Игры при обучении

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Перехід на нові підручники в школах України особливо сильно висвітив одне з протиріч – сучасної освіти – протиріччя між фактичним, «знаннєвим» характером навчального матеріалу, його величезним обсягом і небажанням, неможливістю учнів засвоювати цей матеріал. «Вчення заради навчання» вже не актуально. Час пред'являє школі інші вимоги. Навчальні предмети повинні вирішувати сучасні завдання освіти: збереження здоров'я дітей, розвиток їх здібностей, що має забезпечити адаптацію в постійно мінливих умовах, успіх у житті. Навчити всьому неможливо, вкласти в голови дітей найважливіші досягнення різних наук – не в силах викладачів. Куди важливіше дати дітям «не рибу, а вудку», навчити їх здобувати ці знання, розвивати засобами навчання їх інтелектуальні, комунікативні, творчі вміння, формувати науковий світогляд.

Зі зміною завдань  змінюється і характер викладання дисциплін. Найважливішим стає питання «Як вчити ?», А вже потім – «Чим вчити ?». Тому так актуальні сьогодні сучасні освітні технології, які спрямовані на організацію діяльності учнів, на розвиток через цю діяльність їхніх умінь, якостей, компетенції [ 1 ].

В даний час основне  навчання школярів відбувається на уроці. До відмітних ознак уроку відносять роботу з постійною групою учнів (класом) за твердим розкладом, в строго обмежений час, при обов'язковій роботі учнів під керівництвом учителя.

В уроці сучасної школи  взаємодіють всі основні елементи навчально -виховного процесу: його цілі, зміст, засоби, методи і форми організації навчання. Творчий підхід до уроку передбачає добре знання його нормативних начал.

Будь-яка технологія, будь вона виробничою, сільськогосподарською або педагогічною, характеризується сукупністю (поєднанням, з'єднанням) яких-небудь компонентів; логікою, послідовністю компонентів; методами, прийомами, діями.

Пошук нових методів  і форм організації навчання розробили новий термін в методиці навчання – «сучасний урок», який протиставляється традиційному уроку.

Вимоги педагогічної науки до уроку, до ефективності педагогічного процесу постійно зростають і змінюються. Поряд з нетрадиційними уроками в шкільній практиці використовуються нетрадиційні технології навчання [ 4].

Дослідженню ігрових  технологій присвячено чимало наукових досліджень Василенко С.Д., Чечітко Ю.Т., Воровка М.І., Мокрогуз О.П., Єрмоленко А.О., Савчук Н.Г., Слюсаренко Н.П., Сікорський І.О,       Савченко О.І. та ін.

Актуальність гри в навчальному процесі полягає в тому, що на сьогодні підвищується доступність ігрових технологій, у зв'язку з доступністю різних джерел пізнання, що постачаються телебаченням, відео, інтернетом, а також все більш масштабним використанням засобів масової інформації. Важливим завданням освіти в Україні стає розвиток в учнів інтересу до самостійного підбору інформації і її активного використання (Закон України про освіту). Це досяжне за участі в дидактичних іграх, що дають можливість на практиці проявити свої здібності, демонструвати знання, уміння й навички.

 В даний час відбувається перехід на нові (нетрадиційні) технології навчання у зв'язку зі змінами умов існування і розвитку суспільства.

Мета роботи: розглянути і вивчити ігрові технології в навчанні у школі.

Завдання:

1 . Проаналізувати матеріал вітчизняних та зарубіжних досліджень

2 . Розкрити поняття  ігрових технологій у навчанні .

3 . Показати основні різновиди  організації та проведення навчальних ігор .

4 . Вивчення досвіду роботи з  досліджуваної теми .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ШКОЛИ

 

1.1. Ігрова діяльність дітей: теоретичні основи й методика педагогічного керівнитства

Кожна людина по собі знає, що таке гра. Можна без перебільшення  образно сказати, що гра є колисковою піснею людства. Якщо для дитини дошкільного  та молодшого шкільного віку гра − улюблена діяльність, то гра для вчителя − знаряддя його педагогічної техніки, такий її інструмент, який дає максимальну користь дитини за умови його професійно виваженого використання. Цьому сприяє усвідомлення теоретичних основ ігрової діяльності, котрі почали розроблятися ХІХ-го століття в лоні психологічної науки.

