Експериментальне вивчення процесу розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

 

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………….. 3

Розділ 1. Психолого-теоретичні основи розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя ………………………………………………………………………………………. 6

1. Загальне поняття про уяву дітей дошкільного віку………………………….. 6
2. Закономірності розвитку уяви в дитячому віці……………………………... 14
3. Особливості розвитку творчої уяви в малюнках дітей 5 року життя…….... 18

Розділ 2. Експериментальне вивчення процесу розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя ……………………………………………………………………………… 24

2.1. Аналіз методики виявлення рівня творчої уяви у дітей 5 року життя………. 24

2.2. Виявлення рівня творчої уяви у дітей 5 року життя………………………….. 28

2.3. Система роботи з розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя……………… 32

Висновок ……………………………………………………………………………... 45

Рекомендації …………………………………………………………………………. 47

Список використаної літератури …………………………………………………… 49

Додатки

 

Вступ

 Уява, як психічний процес, привертає до себе увагу з боку дослідників в області психології протягом багатьох років, а саме з того часу, коли у науковому просторі народилась наука психологія - у 1879 році. Проблема уяви і її розвитку належить до мало вивчених у психології, хоча відтоді уяву намагаються дослідити не одна психологічна школа. Провідну ж роль в дослідженні цього процесу займає саме вітчизняна психологія, в якій вивчення сутності й розвитку уяви пов'язують, передусім, з роботами Л.С. Виготського. Сьогоденні соціальні, політичні, технічні, наукові, екологічні умови мають невід'ємний вплив на розвиток особистості, зокрема на розвиток її психічних пізнавальних процесів, в тому числі - на уяву. Тому перед сучасною психологією постає завдання, що направлене на більш глибоке вивчення уяви і процесу її розвитку з урахуванням сучасних новоутворень людства і умов його розвитку. Звісно, уява, як і решта пізнавальних процесів формується на протязі всього життя людини, але найбільш стрімкий розвиток цього процесу спостерігається саме в період дошкільного дитинства. Вивчення механізмів і особливостей її розвитку саме в дитинстві, є важливим завданням не тільки психології, але й педагогіки, адже для формування творчої, повноцінної особистості, з самого дитинства необхідно приділяти значну частину уваги розвитку уяви. Соціально-економічні перетворення в суспільстві диктують необхідність формування творчо активної особистості, із здатністю ефективно і нестандартно вирішувати нові життєві проблеми. У зв'язку з цим перед дошкільними установами постає важливе завдання розвитку творчого потенціалу підростаючого покоління, що у свою черг вимагає вдосконалення учбово-виховного процесу з урахуванням психологічних закономірностей всієї системи пізнавальних процесів. Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини зовсім інший. Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви. Дошкільний вік є сензитивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. Уява дітей представляє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь-якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Дану проблему вивчали та розглядали безліч відомих науковців та видатних психологів, ступінь її розробки високий. Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.У. Давидова, Е.І. Ігнатєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецького, Т. Рібо, К.Г. Паустовського та інших, - уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але і є умовою творчого перетворення знань, що є у дітей, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності.

Мета  дослідження: теоретично і експериментально перевірити процес розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

Об’єкт  дослідження: процес розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

Предмет дослідження: засоби розвиток творчої уяви у дітей 5 року життя

Гіпотеза дослідження: розвиток творчої уяви у дітей 5 року життя відбуватиметься успішно за умов:

• систематичного проведення вправ та ігор на розвитку творчої уяви у дітей
• урахування індивідуальних особливостей дітей
• єдність впливу на розвиток творчої уяви у дітей з боку ДНЗ та сім’ї
• забезпечення необхідною матеріальною базою групи

Завдання  дослідження:

1. проаналізувати основні підходи до вивчення феномену творчої уяви в психолого-педагогічній літературі;
2. обґрунтувати психологічні умови розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя;
3. дослідити рівень розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя;
4. розробити систему ігор і вправ для розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Психолого-теоретичні основи розвитку творчої уяви у дітей 5 року життя

1. 1. Загальне поняття про уяву дітей дошкільного віку.

