Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої особистості

Обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєвого шляху особистості, тому слід ураховувати складність самої проблеми "обдарована дитина". Обдарованість конкретної дитини – значною мірою умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або досить швидко зникнути [30, с. 16; 10, с. 175].

А.Й. Капська виділяє  наступні ознаки обдарованості:

I. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності. Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її особливу, якісно своєрідну продуктивність.

При цьому виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен  з яких пов’язаний зі специфічною  стратегією її здійснення:

а) швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання;

б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації;

в) постановка нових цілей  діяльності за рахунок глибокого  оволодіння предметом, що призведе до нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень;

г) багатство ідей, навіть фантастичних.

    2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражається в схильності «все робити по-своєму» й пов’язаного з властивою обдарованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

     3. Висока  структурованість знань, уміння  бачити предмет, що вивчається  в системі, здатність бачити  складне в простому, а в складному – просте.

     4. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швидкості й легкості навчання, так і в повільному темпі навчання, але з наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

      5. Яскраво виражена працелюбність.

II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками:

       1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяльності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т. ін.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художньо-виразної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задоволення.

     2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заглиблення в ту чи іншу справу.

Наявність такої інтенсивності  у певному виді діяльності має  своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізнавальну  потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог діяльності.

     3. Переваги парадоксальної, суперечливої й невизначеної інформації, неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад.

      4. Висока критичність до результатів власної праці, схильність ставити зверхважкі цілі, прагнення до досконалості [8, с. 201].

Як висновок, слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обов’язково повинна відповідати одночасно всім вище перерахованим ознакам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути увагу батьків, вчителів, соціальних педагогів, шкільних психологів і мотивувати їх на ретельний й тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.

 

 

1.2. Психолого-педагогічні  особливості та проблеми обдарованих дітей в процесі їх соціалізації

На відміну від "дорослої обдарованості", яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах творчості, навчального процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.

Специфічні особливості  дитячої обдарованості:

1) вона є суто суб’єктивною діяльністю, продукт якої не має суспільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу;

 2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяльності, здебільшого - це музика, здібності до образотворчої діяльності, художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) здібності дитини можуть співіснувати на рівні підсвідомості й об’єктивно бути незрозумілими для дорослих, тому така дитина може відчувати відразу неприязнь до шкільного навчання з його стандартами й механічним заучуванням. У свою чергу, багатьом учителям просто незрозуміла дитина, яка інколи навіть агресивно ставиться до школи;

4) прояв обдарованості пов’язаний різними формами дисинхронії: між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними досягненнями, між моторикою й інтелектом;

5) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від «норми»: це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читання, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень сепсорики й пам’яті, значна працездатність без втомлювання, високий рівень домагань;

6) дитяча обдарованість може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до проявів неврівноваженості у стосунках;

7) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагностика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку обдарованої дитини.

Важливу сторону обдарованості  дітей та її особливості розглядає  в своїх теоретико-експериментальних  дослідженнях  Н.С. Лейтес.

Він виділяє три категорії особливостей здібностей дітей:

1. Учні з раннім  розвтиком розумової діяльності. Це учні, в яких при звичайному  рівні інтелекту спостерігають  особливе тяжіння до одного  предмета (науки, техніки). Починаючи  з середніх класів, захоплюються  математикою, біологією, фізикою,  літературою. Уроки з інших предметів, як правило, їх не цікавлять.

2. Учні з прискореним  розумовим розвитком. Ця категорія  дітей, які за однакових умов  з іншими дітьми вирізняються  високим рівнем інтелекту. особливо  такі діти помітні в молодщих  класах. Прискорений розумовий розвиток завжди пов’язаний з розумовою активністю та пізнавальним потребами.

3. Учні з окремими  ознаками нестандартних здібностей. Такі учні не випереджають  ровесників у загальному розвитку  інтелекту, не мають яскравих  успіхів з того чи іншого  предмету, однак вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам’ять, багата уява, особлива здатність до спостережень). Серед таких учнів є велика кількість осіб, що мають конкретні характерологічні особливості: впертість, незалежність, недостатня контактність, тощо [15, с. 31].

