанні завдання, надається дозована допомога.