   Уява – це психічний  процес, який базується на перетворенні  елементів перцептивного, емоційного й абстрактно-логічного досвіду індивіда на суб’єктивно нові співвідношення. Це психічний процес зі створення образів предмета або ситуації шляхом перебудови уявлень, які існують у досвіді. Уяву часто-густо розуміють як здатність людини вільно оперувати попередньо отриманими враженнями, комбінувати їх, створюючи нові співвідношення.

   Уява виконує важливу  функцію в загальному психічному  розвитку дитини дошкільного віку: вона слугує засобом, який забезпечує універсальне, творче і діяльнісне присвоєння дитиною історично створеної культури людського суспільства, засобом ідеалізації діяльності дитини. [6, 24]

   Уява є пізнавальним процесом, в якому опосередковано відображається дійсність. В якості опосередковуючих матеріалів відображення тут виступають образи сприймання, уявлення пам’яті. Подібно мисленню, уява орієнтована на створення нового знання шляхом переробки минулого досвіду. Психічний процес створення нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, отриманих в попередньому досвіді, називають уявою. Уява – це психічний процес, в якому відображення дійсності відбувається в специфічній формі – об’єктивно або суб’єктивно нового. Коли мова йде про об’єктивно нове, то мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж ідеться про суб’єктивно нове, то це означає, що створений продукт є новим тільки для творця, в той час як для суспільства він уже відомий. Уява – процес трансформації набутого досвіду, вона є складним психічним процесом, який неможливо розглядати автономно, самостійно, не співвідносячи з іншими процесами. Автономний процес легше піддається пізнанню, ніж такий, який можна лише збагнути в різноманітних структурних зв’язках з іншими процесами. Необхідно диференціювати образ уяви з-поміж образів пам’яті, перцептивних образів, мислительних, адже пізнавальну цінність цього образу визначає розум, що має почуттєве походження. Це стверджували вчені Грецької школи в складі в складі А. Мейнонга, В. Бенуссі, С. Вітасика, Х. Ернфельца. Т. Рібо розглядав уяву як процес створення уявлень, комбінування нового з елементів старого. С. Л. Рубінштейн підкреслював, що основний момент зображення  - виникнення і формування цілісного образу-уявлення, в цьому закладено перетворення елементів дійсності. За Ж. Піаже, образ є не просто слід сприйнятого, але його активна копія; уява заснована на дії як формі імітування. Д. Браунер ще більше тісно пов’язує зображення з дією, підкреслюючи,що в дітей спочатку спостерігається уявлення дією і лише пізніше – уявлення образами. Зв’язок уявлення з дією дозволяє створювати діагностичні методики для до мовленнєвого періоду розвитку, використовуючи такі ситуації, коли дитина зображає, наслідує або перетворює предметне середовище. На думку Л. С. Виготського уява складається в грі, яка відзначається створенням уявних ситуацій, або переносом властивостей одних предметів на інші. Д. Б. Ельконін розглядає уявну ситуацію в грі як модель соціальних відносин. Моделювання, узагальнення, схематизація,  заміщення і перенос дій на інші нові іграшки автором покладені в основу аналізу гри і уявної ситуації. Більш розвинуті форми фантазії досліджував І. М. Розет, котрий відзначив її найважливіший механізм – відтворення – можливість спостерігати створювані образи ніби з боку. В дослідженнях О. М. Дяченко показано, що високий рівень розвитку уяви проявляється як варіантність створюваних дитиною образів. Безкорислива пізнавальна активність і варіанти способів дії вважаються характеристиками творчої особистості також в дослідженнях креативності. В. В. Давидов характеризує уяву як фундаментальну здатність, пов’язану з умінням людини бачити ціле раніше його частин, не проводячи ще його детального аналізу. Запорожець особливий акцент робить на появі в дошкільному віці внутрішньої психічної активності – умінні подумки діяти в уявних ситуаціях, без чого неможлива ніяка творча діяльність. Це уміння проявляється у творчих іграх, продуктивних видах діяльності дітей, під час слухання казок. За З. Фрейдом уява тісно пов’язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію захисту особистості від травму вальних і гнітючих впливів, пригноблюючих емоцій, створюючи в уяві такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію. [4, 6] Отже уява входить в структуру будь-якої діяльності, що має творчий характер.  Вона властива тільки людині. В передбаченні очікуваного результату за допомогою уяви полягає корінна відмінність людської праці від інстинктивної поведінки тварин. Цінність уяви в тому, що вона дозволяє прийняти рішення при відсутності потрібної повноти знань, необхідних для виконання завдання. Причому, якщо вихідні данні відомі, то хід розв’язання задачі підпорядковується головним чином, законам мислення; якщо ж невизначеність ситуації значна і вихідні дані важко проаналізувати, то спрацьовують механізми уяви.  Таким чином, давня і разом з тим актуальна проблема розглядалась видатними науковцями, психологами та педагогами. І в наш час дослідження творчої уяви продовжується.