Отже, особливості обдарованості у кожної дитини можуть проявлятися по різному, в більш-менш вираженій формі. Тому головним завданням для батьків, вчителів, зокрема для соціального педагога, є своєчасний вияв й врахування цих особливостей, тим самим забезпечити умови для повноцінного розвитку неповторної унікальної особистості.

Не зважаючи на розповсюдження уявлень щодо благополучності психологічного розвитку обдарованих дітей, внаслідок  своїх внутрішніх якостей та конкретних ситуативних факторів, обдаровані діти нерідко потрапляють до психологічної групи ризику. Внутрішні та зовнішні ситуативні фактори можуть призвести до виникнення в обдарованих дітей труднощів у спілкуванні та багатьох інших психологічних проблем.

Обдаровану дитину інколи порівнюють з губкою, що поглинає різноманітну інформацію, а така здатність до сприйняття сусідить із вразливістю, яка породжується підвищеною чутливістю. Ці діти все сприймають близько до серця і на все реагують бурхливо. Вони проявляють надмірне захоплення у всьому – в емоційних реакціях, інтелектуальних заняттях, суперництві з братами і сестрами або в протистоянні дорослим.

За даними багатьох досліджень взаємовідносини у таких дітей з оточуючими складаються досить нелегко, навіть часто страждають від соціального неприйняття з боку однолітків, що розвиває в обдарованих дітей негативне сприйняття самих себе, а це в свою чергу позначається в подальшому на становленні їх  власної особистості.

Це та багато інших зазначених проблем пов'язано з певними сильними сторонами цих дітей. Якщо обдаровані швидко сприймають і утримують інформацію, то їх може дратувати повільне засвоєння інформації іншими. Якщо, з одного боку, вони володіють великим словниковим запасом і з легкістю висловлюють свою думку навіть щодо складних питань, то з іншого – «ефективно» використовують слова в будь-якій зручній для себе ситуації, щоб виділитися або вигородити себе.

Зазвичай, такі діти є  уважними й відкритими всьому новому. Це призводить до надмірної зосередженості, довірливості й легковажності. Такі риси, як чуттєвість, емпатія, бажання бути прийнятими іншими нерідко призводять до остраху критики, потреби в обов'язковому визнанні та гідному оцінюванні. Надмірна рухливість, енергійність, що притаманна таким дітям, викликає в них відчуття фрустрації підчас бездіяння.

А.Й. Капська також  зазначає, що в  дітей з ознаками обдарованості особистісних проблем  зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних  однолітків, а іноді й більше.

       До таких проблем вона відносить наступні:

     1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих – це далеко не повний перелік якостей цих дітей. З одного боку, ці якості допомагають їм досягати високих результатів у сфері їх обдарованості, з іншого – служать джерелом конфліктів.

       2. Агресивність. Часто таку дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись отримати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

    3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто заявляється тому, що навчальна програма є нудною та нецікавою для них. Порушення в поведінці  дітей можуть з’явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

       4. Ігрові інтереси. Цим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності. Внаслідок цього  дитина виявляється в ізоляції, замикається в собі.

       5. Конформізм. Діти з ознаками обдарованості, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч їхнім або здаються безглуздими.

       6. Занурення у філософські проблеми. Для таких дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

       7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Такі діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

       8. Потяг до досконалості. Для цих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

       9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов’язано з характерним для дітей з ознаками обдарованості прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими, ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси – відчуття власної неадекватності й низька самооцінка.

        10. Нереалістичні цілі. Ці діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості й є тією рушійною силою, яка веде до високих результатів.

       11.Підвищена чутливість. Оскільки діти з ознаками обдарованості більш сприятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення й зв’язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, але й до оточуючих. Така дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як вияв неприйняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається такою, що відволікається, гіперактивною, оскільки постійно реагує на різного роду подразники й стимули.

       12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до зростання такі діти часто монополізують увагу вчителя, батьків та інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

       13. Нетерпимість. Діти з ознаками обдарованості часто з недостатньою толерантністю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість [8, с. 216].