За теоретичною концепцією К. Грооса, споконвічно гра спрямована на виявлення, зміцнення і розвиток нахилів індивіда, його адаптацію  до життя у людському суспільстві. З погляду К. Грооса, об'єктивно гра − первинна стихійна школа, уявний хаос якої надає дитині можливість ознайомлення з традиційними формами поведінки людей, які її оточують. У цілеспрямованому педагогічному процесі, за словами К. Грооса, є два способи застосування гри: 1) вводити елементи гри у навчальне заняття;       2) використовувати вільну гру для загального розвитку дітей.

Е. Еріксон привернув  увагу педагогів до ролі гри у  соціалізації особистості. За його ідеєю  дитина прагне до відтворення у власному житті соціально зумовленої суми ролей, які є продуктом певної культури.

Теорія ігрової діяльності значно збагатилася концепцією гри А.Валлона. Він також вважав гру соціальною потребою дитини і необхідною умовою соціалізації дитячої особистості. Вчений започаткував два підходи до гри − гендерний та нацюнально-культурний [ 5].

У своїх працях не обійшов увагою гру вітчизняний учений І.О. Сікорський. Він відзначав, що гра, будучи тісно зв'язаною з функціонуванням емоційної сфери дитини, в онтогенезі з'являється раніше інших видів дитячої діяльності. Її збудником є почуття, а сама діяльність сприяє розумовому і соціальному прогресу особистості. Гра має значний вплив на розвиток інтелектуальної сфери завдяки опори цієї форми діяльності на моторику, оскільки дитина постійно діє, експериментує з предметами.

На сучасному етапі розвитку науки теорія ігрової діяльності поєднує в собі погляди вчених, які розробили культурно-історичний підхід до походження гри, розуміння  її соціальної сутності та психологічного механізму системно-діяльнісного характеру. Таке розуміння гри започатковано відомими психологами XX століття Б. Г Ананьєвим,               П. П. Блонським, Л. С. Виготським, Д. Б. Ельконіним, О. В. Запорожцем, В. В. Зеньківським, О. М. Леонтьєвим, С. Л. Рубінштейном, та ін.

За концепцією Л. С. Виготського, ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури. Вчений підкреслює, що вирішальну роль у виникненні і розвитку гри виконує спілкування дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі чого дитина оволодіває системою соціально вироблених знаків. Визначальною серед цих знаків є мова, під впливом якої біологічна істота "олюднюється", "вростає" у людську культуру.

На становлення теорії ігрової  діяльності значний вплив справили праці С. Л. Рубінштейна. Вчений довів, що розвиток психіки, свідомості, поведінки дитини обумовлюється конкретними видами її діяльності − грою, навчанням, працею. З'ясовуючи природу гри, вчений однозначно класифікує її як осмислену діяльність, яка є виявом ставлення особистості до навколишньої дійсності.

З другої по третю чверть XX століття, коли категорія "діяльність" була виділена як провідна серед детермінант  психічного розвитку дитини, плідно працювали  в галузі розробки теорії ігрової  діяльності О. М. Леонтьєв,          О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. О. Люблінська та ін. вчені.

О.М. Леонтьєв глибше розробляє введене  його попередником Л.С. Виготським поняття провідної діяльності, пов'язуючи його з грою. О.М. Леонтьєв наголошував, що розвиток дитини залежить "не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях дитини на даній стадії її розвитку".

Центральним питанням теорії гри в  концепції Д.Б. Ельконіна, яку вчений розробляв на матеріалі сюжетно-рольових ігор, є її історичне походження і соціально детермінований зміст.

Продовжуючи дослідження в галузі ігрової діяльності, Д.Б. Ельконін довів, що гру у її рольовій формі треба  розуміти як засіб моделювання дитиною  соціальних ставлень дорослих, тобто  відтворення їх у новій, матеріальній формі і тим самим їх усвідомлення. Гра є важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини.

Д.Б. Ельконін підкреслював: ігрова діяльність ускладнюється й розвивається, свідченням тому є зміна її форм і видів, а нові форми ігрової діяльності засвоюються дітьми під керівництвом дорослих. Дитину необхідно навчити гратися − педагогічне керівництво ігрової діяльності є умовою її поступального розвитку й ефективної реалізації розвивально-виховних функцій [6, 9].