   У психології уява  традиційно розглядалася як творчий  процес. Вивчення цієї функції  здебільшого було повязане з  вивченням творчості, позаяк в  основу будь-якого творчого процесу  покладено уяву. Особливо важливе  виявлення специфіки уяви і  закономірностей її розвитку  під час вивчення дошкільного  дитинства, бо в цей період  закладаються основи розвитку  особистості. Уява тісно повязана  з особистою сферою дитини. У процесі уяви вступають у взаємодію пізнавальний і особистісний мотиви, задіяні емоційні структури, особливо виявляється притаманна дитині єдність афекту й інтелекту, що вкотре наголошує на субєктивності уяви.

У психології налічується  понад 40 визначень уяви. На сьогодні визначають уяву як психічний прцес, який базується на перетворенні елементів  перцептивного, емоційного й абстрактно-логічного  досвіду індивіда в субєктивно нові співвідношення. Це психічний процес зі створення образів предмета або ситуації шляхом перебудови уявлень, які існують у досвіді. Уяву найчастіше розуміють як здатність людини вільно оперувати попередньо набутими враженнями, комбінувати їх, створюючи нові співвідношення. [1, 293] Уява виражається в такому:

• у побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб’єкта;
• у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація не визначена;
• у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність;
• у створенні образів, які відповідають опису предметів.

Уявляти - означає перетворювати, створювати нове. Причому поняття «новизна» використовується не лише в соціальному плані, а й у психологічному аспекті (образ як результат уяви є «новим» у досвіді кожної окремої людини, дитини, суб'єкта уяви, при цьому суспільної значущості він може й не мати). Тобто дитина намалювала диво-квітку, якої у природі не існує, цей малюнок — не шедевр, він не несе в собі цінності для всіх, але в досвіді дитини такий образ чудернацької квітки з'явився вперше, це є особистісне самостійно створене досягнення дитини.

Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо входить у будь-який творчий процес людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі.

Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча продуктивна діяльність (малювання, ліплення, конструювання  та ін.) набуває цілеспрямованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні передбачень і припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Г. Костюк наголошував на важливій ролі уяви в розвитку здатності у дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб побачити ціле, розкрити у ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання.

Розглядаючи теоретичні проблеми дослідження уяви дітей, варто виходити з того, що уява слугує засобом, який забезпечує універсальне, творче і  діяльнісне присвоєння дитиною історично створеної культури людського суспільства, засобом ідеалізації діяльності дитини.

Виникнення, функціонування, розвиток уяви в дитинстві соціальна обумовлений; він пов'язаний із використанням двох видів засобів: образів певної культури і словесних засобів.

Уява виникає і розвивається у спілкуванні дитини з дорослими і дітьми в різних видах діяльності насамперед у грі. Дії дитини з іграшками стають істинно грою тільки за наявності «уявної ситуації», яка робить можливим специфічно ігрове відображення набутого у дитини соціального досвіду. Початок прояву уяви в грі у дитини пов'язаний із використанням предметів-замінників, а потім включенням у гру повністю уявних предметів (коли діти домовляються - я начебто приїхав на машині). Завдяки уяві виникають різні прості сюжети у грі, їх зміни пов'язані з набуттям безпосереднього життєвого досвіду та опосередкованого соціального. Необхідно поступово переводити гру дитини у стан роботи, спрямовувати її уяву на реальний світ. Тоді не буде виникати небезпеки для психічного розвитку дитини, вираженої у можливості її відчуження у світ фантазій і мрій. [6, 128]

Дитяча художня діяльність відіграє специфічну роль у розвитку уяви. Вона прямо ставить перед дитиною творче завдання; придумати, створити, виготовити що-небудь самостійно. Таке завдання сприяє як актуалізації уяви дитини, так і її розвитку.