Гра − це своєрідна пізнавальна діяльність дитини соціально-культурного характеру, яка дозволяє їй привласнювати соціально-культурний досвід рідного народу і людства; гра − це така форма життєдіяльності дитини, об'єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; гра має багатофакторний вплив на дитину, вона пов'язана з фізичним розвитком, удосконаленням психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбутньої трудової діяльності тощо; універсальність, всеосяжність гри сприяє гармонійному розвитку дитини. Ігрова діяльність є природним способом адаптації до умов шкільного життя.

Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного керівництва грою − під впливом раціонально-організованої ігрової діяльності позитивні зміни дитячої особистості відбуваються ефективніше. Отже, ця проблема в педагогіці гри висувається на перший план.

Проблема керівництва ігровою  діяльністю дітей прямо або опосередковано знайшла відображення у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в різних соціально-історичних умовах −              С.Ф. Русової, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.П. Блонського,              В.К. Сороки-Росинського, Я.Ф. Чепіги, М.І. Демкова, А. С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін. Вагомим підґрунтям у розробці проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку є здобутки провідних фахівців дошкільної педагогіки ( Л. В. Артемова, Р. Й. Жуковська, Т. А. Маркова, Р. М. Римбург, П.Я. Михайленко,             Г.П. Усова, П.Г. Саморукова та ін.), ідеї яких широко апробовані в практиці суспільного дошкільного виховання.

У XX столітті остаточно стверджується  славлення до гри як до особливого педагогічного методу, який був створений  суспільством для розвитку, навчання й виховання дітей: "у цьому плані вона є особливий педагогічний витвір, хоча її творцем були не окремі люди, а суспільство в цілому, а саме процес виникнення і розвитку гри був масовим і « природно-історичним» [ 6].

Сучасна методика керівництва ігровою діяльністю має системну організацію бінарного характеру. Один її блок репрезентує діяльність дітей, інший − діяльність педагога.

Беззаперечною умовою методичного супроводу ігрової діяльності є, з одного боку, сприяння розгортанню активної й самостійної діяльності дітей, з іншого − добір системи педагогічних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється динамічна мобілізація всіх структурних компонентів ігрової діяльності на досягнення її позитивного результату.

У цілому ж, повноцінна методика керівництва ігровою діяльністю передбачає: забезпечення продуктивного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності − мотиваційно-цільового, змістового, процесуально-операційного, контрольно-оцінного, результативного; стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів; створення розвивально-виховного ігрового середовища; реалізацію у процесі гри таких способів взаємодії педагога з дитиною, котрі є адекватними особливостям творчих ігор й ігор за готовими правилами [ 8, 9 ].

Особливістю методики керівництва творчими іграми є залучення опосередкованих прийомів педагогічного впливу. Оскільки соціалізуюча функція творчих ігор реалізується в ігровій діяльності колективного характеру, то велика роль у забезпеченні ефективного виховання дітей у процесі цього виду гри належить організації колективних і довготривалих творчих ігор. Суттєвою особливістю ігор за правилами є вербально сформульовані вимоги до поведінки і дій їх учасників. Специфіка методики керівництва ними полягає в опорі педагога на заохочення дітей до виконання правил конкретної гри та контроль за їх дотриманням [ 3 ].

 

 

1.2. Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

Значення гри неможливо  вичерпати й оцінити розважально-реактивними  можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з  давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

- як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

- як елемент більш  загальної технології;

- як урок або його  частини (введення, контроль);

- як технологія позакласної  роботи.

Ігри можна використовувати  як метод навчання і виховання. Урок у формі ділової гри буде не просто цікавий для учнів, оскільки він стає в активну пізнавальну позицію, дає їм можливість висловити своє судження не тільки в рамках ролі, а й у після ігровій рефлексії. Дуже важливий аспект, що в грі немає пасивних спостерігачів (якщо тільки вони не передбачаються організаторами спеціально), усі повинні мати роль, позицію і тому виявити свою реакцію. Крім того, занурення в ситуацію, проблему, що дає гра, дозволяє більш ефективно в майбутньому працювати з будь-якою інформацією з цієї теми, проблеми. Це пов'язано із психологічним феноменом – співучасті (причетності) до проблеми.

Гра – вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Гра – це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка має конкретно історичний, багатовидовий, креативний та багатофункціональний характер.