 Розвиток уяви проходить у процесі засвоєння дитиною суспільна вироблених і фіксованих у культурі засобів. У дітей виділено два рівні розвитку уяви, відзначено два переломні моменти в її розвитку.

Перший - у дітей молодшої групи, у цьому віці діти починають сприймати завдання на спрямовану (керовану, довільну) уяву, підпорядковують її певному завданню і при цьому проявляють певну індивідуальність у продуктивній діяльності, Пояснюється це малою практикою спілкування дітей, браком сюжетних ігор, певній несоцалізованості дітей, коли вони ще не очікують оцінки за свою роботу з боку дорослих і яка їх ще не так сковує, а дає простір для дій.

Другий переломний момент настає у старшому віці через єдність змісту спільної діяльності дітей (разом граються, беруть участь у театралізованих виставах, художньо-творчій діяльності тощо). Застигання розвитку творчості простежується у п'ятирічок. Наслідком цього є поява шаблонних застиглих ігор (грають так, як навчили, для гри є всі необхідні, виготовлені промисловим шляхом, іграшки). Окрім того, малюки стають більш соціалізованими. Не хочуть отримувати поганих оцінок, роблять озираючись із вербальним чи невербальним питанням: «Чи правильно?» — тому у старших дошкільників творчість менше виявлена. У цей період особистісно орієнтований підхід і педагогічна підтримка вкрай необхідні для створення підґрунтя розвитку творчої уяви малюків.

На сьомому році життя, коли відбувається значне нагромадження  життєвого досвіду, відкриваються можливості для самостійного рішення завдань. Діти інтуїтивно знаходять і починають використовувати новий спосіб — включення, цей період накочується як творча хвиля на кожну дитину. Але, на жаль, у цей час діти йдуть до школи і їх творчість вже не потрібна - знання, оцінки вже пріоритетніші, і може так статися, що більше в житті такого моменту не настане. [7, 54]

На значення уяви в житті  малюка вказували практично всі  психологи, які вивчали онтогенез психічного розвитку дітей. Уява відіграє вагому роль у вирішенні завдань, із якими дитина стикається в реальній дійсності. Неоціненна роль уяви й у пізнанні. Завдяки їй дитина може уявити те, чого не було в її особистісному досвіді, засвоїти чужий історичний або соціальний досвід. Завдяки уяві здійснюється перехід від пізнання до будь-яких видів творчості. Малюк здатен за розповіддю уявити пустелю або райський сад, не відчуває проблем у вирішенні математичних задач - коли в гараж приїхали машини, а потім виїхали, та завдяки уяві не те що машини, а велетенські пароплави і літаки стають підвладні малюкам.

З уявою також пов'язаний розвиток емоційно-потребової сфери особистості дитини, спрямований на вирішення внутрішніх суперечностей, на отримання задоволення. Під час емоційно-пізнавальної діяльності дитина подумки займає певну позицію в ситуаціях, які їй пропонуються, здійснює певні уявні дії, програє в ідеальному плані різні варіанти взаємодій із довкіллям і таким чином отримує можливість не лише заздалегідь уявити, а Й пережити суть цієї ситуації, а також дій, які будуть здійснюватися, і передбачати можливість наслідків їх для себе і для інших людей (знайомі вислови: «коли мама прийде, я їй усе розкажу і не плакатиму», «мама мене не лаятиме, я ж ненавмисне чашку розбила: вона ж сама впала»). Уяву визначають як центральне вікове новоутворення, яке задає для дитини соціальну ситуацію розвитку, що визначає цілком і повністю ті форми й той шлях, ідучи яким дитина виробляє в собі нові й нові якості особистості, набуваючи їх із соціальної дійсності як із визначального джерела розвитку, той шлях, на якому соціальне стає індивідуальним. Розвиток новоутворень являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін.

Дошкільний вік є сенситивним (найсприятливішим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. У цьому процесі важливу роль відіграє емоційна уява, на основі якої виникають передбачені емоції. Дитина починає уявляти наслідки своїх дій та вчинків як для себе, так і для інших людей. Лише завдяки уяві вона може уявити біль і страждання іншої дитини, якій завдали болю, навіть пережити ті самі емоції, поспівчувати їй. Емоційна уява дає можливість регулювати свою поведінку, контролювати себе в стосунках з іншими: «Якщо я так зроблю, друг образиться».